Перегляд традицій і принципів філософії нового часу. Раіоналізм і іраціоналізм.

Вже з другої половини XIX ст. у філософській думці Європи зростають «некласичні» тенденції. На перший план поступово виступають ірраціоналістичні концепції, але і в межах класичного раціоналізму з'являються вчення (мар­ксизм, позитивізм О. Конта), які проголошують розрив з попередньою фі­лософською традицією.

Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмірних ам­біцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціаль­ного прогресу, тобто - перегляд тр адицій класичного раціоналізму. Кри тика цієї традиції здійснюється з двох боків: по-перше, з боку ірраціоналіз­му, по-друге, з позиції сучасного раціоналізму, що змінив свою форму і став більш скромним і обачливим.

Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнан­ня, то сучасна некласична Філософія стає Філос офією людини і Філосо­ фією мови. На перший план виходять проблеми людської суб'єктивності, духовного досвіду людини, світу її повсякденності, проблеми культури та історії, морально-етичні проблеми, проблеми мови та спілкування (комуні-кації).

При всій множинності філософських течій XX століття, їх можна роз­ділити на два основних опозиційних напрямки. До того чи іншого з них тяжіє більшість сучасних філософських систем. Це - ірраціоналістичний, екзистениійно-антропологічний напрям («філософія життя», екзистенці­алізм, філософія франкфуртської школи, психоаналітична філософія, пер­соналізм, філософська антропологія, герменевтика, феноменологія та ін.) і раціоналістичний, позитивістська орієнт ований напрям, так звана «Філософія науки» (неопозитивізм, аналітична філософія, структуралізм тощо). Найбільш поширеними і впливовими вченнями у XX столітті стають ірраиіоналі стичні вчення. Саме вони здійснили так званий «бунт проти розуму», відверто зреклися від раціоналізму та сцієнтизму'. У центрі їхньої уваги - проблеми людського існування. Розум, згідно концепції ірраціона­лізму, відіграє другорядну роль. Усі форми раціонального» свідомого у лю­дини проголошуються вторинними, похідними, а вирішальне значення у людському житті відводиться таким чинникам, як інстинкт, воля, підсвідо­ме, переживання, інтуїція, віра тощо. Своє завдання ірраціоналістична фі­лософія XX ст. вбачає не в пізнанні об'єктивних законів світу, (існування яких вона не визнає), не в пошуку об'єктивної істини, а у визначенні пев­них духовних орієнтирів, що допомагають людині осмислити власне життя. Питання про сенс людського існування постає тут особливо гостро, у зв'язку з чим згасає інтерес до природи і зростає інтерес до історії.

Дата добавления: 2015-10-21