Вплив конкуренції на формування моделей ринків електроенергетики.

Згідно з «Енергетичною стратегією України на період до 2030 року», концепція функціонування та розвитку оптового ринку електроенергії передбачає поступовий перехід від існуючої моделі оптового ринку до введення конкуренції та ринкових відносин на роздрібних ринках, створення прямих двохсторонніх договорів між виробниками та постачальниками і споживачами (ринок двосторонніх контрактів), створення балансуючого ринку електроенергії та ринку допоміжних послуг.

Незважаючи на велику різноманітність можливих структур, прийнято розрізняти чотири основні моделі організації ринку електроенергії:

1. Регульована монополія (відсутність конкуренції).

2. Єдиний покупець (закупівельне агентство), коли на оптовому ринку конкурують між собою лише виробники електроенергії.

3. Конкуренція на оптовому ринку, коли є декілька виробників і декілька покупців електроенергії (розподільно-збутових компаній), які монопольно розподіляють електроенергію на закріплених за ними територіях.

4. Конкуренція на роздрібному та оптовому ринку (вільний ринок), коли вільно конкурують один з одним як виробники, так і споживачі електроенергії.

Указані моделі характеризуються послідовним розширенням можливостей і сфер конкуренції, тому іноді вони можуть бути етапами переходу в електроенергетиці від монополії до вільного ринку.

Модель 1 - регульована монополія - відображає стан ринку, коли весь попит на продукцію забезпечується однією фірмою, але її діяльність і ціна на продукцію регулюється державою, щоб фірма не могла скористатися своїм монопольним положенням у збиток споживачам. Як правило, це - природні монополії. До таких галузей належать електроенергетика, комунальне господарство, газова промисловість, залізничний транспорт.

Природні монополії в таких галузях економічно ефективні в порівнянні з конкурентним ринком, їх існування виправдано з погляду інтересів суспільства. Проте потенційно вони можуть піднімати ціни для отримання підвищеного монопольного прибутку. Прибуток, який перевищує «нормальний» прибуток, має місце в умовах досконалої конкуренції та включається у витрати виробництва. Підвищений прибуток приносить збиток покупцям і знижує ефективність ринку.

Для електроенергетики характерні вертикально інтегровані монопольні компанії, які функціонують на закріпленій за ними території: виробництво, транспорт, розподіл і збут електроенергії, тобто охоплюють усі ці сфери діяльності «по вертикалі» (рис. 2.1). На ці компанії покладається відповідальність за надійне (безперебійне) електрозабезпечення споживачів на своїй території. Іноді разом з монопольними компаніями можуть існувати або з'являтися незалежні виробники електроенергії (НВЕ) і окремі збутові компанії. За спеціальними угодами (також під контролем держави) вони продають або купують електроенергію у монопольної компанії.

Розглядаючи модель 1 за критерієм економічної ефективності, можна відзначити дві головні її позитивні особливості. По-перше, це - найповніша реалізація ефекту «масштабу виробництва», властивого EEC (як електростанцій, так і електричних мереж). По-друге, встановлення тарифів для споживачів на рівні середніх витрат в EEC загалом. Позитивний ефект масштабу виробництва EEC обумовлений багатьма чинниками, причому деякі з них виявляються тільки для системи в цілому. Можна виділити такі основні чинники, що діють при збільшенні масштабів EEC: зменшення необхідних резервів потужності; поліпшення економічних показників EEC під впливом науково-технічного прогресу в будь-якій зі сфер; оптимізація структури генеруючих потужностей, схем електричних мереж і режимів роботи EEC; зниження частки адміністративно-управлінських витрат при збільшенні компаній.

Завдяки позитивному ефекту масштабу виробництва EEC у країнах з ринковою економікою ці системи збільшилися до загальнонаціональних, а потім і міждержавних об'єднань. Для приватних монопольних компаній забезпечувалося при цьому зростання їх основного капіталу, матеріалізованого в електричних станціях і мережах. Для споживачів електроенергії поступово знижувалися тарифи завдяки зменшенню питомих витрат виробництва. Отже, економічний ефект досягався і для виробників, і для споживачів.

Основним недоліком моделі 1 вважається витратний принцип формування тарифів, тобто всі витрати компанії враховуються в тарифах. При цьому в компанії немає особливих стимулів для підвищення ефективності виробництва заради зниження витрат, як експлуатаційних, так і капітальних. Навіть навпаки, у приватних компаній є стимул до завищення капітальних витрат для збільшення свого основного капіталу.

За критерієм надійності електропостачання модель 1 слід вважати однією з найкращих, зважаючи на найбільшу цілісність EEC. Монопольні компанії несуть відповідальність за надійне електропостачання, завчасне і оптимальне планування розвитку EEC. У моделі 1 не виникає також проблем із забезпеченням бездефіцитного розвитку EEC, оскільки необхідні капіталовкладення (інвестиції) включені в тариф.

Регульована монополія (модель 1) збереглася в електроенергетиці багатьох країн світу. Такі розвинені країни, як Франція і Японія фактично відмовилися від стрімкого реформування електроенергетики. Ці держави зберегли вертикально інтегровані регульовані монопольні компанії. У Франції - це державна компанія «Електрісите-де-франс», яка монопольно забезпечує електроенергією всю країну. У Японії є близько 10 приватних компаній на відповідних територіях. Приблизно половина штатів СІЛА, в яких ціни на електроенергію досить низькі, не поспішають з реформуванням, зберігаючи в себе регульовані монополії. Ці країни і штати обмежилися допуском до електропостачання незалежних виробників електроенергії із забезпеченням роздільного обліку витрат за сферами генерації, транспорту, розподілу і збуту електроенергії.

Модель 2 - ринок єдиного покупця (рис. 2.2) - займає проміжне положення між моделями 1 і 3. Від регульованої монополії вона відрізняється розділенням генерації на декілька незалежних (фінансово самостійних) електрогенеруючих компаній (ЕГК), які починають конкурувати одна з одною за постачання електроенергії єдиному Закупівельному агентству. Можуть з'явитися також нові електрогенеруючі виробники (НЕГВ). Решта сфер залишаються вертикально інтегрованими в рамках однієї компанії, яка щодо споживачів як і раніше є монополістом.

Модель «Єдиний покупець» є досить складною і своєрідною моделлю недосконалої конкуренції. Тому за даної моделі електроенергетики для зменшення наслідків недосконалої конкуренції і підвищення ефективності функціонування ринку необхідне державне регулювання. До недоліків цієї моделі слід віднести витратний принцип формування тарифів для споживачів (при їх регулюванні) і відсутність у зв'язку з цим у Закупівельного агентства стимулів для зниження витрат і підвищення ефективності роботи транспорту, під час розподілу і збуту електроенергії. Як і в моделі 1, тут відсутня для споживачів свобода у виборі постачальників електроенергії. Ці недоліки передбачається подолати при переході до більш конкурентних моделей 3 і 4.

Багато країн зупинилися на моделі «Єдиний покупець». Досить показовим у цьому є досвід Південної Кореї, де в 1999 р. було ухвалено рішення про реструктуризацію монопольної державної компанії КЕПКО. Передбачався поетапний перехід від моделі 1 до моделі 4. У 2001 р. з компанії виділили 6 електрогенеруючих невеликих компаній, реалізувавши модель «Єдиний покупець». Був отриманий значний ефект завдяки жорсткій конкуренції, яка почалася між ЕГК. Проте подальше реформування зупинилося. Приватизації однієї з ЕГК (KOSECO) у 2003 р. і введення конкурентного оптового ринку (модель 3) не сталося. Істотну роль в цьому зіграла робота Потрійної комісії (уряд, менеджмент і профспілки) у 2003 -2004 pp., яка визнала, що подальше роздроблення КЕПКО (тобто перехід до моделі 3) не дає реального ефекту. Продовження реструктуризації КЕПКО відкладене на невизначений строк.

Досить обережно здійснюється реформування електроенергетики в Китаї, де утворено 5 національних (всекитайських) ЕГК, кожна з яких має приблизно 10 % генеруючих потужностей країни, розташованих в різних районах. Є також територіальні (муніципальні) компанії і незалежні приватні виробники електроенергії. Збережені Державні енергетичні компанії, що виконують роль «Єдиного покупця». Вони купують електроенергію в ЕГК і продають її споживачам. Державні енергетичні компанії володіють електричними мережами, здійснюють планування, розвиток і оперативно-диспетчерське управління EEC на своїх територіях. Тарифи на електроенергію, що купується і продається, регулюють державні органи. Вони встановлені індивідуально для кожної електростанції, причому на невизначено тривалий термін (тарифи переглядаються лише за зверненням самих виробників). Це створює стимул у виробника до зниження витрат і отримання додаткового прибутку. Так, у однієї з ЕГК прибуток у 2004 р. становив близько 800 млн дол. США. За такої моделі ринку електроенергетика Китаю розвивається швидкими темпами: у 2004 р. введене 50 Гвт нових потужностей.

Модель 3 - конкуренція на оптовому ринку - істотно відрізняється від попередньої моделі ринку. Усі електрогенеруючі компанії (ЕГК, НЕГВ), які існують на ринку, є незалежними виробниками і конкурують між собою за право продажу електроенергії оптовому покупцю електроенергії (ОПЕ). Замість одного закупівельного агентства з'являється кілька локальних розподільчо-збутових компаній (ЛРЗК), які, у свою чергу, купують електроенергію в ОПЕ. Ці компанії, як правило, не мають власних генеруючих потужностей і монопольно забезпечують електроенергією споживачів на своїй території. Вони несуть відповідальність за надійне електропостачання і регулюються державними органами (енергетичними комісіями), зокрема з питань тарифів на електроенергію, що відпускається споживачам. їм належать розподільчі мережі низької напруги, які вони за необхідності повинні розвивати.

На оптовому ринку з'являються нові організаційні структури: транспортно-мережева компанія (ТМК), що володіє високовольтними мережами і забезпечує доставку електроенергії від виробників до ЛРЗК; системний оператор, що забезпечує оперативно-диспетчерське управління виробництвом та транспортом електроенергії; ринок короткострокових контрактів, або біржа електроенергії, куди покупці і продавці подають пропозиції, що визначають ціну на електроенергію (через кожну годину або півгодини), такий ринок називається спотовий.

Власне ринок електроенергії складається з двох рівнів (рис. 2.3) -оптового і роздрібного ринків. Таким чином, перехід від монополії до конкурентного ринку електроенергії означає складнішу структуру ринку і складніші відносини між його учасниками. Такий перехід вимагає організації замість єдиного монопольного ринку цілого ряду нових ринків з торгівлі електроенергією, а також нових підходів у питаннях взаєморозрахунків, тарифів на передачу, управління перевантаженнями, балансування енергосистеми і забезпечення якості електроенергії і надійності енергосистеми. Структура оптового ринку електроенергії включає такі види торгових відносин: спотовий ринок, форвардний (договірний) ринок, ринок реального часу (балансуючий ринок електроенергії). Порівнюючи модель 3 з моделлю 2, можна зробити такі висновки. Економічно модель 3 на початку свого створення більш невигідна для споживачів через підвищення цін на електроенергію. До цього потрібно додати витрати на організацію оптового ринку і спеціальних ринкових структур, а також збільшення адміністративно-управлінських витрат від створення нових компаній. Ця модель вигідна лише виробникам електроенергії, які почнуть отримувати «надлишок виробника» -надприбуток, що не вимагає від них ніяких зусиль. Але в майбутньому ціни на електроенергію зменшуватимуться завдяки зниженню витрат під впливом конкуренції.

За критерієм надійності електропостачання модель 3 явно поступається моделями 2 у зв'язку зі зниженням цілісності EEC, різким ускладненням оперативно-диспетчерського управління і труднощами підтримки необхідного рівня резервів потужності в міру розвитку EEC. Системні аварії у 2003 р. в країнах Заходу є підтвердженням цьому.

Модель 4 - конкуренція на оптовому та роздрібному ринках відрізняється від моделі 3 можливістю конкуренції не тільки на оптовому, але і на роздрібних ринках (рис. 2.4). У цій моделі конкурують між собою, як виробники електроенергії, так і різні енергозабезпечуючі організації (ЛРЗК або посередницькі компанії (ПК)) за право продавати електроенергію кінцевим споживачам не на основі регульованих тарифів, а на основі контрактів.

У структурі моделі 4 з'являються нові суб'єкти ринку - ПК. Вони тільки перепродують електроенергію, не маючи власних розподільних мереж. Розподільчо-збутові компанії зобов'язані безперешкодно, за певну плату надавати свої мережі для продажу електроенергії споживачам, будь-яким посередницьким компаніям та виробникам електроенергії, які підключені до цих мереж. Оскільки розподіл електроенергії залишається монопольною сферою, зберігається державне регулювання ЛРЗК щодо встановлення абонентної плати за користування розподільними мережами і з включенням в неї витрат на розвиток мережі.

Економічно модель 4 спочатку не вигідна для споживачів через зростання цін на оптовому ринку і збільшення адміністративно-управлінських витрат. Вони ще більше виростуть унаслідок дроблення сфер розподілу і збуту електроенергії з утворенням безлічі посередницьких компаній. Крім того, ціни на електроенергію для кінцевих споживачів збільшаться у зв'язку зі створенням автоматизованих систем обліку і контролю на роздрібних ринках електроенергії. Переваги стосовно отримання надприбутків на початку утворення зберігаються в моделі 4 лише для виробників електроенергії. У подальшому можливість вибору продавців модель 4 надасть споживачам ряд переваг у порівнянні з моделлю 3.

Щодо критерію надійності в моделі 4, порівняно з моделлю «єдиний покупець», зберігаються і навіть посилюються всі недоліки: порушення цілісності EEC; збільшення адміністративних і накладних витрат; ускладнення оперативно-диспетчерського управління; ускладнення координації діяльності безлічі компаній, що утворилися на оптовому та роздрібних ринках.

За критерієм забезпечення бездефіцитного розвитку EEC в моделі 4 зберігаються всі недоліки які є в моделі 3.

Незважаючи на конкурентне ціноутворення на оптовому і роздрібному ринках, держава залишає за собою функції як прямого, так і непрямого їх регулювання. На рівні підсистем передачі і розподілу держава може бути власником капітальних активів і безпосередньо регулює як їх використання, так і методи ціноутворення.

Дана модель є базовою для ринків електроенергії в Норвегії, Швеції, Фінляндії, Данії. Ці держави утворюють один із функціонально найстабільніших ринків електроенергії у світі - NordPool, який був заснований у 1993 р. Норвегією і Швецією.

Жодна з моделей не існує на практиці в чистому вигляді. Вибір державами тієї або іншої моделі організації ринку електроенергії для реформування залежить від безлічі чинників. Проте виділяються два основні - структура відносин у галузі, що склалася, і структура власності. Модель 4 «Конкуренція на оптовому та роздрібному ринках» була вибрана Європейським Союзом для створення внутрішнього ринку електроенергії, а також у програмах реформ деяких країн: Фінляндії, Німеччини, Японії, Нідерландів і Португалії.

В Україні мета реформування полягає в переході до конкурентного ринку, який включає: ринок двосторонніх контрактів, балансуючий ринок на незавершені за двосторонніми контрактами обсяги електроенергії і ринок додаткових послуг. Але необхідно, щоб реформування проводилось виважено, після всебічного аналізу соціально-економічних та політичних наслідків його запровадження, впливу на динаміку макроекономічних показників держави та соціально-економічного стану суспільства. Необхідно також обов'язково врахувати технічні та фінансові можливості споживачів щодо забезпечення відповідних змін.

Дата добавления: 2015-10-21