При вставних та вставлених словосполученнях

і реченнях (17)

244. Порівняти подані у двох колонках речення. Прочитати їх, дотримуючи правильної інтонації. Обґрунтувати вживання розділових знаків.

Настя (так її звали) ночі не поспить, усюди старається, б’ється, достає... (Г.Квітка-Основ’яненко.)   Які ми щасливі вертались додому (була така зоряна ніч). (Д.Білоус.)

Гарна була та Настя – Настею звалася, – весела, співуча. (Панас Мирний.)   Одного разу – у Пилипівку то було – надворі завірюха куйовдила... (Панас Мирний.)

245. Прочитати. Обгрунтувати вживання розділових знаків.

І. Колись отак, розказує легенда, хустиною святая Вероніка зібрать хотіла сльози й піт Христа, та на хустині замість поту й сліз зостався образ у вінці терновім. (Леся Українка.) Жив собі старий козак Задорожко з жінкою (розказує, було, бабуся). (Марко Вовчок.) Мартин Гак (розказує, було, молодшим людям прадід мій) був чоловік старосвітського заводу. (П.Куліш.) Шельменко-денщик, казав Григір Тютюнник, може бути героєм твору, але не героєм народу. (А.Шевченко.) Ліс, як говориться в народній загадці, повесні веселить, влітку холодить, восени годує, а взимку гріє. (Л.Леонов.) Що се я, думаю, наробила? (Панас Мирний.) Лісовик розправив плечі (він плечистий був, до речі) й каже, ставши на помості: “Звірі й птахи! Любі гості!” (І.Гнатюк.) Сонце геть високо піднімається, грає на весну-красну, уже волові півбока нагріє, як кажуть люди. (Панас Мирний.) Гукає, я чую, верба над Россю. (Д.Чередниченко.) Щастя, кажуть люди, перелітна птаха. (М.Стельмах.) Звісно, в кожного є вади (зазначу не без досади). (І.Гнатюк.) А в серці – почував він - прокидалось щось невідоме, чудне. (Панас Мирний.)

ІІ. Слов’янськ і Слов’яногірськ (давніша назва – Святогірськ) розташовувалися по сусідству. (В.Міщенко.) Проїжджаючи мимо ковалеву хату (у пущі жив коваль хутірський), козак Шрам одрізнився од своїх. (П.Куліш.)...Над тихою рікою стоїть село, а в тім селі хатина (так пісню й казку можна починати), у хаті тій живуть його батьки. (М.Рильський.) Дід парубком полюбляв мірятися силою з молодими бичками (така собі українська корида, про справжню дід, зрозуміла річ, не мав жодного уявлення). (А.Шевченко.) Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада оддала сироту далекій родичці. (Панас Мирний.) Часом присниться синій барвінок, сивий полин, сум чебрецевий, озеро в лісі, тихий зарінок (я не крицевий!). (В.Стус.) Полинець під ногами сивіє, прогрітий сонцем, і деревій, це дитя степу, він теж сивий (чомусь більшість трав степових має сизувато-сивий відтінок, від сонця чи від чого вони посивіли?) (О.Гончар.)

ІІІ. Стоматолог (людина тієї непевної зовнішності, за якою може критись і сорок, і п’ятдесят років) зблід. І душа моя, злякавшись (от би зараз дав драла, дав дмухала, дав дропака), стала маленькою, зіщулилася, згорбатіла. Фуражир Ілько (плечі – мов коромисло, груди – мов двадцятивідерна діжка, ноги – мов рубані з граніту стовпи) має, на жаль, фізіономію таку, що ні людям показать, ні самому подивиться. То чому ж Одарка (в неї ж бо брови гнутими колесами, в неї ж бо очі чорні, мов терен, а з лиця погідна, мов мак у полі) таки на мене поглядом накинула?

З творів Є.Гуцала.

ІІІ. І йшов я, пам’ятаю, через леваду. (Остап Вишня.) Він хотів, як кажуть, упасти і не забитися. (Панас Мирний.) До шаблі й булави - козацька мати вчила нас - ще треба й голови! (І.Драч.) Секретар Чижик -то був він самий - увійшов у двір, обпираючись на довгий ціпок. (Панас Мирний.) У затінку попід гінкою ліщиною (рибалки тут щоосені вудлища собі ріжуть) зеленіють прозоро-зелені шпичаки конвалій. (Г.Тютюнник.) Хто, як тарган, прожив життя запічно, хто, друзі, у мандрівках не бував (в прямому значенні й метафорично), той добрості людської не спізнав (підлоти теж, признаюся дотично), той не сподобився високих прав почути в мові, мало не побожній: “Слід помогти! Це люди подорожні!” (М.Рильський.) Кожному велено пришпилити на видноті бірку-візитівку (хтось сказав про неї “пейджик”, то від англійського “pаge” – сторінка, аркушик, але хіба нема українського відповідника?) з емблемою свята і прізвищем учасника. (В.Баранов.) Надька Винникова, всі визнають, найперша з наших красунь. (О.Гончар.) Коли це, чує Чіпка, рипнули двері. (Панас Мирний.)

& 246. Записати під диктовку. Позначити в реченнях пунктограму “кома, тире та дужки при вставних та вставлених словосполученнях і реченнях”.Написане звірити з надрукованим.

І. Та й поставив її проти місяця – місяць ясно світив – та й дивиться їй в обличчя, не пуска. (Б.Грінченко.) Та берізка, вітер знає, дубу віти простягає за дорогу і у вись, та не може дотягтись. (В.Сосюра.) А вас дуби столітні заступали (їх нелинями прадіди назвали). (П.Перебийніс.) Відцвів воронець, облетіли на вітрах маки польові (рано вони зацвітають і швидко гаснуть), літо смагляве вже виглядає з-за кучугур. (О.Гончар.) З-за погрібника пахло м’ятою (росло її там, густої й холодної, багато), а від хати несло духом матіол. (Є.Гуцало.) Я імпровізую, життя-режисер (все не так!) каверзує. (С.Йовенко.) Обганяєш днів своїх кортеж, (а вони гримлять, важкі і вперті). (Д.Павличко.) Та серед ночі – збувся прогноз – знов заморозив вікна мороз. (А.Качан.)

ІІ. Подавали рушники (я винесла щонайкращий, вишиваний), та й заручили нас. (Марко Вовчок.) Іван – тепер це вже був Іван Микитович – змужнів, постаршав. (І.Сенченко.) А сам дід (йому тепер вісімдесят п’ять) колись на селі найздоровішим парубком був. (Остап Вишня.) Прийшли люди до кравця (це було в столиці), щоб пошив їм жупана й гарні ногавиці. (В.Самійленко.) Вдарила, значить, весна. А навесні все скрізь, як ми чули, тане. (Остап Вишня.) В небі жайвір (він не стихав ані на хвилю, б’ючись із хвищею піснями) на всесвіт кинув: “Слався, земле!” (Г.Кривда.) Ген стогнуть нелині-дуби (витають спогади над ними). (П.Перебийніс.) Я з батьком – ще малий – у вітряному лісі ішов стежиною (казали ми: взабрід). (М.Рильський.) Ховаюся від туги у віршах (так повертаються додому, коли на все уже немає ради). (Н.Кіт.) Ти з мене будеш глузувати, (я часом сам собі смішний) – я ж буду знов пісні складати. (М.Рильський.) У слововжитку балакунів під псевдонімом совісті часом постає, я вважаю, просто химера, щось надумане, наскрізь ілюзорне! (О.Гончар.)

ІІІ. В Єгипті в давнину – не вадить теє знати – жив цар преславний, сильний і багатий. (І.Франко.) Спробуйте забити слона або гіпопотама (він же бегемот) голими руками! (Остап Вишня.) Усі такі гуманні – ну, хоч до рани пригорни! (Як панцир є на рані!). (М.Рильський.) Пахне солома (ідуть жнива), і жайвір співа, як душа співа. (Л.Талалай.) Колона – попереду неї йшло кілька військових - швидко наближалася. (Григір Тютюнник.) В моїй ланці, - ми хмільництвом займаємось, - після школи дівчата всі підібрались путящі. (О.Гончар.) І чого-чого там тільки немає: рябі, чорні, білі кавуни (правда, ще зелені, лежать у ямках під гудиною, як немовлятка); великі, з колючими бородавками і жовтавими пасочками, як у зелених жаб, огірки; червоні, як борідка в півня, баклажани (тепленькі від сонця, з ніжною, немов губи дитини, шкіринкою); жовті брилі соняшників; густо-зелене, соковите пір’я цибулі; покручені кучері гороху. (В.Винниченко.) Між нас були селяни (відбувався зліт колгоспників), якийсь професор був (по окулярах знати це давалось), два сталевари... (М.Рильський.) Усяк було і все (життя – гіркий статистик!) – то й довелось не раз од болю лікті гризти. (І.Лобовик.) Промовляю рішучо і гордо (є чимало для цього причин) імена чоловічого роду: Київ, Чужнів, Житомир, Чуднів. (П.Перебийніс.) Вечірниця нічна (так зветься найтиповіший вид кажанів нашої фауни), знищуючи величезну кількість комах-шкідників (за один раз може з’їсти до 30 хрущів), приносить неоціненну користь лісовому господарству. (З підруч.) Висловлю, можливо, “крамольну” думку, що не в піснях (хоча блиск їх, глибокий ліризм і сердечність визнані всім світом), а в прізвищах в усій повноті своїй проявився геній і характер України. (М.Дяченко.) Кому – Дніпро, кому – Ока (я теж люблю великі ріки), але мені свята навіки маленька Ікопоть-ріка. (Т.Севернюк.) Чорторий – тринадцятикілометрова протока в заплаві Дніпра – починається нижче гирла Десни і впадає в Дніпро перед Дарницьким мостом Києва (нижня частина Чорторию, починаючи від метромосту, нині зветься русанівською набережною). У Чорторий (його було так названо за його норов, ніби хтось тут „чортом рив”) впадає Десенка. (В.Чемерис.) Давно підраховано кількість українізмів, вжитих Гоголем у “Вечорах на хуторі...” (їх виявилось понад двісті). Майже все вони зареєстровані у словниках української мови. (О.Гончар.) Академічний російсько-український словник, підготовлений у 20-ті роки за редакцією академіків С.Єфремова та А.Кримського (оголосивши його націоналістичним, влада припинила друк на літері “П”), вважають неперевершеним за якістю. (З журн.)

Дата добавления: 2015-10-16