Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю

Процес розвитку учбової діяльності означає формування під впливом вчителя основних структурних компонентів цієї діяльності. Учбову діяльність учні освоюють у сумісній діяльності з вчителем, учень повинен навчитися виконувати елементи цієї діяльності самостійно, без втручання вчителя. Коли дитина приходить до школи відбувається перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. Д.Б. Ельконін писав, що у дошкільника є дві сфери соціальних відносин: «дитина-дорослі» та «дитина-діти». У школі виникає нова структура цих взаємин. Система «дитина-дорослий» диференціюється.

	«дитина-дорослий»		«дитина-вчитель»

	«дитина-батьки»		«дитина-батьки»

Схема 8.1.

Система «дитина — вчитель» починає визначати ставлення дитини до дітей. Система «дитина — вчитель» становить центр життя дитини, від неї залежить сукупність всіх умов життя. Вчені відмічають парадокс учбової діяльності, який полягає в тому, що, засвоюючи знання, дитина не змінює їх, а предметом змін стає сама, як суб'єкт, що здійснює цю діяльність. Учбова діяльність є такою діяльністю, яка повертає сам суб'єкт діяльності на себе; вимагає рефлексії, оцінки власних змін. Самостійне виконання основних елементів учбової діяль­ності буде свідчити про те, що ця діяльність стала для учня провідною.

Молодші школярі вчаться відрізняти навчальну задачу від конкретно-практичної, осмислено сприймати цілі та формулю­вати їх самостійно. Так, молодший школяр може мати на меті не тільки розв'язання математичної задачі, а й засвоєння способу її розв'язання. А.К. Маркова відмічає, що учень молод­шого шкільного віку готовий до сприйняття цілей, вчиться визначати важливість та послідовність цілей як на уроці, так і в процесі самостійного учіння, може намітити систему проміж­них цілей на шляху до мети, яку поставив вчитель.

Автор підкреслює позитивні та негативні сторони мотивації учіння. Позитивні якості полягають у тому, що молодший школяр має позитивне ставлення до школи, широкі інтереси, що стосуються багатьох явищ довколишнього середовища, допитливість, що є проявом широкої розумової активності молодших школярів.

До негативних характеристик мотивації учіння належать недоліки інтересів, зокрема недостатня їх дійовість, нестійкість, малоусвідомленість, слабка узагальненість, орієнтація на результат. Ці недоліки зумовлюють виникнення у школяра поверхневого, формального ставлення до школи.

Динаміка мотивів учіння від 1 до 8 класу виявляється у тому, що спочатку у школярів переважає інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі, потім виникає інтерес до перших результатів учіння. Зазнають змін і пізнавальні мотиви, зокрема, інтерес до окремих фактів переходить у інтерес до закономірностей, принципів. Дослідження показали, що в середині молодшого шкільного віку зароджується інтерес до способів здобуття знань. У цьому віці виникають мотиви самоосвіти, наприклад, інтерес до додаткових джерел знань.

Соціальні мотиви змінюються від дифузного розуміння значущості учіння до більш глибокого усвідомлення необхідності вчитися «для себе». Позиційний соціальний мотив виявляється у прагненні учня отримати схвалення вчителя, його високу оцінку. Молодший школяр починає орієнтуватися на думку учнів, прагне посісти в класній групі певне місце.

У молодших школярів формуються дії контролю за результатом, а також більш високий рівень контролю, що називається процесуальним або поопераційним (покроковим) тощо. З метою вироблення цих дій учні змінюють слова, виконують формальне порівняння, зіставлення.

Самооцінка молодших школярів також була предметом спеціального вивчення. Як показали дослідження, дії самооцінки під силу молодшому школяреві. Учні з адекватною самооцінкою відрізнялися активністю, прагненням до досягнення успіху в учінні, проявом самостійності. Діти з низькою самооцінкою поводили себе невпевнено, боялися вчителя, чекали невдач.

На розвиток саморегуляції в учнів початкової школи великий вплив має змістова оцінка вчителя, тобто пояснення школяреві, як він відповів або виконав письмову роботу. У процесі сприймання змістової оцінки, учні засвоюють критерії оцінювання своєї роботи. Але часто діти виявляють більш критичне ставлення до продуктів учбової діяльності інших учнів, ніж до своїх, бо, коли вони витратили час і сили на свою роботу, останнє викликає у них високу самооцінку. Все це свідчить про те, що молодших школярів потрібно вчити оцінювати не тільки свою, а й роботу інших учнів.

Отже процес та ефективність оволодіння учбовою діяльні­стю залежить від змісту матеріалу, конкретної методики нав­чання та форм організації цієї діяльності у школярів.

Враховуючи вищезгадане, доходимо до висновку, що в учнів початкової школи учбова діяльність є провідною, бо, згідно поглядів О.М Леонтьєва про провідну діяльність, вони не просто займаються нею довгий період, в ній розвиваються всі психічні функції дитини, виникають особистісні новоутво­рення та довільність поведінки.

У підлітковому віці інтенсивно розвивається потреба бути дорослою людиною. Ця потреба трансформується у потребу усвідомлення себе в собі та в потребі бути максимально представленим в інших.

Якщо для молодшого школяра учіння є провідним видом діяльності, то у підлітковому віці учіння є одночасно здійснювальним видом діяльності з інтимно-особистісним спілкуванням, яке виступає важливою, провідною діяльністю в інших формах діяльності, тобто як діяльність у діяльностях. А тому учіння — це той вид діяльності, в якій є можливості для виявлення себе як індивідуальності з метою подальшої інтеграції. В учінні виявляється соціальна активність підлітка, яка спрямована на засвоєння норм, правил, цінностей, способів поведінки. Підліток, як суб'єкт учіння, відрізняється від молодшого школяра своєрідністю мотивації. Перш за все у підлітка набувають стійкості пізнавальні мотиви. У цьому віці учні виявляють більший інтерес до закономірностей, ніж до фактів. Дослідники підкреслюють, що підлітковий вік дуже сприятливий для розвитку широких пізнавальних інтересів. У цьому віці змінюються навчально-пізнавальні мотиви, зокрема, інтерес до способів набуття знань, продовжують розвиватися мотиви самоосвіти, способом якої є читання нових джерел, засвоєння нової інформації в додаток до основної програми. Широта пізнавальних інтересів та мотиви самоосвіти міцнішають у зв'язку з мотивом бути дорослим та самостійним.

Істотних змін у цьому віці зазнають соціальні мотиви учіння. Ці мотиви виявляються особливо тоді, коли вчитель підкреслює можливість використан-ня навчального матеріалу в майбутній професійній діяльності або для самовдосконалення. Вузькі соціальні мотиви знаходять вияв у прагненні підлітка йняти позицію дорослої людини. У нього з'являється інтерес до різних форм групової роботи як можливості для самовираження та самоствердження. В умовах хорошої організації групової роботи у підлітків розвивається здатність до співробітництва. У випадку, коли учіння не створює умов для задоволення потреби у дорослості та самостійності, тобто не враховується соціальні мотиви, знижується інтерес до навчання.

У підлітковому віці якісні зміни виникають у цілетворенні. Підліток не тільки сприймає мету, поставлену вчителем, а й сам вміє визначити мету, планує свою роботу, до того ж утворює ієрархію цілей, визначає головну та проміжні цілі. Він їх змінює в залежності від умов. При переході до старшого шкільного віку підлітки починають визначати перспективні цілі, зв’язані з майбутнім.

У цілеутворенні підлітка, крім якісних змін, є певні слабкі сторони. Так, досягнення цілей виявляється нерівномірно з різних навчальних дисциплін. Підлітку важко зв'язати цілемотиваційний компонент однієї діяльності з другою {наприклад, учіння та трудова діяльність).

Оцінювання учбової діяльності підлітка має різний мотиваційний вплив, наприклад, дає можливість виконати свій обов'язок, зайняти певне становище серед однолітків, заслужити довіру, схвалення від батьків тощо. У цьому віці домінантну роль починає відігравати самооцінка. Коли оцінка і самооцін­ка співпадають, підліток знаходиться в стані емоційного благополуччя.

Учні підліткового віку здатні до різних видів контролю: до контролю за результатом, покрокового, а також — до перспективного. У зв'язку з тим, що підлітки часто виявляють волю — поривання, самоконтроль у них носить епізодичний характер, що свідчить про його особистісну нестабільність.

У старшокласників інтерес до навчання підвищується. Пізнавальні мотиви відрізняються вибірковістю, що зв'язано з вибором професії. Інтерес до знань набуває глибини. Зміцнюється інтерес до способів оволодіння досвідом, зокрема і до методів теоретичного та творчого мислення, до дослід­ницьких методів пізнання.

Істотно змінюються мотиви та цілі самоосвіти, по-перше, домінують перспективні цілі, що зв'язані з обранням професії, з життєвими планами. Якісних змін зазнають і способи самоосвіти, виникає прагнення усвідомити свій стиль учбової діяльності свої недоліки.

Як підкреслюють вчені, важливо те, що у старшому шкільному віці всі мотиви стають смислоутворюючими, набуття знань є справою життєвої необхідності.

Соціальні мотиви у старшокласників також розвиваються у різних напрямках (громадський обов'язок, бути корисним суспільству), проте не у всіх учнів вони є. Позиційні мотиви також змінюються. Старшокласник переживає й хвилюється, коли виникають непорозуміння з класною групою. Відносини з вчителем набувають ділового характеру. Вони зв'язані з вирішенням у недалекому майбутньому своїх життєво важливих проблем: «Ким бути?». «Яким бути?» та «Як жити?». В цей період роль особистості вчителя зростає, діє мотив хорошої оцінки. У зв'язку з цим зрозумілою стає причина зниження інтересу до навчання. Останній знижується тоді, коли втрачається смислове значення учіння, а також у зв'язку з виявленням суб'єктом учіння лінощів або безвілля.

Пізнавальні та соціальні мотиви у старшокласників втрачають антагонізм і взаємовпливають та взаємопроникають. Зміцнюється взаємозв'язок мотивів самоосвіти та самовиховання. Наслідком взаємодії вказаних мотивів є поява у структурі мотивації нових, зокрема професійних, мотивів. Вони набувають домінуючої ролі у мотивації старшокласників. Всі перелічені зміни можна вважати ознаками цілісності особистості.

Учбова діяльність учнів вимагає від старшокласника довільності пізнавальних процесів та поведінки. Старшоклас­ник, здійснюючи вибір професії, повинен визначитися, зміщуючи мотив на ціль. Старшокласники не тільки визнача­ють мету, а й намічають план її досягнення, передбачають наслідки її здійснення. Слабкою стороною цілетворення у старшокласників є невміння розподіляти увагу на виконання основних та другорядних цілей.

Старший шкільний вік — це вік відповідної стабілізації особистості, а тому помітною стає відсутність суперечливості емоцій. Емоції старшокласника більш багаті, ніж у підлітка, тобто їх викликає більше коло речей, явищ, подій. З'являється нова гама як позитивних, так і негативних емоцій. Негативні емоції зв'язані з планами на майбутнє. Тривожність виникає у спілкуванні з людьми, від яких старшокласники залежать, або при невідповідності своїх можливостей тим вимогам, які пред'являє їм суспільство чи близьке коло людей.

Отже, учбова діяльність учнів старшого дошкільного віку носить учбово-професійний характер. Вона є основою для професійної підготовки, а тому частина навчальних дисциплін не викликає інтересу. Старшокласник більш зацікавлений у високих оцінках з тих дисциплін, які мають прямий чи опосередкований зв'язок з вибором професії. У старшому шкільному віці більш розвинуте свідоме ставлення до учіння.

Дата добавления: 2015-10-16