Роки „застою” (1964-1985 рр.).

1. Усунення від влади М. Хрущова
1962—1964 рр. лишились у пам'яті трудящих СРСР як роки внутрішнього безвладдя і наростання напруженості. Погіршилося продовольче постачання. У 1962 р. сталося значне підвищення цін на продовольчі товари — на 25—40%. Це викликало невдоволення широких верств населення.

Восени 1963 р., в десяті роковини обрання Хрущова першим секретарем ЦК. у країні виник дефіцит хліба, що призвело до паніки серед населення. Вихід із ситуації було знайдено: термінова закупівля зерна за кордоном і використання стратегічних запасів, впровадження талонів на хліб (уперше після скасування продовольчих карток 1947 р.). Авторитет Хрущова у суспільстві різко падав.

Відставка першого секретаря ЦК КПРС, голови Ради Міністрів СРСР стала неминучою. Найбільшу активність в усуненні Хрущова від влади відіграли його поплічники — Л. Брежнєв, М. Суслов, М. Ігнатов, Г. Шелепін. їх підтримали О. Косигін, В. Семичастний. Скориставшись відсутністю Хрущова у Москві (він разом із Мікояном відпочивав у Піцунді), опозиція підготувала засідання президії та пленуму ЦК. Потім М. Хрущова викликали у Москву нібито для розв'язання невідкладних питань розвитку сільського господарства. 14 жовтня 1964 р. на пленумі ЦК КПРС зі звинувачувальною доповіддю проти нього виступив М. Суслов. Звинуваченого у волюнтаризмі, суб'єктивізмі, порушенні норм колегіальності керівництва партією та країною, піє-лясталінського реформатора було усунено з усіх посад і відправлено на пенсію, а його ім'я на двадцять років викреслено з історії СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів — О. Косигін. Головою президії Верховної Ради СРСР (із липня 1964 р.) став А. Мікоян.

Причини падіння М. Хрущова. Відставка М. Хрущова була зумовлена невдоволенням партійного апарату, представників військово-промислового комплексу, байдужістю суспільства та його інтелектуальної еліти.

Оцінка значення ярущовської "відлиги" лишається неоднозначною і дискусійною. Головною заслугою М. Хрущова стало започаткування процесу десталінізації, повернення чесного імені мільйонам радянських людей.

2. Л. І. Брежнєв
Новий лідер партії був представником післясталінської генерації радянського1 керівництва, яке почало висуватися на передові ролі після XX з'їзду КПРС.

У перші роки свого перебування на чолі партії Брежнєв намагався здійснювати колективне керівництво президії ЦК КПРС (з 1966 р. — політбюро). Проте особливість партійно-державної системи СРСР полягала ще й у неможливості діяти без чітко визначеного лідера, яким після 1967 р. став Брежнєв. Він значно зміцнив свої позиції, поставииши на чолі КДБ Ю. Андропова (1967 р.). Того ж року міністром оборони призначили А. Гречка. Це були люди Брежнєва.

Важливою ознакою політичного життя 70-х рр. було формування культу особи Л. Брежнєва, що мав на останньому етапі його життя досить гротескний характер завдяки безмірному звеличуванню особи генерального секретаря. Нестримна пристрасть до вихвалянь і нагород (Брежнєв мав 220 радянських і закордонних орденів і медалей) увінчалася 4 зірками Героя Радянського Союзу, званням Героя Соціалістичної Праці, нагородженням орденом "Перемоги". Піднесенню його авторитету не сприяла й трилогія мемуарів "Мала земля", "Відродження", "Цілина", хутко налампіжена літературними ошуканцями від імені генерального секретаря. Члени родини Брежнєва були замішані у кримінальних справах. Авторитет лідера партії й країни катастрофічно впав.

Але не варто шукати корені застою тільки в постаті Брежнєва. Деградувала сама суспільно-політична і соціально-економічна система, яка багато в чому й породила "брежнєвщину", що стала символом аморальності,.безконтрольності та зогнилого тоталітарного режиму, який наближався до розпаду.

3. "Косигінська" реформа та її результати
У 1965 р. нове радянське керівництво здійснило спробу економічних реформ. Пріоритет у розробленні та проведенні їх належав голові Ради Міністрів СРСР О. Косигіну. Рішеннями березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС передбачалося, що реформа має забезпечити подолання традиційних для тогочасної моделі економіки вад: диспропорцій у. розвитку галузей економіки, її затратності, невідповідності між рівнем виробництва та рівнем оплати праці та ін.

Сутність економічної реформи полягала: у скороченні планових показників, що їх доводили до підприємства; у створенні на підприємствах фондів матеріального стимулювання; у перерозподілі частки національного прибутку на користь аграрного сектора; у заходах щодо розвитку соціальної інфраструктури села та ін.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилося сільськогосподарське виробництво, покращилося постачання населення міст продовольством, зросла продуктивність праці; основні показники 8-ї п'ятирічки було виконано. Успіх реформи в перші роки скоріше був зумовлений фактором "початкового ефекту", тому що вже на початку 70-х рр. темпи розвитку почали падати. Основна причина полягала в тому, що реформа не була спрямована на докорінну зміну старого господарського механізму управління економікою. Вона лише дещо видозмінювала розподіл функцій між центральними та низовими ланками за незмінності тієї самої командно-адміністративної системи. Проведення "косигінсько'і" реформи засвідчило, що економічне реформування радянської системи неможливе без політичного, без демократизації органів влади та управління, без реального державного суверенітету республік.

4. Суспільно-політичне життя
На початку 70-х рр. у політичному курсі партійного керівництва утвердилися консервативні тенденції. Так, в ідеологічній сфері відбулася реабілітація сталінщини: не згадувалися факти репресій, виправдовувалися методи колективізації, причини страшних поразок у роки війни 1941—1945 рр. перекручувались. Головну роль у реабілітації сталінщини, насадженні догматизму в царині суспільних наук відіграв головний партійний ідеолог М. Суслов.

Водночас від середини 70-х рр. зростав вплив військово-промислового комплексу на політичні рішення вищого партійного керівництва. 7 травня 1976 р. Брежнєв став маршалом Радянського Союзу і оголосив про тотожність інтересів партії та армії. Таким чином, партія ставала основним виразником армійських інтересів, а її номенклатура — їхнім захисником.

Однією з рис політичного життя партійного керівництва 70-х рр. було утвердження принципу формування вищих партійних і державних органів від різних бюрократичних інститутів: республіканських і союзних, комсомольських і профспілкових. Таке явище західні політологи схарактеризували як "інституцінний плюралізм", коли вищі партійні органи представляли владні інститути і громадські організації, навіть інтереси окремих республік.

У 1977 р. було прийнято нову радянську конституцію — конституцію розвиненого соціалізму, що, як і більшість законодавчих актів, мала декларативний характер, не підкріплений гарантіями та правовим механізмом їх реалізації. Фактично однією з рис суспільно-політичного життя радянського суспільства став правовий нігілізм у найвищих ешелонах влади і серед значної частини населення,

5. Дисидентський рух
У 60—70-х рр. виникла нова форма протесту — дисидентст-во, яке за своєю природою було духовним, інтелектуальним і моральним опором закостенілості радянської системи суспільства. Найактивнішими учасниками дисидентського руху були творча інтелігенція, духовенство та віруючі, представники різних національностей. Дисидентство як соціальний рух мав помірковане та радикальне крила. Вчені вирізняють такі етапи дисидентського руху в СРСР:

перший — 1961—1968 рр. Формою руху було написання листів лідеру країни з підписами найбільш відомих діячів науки, культури ("підписанти"). За різними даними, до їх гурту належало 700 осіб. Формою поширення дисидентських ідей на той час став "самвидав" — машинописні журнали, збірники, літературно-публіцистичні доробки. У молодіжному середовищі виникали перші неформальні об'єднання на противагу офіційному комсомолу. Від середини 60-х рр. дисидентський рух перейшов до активних форм діяльності. Так, у грудні 1965 р. на Пушкінській площі у Москві відбулася перша правозахисна демонстрація, організаторами якої були А. Сахаров, О. Гінзбург, А. Амальрик, Л. Богораз;

другий — 1968 — середина 70-х рр. Характеризувався активними формами протесту: виступ 8 осіб на Красній площі 25 серпня 1968 р. на знак протесту проти вторгнення радянських військ до Чехо-Словаччини; видання за кордоном літературно-публіцистичних творів (А. Синявським, Ю. Даніелєм, О. Гінзбургом, О. Марченком, О. Солженіциним та ін.), звернення учасників руху з критикою радянської дійсності до міжнародних організацій, в яких висвітлювалися факти порушення прав людини в СРСР; формування правозахисного та національного рухів у республіках СРСР і наростання репресій проти вільнодумства (судові процеси над А. Синявським, Ю. Даніелєм, О. Марченком, О. Гінзбургом, П. Литвиновим, Ю. Галансковим, Ю. Орловим та їх арешти й ув'язнення, висилка О. Солженіцина, висилка академіка А. Са-харова до Горького (Нижній Новгород), поміщення членів дисидентського руху в психіатричні клініки, "справа Григоренка", "справа Пліуч", "справа Щаранського", позбавлення радянського громадянства М. Ростроповича, Ю. Любимова;

третій — середина 70—середина 80-х рр. Характеризувався організаційним оформленням руху (створення Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, правозахиснйх організацій у союзних республіках, Вільного профспілкового об'єднання трудящих) і наростанням репресій з боку КДБ на чолі з ІО. Андроповим.

Формами протесту проти радянської системи стали страйки. робітників (протягом 1975—1983 рр., за різними джерелами, відбулося 60 масштабних виступів робітників), масова еміграція єврейського населення до США та Ізраїлю, виступи католицького духовенства Литви, створення молодіжних неформальних рухів та організацій, екологічні кампанії, що проводилися з ініціативи письменника Залигіна (із захисту Байкалу, проти повороту сибірських рік та ін.).

Посилення опозиційних рухів у СРСР було реакцією передової частини радянського суспільства на посилення консерватизму брежнєвського керівництва, збереження в суспільстві атмосфери "поміркованого страху".

6. Зовнішня політика
Брежнєвське керівництво прагнуло поліпшити зовнішньополітичне становище СРСР, покращити відносини з такими провідними державами світу, як США, Франція, ФрН. Значною мірою воно цього досягло. Перша половина 70-х рр. характеризувалася розрядкою міжнародної напруженості.

Одначе торгово-економічні відносини із західними партнерами розвивалися не на користь СРСР 80% радянського експорту становив продаж нафти, газу, вугілля, лісу, мінеральної сировини, а частка готових виробів, машин, устаткування становила тільки 5%. Це свідчило про відставання багатьох галузей економіки СРСР, про відсутність у країні конкурентоздатних товарів.

У відносинах із союзниками СРСР продовжував політику диктату і втручання в їхні внутрішні справи, що особливо яскраво виявилось у серпні 1968 р. коли збройні сили соціалістичних держав на чолі з СРСР вторглися до Чехо-Словаччини для "захисту завоювань соціалізму". З "Празькою весною" — спробою демократизації в ЧССР — було покінчено.

У другій половині 60-х рр. різко загострилися відносини з Китаєм. Справа дійшла до збройної сутички на кордоні в 1969 р.

В Азії, Африці, Латинській Америці СРСР продовжував кур'с на розширення сфер впливу. Так, Радянський Союз підтримав кубинську інтервенцію в Анголі, допомагав у боротьбі Народно-: му фронту визволення Мозамбіку, втрутився в конфлікт у районі ' Африканського Рогу спершу на боці Сомалі, а потім на боці Ефіопії. СРСР демонстрував силу свого флоту в акваторії Світового океану, підтримав вторгнення військ В'єтнаму до Кампучії (Камбоджі). Під час арабо-ізраїльських війн (1967 р., 1973 р.) СРСР односто-ронньо підтримував арабські країни, що призвело до розриву дипломатичних відносин з Ізраїлем (1967 р.) і відсувало мирне вирішення близькосхідного конфлікту. Одначе смертельного удару "міжнародній розрядці" було завдано вторгненням радянських військ до Афганістану у 1979 р. Війна СРСР проти афганської опозиції для підтримки про-радянського режиму закінчилася поразкою, вона обійшлася (за офіційними, значно заниженими даними) у 13 тис. вбитих та більш як 37 тис. поранених радянських військовослужбовців, а також підірвала міжнародне довір'я до СРСР. Знову в термінології західних політиків стало лунати визначення СРСР як "імперії зла".

Перевірте себе
1. За яких обставин Хрущов пішов у відставку?
2. Поясніть термін "брежнєвщина".
3. Назвіть прояви неосталінізму в суспільно-політичному житті 70-х рр.
4. Які основні причини дисидентського руху?
5. Схарактеризуйте конституцію 1977 р.

Виконайте завдання
1. Схарактеризуйте стан економіки СРСР в 70 — першій половині 80-х рр.

Обговоріть проблеми
1. Одні автори називають період середини 60 — середини 80-х рр. золотими роками стабільності, інші — роками застою. Яка ваша думка з цього приводу?
2. У пропагандистському вжитку в 70-ті рр. часто лунала теза про побудову в СРСР розвиненого соціалізму. Що ви думаєте про це?
3. У конституції СРСР 1977 р. у ст. 6 законодавчо закріплено керівну роль КПРС. Що це означало на практиці? До яких наслідків призвело?

Робота з джерелами

1. Із листа Г. Вишневкьої і М. Ростроповича голові Верховної Ради СРСР Л. І. Брежнєву
"Громадянине голове Верховної Ради СРСР! Верховна Рада, яку Ви очолюєте, позбавила нас радянського громадянства... Ми — музиканти. Ми живемо й мислимо музикою. Ви не гірше від інших знаєте, що єдиною нашою "провиною" було те, що ми даємо притулок у своєму будинку О. Солженіцину. За це з Вашої санкції на нас було спрямовано всілякі переслідування, пережити які було для нас неможливо, — анулювання концертів, заборона гастролей за кордоном, бойкот із боку радіо, телебачення, преси, спроба паралізувати наше музичне життя.

Тричі, ще перебуваючи в Росії, Ростропович звертався до Вас, але ні Ви, ні хтось із Ваших підлеглих навіть не відгукнувся на цей лемент душі.
Отже, Ви змусили нас просити лро від'їзд за кордон на тривалий термін, і це було оформлено як відрядження Міністерства культури. Але, певне. Вам не вистачило наших сліз на Батьківщині. Ви нас і тут переслідуєте...

Ми вимагаємо над нами суду а будь-якому місці СРСР з однією умовою — щоби цей процес був відкритим. Ми сподіваємося, що на це четверте до Вас звернення Ви відгукнетесь, а якщо ні, то, може, хоча б почервоніє від сорому Ваше обличчя.
Париж, 17 березня 1978 року"

• Запитання до джерела
Чому відомі музиканти вимагали суду над ними?

Запам'ятайте дати:
• 14 жовтня 1964 р. — відставка М.С.Хрущова з усіх посад; обрання першим секретарем ЦК КПРС Л. І. Брежнєва.
• 7 жовтня 1977 р. — прийняття нової конституції СРСР.

Дата добавления: 2015-10-16