Вимоги до оформлення пояснювальної записки курсового проекту

Пояснювальна записка курсового проекту подається на перевірку викладачу у друкованому вигляді. Оформляється записка на комп‘ютері у текстовому редакторі Word з дотриманням основних вимог ДСТУ 3008-95, що регламентує виконання текстових документів у сфері науки і техніки. Формат аркуша А4, розташування – книжкове, поля: ліворуч, згори і знизу – не менше 20 мм, праворуч – не менше 10 мм, шрифт Times New Roman Cyr, розмір шрифту – 14 пунктів, відстань між рядками – 1,5 інтервала. Записка роздруковується на одному боці аркушів білого паперу формату 210×297 мм.

Загальними вимогами до тексту пояснювальної записки є логічна послідовність викладення матеріалу, чіткість і конкретність викладення теоретичних та практичних результатів роботи, суть постановки завдання та мета проекту, методів дослідження, прийнятих інженерних рішень, обґрунтованість висновків і рекомендацій. У тексті пояснювальної записки необхідно дотримуватись єдиної термінології. Вона не має бути перевантажена малоінформативним матеріалом.

При викладанні текста пояснювальної записки слід користуватись безособовою формою (наприклад, “обчислюємо”, “знаходимо”) за всім текстом у певному відмінку й часі. У тексті записки не допускається: застосовувати для одного поняття різні науково-технічні терміни, близькі за змістом (синоніми); скорочувати позначення фізичних одиниць, якщо вони вживаються без цифр, за винятком одиниць фізичних величин у головках і боковиках таблиць та в поясненнях літерних позначень, що входять у формули; використовувати математичний знак “-” перед від’ємними значеннями величин, замість знаку “-” слід писати слово мінус; вживати математичний знак без цифр, наприклад, £ (менше або дорівнює), ³ (більше або дорівнює), ¹ (не дорівнює), а також знаки № (номер), % (відсоток); застосовувати індекси стандартів (ДСТУ, ГОСТ, ОСТ тощо) без реєстраційного номера (слід писати “згідно зі стандартами, нормативними документами тощо”).

Текст пояснювальної записки не слід безпідставно поділяти на абзацні відступи після кожної фрази або декілька сторінок писати зовсім без абзаців, що заважає перевірці та сприйняттю тексту. Абзацними відступами необхідно виділяти приблизно рівні та відокремлені за змістом частини тексту, які пов’язані між собою загальною логікою викладення.

Оформлюючи пояснювальну записку, слід звернути увагу на такі питання, як рубрикація тексту, заголовки розділів, підрозділів, нумерація, ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, посилання, зміст, перелік посилань, додатки тощо. Огляд аналогічних рішень і розділи змістовної частини пояснювальної записки нумеруються арабськими цифрами. Усі інші розділи (перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів; вступ, висновки та список посилань) не нумеруються. Відокремлення додатків виконується з застосуванням українського алфавіту (дивись, як приклад, оформлення додатків цих методичних вказівок).

Титульний аркуш є першою сторінкою пояснювальної записки. Зразок його оформлення наведено у додатку А. Другий аркуш – завдання (додаток Б).

Безпосередньо за бланком завдання на проектування розташовують реферат, як правило на одній сторінці формату А4. Реферат призначений для швидкого ознайомлення з пояснювальною запискою. Він має бути стислим, інформативним і містити [32]:

- відомості про обсяг пояснювальної записки, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, джерел за переліком посилань (всі відомості наводять, включаючи дані додатків);

- текст реферату;

- перелік ключових слів, який включає 5-15 слів (словосполучень), надрукованих прописними літерами у називному відмінку в рядок через коми.

Текст реферату має відображувати інформацію щодо курсового проекту:

- об’єкт проектування;

- мета проекту;

- методи дослідження і апаратура;

- результати та їхня новизна тощо.

Приклад оформлення реферату наведено у Додатку В.

До змісту включають: перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів; вступ; послідовно перелічені назви всіх розділів, підрозділів, а також пунктів і підпунктів (якщо вони мають заголовки); висновки; перелік посилань; назви додатків та номери сторінок, на яких розміщується початок матеріалу.

У вступістисло викладають:

- оцінку сучасного стану проблеми, яка є предметом курсового проекту, зазначаючи при цьому практично розв’язані задачі та існуючі прогалини знань у цій предметній галузі;

- світові тенденції та засоби розв’язання поставлених задач;

- актуальність проекту та підстави для його виконання;

- мету роботи та галузь застосування тощо.

Вступ розміщують на окремій сторінці.

Огляд аналогічних рішень повинен містити ретельний критичний аналіз сучасного стану техніки, що проектується у курсовому проекті, отриманого за результатами огляду вітчизняних та іноземних літературних джерел. Основна мета цього огляду полягає в тому, щоб розглянути сучасні тенденції при проектуванні аналогів (систем і пристроїв охорони, засобів безпроводового зв‘язку в системах охорони та ін.), використовувані підходи і принципи, методи фізичного та математичного моделювання при побудові цих аналогів на схемотехнічному, функціональному та принциповому рівнях.

Слід звернути увагу, що ілюстрації (кресленники, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) цього та інших розділів пояснювальної записки слід розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання у тексті. Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують під ілюстрацією. За необхідності під ілюстрацією розміщують пояснювальні дані (підрисунковий текст). Ілюстрація позначається словом «Рисунок __», яке разом з назвою ілюстрації розміщують після пояснювальних даних, наприклад, «Ри­сунок 3.1 – Схема розміщення».

Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках (позначення ілюстрацій в додатках починається з літери, якою позначені ці додатки). Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового но­мера ілюстрації, відокремлених крапкою, наприклад, рисунок 3.2 – другий рисунок третього розділу.

Якщо у пояснювальній записці необхідно навести таблиці, їх слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті. Нумерація таблиць аналогічна нумерації ілюстрацій (наприклад, Таблиця 2.3 – Результати розрахунку). Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну ча­стину під другою, або поруч, або переносячи частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці її го­ловку і боковик. При поділі таблиці на частини допускається її головку або боковик заміняти відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх араб­ськими цифрами у першій частині таблиці. Слово «Таблиця» вказують один раз ліворуч над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: «Продовження таблиці» з зазначенням номера таблиці.

Змістовна частина записки складається з наступних розділів:

- вибір та обґрунтування електричної функціональної та принципової схеми радіодавача. Розділ також має містити опис конструкції, принципу дії, умови установлення, параметри та характеристики будь-якого з давачів (наприклад, сейсмічного, тиску, волоконно-оптичного, активного чи пасивного інфрачервоного та ін.), що разом з антеною, приймальнопередавальним трактом та «інтелектуальним» блоком (наприклад, мікроконтролером) утворює радіодавач;

- розрахунок радіолінії зв‘язку між радіодавачем та базою збирання інформації;

- розрахунок високочастотного підсилювача передавального тракту радіодавача;

- моделювання розрахованого підсилювача та проектування його друкованої плати.

При цьому, у кожному розділі можуть бути свої підрозділи. Наприклад, розділ розрахунку підсилювача повинен містити підрозділи, що стосуються вибору та розрахунку робочого режиму каскаду, розрахунку елементів живлення, гілок узгодження. Кількість підрозділів обумовлюється логікою подання матеріалу.

Пам‘ятайте, що формули та рівняння у розділах розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожного рівняння повинно бути зали­шено не менше одного вільного рядка. Це також стосується рисунків і таблиць. Формули, що йдуть одна за одною й не розділені текстом, відокремлюють комою. В будь-якому випадку рівняння слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу. Номер складається з номера розділу і порядкового номера рівняння, відокремлених крапкою, наприклад, формула (1.3) - третя формула першого розділу. Номер зазначають на рівні рівняння в дужках у крайньому правому положенні на рядку.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до рівняння, слід наводити безпосередньо під рівнянням у тій послідовності, в якій вони у ньому наведені. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де» без двокрапки. Наприклад, «Відомо, що постійна часу кола зворотного зв‘язку

, (1.3)

де - опір матеріалу бази;

- активна частина ємності колекторного переходу.»

Таким чином, при оформленні розрахунків спочатку необхідно записати вихідну формулу, підставити в неї значення параметрів, а далі записати остаточний результат. Усі формули, крім відомих, необхідно супроводжувати посиланнями на літературні джерела.

У висновках висвітлюється результат і повнота виконання завдання на курсовий проект. Необхідно навести та проаналізувати конкретні числові параметри, які отримано в результаті розрахунків та моделювання радіотехнічного пристрою. Бажано підкреслити помічені особливості тих чи інших характеристик або параметрів розробленого пристрою.

Перелік джерел, на які посилаються в пояснювальній записці, має бути наведений після висновків, починаючи з нової сторінки. У відповідних місцях тексту мають бути посилання. Вони позначаються номером (згідно з переліком посилань) у квадратних дужках, наприклад, “…показано [3], що …”. Не рекомендується оперувати номерними посиланнями на джерела як словами для побудови речення, наприклад “…показано в [3], що…”.

Бібліографічний опис джерел у переліку посилань наводять у порядку, в якому вони вперше згадуються в тексті. Бібліографічний опис посилань в переліку наводять згідно зі стандартами з бібліотечної та видавничої справи і методичними рекомендаціями [33, 34].

В додатках курсового проекту слід розмістити матеріали, які відображають наступну інформацію: технічні характеристики, параметри, електричну функціональну схему та типову електричну принципову схему включення приймальнопередавальної мікросхеми; відомість курсового проекту (перелік документів, що входять до проекту: пояснювальна записка, кресленники); перелік елементів електричної принципової схеми підсилювача потужності. На додатки мають бути посилання у відповідних розділах записки.

Відомість проекту та перелік елементів виконуються на аркуші формату А4 за формами, наведеними у додатках Г та Д.

Сторінки пояснювальної записки нумеруються арабськими цифрами (Times New Roman Cyr, 14 pt) у правому верхньому куті аркуша. Титульний аркуш включається до загальної нумерації, але номер на ньому не ставиться.

Що стосується графічної частини курсового проекту, то вона має ілюструвати, доповнювати матеріали курсового проекту і містити не менше, ніж два аркуші формату А1 (594´841 мм), на яких розміщується матеріал, вказаний у пункті 2.3 цих методичних вказівок. Перелік правил і стандартів, що слід використовувати при оформленні графічного матеріалу курсового проекту, наведено у Додатку Ж. Приклади оформлення кресленників наведені у Додатку К. Вони мають відповідати вимогам до креслярської документації (ЕСКД. ГОСТ 2.109-73.Основные требования к чертежам).

Зверніть увагу, що в основних написах кресленників, форма і розміри яких наведені у Додатку Л і (ГОСТ 2.104-68. Основные надписи), та у відомості проекту (дивись Додатки Г та К) має бути умовне позначення документа (кресленника), відповідно до вимог стандарту ЕСКД про позначення виробів та конструкторських документів (ГОСТ 2.201-80. ЕСКД. Обозначение изделий и конструкторских документов). Позначення конструкторських документів має складатися з позначення виробу та коду документа:

Для ХНУРЕ встановлено код організації-розробника – ГЮІК. Код класифікаційної характеристики беруть з відповідного класифікатора ЕСКД. Структура коду має такий вигляд:

Номенклатура конструкторських документів, яка використовується в курсовому проектуванні, має коди документів відповідно до стандартів (ГОСТ 2.102-68. ЕСКД. Виды и комплектность конструкторских документов; ГОСТ 2.701-84. ЕСКД. Схемы. Виды и типы. Общие требования к выполнению). Деякі коди документів наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 – Коди конструкторських документів

№	Документ	Код	ГОСТ 2.102-68; 2.701-84
	Схема електрична структурна	Е1	Э1
	Схема електрична функціональна	Е2	Э2
	Схема електрична принципова	Е3	Э3
	Схема електрична розміщення	Е7	Э7
	Документи, графіки, характеристики	Д…	Д…
	Кресленник загального вигляду	ВО	ВО
	Складальний кресленник	СБ	СБ

Наприклад, загальне позначення пояснювальної записки може бути таким: ГЮІК.ХХХХХХ.001ПЗ; а графіків моделювання електричної схеми -

ГЮІК.ХХХХХХ.007Д2, де символами Х позначено номер за класифікаційною характеристикою згідно з темою курсового проекту. Найменування виробу в основному написі вказують у називному відмінку однини. Першим пишуть іменник, наприклад, «Автогенератор кварцовий» (Додаток К).

При виконанні електричних схем слід користуватись правилами викладеними у ГОСТ 2.702-75. ЕСКД. Правила выполнения электрических схем,а також у навчальному посібнику [35] і довіднику [36]. Умовні позначення елементів в електричних схемах установлені стандартами і включають позначення загального застосування ГОСТ 2.721-74. ЕСКД. Обозначения условные графические. Обозначения общего применения, а також позначення різних елементів, наприклад, елементів цифрової техніки (ГОСТ 2.743-82. ЕСКД. Обозначения условные графические в схемах. Элементы цифровой техники), ліній надвисокої частоти та їхніх елементів (ГОСТ 2.734-68. ЕСКД. Обозначения условные графические в схемах. Линии сверхвысокой частоты и их элементы), елементів аналогової техніки (ГОСТ 2.759-82. ЕСКД. Обозначения условные графические в схемах. Элементы аналоговой техники), антен (ГОСТ 2.735-68. ЕСКД. Обозначения условные графические в схемах. Антенны) та ін.

Кресленники друкованих плат (дивись приклад у Додатку К) виконуються відповідно до ГОСТ 2.417-78. Правила выполнения чертежей печатных плат. В цілому вибір розміру плати визначається рядом суперечливих факторів. Чим більше розміри плати, тим більшу відстань можна реалізувати між провідниками, а слід зменшити їх вплив один на одного на високих частотах. Але зі збільшенням розмірів плати збільшуються негативні наслідки: жолоблення плати, що може стати причиною обриву провідників, замикання, відриву паяних контактів. Збільшення розмірів плати погіршує тепловідведення від її центру, збільшує розмір та вартість розробленого пристрою. Тому розміри плати бажано вибирати згідно з ГОСТ 10317-79. Платы печатные. Основные размеры – та згідно зі встановленими щільностями рисунка друкованої плати.

Розміри на кресленнику вказують одним з наступних способів:

- нанесенням координатної сітки у прямокутній системі координат;

- нанесенням координатної сітки у полярній системі координат;

- комбінованим способом за допомогою розмірних ліній та координатної сітки.

При задаванні розмірів координатною сіткою лінії сітки повинні нумеруватись. Координатна сітка наноситься або на усе поле кресленника, або на поверхню друкованої плати, що зображується, або на частину поверхні друкованої плати, або рисками за периметром контура друкованої плати.

За нуль у прямокутній системі координат на головному виді друкованої плати слід приймати:

- центр крайнього лівого нижнього отвору на платі, у тому числі й технологічного;

- лівий нижній кут друкованої плати;

- ліву нижню точку, утворену лініями побудування.

При складанні топології необхідно користуватись бібліотекою контактних площинок стандартної форми, що встановлені ГОСТ 23751-86. Платы печатные. Основные параметры конструкции. Круглі отвори, що мають зенківку та круглі контактні площинки з круглими отворами, слід зображувати одним колом, їхню форму і розміри слід визначати на полі кресленника. Центри монтажних отворів та контактних площинок розміщують, як правило, у вузлах (тобто у точках перетину ліній) координатної сітки. Якщо крок розташування виводів багатовиводового елемента не збігається з кроком координатної сітки, то в вузлі розташовують хоча б один з отворів. Діаметри отворів під виводи та міжшарові з‘єднувальні перемички вибирають з вимог отримання зазорів, що забезпечують капілярне проникнення припою при пайці. Згідно з ГОСТ 10317-79. Платы печатные. Основные размеры допускається використання отворів з ряду: 0.4, 0.5, 0.6, 0.7, 0.8, 0.9, 1.0, 1.1, 1.2, 1.3, 1.5, 1.6, 1.7, 1.8, 2.0 і т.д. (розміри у мм).

Провідники зображуються однією лінією, що являє собою вісь симетрії провідника. При цьому на кресленнику треба вказати числове значення ширини провідника. Провідники завширшки більш ніж 2,5 мм можуть зображуватись двома лініями, а якщо вони збігаються з лініями координатної сітки, то числове значення ширини на кресленнику не вказується. Обрана ширина провідника повинна бути узгоджена з нормою припустимих робочих напруг, а також з густиною струму [37].

Друковані провідники на кресленнику розміщують рівномірно по площі друкованої плати на максимально можливій відстані від сусідніх елементів друкованого рисунка з урахуванням наступних вимог: паралельно лініям координатної сітки або під кутом, кратним 15º; у взаємно перпендикулярних напрямках – на протилежних шарах двосторонньої друкованої плати; перпендикулярно до контура круглої контактної площинки чи однієї зі сторін контактної площинки, якщо її форма відрізняється від круглої. Контактна площинка, призначена для першого виводу багатовиводового елемента, за формою повинна відрізнятись від інших.

Окремі елементи рисунка друкованої плати (провідники, екрани та ін.) на кресленнику можна заштриховувати, затушовувати. При необхідності вказати спосіб виготовлення друкованої плати, який слід записати першим пунктом технічних вимог кресленника. Більш повно, окрім ГОСТів зазначених вище, питання виконання кресленників друкованих плат розглянуті у [38].

Окрім друкованої плати у курсовому проекті виконується й складальний кресленник високочастотного підсилювача (приклад оформлення дивись у Додатку К). У загальному випадку складальний кресленник має містити:

- зображення складальної одиниці, що дає уявлення про розміщення і взаємний зв'язок її складових частин, які з'єднуються між собою згідно з кресленником;

- установчі та приєднувальні розміри, які забезпечують установку виробу й закріплення його на місці роботи. Наприклад, для антенної решітки - це отвір у корпусі для закріплення її до платформи. До приєднувальних розмірів належать розміри приєднувального фланця хвилеводу, за допомогою якого до антени під'єднується фланець генератора, що її живить;

- габаритні розміри, які визначають довжину, ширину і висоту виробу. Якщо котрийсь з цих розмірів має змінне значення, то на кресленнику вказують два крайніх значення даного розміру (наприклад, два розміри висоти індикатора електромагнітного поля з телескопічною антеною у висунутому та утопленому положеннях);

- вказівки про характер і спосіб з'єднання деталей, у тому числі нероз'ємних з'єднань (паяних, зварених, клепаних тощо);

- номери позицій складових частин, які входять до складу складальної одиниці (ці номери розміщені на поличках винесених ліній).

Габаритні розміри визначають за граничними обрисами виробу. Установчі розміри визначають дані для монтажу і кріплення виробу, а приєднувальні – для з'єднання з суміжними деталями чи вузлами (наприклад, розміри хвилеводного фланця антени, необхідні для приєднання до неї фідерного тракту). Габаритні, установчі та приєднувальні розміри мають бути перенесені на складальний кресленник з кресленників відповідних деталей і складальних одиниць.

Установчі, приєднувальні та габаритні розміри для складального кресленника вважаються довідковими, оскільки не підлягають виконанню за даним кресленником. Тому в нижній частині кресленника пишуть: “Розміри для довідок”.

Зображення виробу на кресленнику виконують основними суцільними лініями, контури рухомих частин у крайніх положеннях – тонкими штрих-пунктирними (наприклад, контури крайніх положень шлейфів узгоджувального трансформатора).

У кожній складовій частині виробу на її складальному кресленнику наносять номери позицій згідно зі специфікацією. Ці номери позицій розміщують на поличках ліній-винесень. Полички і лінії-винесення проводять суцільними тонкими лініями. Один кінець лінії-винесення з'єднується з поличкою, а інший має заходити на зображення деталі та закінчуватися точкою.

Крім зображення складальної одиниці, складальний кресленник має текстову частину (технічні вимоги), розміщену над основним написом.

Складові частини на складальному кресленнику можна зображувати спрощено: замість повних зображень типових покупних виробів тільки зовнішні обриси.

Назва кресленника, як правило, відповідає виконуваній функції виробу, наприклад, «Підсилювач мікрохвильовий», інакше йому присвоюється назва «Плата». Назва складальної одиниці вказується в основному написі.

Складальний кресленник має містити специфікацію (ГОСТ 2.108-68. Спецификация), яку виконують на одному чи декількох аркушах формату А4 як додаток до пояснювальної записки. Специфікація – це основний конструкторський документ, який визначає склад виробу і обов’язково виконується на складальні одиниці, комплекси і комплекти. Наявність тих чи інших розділів у специфікації визначається складом специфікованого виробу (тобто виробу, що має дві чи більше складові частини). Це можуть бути такі розділи: документація, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, інші вироби, матеріали. Назва кожного розділу вказується у вигляді заголовка в графі “ Найменування ”.

У розділ “ Документація ” вносять документи, що складають основний комплект конструкторських документів виробу.

У розділи “ Складальні одиниці ” і “ Деталі ” вносять складальні одиниці та деталі, що безпосередньо входять до складу виробу, на який складається специфікація.

У розділ “ Стандартні вироби ” записують конструкторські одиниці, що застосовуються згідно з державними і галузевими стандартами. У межах кожної категорії стандартів запис виконують за однорідними групами, у межах кожної групи – за абеткою найменувань виробів, у межах кожного найменування – в порядку зростання номерів у позначеннях стандартів, а в межах кожного позначення стандартів – у порядку зростання основних параметрів чи розмірів виробу.

У розділ “ Матеріали ” вносять усі матеріали, що безпосередньо входять до складу виробу, на який складається специфікація. Порядок їхнього запису викладений у стандарті (ГОСТ 2.201-80. Обозначение изделий и конструкторских документов).

У графу “ Поз. ” записують порядкові номери позицій складових частин (чи деталей складальних одиниць), що входять до складу виробу. У графу “ Позначення ” записують позначення кресленника (ГЮІК.ХХХХХХ.ХХХ), у наступну графу “ Найменування ” – найменування складових частин виробу, потім кількість складових частин на один виріб.

Графа “ Позначення ” для стандартних виробів не заповнюється.

Загалом специфікація визначає структуру складальної одиниці та полегшує читання кресленника.

У курсовому проекті кресленники або плакати можуть виготовлятися ручним способом або за допомогою систем автоматизованого проектування (з використанням плотера, графобудувача та ін.) на аркушах ватману формату А1 (незалежно від формату А1, А2, А3, А4 кожного окремого документу). Масштаб і формат визначаються розробником з умов зручності читання кресленника та оптимального використання усього поля кресленника. Комп’ютерні ілюстрації виготовляються в одному зі стандартних графічних форматів. Дозволяється виготовляти багатокольорові плакати, але кількість кольорів не має перевищувати шість, в тому числі і чорний.

Дата добавления: 2015-10-21