Ознаки партій масового та виборчого типів

Масова партія	Партія виборців
Головний партійний апарат, партійна бюрократія виконує політико-адміністративні функції.	Центральна роль належить професійній еліті, експертам.
Організація базується на фіксованому членстві і ха-рактеризується сильними вертикальними зв’язками.	Організація зі слабкими вертикальними зв’язками.
Звертається до електорату, використовуючи певну ідеологію (електорат приналежності).	Звертається до електорату через зверне-ння до його поглядів (електорат думки).
Домінують лідери, вибрані на основі внутрішньопар-тійних процедур. Існує сильне колегіальне керівництво.	Домінують представники партії, які виконують публічні функції. Явище персоналізації виборчого звернення.
Джерелом фінансування є членські внески та дотації від зацікавлених організацій.	Джерелом фінансування є публічні фонди та дотації “зовнішніх” груп інтересів.
Партія робить акцент на ідеології.	Партія зосереджує увагу на розв’язанні певних проблем.
Модель кар’єри – ріст через основні етапи в межах партійної структури.	Модель кар’єри – раптова поява серед партійної еліти, що може бути результатом зростання значення конкретної гру-пи інтересу.

Виборчим цілям підпорядковуються ідейно-програмні засади діяльності партії. Йдеться про те, щоб основні програмні принципи партії привертали увагу максимальної кількості виборців, нікого не відштовхували, давали кожній суспільній групі можливість віднайти щось привабливе для себе. Програма зазнає частих змін залежно від обставин. Часто різні частини програми є різними для інших середовищ. Конкуренція кількох виборчих партій в одній країні приводить до стирання програмно-ідеологічних відмінностей між ними. Виборча боротьба набуває швидше характеру змагання двох команд, ніж двох політичних концепцій.

Виборчі партії – це сучасні буржуазні партії. У цьому напрямі з 70-х років ХІХ ст. розвивається британська консервативна партія, голлістська партія у Франції, обидві пар-тії США, німецька ХДС/ХСС. Можна також стверджувати, що в цьому напрямі розвиваються деякі соціал-демократичні партії (наприклад, соціалістична партія Австрії чи соціал-демократи Німеччини).

Як підсумок, спробуємо порівняти основні ознаки, які визначають моделі масових та виборчих партій, запропоновані А. Панеб’янко. Він співставив характер внутрішньопартійних зв’язків, спосіб обрання лідерів, джерела фінансування, ставлення до ідеології, тип домінуючої виборчої лояльності, модель кар’єри.

Національно-визвольна партія. Національно-визвольні партії – це партії, що функціонують у постколоніальних державах Третього світу. Виникають вони переважно в країнах після здобуття незалежності. Відомий дослідник цього типу партій Т. Ходгкін вирізняє три їхні форми: 1) партія-конгрес – широка організація, заснована на федеративних принципах, керована центральним керівництвом. Є вона організацією націоналістичною, яка бореться за незалежність і бере свій початок від Індійського національного конгресу. Характерна така форма для початкового етапу розвитку національно-визвольних партій; 2) ”partіa sensu stricto” (класичний тип партії), яка має демократичну програму та організаційну структуру. Ставить вона собі виборчі цілі, діє легально і в конкуренції з іншими партіями, подібна до європейських партій. Цей тип партій більшою мірою поширений в Азії, в Африці трапляється дуже рідко; 3) революційний фронт – організація, яка виступає в революційних ситуаціях, коли метою діяльності є як боротьба за національне визволення, так і боротьба за радикальні соціально-політичні зміни. Фронт є масовою, централізованою та дисциплінованою організацією. Його цілі звичайно значно ширші ніж просто політичні. Більшість національно-визвольних партій набувають саме такої форми.

У західній літературі трапляється також поділ національно-визвольних партій на революційно-централістські і прагматично-плюралістичні, що відповідає другому і третьому типам партій у Т. Ходгкіна. Марксисти пропонують класифікувати національно-визвольні партії на марксистські (комуністичні), революційно-народні та передбуржуазні.

Усі ці партії є справді масовими зі специфічною ідеологією, яка становить поєднання соціального солідаризму з антимонопольними, антиімперіалістичними гаслами. Такого типу ідеологія, яка до того ж спирається на місцеві традиції, дає змогу партіям виконувати інтеграційні функції, оскільки головним їхнім завданням є формування нової нації.

Транзитнa партія. Поняття “транзитна партія” стосується політичних партій держав перехідного періоду з ще не усталеною соціальною, політичною, а відтак і партійною системою. Переважно до цієї класифікації відносять партії країн, що перебувають на етапі переходу від різних форм авторитаризму (чи тоталітаризму) до плюралістичної демократії. Цей термін вживають здебільшого для визначення політичних партій, які виникли останнім часом на хвилі демократизації в колишніх авторитарних державах Латинської Америки, Східної Європи та державах – колишніх республіках Радянського Союзу.

Ці новостворені партії відрізняються від політичних партій країн з тривало існуючою демократією. Вони мають ознаки політичних рухів чи політичних коаліцій, з одного боку, і риси класичних політичних партій, з іншого, часто є конгломератом різнорідних інтересів та груп, політичних напрямів, об’єднаних в одне ціле дуже загальною спільною метою (наприклад, боротьба за незалежність чи демократію). Між тим, їхня зорієнтованість на досягнення влади (чи участь у її здійсненні), наявність відповідної політичної платформи, партійних атрибутів (символів, лозунгів), рекрутування членської бази надає їм ознак класичної політичної партії. Як і класичні політичні партії, вони створюють власні організаційні структури, борються за власну партійну ідентичність і сприятливі умови для партійної діяльності (передовсім на законодавчому рівні).

Загалом можна виділити три форми транзитних політичних партій. Перша становить широке об’єднання типу парасолькової структури чи народного фронту, виникнення якого найчастіше пов’язане з першими демократичними виборами. Виконують вони завдання максимальної мобілізації підтримки населення на свою користь і протиставлення тим політичним силам, які виступають на підтримку попереднього режиму. Їхня організаційна будова є досить нечіткою і слаборозвиненою. Такими були Громадянський форум у Чехословаччині, “Солідарність” у Польщі, “Саюдіс” у Прибалтиці. Другою формою транзитних партій виступають оновлені правлячі партії попередніх політичних режимів. Зрозумівши безперспективність захисту збанкрутілого режиму, вони часто змінюють свої назви, корегують програми і, спираючись на ще вцілілу організаційну структуру та інертність виборців, виступають політичною альтернативою прихильникам радикальних суспільних змін. Такою була, наприклад, партія Демократичного соціалізму в Німеччині, Соціал-демократична партія Польщі, Угорська демократична партія, націонал-комуністи Прибалтійських республік СРСР. Третя форма транзитних партій – це етнічні партії, які захищають інтереси певних етнічних груп, що зазнавали чи можуть зазнавати утисків від етнічної більшості (наприклад, Словацька національна партія – партія угорської меншини). Цей тип партій є найновішим у класифікації політичних партій, а тому менше вивченим.

Дата добавления: 2015-10-21