Морфологічна правильність

1. Форми чоловічого роду є літературними, форми жіночого – розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла (В. Сосюра). Не одна кричала пта-ха: «Пожалій гніздо моє!» (Д. Білоус).

2. Кожній змінюваній частині мови – іменникові, при-кметникові, числівникові, займенникові, дієслову – властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід дотримуватися.

3. У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -ові, – еві (-єві) та -у, – ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, деканові, бригадирові, товаришеві, Андрієві. Закінчення -у, – ю вживаються переважно для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька, наприклад: товаришеві Карпенку Олегові Івановичу, студентові-математику.

4. Сучасній українській мові не властива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словом самий (сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща, саме менше. Багато помилок трапляється у формах непрямих відмінків числівників. Почати хоча б з того, як читається таблиця множення: дважди два, трижди три, п’ятю сім, шістю ві-сім, сім у сім. А треба: два помножити (помножено) на два чи два на два, п’ять на п’ять… Ще більше помилок у складених числівниках: Урожай зібрали на двісті п’ятдесят шести гек-тарах, а правильно: на двохстах п’ятдесяти (п’ятдесятьох) шести (шістьох) гектарах. У складених порядкових числів-ників змінюється тільки останнє слово: Ця подія відбулася у тисяча дев’ятсот двадцятому році (не у тисячу).

5. При дробових числівниках іменник має форму родового відмінка однини: дві цілих і п’ять десятих метра, одна третя кілограма (а не метри, кілограмів).

6. Користуючись займенниками, слід ураховувати те, щоб кожен із них точно вказував на потрібне слово. Неврахування цього часто утруднює розуміння змісту висловлювання.

Синтаксична правильність

1. Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбиваються зв’язки між словоформами.

2. Уважним треба бути при використанні фразеологічних словосполучень української мови: день у день (а не з дня у день), впадати в очі (а не кидатися в очі), ні в чому не по-турати ледарям (а не ніякої поблажки не давати ледарям), спало на думку (а не прийшло в голову), збити з пантелику (а не збити з толку).

3. Необхідно звертати увагу на словосполучення, побудовані на основі зв’язку керування, бо тут не завжди правильно добираються відмінкові форми іменників (займенників) і при-йменники: Кожен був сповнений гордості (а не гордістю), ми не повинні проходити повз ті недоліки (а не повз тих недоліків), для творів О. Гончара властива (чи притаманна) різно-манітна тематика (а не для творів О. Гончара характерна різноманітна тематика).

4. У мові студентів звичайно переважають прості, неускладнені речення. Проте користуватися тільки такими кон-струкціями не можна, бо вони порушують плавність, смислову і ритмічну єдність, роблять мовлення примітивним. Поряд із простими й короткими реченнями потрібно користуватися і простими ускладненими та складними.

5. Зворотний порядок пов’язується з семантико-стилістич-ними особливостями мовлення і характеризується інтонацій-ним виділенням певного члена речення. Такий порядок слів широко використовується в художньому стилі, в усній народній творчості, у розмовному мовленні як образний експресивно-стилістичний засіб. Наприклад: Виточу, вигострю зброю іс-кристу (Леся Українка).

6. Дієприслівник передає додаткову дію по відношенню до основної, вираженої дієсловом-присудком, і стосується од-ного і того ж предмета. Наприклад: Прочитавши це слово, ми уявили людину з ніжним поглядом (а не Прочитавши це слово, в нашому уявленні постає людина з ніжним поглядом). Повернувшись у село, він турбувався, як ідуть справи у шко-лі (а не Коли він повернувся у село, його хвилює,..).

8. Досить поширені в нашій мові речення, ускладнені однорідними членами. Користуючись такими структурами, не можна поєднувати в одному однорідному ряді логічно далекі або несумісні поняття. Наприклад: Вступ і тема твору Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; Були побудовані нові школи, лікарні і приміщення для худоби.

9. Характерними для української мови є односкладні безособові речення з головним членом, вираженим дієслівною формою на -но, - то. Безособові речення з таким головним членом можуть бути синонімічними до двоскладних, у яких присудок виражений дієприкметником. Порівняйте: У Києві організовано школу мистецтв і У Києві організована школа мистецтв.

10. Користуючись складними реченнями, необхідно дотримуватися чіткості і правильності в їх побудові, не допускати вживання великої кількості сурядних і підрядних частин в одному реченні. У мовленні варто вживати й безсполучникові складні речення, що допомагають стисліше і чіткіше сформулювати думку, урізноманітнити висловлення, посилити його виразність і емоційність. Наприклад: Дав слово – зроби. Зобов’язалися – виконаємо. (Нар. творчість).

Дата добавления: 2015-10-21