Історія розвитку сучасної української термінології

Розвиток новітньої української термінології тісно пов’язаний із характером сучасної науки. Десь із середини двадцятого століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей, наприклад, подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі необхідні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, на українську. До того ж в умовах Радянського Союзу основним джерелом наукової інформації була російська мова. Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури, Разом із здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, в яких ці знання були виражені.

Практика доводить, що найкраще людина сприймає інформацію і творить нові знання засобами рідної мови. Звідси і сучасні проблеми використання в науковому стилі тих мовних засобів української мови, які зберігають національну своєрідність мови і водночас є важливими текстотворчими одиницями сучасного наукового тексту.

Нерідко можна почути і прочитати, що сучасна українська мова має достатню кількість мовних засобів, щоб передати якнайтонші відтінки наукової думки. І це справді так. Але правдою є і те, що українські вчені часто не знають багатств рідної мови, з одного боку, а їх мовна вправність затьмарена інтерференційними впливами російської мови, з іншого. Виникає зворотна до згаданої вище проблема: щоб написати українськомовний текст, учений змушений перекодовувати російськомовний текст засобами української мови. Крім психологічного бар’єру при цьому доводиться долати і бар’єр мовний.

Низка проблем національного термінотвору зумовлена також насильницьким зросійщуванням української мови починаючи з тридцятих років ХХ століття. Значних спотворень зазнали насамперед найменування зі своєрідною національною формою, що значно уподібнились до російських усупереч попереднім термінотворчим традиціям. Тому проблеми сучасного українського термінотвору і терміновжитку зумовлені впливом двох чинників – глобалізацією сучасної науки і пов’язаним з нею широким напливом іншомовної лексики, а також із термінологічною спадщиною 30-80-их років ХХ століття, коли основною засадою українського термінотвору була така: із двох чи більше назв вибирати найближчу до російської. Нерідко таке найменування суперечило духові української мови і не відбивало системних взаємозв’язків українських назв спеціальних понять.

2. Поняття “термін”, “термінологія”, “терміносистема”, “термінознавство”.

Національна мова – складна, динамічна і цілеспрямована культурно-історична система, що поєднує всі різновиди мовного функціонування. Можна сказати, що в українську національну мову входять як у єдину систему систем усі різновиди мови: літературна мова, мова науки і техніки, розмовно-просторічна і літературно-розмовна форми мови, територіально-соціальні діалекти.

Термін – це слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо [СУМ], яке застосовують у процесі пізнання та засвоєння наукових і професійних об’єктів та відношень між ними.

Відомий термінолог В. М. Лейчик сформулював визначення терміна як лексичної одиниці певної мови для спеціальних потреб, що позначає спільне (конкретне або абстрактне) поняття наукової теорії певної галузі знання або діяльності. У цьому визначенні підкреслюється, що термін – це лексика виключно для спеціальних потреб.

Під термінологією розуміється звичайно сукупність термінів, тобто лексичний склад мови науки і техніки. Термінологія, яка забезпечує номінацію професійних об'єктів і понять у мові науки і техніки, є невід'ємною частиною національної мови. Тому вона має відповідати усім ознакам, які виділяються у дефініції літературна мова.

Терміносистема – це система термінів у певній галузі/підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію.

Термінознавство як сучасна наука виникло у 30-ті роки XX століття на стику лінгвістики, логіки, інформатики, психології та інших наук.

Головною категорією у термінознавстві є поняття “ термін ”. Крім того, є ще певні сукупності мовних одиниць, які мають назви “ термінологія ” та “ терміносистема ”. Ці сукупності також є предметом досліджень у термінознавстві.

Отже, ми можемо визначити термінознавство як науку, що вивчає терміни й терміносистеми, закономірності їх створення та функціонування.

3. Поняття “дефініція”

Центральну роль в організації людських знань відіграє процес формування поняття. Поняття – це одиниця думки з розмитим змістом і обсягом. Конкретний зміст і обсяг поняття набирає лише в межах певної галузі знання або діяльності.

Будь-яке наукове або технічне поняття повинно обов'язково закріплюватися вербально через те, що не закріплені вербально поняття, на жаль, залишаються тільки досвідом окремої людини (або групи людей) і зникають разом з нею.

Процес вербального закріплення поняття відбувається у процесі формування дефініції та створення терміна.

Дефініції формуються у процесі наукового дослідження. Вони мають тимчасовий характер, тому що постійно змінюються через вплив поглибленого наукового знання внаслідок прогресу науки та техніки.

Під дефініцією розуміють розгорнуте визначення поняття за допомогою по-особливому побудованого речення. А термін – це ім'я поняття.

Наприклад: Амперметр – ім'я поняття (термін); прилад, яким вимірюють силу електричного струму – дефініція.

Приписування термінам дефініцій – процес складний і з погляду науки, і з власне мовного погляду. Відомо, що будь-яке формулювання (дефініція) повинне бути водночас точним, вичерпним і лаконічним. Точність досягається несуперечливою співвіднесеністю термінів, які входять до дефініції, з позначуваними ними науковими поняттями.

Дата добавления: 2015-10-21