Правові основи діяльності автомобільного транспорту

Правовідносини, в які вступають автотранспортні підприємства і організації, мають найрізноманітніший характер. Наприклад, автотранспортні підприємства в процесі виробничої діяльності створюють відповідну виробничу базу (гаражі, ремонтні майстерні, зап-Равні станції тощо), купують автомобілі та інший рухомий склад, паливно-мастильні матеріали, запасні частини до автомобілів. Для цього вони вступають у різні правовідносини з будівельними, постачальницько-збутовими організаціями, будівними, промисловими та іншими підприємствами з будівництва й постачання. У колективах автотранспортного підприємства виникають трудові правовідносини між адміністрацією та робітниками. Самі автотранспортні підприємства вступають у правовідносини з перевезень з вантажовідправниками та пасажирами.

Із загальної групи цих правовідносин виділяється їх основна частина, пов'язана з виконанням автопідприємствами транспортних функцій (плануванням перевезень, узгодженням умов надання рухомого складу, пред'явленням вантажу до перевезення і т. ін.).

Таким чином, автотранспортні правовідносини можуть бути спрямовані або на організацію транспортного процесу (наприклад, відносин з планування перевезень), або на безпосереднє виконання транспортної діяльності (наприклад, відносин з перевезення конкретного вантажу).

Основу нормативних актів автотранспортного права становлять закони. Вони є актами вищого органу влади - Верховної Ради України.

1. Конституція України закріплює головні принципові положення економічної системи, форми власності, планування, соціальні та трудові правовідносини.

2. Закон України “Про транспорте встановлює головні правові норми, що діють у всій транспортній галузі.

3. Закон України “Про підприємництвом встановлює законодавчу базу для здійснення підприємницької діяльності в краіні, в тому числі і в автотранспортній галузі.

4. Закон України “Про підприємства України^ встановлює Правові норми діяльності підприємств в Україні, в тому числі і в автотранспортній галузі.

5. Закон України “Про дорожній рух в Україні регулює суспільні відносини в галузі дорожнього руху та безпеки, окреслює права та обов'язки суб'єктів даних правовідносин. Встановлює норми забезпечення екологічної безпеки при використанні автотранспорту.

6. Закон України “Про автомобільний транспорт” та інші закони, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Важливу регулятивну функцію виконує Статут автомобільного транспорту УРСР - найважливіший нормативний документ, що регулює діяльність підприємств і організацій автомобільного транспорту, а також організацій, підприємств і громадян, які користуються послугами даного виду транспорту. Він врегульовує найбільш важливі й основні питання автомобільних перевезень і обов'язковий до виконання всіма транспортними організаціями та підприємствами незалежно від відомчої підпорядкованості і форми власності.

Статут автомобільного транспорту складається з десяти розділів. У першому розділі викладається загальне положення про функції автотранспорту, основні завдання правового регулювання автотранспортних правовідносин у сфері діяльності Статуту.

Розділ ІІ регламентує питання, пов'язані з рухомим складом, класифікацією автомобільних шляхів, правил користування ними, споруджень і устаткувань для організації перевезень пасажирів, вантажів, пошти, встановлює порядок утримання рухомого складу та будівель транспорту, порядок технічного обслуговування та експлуатації цього рухомого складу.

Розділ ІІІ дає детальну характеристику планування і організації перевезення вантажів автотранспортом загального користування, відомчим транспортом, укладення угод на транспорті перевезення. У цьому розділі також регулюються відносини з порядком приймання вантажу до перевезення, видання вантажу отримувачу, встановлення маси вантажу, зберігання вантажу.

У IV розділі регламентуються умови перевезення пасажирів, багажу, пошти. Дається визначення угоди пасажирського перевезення, встановлюються питання, пов'язані з організацією руху пасажирського транспорту, прав і обов'язків пасажира.

Розділ V регулює умови надання громадянам легкових автомобілів для прокату, встановлює основні вимоги для підприємств, що займаються цим видом діяльності.

Розділ VI стосується встановлення тарифів за перевезення та введення розрахунків між сторонами транспортної угоди.

Розділ VII регулює питання пов'язані зі змішаним сполученням, в якому беруть участь підприємства інших галузей транспорту.

Розділ VIІІ розглядає питання виконання підприємствами, організаціями автотранспорту загального користування різноманітних транепортно-експедиційних послуг, пов'язаних з автоперевезеннями.

IX розділ регламентує питання відповідальності підприємств і організацій автотранспорту, а також вантажовідправників, вантажоотримувачів, пасажирів, громадян, що користуються автомобілями з пунктів прокату. У ньому подано норми щодо відповідальності за невиконання перевезень і прийнятого до виконання разового замовлення, за прострочення в доставленні вантажу, незбереження переміщуваних матеріальних цінностей, відповідальність за простій рухомого складу та невиконання умов угоди перевезення, складання претензійних актів, висунення претензій і позовів, що пов'язані зі здійсненням автоперевезень.

Останній Х розділ складається з однієї статті, в якій визначається порядок здійснення контролю за роботою автотранспорту.

Дія Статуту автомобільного транспорту поширюється майже на всі перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, що здійснюються автотранспортними підприємствами та організаціями. Виняток становлять перевезення, які здійснюються автопідприємствами Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки. Дія Статуту поширюється також на інші неавтотранепортні підприємства, Що мають автотранспорт, при здійсненні ними перевезень вантажу, багажу, пошти. У цих випадках вони несуть відповідальність і мають певні права згідно з даним Статутом, у тому ж обсязі, що й автотранспортні підприємства.

Особливе місце серед джерел автотранспортного права посідають Державні стандарти України (ДОСТИ).

Умови, які стосуються транспортної діяльності, вносяться До державних стандартів шляхом встановлення вимог до якості продукції, її стану при переданні вантажу до переве-;ення, до тари і упаковки, маркіруванню продукції та тари,:пособів навантаження та розвантаження, розміщення та закріплення вантажу у транспортному засобі, способах транс-юртування вантажів тощо.

Правові засади господарської діяльності підприємств транспорту
Правовий статус та особливості господарської діяльності підприємств транспорту визначаються Законами України «Про підприємства в Україні» (діє до 01.01.2004 року), «Про господарські товариства», «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про автомобільний транспорт», Господарським кодексом Украї-
ни та іншими чинними нормативно-правовими актами.
Основні засади діяльності підприємств транспорту визначає Закон України «Про транспорт», у якому, зокрема, встановлено характер відносин між підприємствами транспорту й органами влади, які будуються, як зазначалося, на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів.
Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями.
Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання послуг на основі державних контрактів, державних замовлень і договорів на перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності провізних та переробних можливостей транспорту.
Комплекс транспортно-експедиційних послуг, пов’язаних з відправленням і отриманням вантажів, надається експедиторськими організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. № 770 «Правила здійснення транспортно-експе-
диційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів»,із змінами від 18 жовтня 1999 року).
Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.
Виходячи з великої частки державного втручання в діяльність транспорту, встановлюються тарифи на транспортні послуги відповідно до законодавства України. Рівень тарифів на транспорті визначається відповідно до нормативних витрат на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків. Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України.
Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України.
Збір за користування шляхами сполучень України транспортними засобами іноземних власників і плата за транзитні перевезення здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (Постанова № 83 від 2 лютого 1993 р. «Про Порядок збору та використання коштів для фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування» зі змінами за станом на 28 грудня 2001 року).
Запроваджено режим ліцензування транспортних послуг. Ліцензування вирішує такі завдання: забезпечення безпеки та надійності роботи транспорту; обмеження монополізму та забезпечення розвитку конкуренції; створення однакових умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту України та іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та Міністерством транспорту України (Постанова КМУ від
14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування», Наказ Мінтрансу № 16 від 15.01.2001 року «Про ліцензування господарської діяльності по наданню послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом» і інші накази).
Особливий режим майна підприємств транспорту впливає у встановленому особливому порядку набуття та реєстрації прав на транспортні засоби (Цивільний кодекс України (вступає в дію з 01.01.2004 року), визначає транспортні засоби як джерела підвищеної небезпеки, як майно, на яке поширюється режим нерухомого майна (ст. 181), підвищені вимоги щодо технічного стану цього майна та умов експлуатації. Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об’єднаннями, установами та організаціями Міністерства транспорту України, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи. У загальнодержавній власності можуть також перебувати транс-
портні засоби, споруди, устаткування транспорту, закріплені за підприємствами, об’єднаннями, установами та організаціями інших міністерств і відомств (відомчий транспорт).
Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установами та організаціями місцевих Рад, належать до комунальної власності.
Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об’єднань, установ, організацій і громадян.
Транспортні засоби, що належать транспортним підприємствам та особам, які здійснюють їх експлуатацію, повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та довкілля, державним стандартам, мати відповідний сертифікат.
Правовий режим земель транспорту має спеціальне регулювання. Землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно з Земельним кодексом України для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів транспорту.
Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.
Розміщення споруд та інших об’єктів транспорту на землях, наданих у користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування.
Підприємства транспорту зобов’язані раціонально використовувати надані їм земельні ділянки, не порушувати інтереси інших землекористувачів (у тому числі орендарів).
Відповідальність за утримання в належному стані земель, наданих у користування підприємствам і організаціям транспорту, та використання їх за цільовим призначенням покладається на керівників (власників) цих підприємств, установ і організацій.
З метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших об’єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу зазначених об’єктів на землях, наданих у користування підприємствам транспорту, можуть встановлюватися охоронні зони з особливими умовами землекористування.

4. Невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, що випливають з договору перевезення автомобільним транспортом, передбачає майнову відповідальність сторін (автотранспортних підприємств, відправників і одержувачів вантажів та інших користувачів).
За шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, перевізник несе таку відповідальність:

· у разі втрати або нестачі багажу чи вантажу — в розмірі вар-
тості багажу чи вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

· у разі пошкодження (псування) багажу чи вантажу — в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу чи вантажу;

· у разі втрати багажу чи вантажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності багажу чи вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження (псування) багажу чи вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, пасажир має право відмовитися від багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) — від вантажу і вимагати відшкодування завданих збитків.
Якщо багаж чи вантаж, за втрату або нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, пасажир має право вимагати видачі йому цього багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) — цього вантажу з урахуванням відшкодованих збитків.
Вартість багажу чи вантажу визначається виходячи з ціни, зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або передбаченої в договорі про перевезення, а в разі відсутності цих документів — виходячи із середньої вартості такого самого товару в місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором перевезення багажу чи вантажу автомобільним транспортом. За втрату, нестачу або пошкодження (псування) багажу чи вантажу під час міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом перевізник несе відповідальність згідно з міжнародними договорами України.
За прострочення доставки вантажу до пункту призначення перевізник несе перед вантажовідправником (вантажоодержувачем) відповідальність згідно з умовами договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, якщо доведе, що вона настала внаслідок обставин, незалежних від нього.
Ці положення закріплені в законодавстві та деталізовані в правилах здійснення перевезень.
Існують певні особливості правового регулювання міжнародних автомобільних перевезень.
Закон визначає як міжнародні будь-які перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, які здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких або обидва розташовані за межами території України. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізниками відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень. Найвагомішими з погляду місця в правовому регулюванні автомобільних перевезень є такі міжнародні угоди та акти: Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу (КАПП), 995-845, 01.03.1973; Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) (із змінами, внесеними Протоколом від 5 липня 1978 року), 995-234, 19.05.1956; Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), 995-012, 14.11.1975 та ін.
Крім міжнародних конвенцій, також широко застосовуються міжурядові угоди про автомобільний транспорт (маршрути, транспортні коридори, транзит вантажів тощо).
Правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом по території України також затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Договір перевезень автомобільним транспортом у міжнародному сполученні має особливості: зокрема, перевізник під час виконання міжнародних перевезень пасажирів і багажу, вантажу керується законодавством у галузі дорожнього руху, охорони природи тієї держави, на території якої здійснюється перевезення. До перевізника, пасажира, вантажу висуваються додаткові вимоги, що випливають з факту перетину кордону, встановлено скорочені терміни звернення з претензіями.
Міжнародним перевізником пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є суб’єкт підприємницької діяльності, який здійснює таке перевезення відповідно до міжнародних договорів України, ліцензії та договору про перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах.
Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються:

· автомобільним транспортом загального користування відповідно до договору перевезення;

· відомчим та індивідуальним автомобільним транспортом для власних потреб їх власників;

· перевізниками-нерезидентами України.

Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом забезпечує Державний департамент автомобільного транспорту.
Одним із дійових механізмів співробітництва у сфері міжнародних перевезень є Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), 995-012, 14.11.1975, яка істотно спрощує процедуру митного оформлення автомобілів і вантажів. З метою сприяння впорядкуванню реалізації цієї конвенції в Україні створено Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників — АСМАП.

Контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом проводить служба міжнародних автомобільних перевезень Державного департаменту автомобільного транспорту в пунктах пропуску через державний кордон України. Служба міжнародних автомобільних перевезень діє відповідно до законодавства та свого положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту

Дата добавления: 2015-10-13