Арт. ІІІ: Процес, який стосується здогадної смерті супруга

Кан. 1383 – § 1. Якщо смерть супруга 9супруги0 не може бути підтверджена автентичним церковним або цивільним документом, другий супруг не вважається звільненим від подружнього вузла, хіба що єпархіяльний Єпископ видав деклярацію про здогадну смерть.
§ 2. Таку деклярацію єпархіяльний Єпископ може зробити тільки тоді, якщо після проведення відповідних розслідувань із заяв свідків, з чуток або із непрямих доказів матиме моральну певність про смерть супругаь самої відсутності супруга, навіть довготривалої, не вистачає.
§ 3. У непевних і складних випадках єпархіяльний Єпископ, який виконує свою владу в межах патріяршої Церкви, повинен звернутися за порадою до Патріярхаь інші єпархіяльні Єпископи – до Апостольського Престолу.
§ 4. У процесі, який стосується здогадної смерті супруга, вимагається участь промотора справедливості, але не захисника вузла.

Арт. ІV: Спосіб судового розгляду для одержання звільнення від недоверщеного подружжя або звільнення від подружжя для добра віри

Кан. 1384 – Для одержання звільнення від недоверщеного подружжя або звільнення від подружжя для добра віри слід точно дотримуватись спеціяльних норм, виданих Апостольським Престолом.

ГЛАВА ІІ
СПРАВИ ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНОСТІ ВИСВЯЧЕННЯ

Кан. 1385 – Право оскарження правосильності свячення має або сам священнослужитель або Ієрарх, якому священнослужитель підлягає, або в єпархії якого одержав свячення.
Кан. 1386 – § 1. Позовна скарга в справі оскарження правосильності свячення повинна бути відправлена до компетентної Дикастерії Римської Курії, яка вирішить, чи справу має розглядати вона сама, чи призначений нею трибунал.
§ 2. Якщо Дикастерія передала справу трибуналові, то слід дотримуватись канонів про процеси взагалі і про звичайний спірний процес, а не канонів про сумарний спірний процес, хіба що цьому суперечить природа речі.
§ 3. Після відправлення скарги священнослужителеві забороняється виконувати священнодійства на підставі самого права.
Кан. 1387 – Після другого вироку, який підтвердив недійсність свячення, священнослужитель утрачає всі права, властиві духовному станові, і звільняється від усіх обов'язків цього стану.

ГЛАВА ІІІ
ПРОЦЕДУРА ПРИ УСУВАННІ АБО ПЕРЕНЕСЕННІ ПАРОХІВ

Кан. 1388 – При усуванні або перенесенні парохів треба дотримуватись канн. 1389-1400, хіба що партикулярним правом, затвердженим Апостольським Престолом, постановляється щось інше.

Арт. І: Спосіб судочинства при усуванні парохів
Кан. 1389 – Якщо служіння якогось пароха з якоїсь причини, навіть без його поважної вини, стає щкідливим або принаймні неефективним, то парох може бути усунений з парафії єпархіяльним Єпископом.

Кан. 1390 – Причини, через які парох може бути законно усунений з парафії, є особливо такі:
1-е - поведінка, яка завдає церковній спільноті поважної шкоди або викликає замішання;
2-е - бездарність або тривала розумова або фізична хвороба, яка робить пароха непридатним для корисного виконування його завдань;
3-є - втрата доброго імені у чесних і поважних парафіян або нехіть у ставленні до пароха, що за передбаченням не скоро припиняться;
4-е - поважна недбайливість або порушення парафіяльних обов'язків, яке триває незважаючи на попередження;
5-е - погане управління дочасними справами з великою шкодою для Церкви, якщо зарадити цьому злу немає іншого засобу.

Кан. 1391 – § 1. Якщо на підставі проведеного розслідування виявиться, що причина для усунення існує, то єпархіяльний Єпископ повинен обговорити справу з двома парохами, вибраними з числа парохів, яких пресвітерська рада вибрала для цього на постійно на пропозицію єпархіяльного Єпископаь якщо пізніше Єпископ дійшов до висновку, що треба вдатися до усунення, то для правосильності подасть причину й аргументи та по-батьківськи порадить парохові, щоб зрікся протягом п'ятнадцяти днів.
§ 2. Парох, який є членом чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, може бути усунений або наказом єпархіяльного Єпископа з повідомленням про це вищого Настоятеля або наказом вищого Настоятеля з повідомленням єпархіяльного Єпископа, не вимагаючи згоди другого.

Кан. 1392 – Зречення пароха може відбуватися також за умови, аби тільки воно було законно прийняте єпархіяльним Єпископом і дійсно було прийняте.
Кан. 1393 – § 1. Якщо парох протягом призначених днів не відповість, то єпархіяльний Єпископ має повторити виклик, продовжуючи корисний час для відповіді.
§ 2. Якщо єпархіяльний Єпископ установить, що парох одержав другий виклик і не відповів, хоч не мав ніякої перешкоди, або якщо парох не хоче зректися, не подаючи ніяких мотивів, то єпархіяльний Єпископ повинен видати декрет про усунення.

Кан. 1394 – Якщо, однак, парох оспорює подану причину та її підстави, наводячи мотиви, які видаються єпархіяльному Єпископові недостатніми, то цей, щоб міг правосильно діяти:
1-е - повинен його викликати, щоб, переглянувши акти, зібрав у письмовому викладі свої рації, навіть навів протилежні докази, якщо такі має;
2-е - далі, доповнивши, якщо треба, інструкцію, повинен обміркувати справу разом з тими двома парохами, про яких мова в кан. 1391, § 1, хіба що необхідно призначити інших, тому що ті не можуть цього виконати;
3-є - нарешті має вирішити, чи пароха треба усунути чи ні, і негайно повинен видати у цій справі декрет.

Кан. 1395 – Єпархіяльний Єпископ має подбати про те, щоб усуненому парохові було надано інший уряд, якщо той до цього здатний, або призначено пенсію, залежно від того, чи випадок велить або обставини дозволяють.
Кан. 1396 – § 1. Усунений парох повинен утримуватись від виконування уряду пароха, якнайшвидше звільнити парафіяльний дім і все, що належить парафії, передати тому, кому єпархіяльний Єпископ доручив парафію.
§ 2. Якщо ж ідеться про хворого, який не може бути без труднощів перенесений з парафіяльного дому на інше місце, єпархіяльний Єпископ повинен йому залишити користування ним, навіть виключне, поки триватиме ця необхідність.
§ 3. Під час рекурсу проти декрету усунення єпархіяльний Єпископ не може іменувати нового пароха, але на той час повинен подбати про встановлення парафіяльного адміністратора.

Дата добавления: 2015-10-13