Режисерський задум

Мій захід «Білі люди в темних алеях» - присвячений Дню Матері, та має, на мій погляд, велике значення у вихованні таких почуттів у людини як любов, відповідальність, увага та інші, тому мій сценарій, може бути використаний майже у будь – яких закладах, саме тому великої технічної підготовки він не має.

Моє завдання, як режисера, максимально чітко відтворити атмосферу тих почуттів, які я намагаюсь визвати у людини, тобто взяти глядача у полон найніжніших почуттів, які тільки може відчувати людина.

Мій сценарій має атмосферу реальності, тому що все що буде відбуватися на сцені – це реальні події із життя реальних людей. Фактично – атмосфера – 3Д. Глядач знаходиться не в залі, у своєму кріслі, а у тих обставинах, в яких знаходяться персонажі. Темпоритм вистави має напруженні місця, де глядач максимально концентрує свою увагу на дії, котра відбувається на сцені, але загалом, темпоритм має спокійний характер, для того щоб максимально відтворити ілюзію «маминої присутності поруч».

Все починається з відеороліка, на я кому зображена алея з жовтим листям, на цій алеях жінки. Вони вдягнені в біле. В цей час грає дуже ніжна та мелодійна композиція Двіна Мартіна «Любов в Венеции», яка вже задає потрібний мені темпоритм та атмосферу.

Потім на сцені, під світлом білого прожектора, з’являється дівчинка, вона розповідає про маму. За допомогою світових ефектів, складається враження, що дівчинка, з’явилася, ніби – то зійшла з екрана на сцену.

Перший епізод має символічну назву – «Предки», в я кому ми бачимо чотирьох підлітків. Вони збираються на даху. Обстановку даху, ми відтворюємо за допомогою проекції на екран. В цей час звучить тяжкий рок, який загостряє обстановку.

Увесь епізод відбувається на загальному світлі, але в місцях, де підлітки проявляють агресію до батьків, на сцені, з кожним разом, додається синій та червоний кольори, за допомогою яких, ми ще більше підкреслюємо проблему.

Після цього епізоду на екрані з’являється мати, яка кличе свого сина вечеряти, у цей час сцена повністю затемняється, а сцена за допомогою світових ефектів, пульсує, неначе серце.

Потім ми знов бачимо дівчинку у світі прожектора.

Після чого, знов повне затемнення. Тишу та темряву розривають стони вагідних жінок. На екрані проекція – лікарняна палата. Сцена поступово заповнюється білим світлом.

Увесь епізод відбувається на загальному світлі.

По закінченню епізоду, сцена затемнюється, йде проекція народження дитини на екран.

Після цього знов в світлі білого прожектора з’являється дівчинка.

У наступному епізоді приймають участь бабусі. Тож на екрані, ми бачимо, квартиру, прибрану, затишну, але «самотню».

На сцені три бабусі, які збирають речі. Весь епізод відбувається на одному плані, таким чином ми зможе відтворити атмосферу розгубленості.

У кінці, коли до старої матері, приходить її донька із своєю сім’єю (підліток із першого епізоду, жінка із другого), раптово сцена заповнюється яскравими кольорами. Коли настає кульмінаційний момент, розгублена родина знову збирається разом, за допомогою світових ефектів, ми робимо світову яскраву пляму. Після чого на сцені повне затемнення, в світлі білого, майже срібного прожектора, з’являється дівчинка. По закінченню її монологу – світова яскрава пляма, після чого – повіне затемнення.

На екрані ми бачимо родину, яка танцює на алеї, пори року дуже швидко змінюються, але родина залишається незмінною. Коли родина віддаляється максимально – світло та екран поступового згасають.

Дата добавления: 2015-09-07