IV. Додатки.

ФАКУЛЬТЕТ КУЛЬТУРИ

Кафедра театрального мистецтва

ДИПЛОМНА РОБОТА

Тема: Театралізоване дійство «Білі люди в темних алеях»

Виконала студентка групи ЗКР ІV

Ольга Курілова

Перевірила викладач

кафедри театрального мистецтва

Колоусова Інна Анатоліївна

Луганськ

Зміст:

I. Сценарій;

II. Режисерський аналіз.

1. Аналіз сценарію:

1.1. обґрунтування вибору теми;

1.2. літературний і документальний матеріал.

2. Ідейно тематичний аналіз:

2.1. тема;

2.2. ідея;

2.3. головний конфлікт.

3. Дієвий аналіз:

3.1. головні епізоди

4. композиційна побудова:

- експозиція;

- зав’язка;

- розвиток дії;

- кульмінація;

- розв’язка.

5. Жанр.

6. Характеристика дійових осіб.

III. Режисерська експлікація.

1. Режисерський задум.

2. Над завдання.

3. Наскрізна дія.

4. Сценарно-режисерський хід.

5. Образне рішення.

6. Атмосфера.

7. Темпо-ритм.

8. Розробка режисерських епізодів.

9. Художнє рішення.

10. Музично-шумове рішення.

IV. Додатки.

1. Монтажний лист.

2. Виписка на реквізит і бутафорію.

3. Виписка на костюми і взуття.

4. Виписка на перуки і бороди.

5. Ескізи оформлення.

6. Ескізи костюмів.

7. Ескізи афіші, запрошення.

8. Графік роботи над театралізованим заходом.

Действующие лица:

Девочка

Первый подросток

Второй подросток

Третий подросток

Четвертый подросток

Беременная Ира

Беременная Тоня

Беременная Маша

Беременная Люся

Екатерина Ивановна

Александра Игнатьевна

Софья Николаевна

Открывается занавес. Сцена, с помощью световых эффектов и воздушных шаров, украшена в форме сердца, благодаря световым эффектам сердце может пульсировать. Задник – плазменный экран, на котором в дальнейшем будут проецироваться тематические видеоролики. Звучит музыкальная композиция Эдвина Мартина «Любовь в Венеции». В пульсирующем сердце, на экране (видеоролик), появляются женщины и девочка на алее усыпанной желтыми листьями, звучит дикторский тест:

Дикторский текст: Мама – самый близкий и родной человек, без мамы тебя

бы не было, она подарила тебе жизнь, синее небо над

головой, солнышко, мокрый асфальт в желтом свете

фонарей и снег. Я очень люблю снег, он как мороженное.

Свет медленно гаснет, появляется луч прожектора, в нем девочка, в белом платье, она как – будто сошла на сцену с экрана.

Девочка: Мама нужна всем, ну чтобы она научила тебя быть

добрым и честным и чтобы можно было знаете, так

положить ей голову на колени и чтоб она гладила

тебе волосики. Мама – она ведь чистая, добрая,

смелая, она никогда не бросит…А мы?

Сцена резко затемняется, на смену трогательной мелодии, которая звучит на тексте девочки, приходит тяжелый рок. На сцене появляются четыре подростка 14-15 лет. На экране проецируется крыша.

1-й подросток: Неееееет, даже под дулом пистолета, даже за миллион,

я сейчас домой не пойду.

2-й подросток: Да, тебе дома влетит, по полной программе.

1-й подросток: Ой, да ладно, я между прочим не один, на алгебре,

преподу в голову самолетики запускал, так что тебе

тоже сегодня придется очень не сладко.

3-й подросток: Мне кажется, что после вчерашней физ-ры, нам всем

дома перепадет!!!

4-й подросток: Да уж, родительское собрание вскроет все подводные

камни!!!

2-й подросток: Слушай, ты сегодня просто блещешь интеллектом, но

тебе то, что переживать, ты же у нас отличник!!!

1-й подросток: Ой, мне если честно не привыкать, ну а че? Поорет она

поорет, ну успокоится рано или поздно, надоест.

Я уже наизусть знаю, что она мне скажет, выучил,

как с шестого класса начала свою шарманку, так и по

сей день.

Что я бездарь, что я неуч, что я неблагодарный!!!

А я что? Я не согласен, я против, я протестую,

просто я еще маленький, вот подросту и все пойму.

4-й подросток: А мне мама никогда такого не говорила.

2-й подросток: А мне и не такое говорила, я кстати тоже все наизусть

знаю, вот это мне больше всего нравится: вот умру я,

тогда посмотришь как без мамки жить.

Подростки начинают неистово смеяться.

3-й подросток: Ага, это точно. А знаете, чего я жду больше всего?

2-й подросток: Пятерку по биологии?

3-й подросток: Да щас, нужна она мне. Я жду … пока мои предки

свалят куда-нибудь. Тогда ведь и погулять не грех.

Отдохнуть, расслабиться, а то вечно сделай то,

сделай это, так не смотри, не ходи, это не одевай.

Мрачняк какой-то, честное слово!!!

1-й подросток: Ой, это да. Что хочу то и ворочу.

4-й подросток: А я всегда за мамой скучаю, она если уезжает

я всегда с ее фотографией спать ложусь.

Подростки начинают смеяться еще громче, чем в предыдущий раз, встают и окружают четвертого подростка.

3-й подросток: Да уж, вы посмотрите на этого маменькиного

сыночка.

2-й подросток: Да что ты знаешь о свободной жизни?

1-й подросток: Ты ботаник, что ты вообще с нами тут делаешь?

Беги к своей мамочке!!!

4-й подросток: Ребята, вы что не понимаете? Мама – это ведь

самый близкий человек, мы должны уважать и

любить своих мам, мы должны их ценить!!!

2-й подросток: Мы ничего никому не должны!!! Это они нам

обязаны, обязаны давать нам все, что нам нужно!

4-й подросток: Да это мы обязаны им тем, что мы живем!!!

3-й подросток: А нас не спрашивали, хотим мы чтобы нас рожали

или нет!

1-й подросток: Ладно, ребята пойдемте отсюда, пусть ботаник

порыдает, смотрите у него уже на глазах

слезы наворачиваются!!!

Трое подростков уходят. Четвертый остается на крыше. На экране меняется картинка, появляется красивая, уютная, по-домашнему оборудованная кухня. На ней женщина.

Женщина: Сыночек, любимый мой, иди обедать!!!

Сцена темнеет, в луче света появляется девочка, сердце пульсирует.

Девочка: Вы никогда не копались в своей памяти?

Ну, не пытались вспомнить, то что было с вами

раньше? Когда вы были совсем маленькими?

Что делали ваши мамы? Что они вам говорили?

Какие пели песни? Как обнимали? Тогда когда

вы были еще там, внутри?

Полное затемнение, слышны тяжелые вздохи, на экране проецируется больничная палата. На сцене четыре койки. В палате беременные: Люся, Ира, Тоня, Маша. Люся, Ира, Тоня лежат на койках, Маша у окна чистит гранат.

Люся: Ох, Машка, как ты только еще стоять можешь,

легла бы полежала, что-ли.

Маша: Он у меня непоседа, его все время на улицу

тянет. Любит в окно смотреть.

Люся: А я не знаю, кто у меня будет, мальчик или

девочка, я даже на узи специально спрашивать

не стала. Пусть будет сюрприз для мужа.

Ира: А муж та кого хочет больше?

Люся: Муж конечно мальчика. Ой, он даже тесты

всякие делал. Ну там, с яйцом, знаете?

С иголочками, по рукам понять пытался.

Тоня: Да, мужчины в этом плане очень даже

забавны. Особенно, когда они пытаются

выглядеть как самые заботливые мужья!!!

«Тоня, ты лекарство выпила? А гранат съела?

Тонечка, не забудь, я записал тебя

завтра на УЗИ».

Смеются.

Ира: Они то, конечно забавные, но вот нас им

никогда не понять.

«Ира, сколько можно есть соленые

огурцы, у тебя же желудок заболит?»

Маша: Я через это тоже прошла, но у меня знаете

другая беда. У меня пицца со сгущенкой!!!

Смеются.

Люся: Ну наверно было так: «Ты что? Как это

вообще есть можно?

Маша: Да, так оно и было!!!

Тоня: Да все они понимают, просто они нам

завидуют, нам же хоть день, хоть ночь,

а хочется – значит кушай и никого не

слушай!!!

Ира: А им нельзя!!! У моего аж слезы

наворачиваются когда я в два часа ночи

бутербродик с колбаской поедаю.

Люся: У нас вообще столькопривилегий,

в маршрутках место уступают.

Тоня: В больницах мы без очереди проходим!!!

Ира: Сумки мужики за нас таскают!

Маша: И самое вкусное нам всегда покупают!!!

Ира: Да, быть беременной самое что только есть

хорошее во всем свете. Я знаете, очень

долго не могла забеременеть, все как-то

не получалось. а потом когда узнала, муж

меня на руках носить стал. А я, знаете,

сразу все придумала, как одевать буду,

какой рацион питания у него будет, в

какую школу отдам, как воспитывать буду,

чему научу, что вложу в него.

Тоня: Ой, а я даже тетрадь специальную завела,

большую такую, красивую, там уже все

расписала. Все, все придумала. У меня

сын, уже взрослый, есть. так он у меня

просто золото, я сначала боялась, ну что он

не воспримет малыша, разница то в 14 лет,

а он нет, наоборот, ждет. Он вообще у

меня другой, не такой как все его

одногодки. Добрый…

Маша: Да, а я заранее ничего не стала покупать,

все в голове держу.

Люся: А я представляю часто. Думаю, мечтаю,

какой он будет, как я себя с ним вести

буду. Мне как-то сон приснился, что он

меня мамой назвал. Мой ребеночек, мой

маленький.

Ира: А мне тоже снится часто, говорят это

плохая примета, но я в них вообще не

верю. В приметы. Мама говорит, что все

это бред

Маша: И не надо.

Тоня: Да, это конечно счастье, я вот никогда

не понимала тех, кто от своих детей

отказывается, тем более выбрасывают

на улицу, ой я вообще много таких

страшилок знаю.

Ой, девочки, у меня, знаете, еще мама

есть. Она старенькая уже, она меня в 27

родила…вот…а нам деньги нужны

сейчас…а у нее квартира, трешка на

первом этаже в центре…вот…и мы с

мужем…вернее он предложил, а я не

могла отказать, решили маму

отправить...ну в пансионат…

Ира: В дом престарелых…

Маша: Ты что? Она же твоя мать. Она же тебе

жизнь подарила…Ох…Ладно…Давайте

не будем о грустном. Давайте

лучше…ой…ой девочки, ой ой ой…

Тоня: Машка, ты чего, рожать надумала?

Час ночи на дворе!

Маша: Девочки, я не специально, честное

слово!!!

Люся: Маха, держи хвост пистолетом!!!

Тоня, давай подымать ее под руки,

Ира, зови врача, мы пока добежим до

родзала, врачи и проснутся!!!!

Маша: Ой, девочки!!! Больно!!!

Люся: Держись Машка, скоро мамой

будешь!!! Ирка, чего стоишь, зови

врача, сейчас рожать будем!!!

Звучит быстрая, веселая, добрая мелодия, беременные укладывают Машу на кровать, собирают ее вещи и с криками «Принимайте беременную!!! Рожает!!!», вывозят из палаты. Полное затемнение, музыка затихает, на смену ей приходит крик младенца, на экране проекция – только что родившегося ребенок в руках доктора. Голос – «Девочка, Сашей назову!». Затемнение, в луче света опять появляется маленькая девочка.

Девочка: Ее руки быстро стареют,

на ее лице, с каждым днем, все

больше морщин, ее волосы

постепенно покрываются блестящим

инеем, но сердце никогда, слышите

никогда не постареет...

Звучит военное танго, на экране проекция ухоженной, чистой, но «одинокой» квартиры. На сцене трое женщин лет 65, 70 лет – Екатерина Ивановна, Софья Николаевна, Александра Игнатьевна. Они собирают вещи.

Екатерина Ивановна: Неужели ты ни слова против не

сказала?

Александра Игнатьевна: Так будет лучше!

Софья Николаевна: Ты откуда знаешь? Ты там была?

В том пансионате, куда тебя твои

детишки отправить надумали?

Александра Игнатьевна: Так будет лучше…

Екатерина Ивановна: Да что с тобой такое? Неужто им и

впрямь денег на столько не хватает?

Александра Игнатьевна: Ребенок маленький, сколько на одни

памперсы только уходит, а все эти

подкормки, витамины, и вообще

старшенького скоро в институт

отдавать надо.

Софья Николаевна: Старшенький внук у тебя, умнее

твоей дочери, ишь что удумала,

родную мать в дом престарелых

отдать, он и сам поступить сможет,

голова есть на плечах.

Александра Игнатьевна: Девочки, там хорошо, там кормят

неплохо. А по выходным даже

дискотеки устраивают,

представляете? Там хорошо, правда.

Софья Николаевна: Это у тебя аутотренинг какой – то?

Там будет хорошо, там будет

хорошо!!! Не обманывай себя. У

тебя же есть дочь, внуки, уже двое,

да в конце концов – это твоя личная

квартира, с чего это ты должна туда

перебираться? Это они должны тебе

помогать, а не ты им, все твоя дочь

уже выросла, вы теперь поменялись

местами, теперь ее очередь.

Александра Игнатьевна: Девочки, вы думаете, мне легко?

Думаете я туда хочу? Да я как об этом подумаю у меня сердце заходится, хоть валерьянку пей. Я же совсем туда не хочу, я же еще пожить хочу, вот внук только родился, а я его еще даже не видела, мне дочка звонит, а я ей и говорю «Ты хоть внучка возьми то, когда меня забирать приедете, я его хоть в машине на руках поняньчю, в последний раз», а она в трубку молчит и молчит, я и повесила. Пусть поступают как знают.

Екатерина Ивановна: Да уж, я вот помню, как мы к своим

родителям относились, как их на Вы называли, не дай Бог тебе на ты, все ховайся в жито, рой окопы, как говорили мой Батя. А если посуду за собой не уберешь, так вообще…а сейчас…с Новым Годом не всегда поздравляют…

Софья Николаевна: Ой, не знаю девочки, все, отжила я

свое, наверное. А там, кто его знает, плохая я наверное мать, раз так воспитала свою дочь, раз я при ней, при живой, за закрытыми дверями буду свой век доживать.

Вдруг раздается звонок в дверь, Екатерина Ивановна идет открывать. На пороге раздается восторженный крик Екатерины Ивановны и душещипательный крик ребенка. В квартиру входит Тоня (женщина из второй картины), мальчик (из первой картины) и муж Тони с младенцем на руках.

Тоня: Мама, ты прости меня…

Александра Игнатьевна: Доченька, ты что? Катька, это ты

ей уже позвонила? Я же просила

никому ничего не говорить.

Тоня: Нет, мамочка, никто мне не

звонил. Я, знаешь, я так долго думала, мне теперь так стыдно, я сама не знаю, что на нас нашло и как мы вообще смогли тебе такое предложить, ну переехать… Я подумала и мы решили, я думаю что ты не будешь против, мы лучше к тебе переедем, чтобы рядом быть, а нашу квартиру сдавать будем, так же выгоднее, вот…и за внуком младшеньким будет ухода больше, я же знаю как ты любишь детей…А ты знаешь, как я тебя люблю?

Александра Игнатьевна: А я тебя все равно больше!!!

Звучит праздничный вальс. Сердце пульсирует, муж Тони в танце, подхватывает Александру Игнатьевну и плавно кружится с ней в вальсе, подруги Александры раскидывают ее вещи и смеются не впопад. Сцена медленно затемняется, счастливая семья плавно со сцены перемещается на экран. На фоне экрана, в луче белого, почти серебряного прожектора появляется девочка.

Девочка: Меняются года, проходят

столетия, современный человеческий мир, постепенно превращающийся в электронную страну бездушных роботов, совсем забыл, что такое моральные принципы, духовность и любовь к ближнему своему. Любовь к самому ближнему, к маме. к тому человеку, который дал тебе все, что каждый день есть в твоей жизни. За нами лишь малая часть долга – ПОМНИТЬ и НЕ ЗАБЫВАТЬ!!!

Луч гаснет, вместе с ним исчезает девочка. На экране проецируется аллея, сначала усыпанная снегом, потом «пахнущая» весной, потом зеленными листьями, потом золотым дождем и опять снегом, с примесью серебрянки.

Все это время на экране все та же счастливая семья, из последней картины – они то танцуют вальс, то смеются не впопад, то просто радуются жизни.

2.Режисерський аналіз

Аналіз сценарію

Обґрунтування вибору теми

На землі, особливо в наш час підвищеної технічної спроможності людини, існує дуже багато версій, легенд або етимологій різних слів, термінів. Але чомусь, дуже мало хто, на нашій планеті замислювався над етимологією слова «МАТИ». Чому так? Чи ми вважаємо, що звичне та знайоме з дитинства «мати» не має нам бути поясненим? Чи те що рідне та найдорожче, може бути видсунине на другий план, може зачекати поки ми будемо шукати в Яндексі визначення інших, іноземно мовних слів? Та поки ми будемо поповнювати свій словесний запас іншою мовою, мовою техніки, сучасної компьютерізації, вигаданих Інтернет світів, ми можемо просто розчинитись у своїй невдячності та взагалі забути найголовніше, найперше, найсвятіше слово «МАТИ».

Я маю безпосереднє відношення до сучасної молоді віком від 10 до 20 років.

Одного разу, після тренінгу з акторської майстерності, у однієї з учасниць задзвонив телефон, їй телефонувала мати, але та мелодія, котру я почула, котра давала знати юному даруванню, що їй дзвонить мати, не те щоб шокувала мене, а просто відійняла в мене можливість говорити. Замість чого-небудь приємного, я почула нецензурні висловлювання, а на обличчі дівчинки, котрій нещодавно виповнилося 12 років, я побачила посмішку. Вона була не щирою, а навпаки - дуже злою, та байдужою до того, що поряд з нею, знаходяться дорослі люди, котрі можуть зробити їй зауваження, їй було все одно, адже її однолітки також засміялися, таким чином висловлюючи їй свою повагу.

Цей випадок змусив мене іншими очима подивитися на сучасних підлітків та молодь, та як можна найглибше розібратися в тому світі, в якому вони живуть зараз.

Насправді, так воно і є. Світ, світ дитинства, в котрому зростала я, та в котрому зростають нинішні підлітки не те щоб відрізняється, або змінюється, він взагалі не має жодних подібних рис життя, побуту та світогляду.

В дитинстві я дуже багато часу проводила у бабусі в селі. Тоді, в десять років я і мої друзі навіть не здогадувалися про те, що існує така цікава «шняга», як Інтернет.

Я зростала переважно в колі хлопців, і коли ми грали у козаків – розбійників, моєю зброєю була звичайна палиця, або взагалі мої руки. А зараз я бачу дітей зі справжніми водними автоматами, а де й коли і зі справжньою зброєю, котру вони знайшли у батьків. Але частіше дітей можна застати за комп’ютером вдома, Вконтакті, котрі переглядають різні відео роботи невідомих створювачів. І це далеко не дитячі мультсеріали мого дитинства, це таке, на що мені, дорослій людині інколи страшно та боляче дивитись, наприклад як знущаються над тваринами, та інше.

Одразу виникає питання – а де ж в цей момент знаходиться мати? Чим вона так зайнята? Я згодна, що є такі, котрим взагалі все одно чим займається їх дитина, але таких і матерями важко назвати. А є такі, котрі з самого ранку, до самого вечора, працюють, заробляють цим самим дітям, котрі морально здуваються, гроші на всі їх забаганки. Вони ж їх люблять та довіряють їм.

Матері – білі люди, на темних алеях нашого життя, котрі приносять світло.

Але мати це не єдиний спосіб створення справжньої людини, є вчителі, котрі забувають нагадати своїм ученикам, що треба прийти до дому, обійняти маму, та сказати їй, як ти її кохаєш. Є багато серіалів, молодіжних, там де ми бачимо, як підліток свариться зі своєї мамою та дуже чітко вказує їй шлях.

Є багато друзів, котрі через сварки з батьками намагаються скоріше стати дорослішими.

Цього всього дуже багато, і так мало тематичних заходів, вистав, котрі зможуть нагадати людині, яке було її перше слово, коли вона народилась. Яке її перше слово, коли їй болить. Що вона каже, коли дійсно щиро щаслива, та від радощів підстрибує до неба.

Саме тому, я вирішила до Міжнародного Дня Матері підготувати театралізований захід «Білі люди в темних алеях».

Конкретної вікової прив’язки цей захід не має. Тому що мені хотілося б як можна більшій кількості людей нагадати, що етимологія слова «МАТИ» - вона закладена у самій людині, відповідь на це питання кожен за нас може знайти там, біля свого серця. Де колись, у своїй матери були ми самі.

Не тільки в підлітковому віці людина найчастіше забуває про батьків. В наш час зайнятість людей просто зашкалює за будь які норми праці. Дуже часто, навіть не із своєї волі, а під натиском обставин, ми забуваємо про найелементарніше – звичайний дзвінок, та питання «Як твої справи?».

Мені дуже хочеться, щоб люди, а конкретно підлітки, були б хоч трошки добрішими. А коли ти любиш хоча б одну людину в світі, щиро любиш, то життя навкруги стає легшим та веселішим. Адже саме підлітки – не важливо якого покоління – це майбутнє, котре має будуватися на любові та доброті.

А кого ж любити в першу чергу, як не свою мати?

Кому, як не їй ми можемо так спокійно покласти голову на коліна, відчути дотик її найтепліших рук, та забути про все що нас турбує, та отримати найсильніший заряд енергії?

З ким ми можемо годинами розмовляти про все на цій планеті?

Хто зможе дати нам відповідь на всі питання, котрі нас хвилюють? Точно не Яндекс.

Хто зможе захистити нас від заздрощів, наклепу та болю?

Якщо ми, хоча б на хвилину замислимось над цими питаннями, то світ стане яскравішим. А найголовніше – найближча нам людина, хоча б на деякий час стане щасливішою. І це щастя дасть їй сил, щоб далі залишатися найпрекраснішим створінням на цій планеті, етимологія слова якого, знаходиться десь там, де ми відчуваємо биття нашого забудькуватого та іноді твердого серця.

Літературний та документальний матеріал

Під час написання сценарію я спиралася на реальні факти та історії з життя моїх близьких та знайомих людей. Також у моєму сценарії, використаний уривок п’єси «Откуда беруться дети?», сучасного драматурга Ярославни Ковшевацької.

Усі факти, якими я оперувала не вигадані мною спеціально, для цього заходу. Все це, про що йдеться мова у сценарії – відбувається у житті тих людей, з якими я маю безпосереднє спілкування.

Сценарій має, так би мовити документальну основу – реальні факти та події з життя звичайних людей.

Ідейно – тематичний аналіз

Тема – етимологія та значення слова «Мати»

Мій сценарій має дуже символічну назву «Білі люди в темних алеях». Білі люди – це матері, котрі йдуть по дуже тяжкому життєвому шляху, по темним алеям. Від них залежить чи побачить дитина, ті різні яскраві кольори, котрими окрашені ці самі алеї.

Три картини – три життєвих історії, котрі відображають різне ставлення до матерів та дітей.

Мати – що означає це слово? Цьому не навчають у шкільних обов’язкових програмах. Про це, дуже рідко, ми можемо почути з екранів телевізорів, ще рідше про це ми можемо почути у звичайній повсякденній бесіді, між підлітками тим паче.

Не має таких підручників, де б ми змогли знайти відповідь на питання «Хто така мама?», «Як з нею треба поводитись, щоб вона як можна більше змогла радувати нас своїй присутністю?», «Як не зробити їй боляче?».

У своєму сценарії я намагалась якнайяскравіше розкрити тему неуваги до матерів, людей різних вікових категорій.

У кінці сценарію я намагалась відобразити ідеальну родину, родину своєї мрії – де усі поруч, просто танцюють, просто сміються та радіють життю.

Ідея – Увага – дає силу на нове життя.

З самого дитинства ми намагаємось зробити для нашої матусі, щось приємне, щоб вона знала, що ти її любиш.

З віком в нашому житті з’являються нові проблеми, котрі вимагають від нас не тільки силу, але й час.

Згодом ми стаємо дорослими і наш час фактично прораховано до секунди.

І ми дуже часто забуваємо про те, що маленька, інколи незграбна хвилинка може врятувати життя найближчої в світі людини. Ця хвилина може подарувати нове дихання людині, котра свого часу подарувала дихання тобі.

Лише невеличка увага може врятувати всесвіт.

Головний конфлікт

Між неувагою та моральним обов’язком.

Конфлікт персоніфікований. Він виводиться через конкретних дійових осіб.

Дієвий аналіз

Головні епізоди –

1 епізод – «Предки»

Подія – підлітки накладають Вето на вдячність батькам

2 епізод – «Беременние»

Подія - Тоня розповідає свою таємницю, щодо матері, та змінює свою думку.

3 епізод – «Здійснення мрії»

Подія – Бабуся отримує повноцінну родину

композиційна побудова

Експозиція – «Мама – самый близкий и родной человек»

Зав’язка – Розмова підлітків ті їх вирок про батьківську опіку

Розвиток дії – Розмова вагітних.

Кульмінація – Зустріч матері і доньки

Розв’язка – танок щасливої родини

Фінал – щаслива родина на алеї

Жанр

Театралізоване дійство

Характеристика дійових осіб

Дівчинка – небесне диво, чиста, замріяна, загадкова, в той самий час доросла

зерно образу – ангел – охоронець

шлейф – вона з’явилась тоді, коли тільки вперше на землі була ображена мати

перспектива – буде завжди охороняти матерів, та підказувати людям, що в світі є добро.

Перший підліток – нечемний, грубіян, трохи понурений життям, вважається «дорослим чоловіком», який побачив у цьому житті забагато.

зерно – «братан»

шлейф – навчається у школі, але більш формально, тому що більшу частину свого часу проводить на вулиці.

перспектива – його чекає не дуже щаслива доля, скоріш за все він загубить своє життя.

Другий підліток – саркастична натура, завжди тримається когось, хто зможе його захистити, але намагається це приховувати, для себе в першу чергу.

зерно – «хитра лисиця»

шлейф – навчається у школі, намагається обрати шлях, яким буде йти все життя, але не прикладає до цього ніяких зусиль.

перспектива – недобропорядна людина, який – небудь маленький державний слуга.

Третій підліток – нахаба, обожнює натовп народу, в котрому він може приховати свої недоліки.

зерно – «таємний невдаха»

шлейф – навчається у школі, йде за тим шляхом, яке йому вказує життя.

перспектива – звичайне сіре життя.

Четвертий підліток – дуже чемний, вихований, добропорядний, завжди протягне руку допомоги будь-кому, навіть тій людині, яка зробила йому боляче.

зерно – «білий лицар»

шлейф – навчається у школі, має багато хобі, розвивається у всіх сторонах життя.

перспектива – щасливе життя.

Вагідна Люся - молода жінка, яка дуже чекає на дитину. Уважна, чемна, замріяна.

зерно – «домогосподарка»

шлейф – нещодавно вийшла заміж, деякий час займалась. домогосподарством, потім завагітніла.

перспектива – буде вічною матір’ю.

Вагідна Маша – замріяна, добра, завжди сподівається на краще і вірить у диво.

зерно – «Аліса із казки»

шлейф – працювала викладачем у початкових класах у школі.

перспектива – все життя так і залишиться вчителькою.

Вагідна Іра – весела, енергійна, життєрадісна людина, завжди у русі.

зерно – «бджілка»

шлейф – заміжня, працювала касиром у магазині

перспектива – через деякий час, після народження дитини, відкриє власний магазин.

Вагідна Тоня – найдоросліша з усіх жінок, розумна, поважна, трохи невпевнена у своїх діях, інколи спирається на чоловіка, але все робить так, об її вважали сильнішою.

зерно – «бій – баба»

шлейф – має дорослого сина, працює у банку, займає посаду головного бухгалтера.

перспектива – стане більше приділяти уваги родині.

Софья Николаевна – жінка у літах, вередлива, дуже любить збирати плітки.

зерно – «Всезнайка»

шлейф – має двох дітей та трьох унуків, пройшла довгий та нелегкий життєвий шлях.

перспектива – дочекається першого правнука

Александра Игнатьевна – жінка у літах, довірлива, невередлива, сім’я для неї головне.

зерно – «справжня бабуся»

шлейф – все життя присвятила дітям та онуку, декілька років тому поховала чоловіка.

перспектива – знову матиме родину та буде щасливою

Екатерина Ивановна – жінка у літах, але й досі вважає себе молодшою за свій вік, завжди намагається вирішувати чужі проблеми.

зерно – «швидка допомога»

шлейф – усе життя присвятила науковій праці, викладач в минулому.

перспектива – навчатиме життю онуків своїх подруг.

3. Режисерська експлікація

Дата добавления: 2015-09-07