Наш розум порівнюється: 1) з землею, 2) з садом, 3) з чистою дошкою.

Того ж учать нас і предмети, яким уподібнюється наш розум. Бо чи не сприймає земля (з якою часто порівнюється в Святому Письмі наше серце) насіння всякого роду? Хіба одного і того ж саду не можна засівати різноманітними травами, квітами й ароматичними рослинами? Звичайно, можна, якщо садівникові не бракує розуму і старанності. І чим більше різноманітності, тим приємніше буде видовище для очей, тимбільше насолоди для нюху, тим кращий відпочинок для серця. Арістотель порівняв людську душу з чистою дошкою, на якій ще не було нічого написано, але на якій, проте, можна було б написати все. Отже, подібно до того, як на чистій дошці тямущий у своїй справі письменник міг би написати, а живописець — намалювати що завгодно, так у людському розумі однаково легко накреслити все тому, хто добре знає мистецтво навчання. Якщо цього не буває, то, безсумнівно, що винна не дошка (якщо тільки вона інколи не буває шершава), а невміння того, хто пише або малює. Різниця в тому, що на дошці лінії можна проводити лише до межі її країв, тоді як для письма і рисунка в розумі ти ніякої межі не знайдеш, тому що (як сказано вище) розум безмежний.

З воском, на якому відбиваються незліченні печатки

Влучно також наш мозок (ця майстерня думок) порівнюється з воском, на якому відбивається печатка або з якого ліпляться фігурки. Як віск набирає всілякої форми і з нього можна ліпити і знову переробити будь-яку зліплену фігуру, так і мозок, відбиваючи образи всіх речей, все приймає, що тільки містить у собі світ. Цим порівнянням разом з тим влучно визначається, що таке наше мислення і наше знання. Все, що збуджує мій зір, слух, нюх, смак, дотик, є для мене печаткою, через яку образ речі відбивається у мозку і до того ж такою мірою, що, якби навіть віддалити річ від моїх очей, вух, носа і моєї руки, її образ залишається вже в мене і не може не залишатися, якщо тільки через недостатню увагу образ не відбивається невиразно. Наприклад, коли я побачив якого-небудь чоловіка або заговорив з ним, якщо, гуляючи, побачив гору, ріку, поле, ліс, місто та ін., якщо коли-небудь почув грім, музику, які-небудь промови, якщо, прочитав що-небудь уважно в автора та ін., — все це відбивається в мозку і щоразу при згадуванні відтворюється так, начебто все це знову стояло в мене перед очима, лунало у вухах, вкуталося мною або я до нього дотикався. Хоч мозок сприймає одні враження, порівнюючи з іншими, або більш роздільно, або уявляє більш ясно, або затримує міцніше, проте кожне з них він сприймає, уявляє і утримує так або інакше.

Дата добавления: 2015-09-06