Вірус натуральної віспи

Натуральна віспа – особливо небезпечна високо контагіозна конвенційна екзогенна моноциклічна вірусна інфекція, яка характеризується тяжким перебігом, гарячкою, інтоксикацією, посиленим пустульозно-папульозним висипом на шкірі та слизових оболонках, формуванням струпу та рубців після відпадання струпу.

Таксономія. Вірус натуральної віспи відноситься до родини Poxviridae підродини – Chordopoxvirinae, роду Orthopoxvirus.

Структура. Вірус натуральної віспи належить до складних вірусів з оболонкою, що містять двониткову ДНК (ДНК-геномних вірусів). Він має цеглоподібну із закругленими кутами форму та розміри 250 × 400 нм. Під час електронномікроскопічного дослідження серцевина вірусу добре розрізняється у вигляді двовгнутого диска, обабіч якого розташовані латеральні тільця. Ці структури оточені зовнішньою оболонкою.

Геном представлений двонитковою лінійною нефрагментованою молекулою ДНК масою 132 МДа.

До складу віріона входять 30-33 структурних білки, три з яких асоційовані з ДНК та утворюють нуклеопротеїн, більша половина з них формують серцевину віріона, решта - розташовані у його зовнішній частині та на поверхні. Глікопротеїни поксвірусів знаходяться на зовнішній поверхні серцевини, де вони утворюють шар "трубчасті структури".

Крім структурних білків, у складі віріона науковці виявили ще 10 ферментів, що забезпечують різні стадії репродукції вірусу. Проте маса геному вірусу віспи людини така велика, що може містити інформацію не менш як про 80 білків-ферментів. Зовнішня оболонка вірусу представлена ліпопротеїдами, серед яких переважають фосфоліпіди. Незважаючи на наявність ліпідів, вірус нечутливий до дії ефіру. Поверхневі білки організовані у ворсинки, з якими пов'язана інфекційна активність збудника віспи.

Репродукція вірусу натуральної віспи, що починається через 1-1,5 години після інфікування і на 90 % закінчується через 4-5 години.

Резистентність. Вірус віспи людини добре витримує висушування, зберігаючись у кірочках і засохлому ексудаті протягом багатьох тижнів. Вірус віспи резистентний при низьких температурах, тривалий час зберігається у замороженому стані. При кімнатній температурі здатний зберігати свою інфекційну активність упродовж 2 років. У 50 % розчині гліцерину зберігається кілька років.

Вірус втрачає інфекційну активність при рН 3,0 протягом 1 години, у разі обробки 50 % етанолом або метанолом - упродовж 1 години, розчин 5 % хлораміну інактивує вірус протягом 2 годин. Дія УФ-випромінювання також веде до інактивації вірусу.

Епідеміологія, патогенез та клінічні прояви. Згадування про натуральну віспу є у найдавніших письмових медичних джерелах Єгипту, Китаю, Індії та стародавньої Греції. Віспу описували Гіппократ, Гален, Лукрецій, Плутарх, Сенека. Першим самостійним і достовірним дослідженням вважається робота арабського вченого Разеса (850-923 pp.) "Про віспу і кір". Диференціальний діагноз між віспою і кором уперше провів видатний лікар Сходу Авіценна (980-1037). Справжньою революцією у боротьбі з віспою, яка в окремі роки забирала понад 2 млн людських життів, стало відкриття у 1796 році англійським лікарем Едвардом Дженнером противіспової вакцини.

На сучасному етапі розвитку людства натуральна віспа належить до інфекцій, що були ліквідовані в усьому світі. На 33-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я 155 держав-членів ВООЗ одностайно схвалили висновки Глобальної комісії і засвідчили про ерадикацію (ліквідацію) натуральної віспи. Це сталося 8 травня 1979 року. Незважаючи на розроблені жорсткі заходи щодо попередження поширення натуральної віспи після її глобальної ерадикації, на думку експертів ВООЗ, джерелами вірусу віспи можуть стати лабораторні культури, матеріал для щеплень, активація прихованої інфекції в людині чи тварині, які є носіями збудника чи близьких до нього вірусів. Незважаючи на те, що більшість держав світу підписали Конвенцію про заборону бактеріологічної і токсичної зброї під час воєнних дій, виключити можливість навмисного поширення вірусу віспи якою-небудь окремою групою осіб як акту тероризму неможливо. Таким чином, джерелом інфекції можуть бути хвора на натуральну віспу людина, або штам вірусу, завезений із зовні в країну (наприклад, з метою біотероризму).

Найбільше значення у поширенні натуральної віспи має повітряно-крапельний шлях передачі вірусу. Людина є джерелом інфекції від самого початку захворювання до повного відпадання струпів, що утворюються після підсихання пухирців та гнійників. Чим більше висипань, тим тяжчий перебіг захворювання, тим більшу небезпеку становить хворий для оточуючих. Під час захворювання вміст віспяних пухирців домішується до слини і мокротиння хворих, рясно виділяється при розмові, кашлі, чханні, а крапельки слизу та слини можуть переноситись у повітрі на значні відстані, у тому числі за межі приміщення.

Через резистентність вірусу до висихання можлива також передача вірусу повітряно-пиловим шляхом. Частки висохлих струпів, слизу, мокротиння змішуються з пилом, переносяться повітрям і потрапляють у дихальні шляхи людини.

Можливий контактно-побутовий шлях передачі - зараження через речі, забруднені хворим, через шкіру при безпосередньому контакті з хворим.

Сприйнятливість до натуральної віспи – майже 100 %.

Вхідними воротами для вірусу віспи є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів та шкіра. Після репродукції у регіонарних лімфатичних вузлах вірус потрапляє у кров - первинна вірусемія; заноситься у шкіру та лімфоїдні тканини, в яких інтенсивно репродукується, що надалі призводить до вторинної вірусемії. Із крові вірус вдруге вноситься у шкіру (дерматотропність вірусу), до слизових оболонок та паренхіматозних органів. Характерне ураження шкіри у вигляді віспяного висипу з еволюцією елементів висипу від папули до везикули та пустули.

В залежності від характеру клінічних симптомів розрізняють такі форми віспи: легкі (варіолоїд, віспа без гарячки, віспа без висипки), середньої тяжкості - роздільна, тяжка - зливна і дуже тяжка (геморагічна, або чорна віспа; віспяна пурпура, або червона віспа).

Варіолоїд - своєрідний розвиток віспи у щеплених. Інкубаційний період до 14 днів.

Захворювання починається раптово з високої температури тіла, головного болю, болю у попереку. Гарячка триває 3-5 днів. Висип з'являється на 3-4 дні хвороби. Елементів висипу мало, вони починаються з рожевої цятки, потім перетворюються у вузлики, через 1-2 дні - у пухирці. На цьому еволюція елементів висипу закінчується. Варіолоїд ускладнень не викликає. Повне одужання настає через 2 тижні.

Найбільш типовий варіант розвитку віспи - роздільна форма. Для цієї форми характерний різкий озноб, температура тіла підвищується до 39-40 °С, сильний біль у попереку, крижах, руках і ногах, багаторазове блювання. Зниження температури тіла хворого звичайно збігається з появою віспяного висипу - спочатку на лобі і волосистій частині голови, потім - на обличчі, навколо очей і носа, далі - на тулубі і найпізніше - на руках і ногах На долонях і підошвах теж з'являється віспяний висип. Висипання завершується через 24-36 години.

Елементи висипу спочатку мають вигляд блідо-рожевих плям, які потім переходять у вузлики. Вузлики на шкірі через 24-36 годин перетворюються на пухирці, що тримаються 3 доби

На 8-9 день хвороби пухирці (везикули) починають нагноюватися - утворюються пустули. На 11-12 день хвороби пустули лопаються, починається гноєтеча і підсихання з утворенням струпу. Період підсихання і відпадання струпу триває 1-2 тижні, на долонях і підошвах - 3-4 тижні. На місці струпу утворюються рубці; особливо багато рубців утворюється на обличчі і волосистій частині голови. Повне видужання настає через 5-6 тижнів. Летальність при цій формі віспи складає 15 %.

Зливна форма натуральної віспи належить до тяжких форм захворювання. При цій формі елементи висипу зливаються у величезні пухирі, наповнені гноєм. Переважно уражуються обличчя і кисті рук. На слизових оболонках утворюються виразки, що поширюються на всю поверхню твердого чи м'якого піднебіння. Хворі вмирають від сепсису. Летальність складає 30-40 %.

При геморагічній формі захворювання спостерігаються множинні крововиливи і кровотечі (легеневі, шлункові, із сечових шляхів). Крововиливи у шкіру, у віспяні пухирці та пустули надають віспяним елементам чорного кольору. Летальне завершення хвороби настає на 8-10 день. У старовину ця форма мала назву "чорна віспа".

Ще тяжчим перебігом характеризується віспяна пурпура, або "червона віспа". При цій формі захворювання ще до появи висипки спостерігаються масивні кровотечі, численні великі крововиливи під шкіру. Швидко порушується серцева діяльність, настає втрата свідомості, судоми, і на 3-6 день хвороби - летальне завершення. Летальність при цій формі становить майже 100 %.

Особливості імунітету проти натуральної віспи після перенесеного захворювання стійкий пожиттєвий, обумовлений в основному появою віруснейтралізуючих антитіл. Імунітет проти натуральної віспи може бути створений штучно - шляхом вакцинації чи введенням готових специфічних антитіл. На сьогодні імунний захист проти віспи у людей в усьому світі відсутній.

Дата добавления: 2015-09-06