Їх завдання, інформаційні продукти та послуги

Сучасні бібліотеки далеко не обмежуються лише видачею документів. На перший план сьогодні виступає функція інформування про бібліотечні зібрання та їх зміст, а також про книговидавництво в цілому. Набуває суттєвішої ваги інформаційна діяльність бібліотеки на користь суспільства.

Завдання інформаційної служби:

1) інформування про бібліотечні документи, що зберігаються в конкретній або в інших бібліотеках, а також про їх зміст;

2) документування власних зібрань та колекцій, як і зібрань інших бібліотек, шляхом каталогізації, систематизації та в міру потреби аналітико-синтетичної обробки бібліотечних документів, а також опрацювання та видання бібліографічних матеріалів;

3) пропаганда бібліотеки та її зібрань;

4) дидактично-методична діяльність бібліотеки на користь користувачів, їх навчання.

1. Інформування про бібліотечні документи та їх зміст – одне з основних завдань кожної бібліотеки. Оскільки користувач шукає інформацію конкретної проблематики, завданням бібліотекаря є уможливити йому якнайшвидше її отримання. Це досягається завдяки організації засобів інформування про фонди у вигляді каталогів, картотек, бюлетенів-новинок чи переліків надходжень з різних галузей науки і культури. Працівники бібліотеки можуть надавати інформацію усно, по телефону, в письмовій формі або за допомогою автоматизованих інформаційних систем. Інформація про власні зібрання може бути розширена шляхом включення інформації про фонди інших бібліотек, якщо потрібних документів немає в цій бібліотеці. В цьому випадку бібліотекар, що надає інформацію, повинен знати, де знайти потрібні відомості для користувача, він повинен орієнтуватися у профілях комплектування вітчизняних та закордонних бібліотеках та їх фондах.

У бібліотечній практиці процес бібліотечного інформування ділять на 3 етапи: прийняття запитань, опрацювання відповідей, доведення відповіді до користувача.

Початковий контакт бібліотекаря з користувачем відбувається у формі безпосереднього усного запитання, телефонного чи телеграфічного запиту, запиту телефаксом чи письмово, запитання посередництвом автоматизованих інформаційних систем.

Незалежно від того, у якій формі надійшов запит, бібліотекар передовсім повинен чітко з'ясувати: 1) кому потрібен цей документ та інформація, яку він несе;
2) який саме документ та яка конкретно інформація потрібна користувачеві; 3) який рівень знань користувача в конкретній галузі знань; 4) з якою метою він шукає цю інформацію; 5) якими мовами володіє; 6) якими засобами передачі інформації та документів йому найкраще скористатися.

Часто отриманої інформації є недостатньо. Тоді бібліотекар повинен запропонувати подальші контакти з бібліотекою, що передбачають подальше точніше вивчення запиту та скрупульознішої відповіді. Після отримання запиту бібліотекар повинен з'ясувати, чи тематика запиту відповідає профілю комплектування і спеціалізації бібліотеки.

Досвідчені бібліотекарі-практики радять поділити процес пошуку інформації на окремі етапи:

1) використання довідкових видань та докладне ознайомлення з понятійним апаратом завдання, що стане предметом шуканої інформації;

2) вибір ключових слів та укладання переліку предметних рубрик (УДК, ББК, предметна картотека) різними мовами, за якими буде проводитися пошук інформації;

3) перегляд спеціальних бібліографій, інформаційних видань, інших публікацій, присвячених в цілому чи окремій частині досліджуваного предмету, як і інших джерел, що могли б надати потрібну інформацію;

4) перегляд літописів журнальних статей, передовсім найновіших;

5) якщо для цієї теми є потрібними інші документи (норми, патенти), їх теж слід взяти до уваги;

6) якщо після того, як зібрана певна кількість інформаційного матеріалу, здається, що подальший пошук не приносить конкретних результатів, потрібно з’ясувати у користувача, чи зібраний матеріал є для нього достатнім;

7) зібраний матеріал потрібно впорядкувати, згідно з певними вимогами, укласти його в алфавітному, хронологічному, тематичному порядку, чи розподілити за видом і типом джерел;

8) обов'язковим є зазначення шифрів документів, якщо вони знаходяться у бібліотеці, або вказівка бібліотек, в яких такі документи зберігаються, запропонувати послуги МБА, виконання мікрофільму чи інших видів копіювання;

9) варто вказати також інституції, де можна дістати додаткову інформацію: вітчизняні чи закордонні фірми, що займаються цими проблемами, фахівців, що вирішують подібні питання.

Якщо часу обмаль, то доцільно залучити до пошуку інформації колектив бібліотекарів-бібліографів. Варто також спочатку надати хоча б часткову інформацію, а вичерпну вже коли буде переглянуто всі доступні джерела. Обов’язково треба звернути увагу на важливість інформації, яку потребує користувач. Бо інколи брак інформації чи запізніла відповідь може призвести до значних втрат. Тому цілком очевидним є те, що робота бібліотекаря-інформатора повинна бути ретельно і досконало виконана, вона повинна бути стислою і опертою на перевірені дані, а тим більше своєчасною, ефективною, яка подає актуальні відомості. Надана інформація повинна бути джерельно задокументованою, такою, щоб її можна було перевірити.

У кожній бібліотеці, незалежно від типу, можна виокремити загальні вимоги ведення інформаційної діяльності. До головних із них належать:

а) будь-який пошук в інформаційних джерелах потрібно розпочинати за найновішими джерелами та виданнями. Тільки після того, як потрібна інформація не знайдена, потрібно звернутися до старіших джерел;

б) варто переглядати різні типи джерел і використовувати різноманітні бази даних, незалежно від запиту користувача;

в) інформаційний матеріал, який надають користувачеві, повинен бути виселекціонований з огляду на важливість, рівень окремих джерел та їх зміст (після попереднього порозуміння з користувачем);

г) характер викладу наданих інформаційних матеріалів повинен відповідати потребам користувача.

Документування бібліотечних зібрань – важливий напрям інформаційної діяльності бібліотек. Під цим терміном розуміють опрацювання зібрань. Його результатом є різноманітні алфавітні та систематичні каталоги. Інформаційно-довідкова служба бібліотеки готує також інформаційно-документні роботи, серед яких огляди відомостей із певних проблем, які також називають аналітико-синтетичною обробкою. Варто також відзначити бібліографічні огляди певних тематичних документів із фондів власної бібліотеки чи інших бібліотек. Часом вони супроводжуються анотаціями змісту чи документальним аналізом. Вони сприяють розкриттю змісту документів з огляду на новизну та актуальність. Інколи у бібліотеці здійснюють переклади документів, які зберігають, що сприяє розкриттю змісту іншомовних публікацій.

Важливу роль відіграють документальні опрацювання публікацій (друкованих праць – збірники праць, тези конференцій, аналізи виставок нових надходжень) бібліотеки чи інституцій, що діють при ній. Це бібліографічні описи праць, їх короткі тези, анотації, аналіз чи перегляди змісту. Ведеться підготовка публікацій, що інформують про зібрання, путівників по фондах. Важливою формою цієї роботи є підготовка та видання друкованих каталогів колекцій та зібрань бібліотеки, або їх складових. Така документація може бути подана у формі книги або зібрана у формі бази даних і надаватися у користування в автоматизованому режимі.

Документування власних праць практикується, передовсім, у наукових та спеціальних, вузівських бібліотеках, науково-дослідних інституціях. Досвід інформаційних служб у бібліотеках різних типів дає підстави стверджувати, що підготовлені ними різнорідні інформаційні джерела збільшують попит користувачів на наукову інформацію.

3. Пропаганда бібліотеки, використання її зібрань та читання документів є важливою ділянкою інформаційної роботи. Варто зробити акцент на пропагуванні власних читалень, зокрема технічно оснащених. Треба звернути увагу на вихід бібліотеки до громадськості, у середовище, в якому вона існує, з інформуванням про свої зібрання, про інформаційну діяльність та можливості користування бібліотечними документами з метою підвищення наукової кваліфікації та фахових навиків чи проведення вільного часу. Одночасно бібліотека повинна пропагувати також зміст свого фонду, яким можна було б зацікавити користувачів. Дуже важливим є заохочення до частого та постійного використання бібліотечних документів, оскільки систематичне та розвинуте читання піднімає рівень загальної культури та суспільної свідомості.

Практика доводить, що варто розвивати різні форми пропаганди, чи то особисті зустрічі бібліотекарів з користувачами бібліотек (індивідуальні чи групові), пропагування, здійснені у текстовій формі – графічній чи аудіовізуальній (записи, фільми, комп’ютерні програми). Важливою формою пропагування бібліотеки та її послуг повинна стати постійна виставкова (експозиційна) діяльність бібліотеки. Обов’язково треба експонувати нові надходження. Повинна проводитися постійна тематична експозиція. Її підготовка та проведення повинні бути добре продумані.

Для пропагування бібліотеки можна використовувати місцеві чи регіональні засоби друку, радіо, телебачення. Таким чином не лише пропагуються фонди бібліотеки, але й зав’язуються контакти бібліотеки з працівниками ЗМІ, що має неабияке значення для популярності бібліотеки в суспільстві.

4. Дидактично-методична діяльність. Навчання користувачів бібліотеки вмінню використовувати джерела та інформаційні видання, а також користуватися технічними засобами, якими обладнана бібліотека, – прямий обов’язок бібліотечних працівників, зокрема інформаційних служб. Вони також повинні допомогти користувачеві набути навиків користування фондами та ознайомити його з методами інформаційно-бібліографічного пошуку.

Навчання користувачів може відбуватися у різній формі, зокрема візуальній (написи на каталогах, картотеках, плани, малюнки, інструкції, права і обов’язки). Такі матеріали можуть бути розташовані у різних приміщеннях бібліотеки, а найбільше там, де найчастіше бувають користувачі, зокрема біля каталогів.

Найефективнішим вважається безпосереднє навчання – індивідуальне чи групове.

Бібліотечне навчання ставить собі за мету ознайомити користувачів з послугами бібліотеки. Ним повинні бути охоплені всі новоприйняті працівники у тих підприємствах, де діють добре розвинуті фахові бібліотеки, що уможливлює наведення взаємних контактів та співпраці.

Інформаційне навчання передбачає вироблення та закріплення навиків пошуку та замовлення бібліотечних документів, ознайомлення з мережею бібліотек чи центрів інформації, як вітчизняних так і зарубіжних, і можливостями їх використання. У процесі навчання користувач повинен засвоїти різні форми опрацювання документів, ознайомитися з бібліографічними посібниками, освоїти навики роботи з автоматизованими інформаційними базами даних.

Організація таких навчань приносить багато користі незалежно від рангу користувачів (студент, академік), оскільки прививає навики постійного слідкування за новими публікаціями з метою вдосконалення знань та підвищення кваліфікації.

Форми інформаційних послуг

Раніше інформація надавалася у межах бібліотеки на вимогу користувача. Він повинен був прийти до бібліотеки, з’ясувати, чи є потрібні йому документи, чи відповідають вони його запитам, а головним пошуковим знаряддям у бібліотеках аж до середини XIX ст. були інвентарі і каталоги. Таку інформацію, яка не пропонувалася, не виходила назустріч користувачеві окреслюють як пасивну інформацію. Лише ініціатива користувача, його запит за певною інформацією служив поштовхом інформаційної діяльності бібліотеки.

У сучасних бібліотеках приділяється велика увага іншому виду інформаційної діяльності – активній формі інформування, коли ініціатором інформаційних починань стає бібліотекар. Власне він повинен своєчасно, постійно і систематично інформувати користувачів бібліотеки про її фонди та їх зміст. Активна форма інформації означає вихід бібліотеки з інформацією назустріч читачам (їх місця праці чи науки, навчання).

У зв’язку з такою інформаційною діяльністю у бібліотеках розвинулися і дістали застосування різноманітні форми інформаційних послуг.

Дата добавления: 2015-09-06