Способи перенесення теплоти: теплопровідність, конвекція та випромінювання.Розрізняють три способи розповсюдження теплоти: теплопровідність, конвекція і випромінювання.

Предмет теплопередачі. Способи перенесення теплоти: теплопровідність, конвекція та випромінювання. Складний теплообмін. Тепловіддача та теплопередача. Температурне поле та його градієнт. Тепловий потік. Основний закон теплопровідності (гіпотеза Фур’є). Коефіцієнт теплопровідності. Основний закон конвективного теплообміну (закон Ньютона-Ріхмана). Коефіцієнт тепловіддачі. Фізичні властивості рідини. Динамічний та тепловий примежовий шар. Режими руху рідини.

Джерела інформації: [1], с.306-311, 348-352; [2], с.148-151, 196-199; [8], с.4-12, 34-38;

Предмет теплопередачі. Учення про довільні процеси розповсюдження теплоти у просторі з неоднорідним полем температур називають теорію теплопередачі. Під процесом розповсюдження теплоти розуміють обмін внутрішньою енергією між окремими елементами середовища, що розглядається.

Теплота – особлива форма руху матерії, яка пов’язана з кінетичною енергією рухомих мікрочастинок матерії. Вона є енергетичною характеристикою процесу теплообміну, яка вимірюється кількістю енергії, що віддає або отримує в процесі теплообміну тіло або система. В процесі теплової взаємодії між тілами теплота переходить від тіла з більшою температурою до тіл з меншою температурою. При відсутності різниці температур процес теплообміну припиняється і настає теплова рівновага.

Предметом теплопередачі є вивчення законів перенесення теплоти, а також методики розрахунку різних теплообмінних пристроїв

Способи перенесення теплоти: теплопровідність, конвекція та випромінювання.Розрізняють три способи розповсюдження теплоти: теплопровідність, конвекція і випромінювання.

Теплопровідність – перенесення теплоти, яке здійснюється за допомогою теплового руху і енергетичної взаємодії мікрочастинок (атомів, молекул, електронів) в суцільному середовищі і зумовлене неоднорідним розділом температури. Вгазах розповсюдження теплопровідністю здійснюється внаслідок обміну енергією при співударянні молекул, які мають різну (відмінну) швидкість теплового руху. В металах – головним чином шляхом дифузії вільних -електронів і меншою мірою за рахунок коливань кристалічних грат. В рідині і твердих тілах (діелектриках) теплота переноситься шляхом безпосередньої передачі теплового руху молекул і атомів сусіднім частинкам речовини у формі пружних хвиль (в діелектриках – за рахунок зв’язаних коливань частинок, які утворюють кристалічні грати). У чистому вигляді теплопровідність спостерігається у твердих тілах, а у рідині і у газах – лише при відсутності переміщення середовища. Інтенсивність перенесення теплоти теплопровідністю залежить від фізичних властивостей тіла речовини, його геометричних розмірів, а також від різниці температур між частинами тіла.

Конвекція – перенесення теплоти шляхом переміщення об’ємів рідини або газу (рідкого середовища) із області з однією температурою до області з іншою температурою. Конвекція можлива тільки в рідкому або газоподібному середовищі. При конвекції перенесення теплоти нерозривно пов’язано з перенесенням самого середовища. Конвекція теплоти завжди супроводжується теплопровідністю. Спільне перенесення теплоти конвекцією і теплопровідністю називають конвективним теплообміном. Конвекція може бути вимушеною і вільною (природною). Якщо рух рідини викликаний штучно за допомогою вентилятора, компресора або насоса, то таку конвекцію називають вимушеною. Якщо рух рідини виникає під впливом різниці густини холодних і нагрітих макрооб’ємів у полі гравітаційних сил (тобто під впливом Архімедової сили), то таку конвекцію називають вільною. Інтенсивність конвективного теплообміну залежить від швидкості руху рідини, форми і розмірів тіла, які беруть участь у процесі теплообміну, фізичних властивостей рідини.

Теплове випромінювання – розповсюдження теплоти за допомогою електромагнітних хвиль, яке зумовлене тільки температурою і оптичними властивостями випромінювального тіла. При цьому внутрішня енергія тіла (середовища) переходить в енергію випромінювання. Процес перетворення внутрішньої енергії речовини в енергію випромінювання, перенесення випромінювання і його поглинання речовиною називають теплообміном випромінюванням (радіаційним випромінюванням). Інтенсивність теплового випромінювання залежить від температури випромінювального тіла і його фізичних (оптичних) властивостей.

Складний теплообмін. Тепловіддача та теплопередача. У природі та техніці елементарні процеси розповсюдження теплоти – теплопровідність, конвенція і теплове випромінювання – звично відбуваються сумісно. Такий теплообмін називають складним теплообміном. Теплообмін, зумовлений сумісним переносом теплоти випромінюванням і теплопровідністю, називають радіаційно-кондуктивним теплообміном. Якщо перенос здійснюється додатково і конвекцією, то такий процес називають радіаційно-конвективним.

Рідкі і газоподібні теплоносії нагріваються або охолоджуються при безпосередньому контакті з поверхнями твердих тіл. Наприклад, димові гази в печах віддають теплоту заготівкам, що нагріваються, а в парових котлах – трубам, усередині яких гріється або кипить вода; повітря в кімнаті гріється від гарячих приладів опалювання і т.д. Процес теплообміну між поверхнею твердого тіла і рідиною називається тепловіддачею, а поверхня тіла, через яку переноситься теплота, – поверхнею теплообміну.

Процес передачі теплоти від гарячої рідини до холодної крізь стінку називають теплопередачею. При цьому теплота передається від одного теплоносія до стінки і від стінки до іншого теплоносія конвективним або радіаційно-конвективним теплообміном, а крізь стінку – теплопровідністю.

Деякі процеси перенесення теплоти супроводжуються перенесенням речовини – масообміном, який проявляється в установленні рівноважної концентрації речовини. Спільне протікання процесів теплообміну і масообміну називають тепломасообміном.

Температурне поле та його градієнт. Тепловий потік. Температурний стан тіла або системи тіл характеризується температурним полем, під яким розуміють сукупність миттєвих значень температур у всіх точках простору, який розглядається. У загальному випадку рівняння температурного поля має вигляд

де – температура; – координати точки; – час. Якщо температура змінюється у часі, поле називають нестаціонарним, якщо не змінюється – стаціонарним. Для стаціонарного поля

; .

Температура може бути функцією однієї координати, а також двох і трьох координат. Відповідно до цього температурне поле називають одно-, дво- і тривимірним. Найбільш простий вид має рівняння одновимірного стаціонарного поля:

; .

Якщо з’єднати між собою всі точки тіла, які мають однакову температуру, отримаємо поверхню рівних температур – ізотермічну поверхню. Перехрещення ізотермічних поверхонь площиною дає на ній сім’ю ізотерм (рис. 1.1).

Рис. 1.1. До визначення градієнта температури

Інтенсивність зміни температур у будь-якому напряму l характеризується похідною , яка приймає найбільше значення у напряму нормалі n до ізотермічної поверхні. Похідна від температури по нормалі до ізотермічної поверхні називають температурним градієнтом. Температурний градієнт – векторна величина, яка спрямована по нормалі до ізотерми в бік збільшення температури (див. рис. 1.1), К / м,

.

Кількість теплоти, яка передається крізь будь-яку ізотермічну поверхню за одиницю часу, називають тепловим потоком Q, Вт. Тепловий потік, віднесений до одиниці площі ізотермічної поверхні, називають густиною теплового потоку q, Вт/м². Густина теплового потоку є вектор (див. рис. 1.1), спрямований в бік зменшення температури протилежно вектору температурного градієнта:

.

Загальна кількість теплоти, Дж, яка передається крізь ізотермічну поверхню площею F за час , визначається співвідношенням

,

а тепловий потік, Вт,

.

Основний закон теплопровідності (гіпотеза Фур’є). Коефіцієнт теплопровідності. Основним законом теплопровідності є запропонована Фур’є у 1822 році гіпотеза про пропорційність вектора густини теплового потоку температурному градієнту:

. (1.1)

Знак «мінус» у правій частині рівняння відображає протилежність напрямків векторів густини теплового потоку і температурного градієнта. Справедливість гіпотези Фур'є підтверджується експериментами.

Множник пропорційності є фізичним параметром речовини, який називають коефіцієнтом теплопровідності, Вт/(м К). Він характеризує здатність тіл проводити теплоту. Коефіцієнт теплопровідності залежить від структури речовини, густини, вологості, температури, тиску і роду речовини. У більшості випадків матеріалів визначають експериментально за допомогою різних методів. Більшість з них засновано на вимірюванні теплового потоку і градієнта температур у досліджуваній речовині. Коефіцієнт теплопровідності при цьому визначається зі співвідношення, Вт/(м К),

,

з якого витікає, що чисельно дорівнює кількості теплоти, яка проходить за одиницю часу крізь одиницю ізотермічної поверхні при температурному градієнті, який дорівнює одиниці.

Досліди показують, що для багатьох матеріалів залежність від температури може бути прийнята лінійною:

,

де – значення коефіцієнта теплопровідності при температурі ; – стала, яка визначається дослідним шляхом. У технічних розрахунках значення беруть з довідкових таблиць.

Коефіцієнт теплопровідності газів лежить у межах від 0,006 до 0,6 Вт/(м∙К). Згідно з кінетичною теорією перенесення теплоти теплопровідністю в ідеальних газах при звичайних тисках і температурах визначається перенесенням кінетичної енергії молекулярного руху в результаті хаотичного руху і зіткнення окремих молекул газу. При цьому коефіцієнт теплопровідності визначається співвідношенням

,

де – середня швидкість переміщення молекул газу; – середня довжина вільного пробігу молекул газу між співударами; – теплоємність газу при постійному об’ємі; – густина газу. Із збільшенням тиску у рівній мірі збільшується густина і зменшується довжина пробігу, а отже добуток залишається сталим. Тому помітно не змінюється із зміною тиску. Виключення складають дуже малі (менше 2,6 10³ Па) і великі (більше 2 10⁹ Па) тиски.

Середня швидкість переміщення молекул, а також теплоємність газів зростають з підвищенням температури. Цим пояснюється той факт, що для газів із підвищенням температури зростає. Верхні значення відносяться до гелію та водню. Це пояснюється тим що молекули гелію та водню мають малу масу, а отже, мають більшу середню швидкість переміщення. Коефіцієнт теплопровідності водяної пари і інших реальних газів, які суттєво відрізняються від ідеальних, сильно залежить від тиску.

Коефіцієнт теплопровідності краплинних рідин лежить у межах від 0,07 до 0,7 Вт/(м∙К). Механізм розповсюдження теплоти у краплинних рідинах можна уявити як перенесення енергії шляхом пружних коливань. Таке теоретичне уявлення про механізм перенесення теплоти дозволило отримати формулу для визначення рідин

,

де с_p – теплоємність рідини при постійному тиску; – густина; – молярна маса.

Коефіцієнт А пропорційний швидкості розповсюдження пружних коливань у рідині. Він не залежить від природи рідини, але залежить від температури, при цьому добуток Ас_p = const. Густина рідин з підвищенням температури зменшується, отже з рівняння витікає, що для рідин з постійною молярною масою (неасоційовані і слабо асоційовані рідини) з підвищенням температури має зменшуватися. Для рідин сильно асоційованих (вода, спирт та інші) до формули необхідно ввести коефіцієнт асоціації, який враховує зміну молярної маси. Коефіцієнт асоціації залежить також від температури, і тому при різних температурах він може впливати на по-різному. Досліди підтверджують, що для більшості рідин з підвищенням температури убуває, за виключенням води і гліцерину. Для води спочатку зростає до = 0,7 Вт/(м∙К) при = 120 °С, а потім убуває при збільшенні температури. При збільшенні тиску рідини зростає.

Коефіцієнт теплопровідності металів лежить у межах від 3 до 458 Вт/(м∙К). Найбільше значення має срібло. В металах основними носіями теплової енергії є вільні електрони. При підвищенні температури внаслідок підсилення теплових неоднорідностей розсіювання електронів збільшується, що викликає зменшення чистих металів. При наявності різного роду домішок металів різко убуває. Це пояснюється збільшенням структурних неоднорідностей, яке призводить до розсіювання електронів. На відміну від чистих металів сплавів при підвищенні температури збільшується. У діелектриках з підвищенням температури коефіцієнт теплопровідності звично збільшується.

Коефіцієнт теплопровідності будівельних і теплоізоляційних матеріалів лежить у межах 0,02 … 3,0 Вт/(м∙К). Матеріали з Вт/(м∙К) називають теплоізоляційними. Більшість теплоізоляційних та будівельних матеріалів мають пористу будову (цегла, бетон, азбест, пінопласт, шлак та інші), що не дозволяє розглядати їх як суцільне середовище. Коефіцієнт теплопровідності пористих матеріалів – величина умовна і характеризує перенесення теплоти як теплопровідністю, так і конвекцією і випромінюванням крізь заповнені газом пори. Коефіцієнт теплопровідності пористих матеріалів підвищується з температурою. Це пояснюється тим, що з підвищенням температури зростає повітря, а також збільшується теплопередача випромінюванням зернистого масиву.

Коефіцієнт теплопровідності (ефективний) пористих матеріалів сильно залежить також від вологості. Для вологого матеріалу значно більше ніж для сухого і води окремо. Наприклад, для сухої цегли = 0,35, для води = 0,6, а для вологої цегли = 1,0 Вт/(м∙К). Це можна пояснити конвективним перенесенням теплоти, яке виникає завдяки капілярному руху води у середині пористого матеріалу, а також частково тим, що абсорбційно зв’язана волога має інші характеристики у порівнянні з вільною водою.

Основний закон конвективного теплообміну (закон Ньютона-Ріхмана). Коефіцієнт тепловіддачі. Фізичні властивості рідини. Згідно закону Ньютона-Ріхмана тепловий потік, Вт, в процесі тепловіддачі пропорційний площі поверхні теплообміну F і різниці температур поверхні і рідини :

. (1.2)

Незалежно від напрямку теплового потоку (від стінки до рідини або навпаки) значення його прийнято вважати позитивним, тому різницю беруть за абсолютною величиною. Коефіцієнт пропорційності називається коефіцієнтом тепловіддачі, Вт/(м²∙К). Він характеризує інтенсивність процесу тепловіддачі. Числове значення дорівнює тепловому потоку від одиничної поверхні теплообміну при різниці температур поверхні і рідини в 1 К. Коефіцієнт тепловіддачі визначають експериментально, вимірюючи тепловий потік і різницю температур в процесі тепловіддачі від поверхні відомої площі . Потім за формулою (1.2) розраховують . Необхідно зауважити, що вираз (1.2) справедливий лише для диференціально малої ділянки поверхні,тобто

, (1.3)

оскільки коефіцієнт тепловіддачі може бути неоднаковим в різних точках поверхні тіла. У цьому випадку розрізняють середній по поверхні коефіцієнт тепловіддачі і місцевий (локальний) , який відповідає елементарній ділянці поверхні. Для розрахунку повного потоку теплоти від усієї поверхні потрібно зінтегрувати обидві частини рівняння (1.3) по поверхні

. (1.4)

Рівняння Ньютона-Ріхмана не відображає у явному виді впливу всієї різноманітності факторів на інтенсивність тепловіддачі: усі ці фактори мають враховуватися коефіцієнтом тепловіддачі. У загальному випадку коефіцієнт тепловіддачі залежить від геометричної форми і розмірів поверхні теплообміну, фізичних властивостей рідини (коефіцієнта теплопровідності , теплоємності , густини , динамічної в’язкості , коефіцієнта об’ємного розширення ) і швидкості її руху, температурних умов, характеру руху рідини.

Як зазначалось, розрізняють природний і вимушений рух (конвекцію) рідини. Вимушений рух створюється зовнішнім джерелом (насосом, вентилятором, вітром). Природна (вільна) конвекція виникає за рахунок теплового розширення рідини, яка нагрівається або охолоджується в процесі теплообміну (рис. 1.2). Вона буде тим сильніше, чим більше різниця температур між стінкою і рідиною і температурний коефіцієнт об'ємного розширення , К^-1, який характеризує відносну зміну об’єму речовини при зміні температури на один градус при постійному тиску:

, (1.5)

де – питомий об'єм рідини, м³ / кг.

Для газів, які можна вважати ідеальними, коефіцієнт об'ємного розширення визначають за формулою, що витікає з рівняння Клапейрона,

. (1.6)

Температурний коефіцієнт об'ємного розширення краплинних рідин значно менший, ніж газів. У невеликому діапазоні зміни температур, а отже, і питомих об'ємів, похідну в рівнянні (1.5) можна замінити відношенням кінцевих різниць параметрів холодної (з індексом «р») і прогрітої (без індексів) рідини:

. (1.7)

Різниця густин призводить до того, що на будь-який одиничний об'єм прогрітої рідини діятиме підйомна сила, яка дорівнює сумі виштовхувальної Архімедової сили і сили тяжіння :

. (1.8)

Рис. 1.2. Розподіл швидкостей і температур теплоносія біля вертикальної поверхні при вільній конвекції

Підйомна сила переміщує прогріту рідину вгору без будь-яких спонукальних пристроїв (виникає природна конвекція). Всі міркування про виникнення природної конвекції справедливі і для випадку охолодження рідини з тією лише різницею, що рідина біля холодної поверхні рухатиметься вниз, оскільки її густина буде більше, ніж на відстані від поверхні. Через в'язке тертя течія рідини біля поверхні загальмовується, тому, не дивлячись на те, що найбільше прогрівання рідини, а відповідно і найбільша підйомна сила при природній конвекції, будуть біля поверхні теплообміну, швидкість руху частинок рідини, прилиплих до самої поверхні, дорівнює нулю (див. рис. 1.2).

Між шарами реальної рідини, які рухаються з різними швидкостями, завжди виникає сила в'язкого (внутрішнього) тертя, яка протидіє руху. Згідно закону в’язкого тертя Ньютона ця сила тертя , віднесена до одиниці поверхні шару, пропорційна градієнту швидкості по нормалі до напрямку руху потоку, Па,

,

де – коефіцієнт пропорційності, який залежить від природи речовини і її температури і називається динамічним коефіцієнтом в’язкості, Па с.

Чим більше , тим менше плинність рідини. В’язкість краплинних рідин із збільшенням температури зменшується і майже не залежить від тиску. Для газів із збільшенням температури і тиску зростає. В’язкість ідеальних газів не залежить від тиску. Крім коефіцієнта в’язкості часто використовується кінематичний коефіцієнт в’язкості , який є відношенням динамічної в’язкості до густини рідини , м²/с. Кінематична в’язкість краплинних рідин зменшується при підвищені температури майже у такому ж степені, як і , бо густина рідин слабо залежить від температури. Навпаки для газів, густина яких при підвищенні температури сильно зменшується, кінематична в’язкість при збільшені температури швидко підвищується.

При течії рідини або газу наявність внутрішнього тертя призводить до процесу дисипації (розсіювання) енергії. Частина кінетичної енергії рухомої рідини необоротно переходить у теплоту, що викликає її нагрівання. Коефіцієнти і визначаються дослідним шляхом.

Гідродинамічний та тепловий примежовий шар. Режими руху рідини. Розглянемо процес тепловіддачі від потоку теплоносія до пластини при поздовжньому омиванні. Швидкість і температура потоку, що набігає на пластину, постійні і рівні і (рис. 1.3, а). Частинки рідини, які безпосередньо прилягають до твердої поверхні, як би прилипають до неї. В результаті в області біля пластини внаслідок дії сил в’язкості утворюється тонкий шар загальмованої рідини, у межах якого швидкість змінюється від нуля на поверхні тіла до швидкості незбуреного потоку (удалині від тіла). Цей шар загальмованої рідини отримав назву гідродинамічного примежового шару.

Рис. 1.3. Утворення гідродинамічного і теплового примежового шару (а) та розподіл локального коефіцієнта тепловіддачі (б) при поздовжньому омиванні пластини

На початковій ділянці (при малих значеннях х)гідродинамічний шар дуже тонкий (у лобовій точці з координатою х = 0товщина його ) і течія в ньому ламінарна – струмені рідини рухаються паралельно, не перемішуючись. При віддаленні від лобової точки товщина примежового шару збільшується. На деякій критичній відстані х _кр­ ламінарна течія стає нестійкою. У примежовому шарі з'являються вихори (турбулентні пульсації швидкості). Поступово турбулентний режим течії, який характеризується безперервним перемішуванням усіх шарів рідини, розповсюджується майже на всю товщину гідродинамічного примежового шару. Лише біля самої поверхні пластини в турбулентному примежовому шарі утворюється дуже тонкий шар рідини товщиною , рух в якому має ламінарний характер, де швидкість невелика і сили в'язкості гасять турбулентні вихори (див. рис. 1.3, а). Цей шар називають в’язким (або ламінарним) підшаром.

Перехід к турбулентному режиму течії в гідродинамічному примежовому шарі визначається критичним значенням числа Рейнольда:

,

яке при ізотермічному обтіканні пластини дорівнює 5∙ 10⁵. Величина залежить від ступеня початкової турбулентності потоку, шорсткості поверхні пластини, інтенсивності теплообміну. Ступінь турбулентності потоку характеризують відношенням величини середньої швидкості турбулентних пульсацій до швидкості потоку, тобто коефіцієнтом . Зі збільшенням початкової турбулентності потоку величина зменшується. Режим руху рідини проміжний між ламінарним і турбулентним називають перехідним. Із збільшенням швидкості руху теплоносія товщина гідродинамічного примежового шару зменшується внаслідок здування його потоком. Навпаки, із збільшенням в’язкості рідини товщина шару збільшується.

Якщо температура стінки і рідини неоднакові (неізотермічна течія), то поблизу стінки утворюється тепловий примежовий шар – прилегла до твердої поверхні область товщиною , в якій температура рідини змінюється від температури стінки до температури спокійного потоку на віддаленні від тіла (див. рис. 1.3, а). По мірі віддалення від лобової точки кількість рідини, що охолоджується (або нагрівається) біля пластини, збільшується, і товщина теплового примежового шару зростає.

У загальному випадку товщина гідродинамічного і теплового примежових шарів можуть не збігатися. Співвідношення товщини гідродинамічного і теплового примежових шарів визначається величиною числа Прандтля (фізичний зміст чисел і буде розглянутий у темі 3). Для в’язких рідин (наприклад, масел) > 1 і товщина гідродинамічного шару більше товщини теплового. Для газів 1 і товщина шарів приблизно однакова. Для рідких металів 1 і тепловий примежовий шар проникає в область динамічно незбуреного потоку.

Механізм і інтенсивність перенесення теплоти при конвективному теплообміні залежать від режиму руху рідини в тепловому примежовому шарі. При ламінарному режимі перенесення теплоти у напрямку нормалі до стінки в основному здійснюється шляхом теплопровідності. При турбулентному режимі такий спосіб перенесення теплоти зберігається лише у в’язкому підшару, а усередині турбулентного ядра перенесення здійснюється шляхом інтенсивного перемішування частинок рідини. В цих умовах інтенсивність тепловіддачі в основному визначається термічним опором ламінарного підшару, який у порівнянні з термічним опором ядра виявляється визначальним. Отже, як для ламінарного, так і для турбулентного режиму течії поблизу самої поверхні можна застосувати закон Фур’є (1.1), де градієнт температури в тепловому примежовому шарі у першому наближенні дорівнює:

З урахуванням закону Ньютона-Ріхмана (1.2) для якісних оцінок маємо

. (1.9)

З формули (1.9) витікає, що зі збільшенням товщини теплового примежового шару при ламінарній течії рідини біля поверхні пластини інтенсивність тепловіддачі зменшується (див. рис. 1.3, б). У перехідній зоні загальна товщина примежового шару продовжує зростати, проте значення при цьому збільшується, тому що товщина ламінарного підшару зменшується, а в турбулентному шарі, що утворюється, теплота переноситься не тільки теплопровідністю, але і конвекцією разом з масою, що переміщується, тобто більш інтенсивно. В результаті сумарний термічний опір тепловіддачі зменшується. Після стабілізації товщини ламінарного підшару в зоні розвиненого турбулентного режиму коефіцієнт тепловіддачі знову починає зменшуватись через зростання загальної товщини пограничного шару. З формули (1.9) видно, що коефіцієнт тепловіддачі до газів, коефіцієнт теплопровідності яких малий, буде нижчим, ніж коефіцієнт тепловіддачі до краплинних рідин, а тим більше до рідких металів.

Для отримання високих коефіцієнтів тепловіддачі до газів прагнуть яким-небудь чином зменшити товщину примежового шару, наприклад, за рахунок збільшення швидкості течії газу або зруйнувати ламінарний підшар за допомогою штучно створеної на поверхні шорсткості. Інтенсифікація тепловіддачі відбувається і при різкій штучній турбулізації примежового шару, наприклад, струменями, які спрямовані по нормалі до поверхні.

Зміна фізичних властивостей рідини в примежовому шарі залежить від температури, у зв’язку з чим інтенсивність теплообміну між рідиною і стінкою виявляється різною в умовах нагрівання і охолодження рідини. Наприклад, для краплинних рідин інтенсивність теплообміну при нагріванні буде більше, ніж при охолодженні, внаслідок зменшення в’язкості рідини і, як наслідок, зменшення товщини примежового шару. Отже, тепловіддача залежить від напрямку теплового потоку. Велике значення для теплообміну має форма і розмір поверхонь; в залежності від них можуть різко змінюватися характер руху і товщина примежового шару. Аналітичне визначення можливе за допомогою диференціальних рівнянь конвективного теплообміну, що описують рух рідини і перенесення теплоти в ній. Ця задача спрощується з використанням теорії примежового шару. В основі цієї теорії лежить гіпотеза Прандтля, згідно з якою сили в’язкості грають суттєву роль тільки в області примежового шару, а в іншій частині потоку ними можна знехтувати. Рівняння теплового примежового шару дозволяють визначити коефіцієнт тепловіддачі, а рівняння динамічного примежового шару – напруження тертя на поверхні теплообміну.

Значення коефіцієнта тепловіддачі змінюються у наступних межах, Вт/(м²∙К):

вільна конвекція у газах …………………… ……………. 5 … 30

вільна конвекція у воді ………………………………. 10² … 10³

вимушена конвекція у газах ………………………… 10 … 500

вимушена конвекція у воді …………………………. 500 … 10⁴

теплообмін при зміні агрегатного стану

води (кипіння, конденсація)………………………........... 10³…10⁵

Кількісне співвідношення між тертям і тепловіддачею можна знайти, якщо скористатися аналогією Рейнольдса. Сутність її полягає в тому, що перенесення теплоти і кількості руху при розвиненій турбулентності мають однакову природу і здійснюється матеріальними частинками, які переносять одночасно теплоту і кількість руху, переміщуючись упоперек потоку.

У більшості випадків єдиним засобом отримання рівнянь для визначення є фізичний експеримент з обробкою даних на основі теорії подібності фізичних явищ.

Дата добавления: 2015-09-06