Склад злочину та його функції

Львівський державний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального права та кримінології

КУРСОВА РОБОТА

із Загальної частини Кримінального права України

на тему: «Ознаки складу злочину»

Курсантки _____ курсу ______ групи

напряму підготовки_____________________

спеціальності__________________________

______________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник _____________________________

______________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

М. Львів – 2014 рік

План

Вступ………………………………………………………………………………3

Склад злочину та його функції…………………..………………………..5

2. Кримінально-правова характеристика об’єктивних ознак складу злочину..............................................................................................................14

Кримінально-правова характеристика суб’єктивних ознак складу злочину………………………………………………………………………..23

Висновок…………………………………………………………………………28

Список використаної літератури…………………………………………….30

Вступ

Кож­на лю­ди­на має при­род­не пра­во на жит­тя, на фі­зич­ну ці­ліс­ність, на сво­бо­ду дум­ки, со­віс­ті і ре­лі­гії, на нав­чан­ня, на сво­бо­ду пе­ре­су­ван­ня, на рів­ність пе­ред сус­піль­ством і за­ко­ном, на людсь­ку честь, гід­ність і ре­пу­та­цію та їх за­хист.

Але кож­на лю­ди­на жи­ве не са­ма по со­бі, а є чле­ном сус­піль­ства і то­му, крім при­род­них, має ще й со­ці­аль­ні пра­ва, суть яких вип­ли­ває без­по­се­ре­дньо з при­ро­ди людсь­ко­го сус­піль­ства. Це пра­во на со­ці­аль­ний за­хист і опі­ку, на жит­ло, пра­цю та її оп­ла­ту, від­по­чи­нок, їжу, охо­ро­ну здо­ров’я, ос­ві­ту та ін. Дот­ри­ман­ня і за­без­пе­чен­ня як од­них (при­род­них), так і ін­ших (со­ці­аль­них) прав лю­ди­ни пок­ла­да­єть­ся на дер­жа­ву і зок­ре­ма на уряд.

Го­лов­ною цін­ніс­тю жит­тя є Лю­ди­на, і за­кон, виз­на­ча­ю­чи за нею її пра­ва і сво­бо­ди, на­дає їй мож­ли­вос­ті в дер­жав­ні га­ран­тії ско­рис­та­ти­ся ни­ми на прак­ти­ці. Сус­піль­ство і дер­жа­ва по­вин­ні бу­ти за­ці­кав­ле­ні у ви­ко­рис­тан­ні гро­ма­дя­на­ми сво­їх прав і сво­бод, в ак­тив­ній жит­тє­вій по­зи­ції кож­ної лю­ди­ни. Од­нак і кож­ний гро­ма­дя­нин по­ви­нен так бу­ду­ва­ти свою по­ве­дін­ку, щоб не за­чі­па­ти прав, сво­бод ті ін­те­ре­сів ін­ших гро­ма­дян, дот­ри­му­ва­тись ви­мог, вста­нов­ле­них у нор­мах за­ко­ну. В цьо­му і по­ля­гає важ­ли­ва роль дер­жа­ви – во­на не тіль­ки по­вин­на ут­ри­му­ва­тись від по­ру­шен­ня прав лю­ди­ни, але й му­сить за­хи­ща­ти кож­но­го гро­ма­дя­ни­на від мож­ли­вих за­зі­хань ін­ших гро­ма­дян.

Ос­нов­ний курс, взя­тий Ук­ра­їнсь­кої дер­жа­вою на со­ці­аль­но- еко­но­міч­ний роз­ви­ток кра­ї­ни, не мож­ли­вий без ак­тив­ної пос­лі­дов­ної бо­роть­бі зі зло­чин­ніс­тю та ін­ши­ми ан­ти­сус­піль­ни­ми про­я­ва­ми. У пла­ні ре­а­лі­за­ції заз­на­че­них ви­мог ве­ли­ке зна­чен­ня має по­даль­ше вдос­ко­на­лен­ня бо­роть­би з пра­во­по­ру­шен­ня­ми та зло­чи­на­ми. Бо­роть­ба зі зло­чин­ніс­тю є органічною час­ти­ною за­галь­ної сис­те­ми со­ці­аль­ної ді­яль­нос­ті, нап­рав­ле­ної на удос­ко­на­лен­ня спо­со­бу жит­тя на­ро­ду і гро­мадсь­кої дис­цип­лі­ни. Ефек­тив­на бо­роть­ба зі зло­чин­ніс­тю за­хи­щає сус­піль­ство від осіб, які де­зор­га­ні­зу­ють гро­мадсь­ку дис­цип­лі­ну, тоб­то які ве­дуть амо­раль­ний та про­тип­рав­ний спо­сіб жит­тя.

Метою курсового дослідження є з’ясування юридичної природи та поняття складу злочину, його основних ознак. Відповідно до поставленої мети завданнями роботи будуть наступні:

1) визначення поняття складу злочину;

2) визначення функцій складу злочину

3) дослідження об’єктивних ознак складу злочину;

4) дослідження суб’єктивних ознак складу злочину;

Курсове дослідження має логічну структуру та складається зі вступу, основної частини (в межах якої викладені три пункти плану), висновку та списку використаної літератури.

Склад злочину та його функції

Чинний КК України, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину – це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права, її формулювання базується на законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК України), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретичному узагальненні ознак складів злочинів, що передбачені нормами Особливої частини КК України.

Злочин, як реальний факт, не може служити підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність.

Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК України.

Ст. 2 КК України як підставу кримінальної відповідальності визначає факт «вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом» [2].

Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину.

По-перше, відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння володіє різноманітними ознаками об’єктивного й суб’єктивного характеру. Але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов’язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо – впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема.

По-друге, склад злочину – це законодавче поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 3 КК «законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права» [2].

Тобто, ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять нормативно-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими бланкетними диспозиціями відповідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів (прикладом можуть бути ознаки складів злочинів, передбачених статтями 247 та 274 КК України).

Класичний принцип «Nullum crimen sine lege» передбачає, що усі кримінально карані діяння мають були описані у законі про кримінальну відповідальність. Згідно з цим принципом правові звичаї не можуть визначати злочинність діяння.

Неприпустимо також і застосування аналогії, яка означає можливість притягнення до кримінальної відповідальності особи за діяння, яке прямо не передбачене законом про кримінальну відповідальність, але оцінюється як суспільно небезпечне за якоюсь кримінально-правовою нормою, найбільш близькою за своїми ознаками до вчиненого діяння.

Світовій практиці відомі випадки аналогії в застосуванні кримінального закону. Такий підхід свого часу був притаманний і вітчизняному кримінальному праву. Так, у радянському кримінальному праві аналогія існувала до 1958 р. і виступала способом розширення та посилення кримінальної відповідальності, а також використовувалась як інструмент політичних репресій.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає повну заборону застосування аналогії. Частина 4 ст. 3 КК України прямо вказує на те, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено [2].

Склад злочину – це, насамперед, сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому, що відповідно до кримінального процесуального законодавства України усуває можливість настання кримінальної відповідальності.

Історія розвитку кримінально-правової науки свідчить про те, що спочатку поняття «склад злочину» (corpus delicti - лат.) мало не матеріальне, а виключно процесуальне значення. Під ним розумілися лише сліди, що їх залишає злочинне діяння в матеріальному світі: мрець, знаряддя вбивства, знаряддя та засоби вчинення інших злочинів тощо. За таких обставин встановлення складу злочину надавало можливість переконатися в наявності події злочину та являло собою першу стадію процесу. Другою стадією був так званий спеціальний розшук злочинця. В англійському праві термін «corpus delicti» і досі має процесуальний, доказувальний відтінок і служить об'єктивним свідченням вчинення злочину.

Наукова розробка інституту складу злочину обумовила те, що поняття «склад злочину» міцно завоювало позиції у матеріальному праві – передусім кримінальному праві Німеччини, де до середини XIX століття склалося відносно стале вчення про склад злочину.

Завдяки дослідженням німецького вченого Белінга під складом злочину, у вузькому значенні слова, почали розуміти опис у законі індивідуальних ознак злочину, що характеризують притаманний для даного злочину зміст і за якими він відрізняється від інших злочинів.

Відомий російський вчений-юрист М.С. Таганцев визначив склад злочину як сукупність своєрідних рис або ознак, на підставі яких злочинне діяння входить до групи юридичних відносин як кримінально карана неправда.

У сучасному вітчизняному кримінальному праві найбільшого поширення набуло поняття складу злочину, сформульоване А.Н. Трайніним, який визначив склад злочину як сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин.

З огляду на це, можна дійти висновку, що злочин являє собою конкретний акт поведінки особи, а склад злочину – юридичну абстракцію, його законодавчу модель, без якої конкретне діяння неможливо визнати злочинним.

Наука кримінального права визначає не лише загальне поняття складу злочину, а й поняття складів окремих груп злочинів, що посягають на однорідні суспільні відносини, наприклад, на статеву свободу та статеву недоторканність особи (статті 152-156 КК України), власність (статті 185-198 КК України) тощо [3, с. 306].

Склади певних злочинів (вбивство, грабіж, контрабанда, самоправство тощо) визначаються відповідними нормами закону про кримінальну відповідальність. Диспозиціями цих норм передбачено найбільш характерні та специфічні ознаки, що притаманні конкретному злочинові.

Склади конкретних злочинів охоплюють не лише закінчений злочин, а й готування чи замах на злочин, а також дії співучасників у вчиненні злочину. При цьому склади таких злочинів визначаються не лише за допомогою норм Особливої частини КК, а й з використанням норм Загальної частини КК України (статті 14, 15, 26, 27, 28, 29, 30), що містять у собі характеристику як об’єктивних, так і суб’єктивних ознак зазначених різновидів злочинної діяльності.

У сучасному кримінальному праві значення складу злочину вбачається, насамперед, в його функціях, тобто в тій ролі, яку виконує поняття складу злочину в боротьбі зі злочинністю та у правозастосовній діяльності.

Наукою кримінального права визначено, що склад злочину, як один із найбільш важливих інститутів, виконує функції:

а) фундаментальну,

б) процесуальну,

в) розмежувальну,

г) гарантійну [3, с. 308].

Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності. Законною підставою кримінальної відповідальності склад злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі й більш ніде. Єдиною підставою – тому, що іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що не містить складу злочину, не може бути підставою кримінальної відповідальності. Достатньою підставою – тому що встановлення складу злочину – це все (необхідні мінімум і максимум), що вимагається для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Необхідною підставою – тому що склад злочину виступає необхідною умовою такої відповідальності. Без встановлення складу злочину кримінальна відповідальність виключається.

Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі розслідування і є головним завданням будь-якого розслідування. Інші факти, які не мають відношення до складу злочину, не мають значення для кваліфікації злочинів. Вони можуть мати інше кримінально-правове (скажімо, для призначення покарання), цивільно-правове тощо значення.

Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується злочинна поведінка від незлочинної, один склад злочину від іншого. КК України не містить двох складів злочинів, які були б повністю ідентичні за всіма ознаками.

Гарантійна функція складу злочину полягає в тому, що точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав людини. Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Застосування закону, який посилює чи зменшує відповідальність за фактично вчинене, є неприпустимим. Крім того, існування поняття складу злочину надає кожному громадянинові можливість самоорієнтації, обмежуючи рамки його свободи через точний опис протиправної поведінки [3, с. 309].

Значення складу злочину полягає також і в тому, що він конкретизує, наповнює правовим змістом саме поняття злочину.

Оскільки дії засудженої формально містили ознаки діяння, передбаченого ч. 1 от. 172 КК (1960 р.), але через їх малозначність не становили суспільної небез­пеки та, відповідно до ч. 2 ст. 7 КК (1960 р.), не були злочинними, вирок скасовано, а справу закрито за відсутністю складу злочину.

Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат з кримі­нальних справ і військової розглянув клопотання засудженої С. про пере­гляд кримінальної справи в порядку виключного провадження, внесене на розгляд палат за поданням п’яти суддів Верховного Суду України.

Вироком Залізничного районного суду м. Києва від 26 жовтня 1999 р. С. засуджено за ч. 1 ст. 165 КК на два роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з веденням обліку і роз­порядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на три роки; за ч. 1 ст. 172 КК – на три роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з веденням обліку і розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на п’ять років; за ч. 4 ст. 19, ч. 1 ст. 172 КК – на три роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, по­в'язані з веденням обліку і розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на п’ять років. За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК їй остаточно визначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з веденням обліку і розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, строком на п’ять років. Відповідно до ст. 45 КК це покарання постановлено вважати умовним з іспитовим строком три роки і зі сплатою штрафу в розмірі 3 тис. 400 грн.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 3 грудня 1999 р. вирок суду в частині засудження С. за ч. 1 ст. 165 і ч. 4 ст. 19, ч. 1 ст. 172 КК скасовано і справу в цій частині закрито за відсутністю в діях складу злочину, а в частині засудження її за ч. 1 ст. 172 КК вирок залишено без зміни.

Судом касаційної інстанції щодо С. застосовано п. «д» ст. 1, статті 3 та 21 Закону від 16 липня 1999 р. «Про амністію» і її звільнено від основного та додаткового покарань, призначених їй за ч. 1 ст. 172 КК. За вироком суду, з урахуванням змін, внесених касаційною інстанцією, С. визнано винною і за­суджено за те, що вона, працюючи головним бухгалтером акціонерного товари­ства закритого типу «Київська торговельна компанія» (далі – АТЗТ) та будучи посадовою особою, використала своє посадове становище всупереч інтересам служби – з особистої заінтересованості за відсутності генерального директора «АТЗТ» протягом 29 червня – 22 липня 1999 р. підробила його підписи у 38 платіж­них дорученнях і направила останні до Залізничного відділення «Укрсоцбанку» з м. Києві, який здійснив за ними перерахування відповідних коштів.

У клопотанні засуджена С. просить переглянути судові рішення і скасувати їх, посилаючись на те, що підробила підписи керівника, не маючи ніякої особистої заінтересованості, через виробничу необхідність, а тому вважає свої дії не злочином, а проступком. У поданні суддів порушено питання про скасування судових рішень щодо С. через неправильне застосування кримінального закону, що призвело до незаконного засудження її за посадовий підлог. Розглянувши клопотання засудженої С. і подання суддів та перевіривши матеріали справи, судді судових палат дійшли висновку про необхідність задоволення клопотання подання. Як вбачається зі справи, внаслідок підроблення С. підпису керівника платіжних документах матеріальної або іншої шкоди інтересам АТЗТ чи інших підприємств, установ або окремим громадянам спричинено не було і не могло бути спричинено, оскільки за платіжними дорученнями було здійснено платежі, які були обов'язковими для підприємства і випливали з договірних правовідносин та законів. Жодних обставин, обтяжуючих відповідальність С, у справі не встановлено, а посилання суду на наявність особистої її заінтересованості не конкретизовано. Характеризується С. виключно позитивно, має на утриманні батька похилого віку – інваліда III групи, учасника Великої Вітчизняної війни. Трудовий колектив просив про передачу С. на поруки.

Виходячи з наведеного слід визнати, що хоча дії С. формально і містять ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК, але через малозначність і являють суспільної небезпеки, а тому відповідно до ч. 2 ст. 7 КК не є злочинними. У зв’язку з цим судові рішення в частині засудження С. за ч. 1 ст. 172 КК улягають скасуванню, а справа – закриттю на підставі п. 2 ст. 6 КПК – відсутністю в її діях складу злочину. Керуючись статтями 400-4, 400-10 КПК, Верховний Суд України клопотання С. та подання суддів задовольнив, вирок Залізничного районного суду м. Києва від 26 жовтня 1999 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 3 грудня 1999 р. щодо С. в частині її засудження за ч. 1 ст. 172 КК скасував, а справу закрив на підставі п. 2 ст. 6 КПК – за відсутністю в діях складу злочину [4, с. 42].

Розглянувши сутність, значення і функції складу злочину можна зробити висновок – поняття злочину та поняття складу злочину тісно пов’язані між собою, але не тотожні. Вони по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя – злочинів.

У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільно небезпечного діяння, що посягає на суспільні відносини, які перебувають під охороною закону про кримінальну відповідальність. Воно охоплює лише найбільш характерні й суттєві ознаки, притаманні кожному злочину, вказує на найбільш важливі соціальні й правові властивості злочину, завдяки яким останній відрізняється від інших правопорушень [5, с. 118].

Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі окремих складів злочину, що виступають як своєрідна міра, масштаб злочину.

Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для усіх злочинів, а поняття складу злочину – чим відрізняється один злочин від іншого.

Отже, поняття злочину і поняття складу злочину перебувають між собою у співвідношенні форми та змісту. При цьому, поняття злочину є формою, а поняття складу злочину – змістом.

Дата добавления: 2015-09-06