Бюджетна централізація ВВП

ВВП— це загальна маса кінцевих товарів і послуг, вироблених національним виробником та іноземними виробниками на території держави за рік у грошовому вираженні.

З іншого боку, ВВП є одним з основних джерел податкових надходжень до бюджету. Збільшення рівня ВВП призводить до збільшення доходної частини бюджету (збільшується частка саме податкових надходжень у структурі доходів бюджету).

У світовій практиці існують два варіанти послідовності розподілу ВВП:

1) в умовах ринкової економіки;

2) у межах адміністративної економіки.

У ринковій економіці створений ВВП спочатку розподіляється між виробниками — робітники і службовці отримують заробітну плану; підприємці — прибуток. Після цього, шляхом оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб здійснюється формування централізованих фондів грошових коштів. Фінансова модель ринкової економіки домінує у світі. Сутність її проста: спочатку ВВП розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Характерна ознака моделі — держава отримує свої доходи на основі перерозподілу національного доходу. Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві. У ній чітко відображаються рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення НД. Достовірно визначається рівень оподаткування, кожен суб'єкт точно знає скільки він заробляє і віддає.

В адміністративній економіці держава спочатку централізує у бюджеті необхідну частину ВВП, а залишок розподіляється між виробниками.

Модель адміністративної економіки застосовувалася в СРСР та інших соціалістичних країнах. Характерна ознака моделі — держава отримує основну частину своїх доходів у процесі первинного розподілу НД. Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві: з неї не видно реального рівня доходів; доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вкладу у створення НД; неможливо достовірно визначити рівень оподаткування.

За рівнем централізації ВВП у бюджеті умовно розрізняють З моделі:

- американська (25—30 % централізації ВВП у бюджет);

- західноєвропейська (30—40 %);

- скандинавська (50—60 %).

Американська модель, заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації (25— 30 %). Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги. Модель створює максимальну фінансову стимуляцію фізичних і юридичних осіб: з одного боку, вона дає можливість отримувати доходи, з іншого — вимагає цього. Це досить жорстка модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті (30—40 %). За рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є й державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Модель передбачає паралельне функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП (50—60 %). Вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров'я. Вона створює клімат впевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов: по-перше, високого рівня ВВП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, й індивідуального споживання, по-друге, високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

За експертними оцінками протягом останніх років завдяки державному бюджетові України між галузями та регіонами, а також серед населення перерозподіляється майже 50 % від усього обсягу ВВП. Отже, в Україні рівень централізації ВВП у бюджеті наближається до західноєвропейської моделі. Проте українську модель важко назвати соціально спрямованою.

1.5. Бюджетна політика

Бюджетна політика — це сукупність заходів держави щодо організації і використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного та соціального розвитку, виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів, формах і методах використання мобілізованих коштів на державні потреби; у джерелах їх формування і напрямах використання.

Бюджетна політика має реалізовуватися за допомогою двох органічних складових — бюджетної стратегії та бюджетної тактики. Бюджетна стратегія — це довгостроковий курс бюджетної політики, а бюджетна тактика — методи реалізації бюджетної політики на коротший термін.

Основні завдання бюджетної політики України на сучасному етапі:

- сприяння процесу збалансованості макроекономічної стабілізації та структурній перебудові економіки, подолання інфляційних процесів;

- здійснення податкової політики в напрямі стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників товарів і послуг;

- здійснення структурних реформ за критерієм економічного зростання й підвищення рівня економіки в країні;

- формування взаємовідносин у бюджетній системі в напрямі забезпечення самостійності місцевих бюджетів;

- оптимізація рівня бюджетного дефіциту, державного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування;

- пошук додаткових джерел доходів бюджету.

Проблема формування і проведення ефективної бюджетної політики в Україні є дуже актуальною. На думку багатьох авторів, бюджетна політика України не сприяє формуванню ефективної, динамічної економіки, оскільки роль бюджету зведено до суто розрахункових, фіскальних функцій. Це, у свою чергу, пов'язано з відсутністю оптимальної податкової політики. Інакше кажучи, в Україні склалися й функціонують відособлені бюджетна та податкова системи. їх необхідно реформувати у тісному взаємозв'язку.

Податкова система є неодмінним елементом бюджетних відносин, забезпечує виконання державою своїх функцій та фінансування бюджетної сфери. Водночас податки є важливим важелем впливу держави на економіку. Змінюючи податкову політику, держава може координувати інвестиційні потоки, концентрувати їх на розвитку пріоритетних галузей, сприяти зростанню ділової активності суб'єктів господарювання. Податкова система глибоко впливає на структурування економіки, створюючи й посилюючи одні зв'язки та ліквідуючи інші. Тобто не можна акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел — не менш важливо те, яким чином ця процедура відбивається на економічних процесах.»

Прорахунки в податковій політиці призводять до розвитку позаекономічних методів перерозподілу фінансових ресурсів і появи тіньового сектору економіки. Результатом цього є відставання показників фактичної наповненості бюджету від обсягу запланованих доходів.

Існує нелінійна залежність між розміром податкових ставок та обсягом податкових надходжень до бюджету, що описується «кривою Лаффера» (Артур Лаффер вивів нелінійну залежність між ставками оподаткування та податковими надходженнями до бюджету).

Дата добавления: 2015-09-06