Новий органон. Проблемне завдання

Проблемне завдання

1. Що таке «досвід» і «світло досвіду» в інтерпретації Бекона?

2. Які складові має метод Бекона?

3. У чому полягає причина виникнення «ідолів» людської свідомості?

4. Звідки походять самообман і марновірство?

Френсіс Бекон

НОВИЙ ОРГАНОН

(Фрагменти)

I

Людина, як слуга і тлумач природи, стільки здійснює і розуміє, скільки вона осягнула в її порядку своєю справою та роздумом, і понад отсе вона не знає і не може.

II

Ні гола рука, ні відданий самому собі розум не має більшої сили. Справа здійснюється знаряддями і допоміжниками, котрі потрібні розуму не менше, ніж руці. І як знаряддя руки дають або спрямовують рух, так і розумові знаряддя дають розуму вказівки або застерігають його.

III

Знання і могутність людини збігаються, адже незнання причини утруднює дію. Природа перемагає тільки підпорядкуванням їй, і те, що у споглядання здається причиною, в дії видається правилом.

IV

У дії людина не може нічого іншого, що тільки поєднувати і роз’єднувати тіла природи. Решту природа здійснює всередині себе.

IX

Істинна причина і корінь всіх бід у науках лежить в одному: у тому, що ми обманливо вражаємося силам людського розуму, звеличуємо їх і не шукаємо для них істинної допомоги.

XIX

Два шляхи існують і можуть існувати для відшукання та відкриття істини. Один ступає від відчуттів та частковостей до найзагальніших аксіом і, йдучи від цих основ та їх непохитної істинності, обговорює і відкриває середні аксіоми. Цим шляхом і користуються нині. Інший шлях: виводить аксіоми із відчуттів та частковостей, піднімаючись безперервно і поступово, поки нарешті не приходить до найзагальніших аксіом. Це шлях істинний, але ще не випробуваний.

XX

Розум, даний самому собі, вступає на той же шлях, на який ведуть правила діалектики, а саме на перший. адже дух прагне піднятися до найбільш загального, щоб там заспокоїтись, і вельми скоро починає нехтувати досвідом. Але це зло іще збільшила діалектика своїми пишними диспутами.

XXI

Розум, даний самому собі, якщо це розум тверезий, терплячий та завзятий (особливо, якщо йому не заважають засвоєні раніше вчення), намагається почасти йти другим, істинним шляхом, але з малим успіхом. Адже розум, якщо ним керують і не допомагають йому, безсилий і зовсім не здатний подолати темноту речей.

XXII

Обидва отсі шляхи походять від відчуттів та частковостей і завершуються у вищих загальностях. Але відмінність їх незіставна. Адже один лише побіжно торкається досвіду і частковостей, інший належним чином затримується на них. Один зразу ж встановлює певні загальності, абстрактні і марні, інший поступово піднімається до того, що дійсно більш відповідне природі.

XXIII

Чимала відмінність існує між ідолами людського розуму та ідеями божественного розуму, тобто між пустими думками та істинними ознаками та справжніми рисами створінь природи, якими вони виявляються.

XXVI

Пізнання, яке ми зазвичай вживаємо у вивченні природи, ми будемо для цілей навчання називати передчуттям природи, тому що воно поспішне та незріле. Пізнання ж, яке належним чином добуваємо із речей, ми будемо називати витлумаченням природи.

XXIX

Користування передчуттями та діалектикою доречне у науках, що ґрунтуються на думках та поглядах, адже їх справа досягти згоди, а не знання речей.

XXXI

Марно очікувати більшого набутку у знаннях від введення та прищеплення нового до старого. Має бути здійснено оновлення до останніх основ, якщо ми не хочемо вічно обертатися в колі з наймізернішим просуванням уперед.

XXXVI

Нам залишається єдиний і найпростіший шлях передачі: ми повинні привести людей до самих частковостей, до їх рядів та сполучень. Нехай люди тимчасово накажуть собі зректися своїх понять і нехай почнуть звикатися з самими речами.

XXXVIII

Ідоли та хибні поняття, які вже полонили людський розум і глибоко у ньому закріпились, так володіють розумом людей, що утруднюють вхід істині. Але, якщо навіть вхід їй буде дозволено і надано, вони знову стануть на заваді шляху при самому оновленні наук і будуть йому перешкоджати, якщо тільки люди, застережені, не озброяться проти них, наскільки можливо.

XXXIX

Є чотири різновиди ідолів, які оточують уми людей. Для того, щоб вивчати їх, дамо їм імена. Назвемо перший вид ідолами роду, другий – ідолами печери, третій – ідолами ринку і четвертий – ідолами театру.

XL

Побудова понять та аксіом через істинну індукцію є, безсумнівно, справжній засіб для того, щоб вгамувати та вигнати ідоли. Але й сама вказівка на ідоли вельми корисна. Учення про ідоли являє собою те ж для витлумачення природи, що й учення про спростування софізмів – для загальноприйнятої діалектики.

XLI

Ідоли роду мають основу у самій природі людини, у племені або самому роді людей. Адже ж хибно стверджувати, що почуття людини є міра речей. Навпаки, всі сприйняття, як почуття, так і розуму, покояться на аналогії людини, а не на аналогії світу. Розум людини уподібнюється нерівному дзеркалу, яке, примішуючи до природи речей свою природу, відображає речі у викривленому та спотвореному виді.

XLII

Ідоли печери суть помилки окремої людини. Бо ж у кожного окрім помилок, властивих роду людському, є своя особлива печера, яка ослаблює та спотворює світ природи. Відбувається це або від виховання та бесід з іншими, або від читання книг та від авторитетів, перед якими дехто схиляється, або внаслідок різниці у враженнях, отриманих душами упередженими та настроєними чи, навпаки, душами холоднокровними та спокійними, або з якихось інших причин. Отож дух людини, зважаючи на те, як він настроєний у окремих людей, є річ мінлива, нестала і як ніби випадкова. Ось чому Геракліт правильно казав, що люди шукають знань у малих світах, а не у великому або загальному світі.

XLIII

Існують іще ідоли, які походять немовбито – в силу взаємної зв’язаності і співтовариства людей. Ці ідоли ми називаємо, маючи на увазі спілкування та співтовариство, що їх породжує, – ідолами ринку. Люди поєднуються мовою. Слова ж встановлюються відповідно розумінню натовпу. Тому погане та недоладне встановлення слів дивовижним чином полонить розум. Визначення та роз’яснення, якими звикли озброюватись та оберігати себе вчені люди, ніяким чином не допомагають справі. Слова прямо насилують розум, змішують все і ведуть людей до пустих та незліченних суперечок та тлумачень.

XLIV

Існують, нарешті, ідоли, які вселились у душі людей із різних догматів філософії, а також із хибних законів доказу. Їх ми називаємо ідолами театру, адже ми вважаємо, що, скільки є прийнятих або вироблених філософських систем, стільки поставлено і зіграно комедій, що представляють вигадані та штучні світи. Ми говоримо це не тільки про філософські системи, які існують зараз або існували колись, бо ж казки такого роду могли б бути складені у великій кількості; адже взагалі у вельми відмінних помилок бувають одні й ті ж самі причини. При цьому ми розуміємо тут не тільки загальні філософські вчення, але й численні начала та аксіоми наук, що здобули силу внаслідок переказу, віри та безтурботності.

XLVI

Розум людини все привертає для підтримки та згоди з тим, що він одного разу прийняв, - чи тому, що це предмет загальної віри, чи тому, що це йому подобається. Які б не були сила та число фактів, що свідчать про протилежне, розум або не помічає їх, або нехтує ними, або відхиляє і відкидає їх посередництвом відмін з більшим та згубним упередженням, аби достовірність тих попередніх висновків залишилася непорушеною. І тому правильно відповів той, котрий, коли йому показали у храмі зображення врятованих від корабельної катастрофи способом принесення обітниці, і при цьому добивалися відповіді, чи визнає тепер він могутність богів, спитав у свою чергу: “А де зображення тих, хто загинув, після того, як приніс обітницю?”. Така основа майже всякого марновірства – в астрології, у сновидіннях, у повір’ях, у передбаченнях і тому подібному. Люди, що насолоджуються подібного роду суєтою, відзначають ту подію, яка відбулась, і без уваги проходять мимо того, що обмануло, хоча останнє буває значно частіше. Ще глибше проникає отсе зло у філософію та в науки. У них те, що раз визнано, заражає і підкоряє собі все інше, нехай би останнє й було значно краще і твердіше. Окрім того, якби навіть і не мали місця ці вказані нами пристрасність та суєтливість, все ж розуму людському постійно властива омана, що він більш піддається позитивним доводам, ніж негативним, тоді як по справедливості він мусив би однаково ставитися до тих і до інших; навіть більш того, у побудові всіх істинних аксіом більша сила у негативного доводу.

XLIX

Людський розум не сухий світ, його окропляють воля і пристрасті, а це породжує у науці бажане для кожного. Людина скоріше вірить в істинність того, чому віддає перевагу. Вона відкидає важке – тому що нема терпіння продовжувати дослідження; тверезе – тому що воно поневолює надію; вище у природі – через марновірство; світло досвіду – через зарозумілість та презирство до нього, щоб не виявилося, що розум занурюється у нице та нетривке; парадокси – через прийняте судження. Безконечним числом способів, інколи непомітних, пристрасті плямують та псують розум.

L

..Почуття саме по собі слабке і помилкове, і не багато вартують знаряддя, призначені для посилення та загострення чуттів. Всього вірніше витлумачення природи досягається посередництвом спостережень у відповідних доцільно поставлених дослідах. Тут почуття судить тільки про досвід, досвід же – про природу та саму річ.

LXX

Найкращий з усіх доказів є досвід, якщо тільки він коріниться у досліді. Бо якщо він переноситься й на інше, що здається схожим, і це перенесення не робиться належним чином, то досвід стає обманливим. Але той спосіб користування досвідом, який люди тепер застосовують, сліпий та нерозумний. <…> Ніхто не відшукає вдало природу речі у самій речі – пошук має бути розширено до більш загального. <…> На істинному ж шляхові досвіду, на приведенні його до нових творінь повинні бути всіма взяті за зразок божественна мудрість та порядок. Бог у перший день творіння створив тільки світ, віддавши цій справі цілий день і не створив у цей день нічого матеріального. Подібним же чином передусім належить з різноманітного досвіду видобувати відкриття істинних причин та аксіом і слід шукати світоносних, а не плодоносних досвідів. Правильно ж відкриті та встановлені аксіоми озброюють практику не поверхово, а глибоко та тягнуть за собою численні ряди практичних застосувань.

LXXXII

Нам залишається просто досвід, який зветься випадковим, якщо приходить сам, або експериментом, якщо його відшукують. Але цей рід досвіду є ніщо інше, як за прислів’ям розв’язана мітла або ходіння навпомацки, як коли ходять вночі, торкаючись всього, що потрапляє назустріч, щоб вибратись на вірну дорогу, тоді як значно корисніше та обдуманіше було б для них зачекати дня або запалити світло і тоді вже вступити на дорогу. Тож істинний метод досвіду спочатку запалює світло, потім вказує світлом дорогу: він починає з упорядкованого та систематичного досвіду, зовсім не перекрученого та мінливого, та виводить з нього аксіоми, а з побудованих аксіом – нові досліди; бо ж божественне слово не діяло б на масу речей без розпорядку!

І тому нехай люди перестануть дивуватися тому, що шлях наук іще не пройдено, адже вони зовсім збилися з дороги, рішуче залишивши і покинувши досвід або плутаючись та блукаючи у ньому, як у лабіринті. Правильно ж побудований метод незмінною стежкою веде через ліс досвіду до відкриття аксіом.

LXXXIII

Вказане зло досягло жахливих розмірів, вирісши із певного вкоріненого віддавна зарозумілого та шкідливого припущення, або судження. Воно полягає у тому, що гідність людського розуму буде применшено, якщо він довго і багато буде звертатися до досвіду та окремих речей, що підлягають відчуттю та є визначеними в матерії, тим більше що речі такого роду вимагають пильного пошуку та вони занадто низькі для того, щоб про них міркувати, занадто грубі, щоб про них говорити, занадто незграбні для того, щоб ними користуватися, безконечні за кількістю та недостатні за довершеністю. А отже, справа дійшла до того, що істинна дорога не тільки покинута, але й навіть закрита та загороджена, а досвід є геть знехтуваний, не кажучи вже про те, що він покинутий або погано керований.

LXXXIV

Окрім того людей утримували від руху вперед і ніби зачаровували захоплення перед древністю, вплив людей, які вважалися великими у філософії, та обумовлені цим одностайність та згода.

[Бэкон Ф. //Соч. в 2 т. - М.: Мысль, 1978. - Т. 2.]

Дата добавления: 2015-10-13