Загальна характеристика системи права

Вступ

Суттєве теоретичне й практичне значення має розуміння відмінностей між правом (як системою правил поведінки) і законом (як офіційним письмовим документом, що видається законодавчим органом держави).

Існуючий соціальний лад суспільства і держави визначає в кінцевому рахунку ту або іншу систему прана, його внутрішню будівлю. Си­стема права показує, із яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Кожному історичному типу права власти­ва своя система, що відбиває особливості цього типу держави. Законо­давець не може, довільно видаючи правові норми, змінювати історич­ний тип права. Він за допомогою правових приписів лише юридично оформлює потреби суспільного розвитку. Отже, в основі системи пра­на лежать юридичні приписи, що групуються у середині її як цілісні композиції. Вони відбивають у системі права такі якості, як об'єктивність, узгодженість правових норм, їхню єдність, розходження, спроможність відокремлення та ін.

Тема роботи є досить актуальною, оскільки важливим теоретичним і практичним завданням є встанов­лення правильного співвідношення між системою права і систе­мою законодавства. Вирішення його на належному рівні має на меті забезпечити доступність законодавства, скорочення не­потрібної кількості актів, її узгодженість між собою та ін.

Об’єктом вивчення є суспільні відносини, що регулюють існування системи права і системи законодавства, їх взаємозв’язок ті відмінності між собою.

Предметом дослідження є безпосередньо внутрішня побудова, структурні елементи, види системи прва і законодавства.

Використовувалися наступні методи:

1. історичний;

2. пізнавально-порівняльний;

3. аналітично-статистичний;

4. описово-узагальнюючий;

5. формально-логічний;

6. метод систематизації матеріалу;

7. метод опитування.

За дапомогою вище перерахованих методів дамо відповіді на наступні питання:

- що являє собою система права;

- який поділ системи права;

- що являє собою система законодавства;

- структурні елементи системи законодавства;

- взаємозв’язок між системою праваі системою законодавства.

При написанні роботи спиралися на праці наступних вчених-науковців: Кельман М.С., Мурашин О.Г., Безродний Є.Ф., В.В. Копєйчикова, Скакун О.Ф., Алексеев С.С., Вернадский Г.М. та інших.

По закінченню написання роботи зробимо висновок.

Загальна характеристика системи права

В юридичній літературі затвердилася думка, що система права — не обумовлена економічним і соціальним устроєм структура права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і одночас­но їх поділ на відповідні галузі, підгалузі та інститути права. При ха­рактеристиці системи права необхідно пам'ятати, що вона є явищем об'єктивного характеру, що укладається не довільно, а у зв'язку із сис­темою існуючих суспільних відносин. Говорячи про єдність права, ще Ф. Енгельс підкреслював, що «у сучасній державі право повинно не тільки відповідати загальному економічному становищу, не тільки бути його виразом, але також бути внутрішньо узгодженим виразом, що не спростовувало б само себе в силу внутрішніх протиріч» [9, с.418].

Правові норми, крім іншого, забезпечують динамізм системи права, роблять рухливими її елементи, забезпечуючи тим самим усталеність системи права в цілому. Як відомо, в міру зміни суспільних відносин з'являється необхідність і у нових юридичних нормах, що відбивають к ці зміни. Відбувається якісне наповнення структурних елементів системи права, готових до відокремлення відповідно до специфіки регу­льованих ними суспільних процесів.

Питання про систему права неодноразово було предметом дискусій серед широкого кола фахівців. Підвищений інтерес до цього питання пояснюється великим теоретичним і практичним його значенням. Ви правильного його вирішення залежать напрямки кодифікації законодавства, проведення наукових досліджень у галузі юриспруденції, вик.надання юридичних наук.

Перша дискусія відбулася у 1938 — 1940 рр., в ході якої були вирі­шені корінні питання цієї проблеми. Друге обговорення було проведено у 1956 — 1958 рр. на сторінках журналу «Советское государство и право», де знову були порушені деякі питання першої дискусії, зокре­ма здійснено аналіз, чи виправдала себе система права, сформована н кінці 30-х років. Втретє журнал «Советское государство и право» по­вернувся до цієї проблеми 1982 р., опублікувавши матеріали засідань круглого столу [2].

Категорія «система» використовується в найрізноманітніших галузях людських знань. З філософської точки зору - специфічно виокремлена із навколишнього середовища цілісна мно­жина елементів, які поєднуються між собою сукупністю внут­рішніх відносин і зв'язків. У цьому контексті в юридичній літера­турі широко використовується поняття «система права», «система законодавства», «правова система», «політична система» та ін. З'ясувати зміст цих понять означає встановити їх складові еле­менти, їх взаємозв'язки, спосіб організації в процесі утво­рення та розвитку.

Щодо понять «система права» і «система законодавства», то вони використовуються для характеристики національного права і законодавства. Перше з них фіксує аспекти структурної дифе­ренціації правових норм, друге - аспекти структурної ди­ференціації законодавчих актів, яка склалася в тій чи іншій країні в її національному праві. Іншими словами, поняття «система права» виражає структуру змісту, а поняття «система законо­давства» - структуру форми позитивного права, їх структури перебувають у тісному взаємозв'язку [6].

Звертаючись до думки сучасних вчених та науковців запропонуємо наступні визначення системи права:

1. сукупність чинних норм права, якій вла­стиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.) [6].

2. об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженості усіх юри­дичних норм та диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами [2].

3. обу­мовлена економічним і соціальним устроєм суспільства струк­тура права, що виражає внутрішню узгодженість та єдність норм права і одночасно їх поділ на галузі та інститути [10].

Отже, система права, на відміну від правової системи, яка охоп­лює сукупність усіх правових явищ у їх взаємодії, відображує тільки внутрішню будову (форму) права як системи правових норм.

При цьому внутрішня побудова права як системи не є довіль­ною. Як явище соціальне, право завжди відповідає досягнутому рівню розвитку суспільства, в якому воно виникає і функціонує, та завданням його подальшого розвитку. У той же час, будучи нерозривно пов'язаним з державою, яка забезпечує реалізацію його приписів можливістю застосування примусу, право до певної міри може впливати на відносини у суспільстві. Однак в кінцевому підсумку зміст і спрямованість правових приписів визначаються змістом і спрямованістю розвитку суспільства.

Внутрішня форма (структура) права характеризується:

1)єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм, утворенням і чинністю останніх на основі єдиних принципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення та ін.;

2)диференціацією права на відносно відокремлені складові частини у виді певних об'єднань правових норм (галузі та інсти­тути права тощо);

3)наявністю різних видів зв'язків норм права та їх об'єднань
між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та ін.) [10].

Єдність та узгодженість. Єдність системи права обумовлюється тим, що:

- по-перше, все право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права (норми, що не відповідають принципам, не є правовими);

- по-друге, право охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу;

- по-третє, право обумовлене матерією.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає діл системи на відносно самостійні структурні елементи. В ло­гічній послідовності можна виокремити:

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів — поділ їх на окремі правові
норми;

в) структуру підгалузі права — поділ їх на логічно пов’язані
між собою правові інститути в межах окремих галузей права;

г) структуру галузі права — поділ її на логічно пов'язані між
собою правові інститути та підгалузі права;

ґ) структуру системи права — поділ її на логічно пов'язані між собою галузі права.

Об'єктивність системи права. Система права — це не резуль­тат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій си­стемі права, її галузям, інститутам, які склалися об'єктивно.

Систему права можна також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що означає:

1) належність її до функціональних систем соціального по­рядку, оскільки її виникнення, існування і розвиток обумовлені загальнолюдськими потребами — наданням організованості і врегульованості суспільним відносинам;

2) її інституціональний характер. Проявом цього є те, що матерія у вигляді системи норм міститься здебільшого нормативно-правових актах, інших джерелах права, які і надають чітко виражену інституціональну форму; динамічність її як правового явища [6].

Система права має такі характерні риси:

—розкриває внутрішню побудову, організацію права, співвід­ношення його структурних елементів;

—має об'єктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин;

—складові елементи системи права відповідають усім вимогам си­стемності, а також підлягають процесам інтеграції та диференціації;

—як цілісне структурне утворення, система права має риси єдності, відмінності, взаємодії та узгодженості складових елементів, здатності їх до поділу; обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, об'єктивними потребами та інтересами соціального прогресу [2].

Таким чином, система права має об'єктивний характер і в цілому відповідає системі існуючих у суспільстві відносин, що можуть бути врегульовані правом і регулюються ним. У зв'язку з цим система права не є незмінюваним явищем — вона розвивається і вдосконалюється відповідно до тих чи інших етапів розвитку суспільних відносин, оскільки зміна існуючих або виникнення нових відносин у суспільстві потребують, відповідно, зміни чи встанов­лення правового регулювання.

Дата добавления: 2015-10-13