Загальна характеристика системи законодавства

Категорія «система законодавства» є однією з найпоширеніших у сучасній юридичній науці та юридичній практиці. Важливе місце вона посідає і в теорії права. Особливістю цієї (категорії) її використання для позначення певних сукупностей, не завжди однакових за формою і за рівнем юридичної і нормативно-правових актів, які приймаються різними органами держави, посадовими особами, самоврядувальними оргнізаціями. В одних випадках мають на увазі тільки сукупність законів; в других — закони, укази Президента України і урядові постанови (саме так витлумачив термін «законодавство» Конституційний Суд України у своєму рішенні від 9 липня 1998 року, додавши до них «чинні міжнародні договори України, згода бов'язковість яких надана Верховною Радою України...»); і це майже стало традиційним — усю діючу в межах ци (держави) сукупність нормативно-правових актів. В останньому випадку це поняття інколи не точно використовується синонім поняття «право», бо система законодавства — це передусім форма права, тобто засіб існування, вираження і оргнізації його норм у цілісну, внутрішньо узгоджену систему. Завдяки законодавству стає можливим виокремлення правової норм із інших систем нормативного регулювання, форму права як цілісного нормативного явища і культури суспільства [6, с.176].

Говорячи про систему законодавства, доцільно звернути увагу на те, що сам термін "законодавство" є одним із базових в юридич ній науці й практиці, а тому і одним з найуживаніших в юридичн літературі. Він досить поширений і в текстах нормативно-правових актів.

У законодавстві такими правовими термінами, як "закони", "законодавчі акти", "нормативно-правові" стали звичними такі словосполучення, як "у випадках, передбачених законодавством", «у поядку, передбаченому законодавством», а також вказівка на обставини, "установлені законодавством". Але при цьому зазначено, який зміст вкладається в поняття "законодавство" конкретно мається на увазі суб'єкт: тільки Верховна Рада Україйи, що приймає закони — акти вищої юридичної сили, інші суб'єкти правотворчості — Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства та ін.

Тому в науковій літературі і на практиці термін "законодавство" вживається:

1. у вузькому (власному) розумінні, коли під законодавством розуміються лише закони, тобто акти вищої юридичної сили, прийняті парламентом або референдумом;

2. у широкому розумінні, коли під законодавством розуміється вся сукупність чинних нормативно-правових актів, включаючи і Конституцію, і закони, і підзаконні нормативно-правові акти.

Ця обставина суттєво утруднює застосування приписів цілого ряду нормативно-правових актів. Зазначену прогалину можна і необхідно якнайшвидше усунути, розкривши зміст терміна "законодавство" в Законі України "Про закони і законодавчу діяльність", проект якого вже кілька років розглядається у Вер­ховній Раді України.

У цьому розділі підручника термін "законодавство" вживається широкому розумінні як сукупність усіх чинних нормативно-правових актів, включаючи Конституцію, закони і підзаконні нормативно-правові акти [10].

Таким чином, системі законодавства притаманні наступні риси:

1. по-перше, вона, як є елементом більш широкої за обсягом правової системи;

2. по-друге, система законодавства має вертикальну (ієрархічну) к дову. Це означає, що нормативно-правові акти розташовані в залежності від їх юридичної сили, яка визначається місцем від відпвідного органу в державному апараті;

3. по-третє, вона характеризується цілісністю, системністю, єдиною спрямованістю. Кожен її нормативно-правовий акт діє, хоча і самостійно, але в єдиній системі відповідно до тих завдань і цілей, які закріплені в Конституції, законах, інших вищих за юридичною силою актах. Окрім того, кожний нормативно-правовий акт перебуває у ієрархічних, супідрядних зв'язках з іншими нормативними акта­ми;

4. по-четверте, система законодавства має інтегративний ха­рактер. Ця її властивість виражається в тому, що вона водночас є і юридичним джерелом права, і формою його існування.

Дата добавления: 2015-10-13