Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів

Переважна більшість трудових спорів, що так чи інакше виникають у сфері трудових правовідносин, належать до індивідуальних трудових спорів. Трудові правовідносини, що виникають на підставі трудового договору між працівниками і роботодавцями, з огляду на їх взаємокомпенсаційний характер нерідко призводять до розбіжностей між їх суб'єктами і потребують вирішення у встановленому законом порядку.

Тим самим сторонами індивідуального трудового спору з однієї сторони завжди є найманий працівник, тобто особа, яка працює на умовах трудового договору, а з другої — роботодавець, з яким цей працівник перебуває у трудових відносинах. Предмет індивідуального трудового спору складають трудові права і законні інтереси працівника, які, на його думку, порушені роботодавцем при застосуванні як централізованого трудового законодавства, так і колективного та трудових договорів. Предметом індивідуального трудового спору може бути також обов'язок з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної роботодавцю, неправомірними діями працівника. У цих випадках заява або позов подається роботодавцем у відповідний юрисдикційний орган.

Законодавством визначено систему органів з розгляду індивідуальних трудових спорів. Ними є:

1) комісія по трудових спорах (далі — КТС);

2) місцеві суди;

3) спеціальні органи, передбачені законодавством для розгляду спорів окремих категорій працівників.

Розгляд індивідуального трудового спору в КТС є самостійним видом розгляду індивідуальних трудових спорів, що передбачає дотримання спеціальної процедури та порядку.

Спеціальний орган досудової юрисдикції — комісія по трудових спорах — обирається загальними зборами або конференцією трудового колективу підприємства, де працює не менше 15 працівників. Якщо на підприємстві працює менше 15 осіб, КТС не обирається. За таких умов працівник має право звернутися за вирішенням спору відразу до суду. За умови, що КТС усе ж створюється на підприємстві, її кількісний та персональний склад, а також термін, на який вона обирається, визначають загальні збори (конференція) трудового колективу найманих працівників.

Останнім часом, особливо на приватних підприємствах з числом працюючих і понад 15 осіб, комісії по трудових спорах не обираються, тому працівники, права яких порушені, мають право звертатися до суду за вирішенням трудового спору. На тих підприємствах, де комісії все ж утворені, вони після прийняття Конституції України 1996 р. фактично втратили значення первинного обов'язкового органу з розгляду трудового спору. Можна вважати, що на даний час існує альтернативна підвідомчість з

розгляду трудових спорів. Працівник має право самостійно обрати куди йому звертатися за вирішенням спору: до КТС чи відразу до суду. При цьому суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на тій підставі, що не було дотримано порядку досудового вирішення трудового спору.

Законодавство не встановлює обмежень щодо кількісного складу комісії. Це компетенція трудового колективу. Водночас доцільно обирати її з непарною кількістю членів.

Збори трудового колективу для утворення КТС вважаються правомочними, якщо на них присутні більше половини членів трудового колективу, а конференція — при умові, що з'явилося не менше двох третин обраних делегатів. Збори або конференція самостійно визначають порядок висування і обговорення кандидатур до комісії. Вони також узгоджують процедуру обрання членів комісії (чи буде голосування проводитися загалом за всіх запропонованих до складу КТС кандидатів, чи за кожного окремо; голосування буде відкритим чи таємним).

Стаття 223 КЗпП України встановлює вимогу, щоб до складу КТС підприємства входило не менше половини робітників. Це правило не стосується комісій установ і організацій. Водночас воно не є достатньо обґрунтованим, адже співвідношення робітників та інженерно-технічного персоналу на різних підприємствах може бути різним, а тому не завжди можна дотриматися зазначеної норми.

Рішення про утворення КТС і обрання її членів приймається більшістю голосів присутніх членів трудового колективу найманих працівників або делегатів конференції. На першому своєму засіданні новостворена комісія обирає зі свого складу голову, його заступника і секретаря.

Закон покладає обов'язок з організаційно-технічного забезпечення КТС на роботодавця. Він зобов'язаний виділити обладнане приміщення для проведення засідань комісії, надати або допомогти у придбанні машинописної та іншої техніки, необхідної для розгляду спору, підготовки і видачі копій, а також організувати діловодство КТС, облік і зберігання заяв працівників, а також справ, які розглядаються комісією. Крім того, роботодавець повинен забезпечити КТС печаткою, необхідною для належного оформлення документів, які видає комісія.

Для звернення до комісії по трудових спорах законом встановлений термін давності. Працівник має право звернутися із заявою про розгляд спору в тримісячний термін з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про стягнення заробітної плати — без обмеження строку. Пропуск цього терміну не позбавляє можливості для працівника вирішення його спору в КТС. Якщо комісія дійде висновку, що його пропущено з поважних причин, то вона має право відновити термін і вирішити спір по суті. У випадку, якщо КТС визнає причини пропуску визначеного законом терміну неповажними, заява працівника залишиться без розгляду.

Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок комісії реєструвати заяви, які надходять до неї. З дати реєстрації заяви обчислюється термін, протягом якого КТС зобов'язана розглянути індивідуальний трудовий спір.

Законодавством передбачено, що трудовий спір повинен бути розглянутий у десятиденний термін від дня звернення працівника до комісії. Якщо у вказаний строк спір не був розглянутий, то зацікавлений працівник вправі звернутися до суду для розгляду спору. Винятком із зазначеного правила є випадки, коли КТС не розглянула спір у десятиденний термін через неявку на засідання комісії самого працівника, який звернувся із заявою про розгляд спору.

Засідання комісії мають відбуватися в присутності працівника, який подавав заяву. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. При повторному нез'явленні без поважних причин КТС може зняти заяву з розгляду. Проте рішення про зняття заяви з розгляду не позбавляє працівника права знову звернутися до КТС із заявою про розгляд спору в межах тримісячного терміну, передбаченого для звернення до КТС.

На засіданні комісії інтереси працівника за його вибором можуть представляти члени виборного органу первинної профспілкової організації або будь-яка інша особа, у тому числі і адвокат.

Трудове законодавство детально не регламентує діяльність КТС з розгляду індивідуального трудового спору. Встановлено лише загальне правило, за яким засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. КТС має право викликати на засідан-

15 Трудове право України

ня свідків, вимагати від роботодавця документи, необхідні для розгляду відповідного спору, доручати спеціалістам проведення перевірок, якщо такі є необхідними для правильного вирішення справи.

Кожна із сторін спору має право заявити відвід будь-якому члену комісії. Стаття 226 КЗпП України передбачає правило, що такий відвід повинен бути мотивованим. КТС самостійно розглядає питання про задоволення або незадоволення заявленого відводу і приймає рішення більшістю голосів членів комісії, які присутні на засіданні. При цьому член комісії, якому заявлено відвід, участі у голосуванні не бере.

На засіданні комісії головує голова, а у випадку його відсутності чи в разі, якщо комісія задовольнила вимогу про відвід голови комісії, засідання веде заступник голови.

Результати засідання оформляються протоколом, який підписується головою (його заступником) і секретарем комісії.

КТС приймає рішення більшістю голосів членів, які присутні на засіданні. Рішення комісії повинно бути чітким, обґрунтованим і таким, що ґрунтується на чинному законодавстві і колективному договорі.

У рішенні зазначається:

1) повне найменування підприємства, установи, організації;

2) прізвище, ім'я, по батькові працівника, який звернувся до комісії, а також його представника;

3) дата звернення до комісії;

4) дата розгляду справи;

5) суть спору;

6) прізвища членів КТС, які присутні на засіданні;

7) прізвище (найменування) роботодавця або його представника;

8) результати голосування;

9) мотивоване рішення.

Рішення не повинно містити будь-яких прохань чи побажань до роботодавця, воно має формулюватись у категоричній формі. Якщо рішення стосується грошових вимог, то необхідно вказати точну суму, що належить до виплати працівникові. Комісія не може повторно переглянути прийняте нею раніше рішення.

Копія рішення у триденний термін після його прийняття вручається працівникові і роботодавцеві. Пропуск вказаного тер-

міну відсуває відповідно початок перебігу строків, визначених для оскарження працівником рішення комісії, а також його виконання.

Рішення комісії по трудових спорах має обов'язкову силу і не потребує будь-якого затвердження. Однак кожна із сторін може оскаржити його до місцевого суду протягом 10 днів після вручення їй копії рішення. Якщо вказаний термін пропущено, то суд не вправі відмовити у прийнятті скарги. Якщо причини пропуску буде визнано поважними, строк відновлюється і скарга розглядається по суті. Якщо ж термін оскарження пропущено без поважних причин, то заява залишається без розгляду.

Рішення КТС роботодавець зобов'язаний виконати у триденний термін після 10 днів, передбачених на його оскарження. Проте якщо рішення комісії оскаржене до суду, воно не підлягає

виконанню.

Якщо роботодавець відмовляється виконати рішення КТС добровільно, то сама ж комісія видає працівникові посвідчення, що має силу виконавчого листа.

У статті 230 КЗпП України передбачено обов'язкові реквізити такого посвідчення. Воно повинне містити:

найменування органу, який виніс рішення щодо трудового

спору;

дату прийняття і видачі та номер рішення;

прізвище, ім'я, по батькові та адреса стягувача;

найменування та адреса боржника;

номери його рахунків у банках;

рішення по суті спору;

строк пред'явлення посвідчення до виконання.

Посвідчення підписується головою (його заступником) і завіряється печаткою комісії. Неналежне оформлення посвідчення може бути підставою для відмови у примусовому виконанні

рішення.

Працівник повинен пред'явити посвідчення державному виконавцю протягом трьох місяців від дня його отримання і на його підставі останній виконує рішення КТС в примусовому порядку.

Ще одним органом, який розглядає індивідуальні трудові спори, є місцеві суди.

Працівники, як ми вже зазначали, мають право відразу, минаючи комісії по трудових спорах, звертатись до суду за розгля-

дом будь-якого індивідуального трудового спору. Крім того, у місцевих судах розглядаються спори за заявами працівника або роботодавця, якщо вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах.

У судовому порядку як винятки не розглядаються спори про дострокове звільнення від виборної посади членів громадських чи інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, а також трудові спори суддів та прокурорсько-слідчих працівників.

Безпосередньо місцевими судами розглядаються спори про відмову у прийнятті на роботу працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства; молодих фахівців, які закінчили вищі навчальні заклади освіти і у встановленому порядку направлені на роботу; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, одиноких матерів — при наявності дитини віком до 14 років; виборних працівників після закінчення строку їх повноважень; працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; інших осіб, з якими роботодавець відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

Для звернення до суду за захистом порушеного права законодавство встановлює спеціальні терміни позовної давності. Стаття 233 КЗпП України передбачає, що заява про вирішення трудового спору подається до місцевого суду протягом трьох місяців з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх трудових прав. Тобто це той самий строк, який визначено і для звернення до комісії по трудових спорах. Проте існують також спеціальні строки для звернення до суду по деяких трудових спорах. Передусім це стосується спорів про поновлення на роботі. За цією категорією справ законодавство встановлює місячний термін, який обчислюється від дня вручення працівникові копії наказу про звільнення або від дня видачі трудової книжки. Однак цей скорочений термін позовної давності не поширюється на спори про зміну дати і формулювання причин звільнення, а також про оплату часу вимушеного прогулу.

Ще один виняток встановлено для спорів про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної роботодавцю. Останній може звернутися до суду з позовом про стягнення такої шкоди протягом одного року від дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Крім того, у справах про стягнення заробітної плати строк звернення до місцевого суду не обмежено. Встановлені ст. 233 КЗпП України терміни звернення до суду не застосовуються до позовних вимог працівників про відшкодування шкоди, заподіяної їх життю і здоров'ю. У цьому випадку застосовуються строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України.

Вказані терміни позовної давності поширюються і на звернення прокурора до суду. Щоправда перебіг строків позовної давності у випадку звернень прокурора обчислюється з моменту, коли він дізнався, що порушено права працівника.

Сторони індивідуального трудового спору звертаються до суду із позовною заявою. Це правило поширюється і на випадки оскарження працівником рішення КТС. При оскарженні рішення КТС роботодавець подає до суду заяву, яка не є позовною, крім випадків, передбачених законодавством.

При зверненні до суду працівника за вирішенням індивідуального трудового спору він звільняється від сплати судових витрат. По трудових спорах Цивільним процесуальним кодексом України встановлена альтернативна підсудність: працівники мають право звертатися до суду із позовною заявою як за місцем знаходження відповідача, так і за місцем свого проживання.

Якщо порядок розгляду індивідуальних трудових спорів у КТС регулюється трудовим законодавством, то порядок (процес) розгляду таких спорів у суді регулюється Цивільним процесуальним кодексом, і з деякими винятками — Кодексом законів про працю. Важливі роз'яснення з питань розгляду індивідуальних трудових спорів містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9, «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14 та ін.

Крім позовної заяви, зацікавлена у вирішенні спору сторона подає необхідні для обґрунтування позовних вимог документи. Вони беруться до уваги судом при винесенні рішення.

Рішення по трудових спорах приймається на основі вивчення всіх матеріалів справи. Воно повинне бути мотивованим з посиланням на законодавство, а також при необхідності — на колективний та трудовий договори.

У випадку задоволення позовних вимог суд обов'язково вказує, які дії повинен вчинити відповідач для виконання рішення. У справах про стягнення грошових сум у рішенні обов'язково зазначається конкретна сума або частка від заробітної плати, яка стягується з працівника. При розгляді скарги на рішення КТС суд не зв'язаний рішенням останньої, хоча обов'язково серед інших матеріалів аналізує і її рішення.

При відмові у задоволенні позову суд обґрунтовує своє рішення посилаючись на законодавство, колективний і трудовий договори та на локально-правові акти.

Розглядаючи трудові спори суд має право вийти за межі позовних вимог, якщо таке передбачено законодавством. Зокрема, при винесенні рішення про поновлення працівника на роботі у випадку незаконного звільнення чи переведення на іншу роботу суд одночасно ухвалює рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи навіть тоді, коли позивач не заявляв таких вимог.

У разі визнання формулювання причини звільнення такою, що не відповідає чинному законодавству, суд зобов'язаний змінити її і у своєму рішенні вказати причини звільнення згідно з чинним законодавством і при цьому посилатись на відповідну статтю чи пункт закону. У тих випадках, якщо неправильне формулювання причин звільнення перешкоджало працівникові влаштуватись на нову роботу, суд одночасно приймає рішення про виплату середнього заробітку за вимушений прогул.

Суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі або про зміну формулювання причин звільнення розглядалася більше одного року не з вини працівника, то суд при розгляді справи виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У випадку затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час такої затримки.

При неможливості поновлення на попередній роботі працівника, звільненого внаслідок ліквідації підприємства, з яким він перебував у трудових відносинах, суд визнає звільнення незаконним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника чи орган,

уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, виплатити йому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Одночасно суд визнає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства.

При затримці роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, суд виносить ухвалу про виплату такому працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за весь час затримки. Така ухвала виноситься незалежно від причин затримки.

У справах про поновлення на роботі третьою особою на стороні відповідача притягується посадова особа, винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. За наявності вини такої особи суд покладає на неї обов'язок відшкодувати заподіяну підприємству незаконним звільненням матеріальну шкоду.

Рішення суду по індивідуальних трудових спорах підлягають обов'язковому виконанню після вступу їх у законну силу, крім випадків негайного виконання. Закон України «Про виконавче провадження» передбачив, що негайному виконанню підлягають рішення про стягнення заробітної плати за один місяць, а якщо рішенням передбачене негайне стягнення всієї заробітної плати або її частини, то стягується заробітна плата, передбачена рішенням. Негайно виконується також рішення про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника. Негайне виконання рішення означає відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня після отримання виконавчих документів державним виконавцем і в той же день проведення відповідних виконавчих дій. Виконавчі документи повинні бути пред'явлені до виконання в цих випадках з наступного дня після постановления рішення.

При затримці роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі суд виносить ухвалу про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за весь час затримки його виконання. Примусове виконання рішення органів, які вирішують трудові спори, здійснюють органи державної виконавчої служби.

Дата добавления: 2015-10-13