Реакція організму на травму

1. Реакція організму на травму.

2. Непритомність.

3. Колапс.

4. Шок (патогенез, клініка, лікування).

5. Місцева реакція організму на травму (запалення).

Слід враховувати, що організм високоорганізованих тварин як складна біологічна саморегулююча система керується згідно принципу прямих та зворотних зв'язків. Нервова система виконує захистно-пристосувальну функцію в розвитку хвороби і може проявляти протилежну дію на організм та відігравати значну роль, інколи найважливішого патогенетичного фактору. Морфо-функціональна цілісність та реактивність окремих клітин і всієї системи організму знаходиться під впливом умов зовнішнього середовища і в залежності від вихідного в даний час стану нервової системи, а також функціональної повноцінності ендокринної системи, які взаємодіють одна з одною. Погіршення координуючої адаптаційної функції нервово-ендокринної системи сприяє зниженню фізіологічних функцій та опірності клітин периферії. Внаслідок цього зовнішнього фактору, здебільшого не викликаючого ушкодження клітин, виявляється для них травмуючим. Клітини можуть і самостійно реагувати на прямі подразнення (поранення, опік, інфекція). При цьому змінюється не лише реактивність в ушкоджених, але і в поруч розміщених клітинах.

Імпульси сигналізації йдуть звичайними аферентними шляхами (периферичними нервами) симпатичного ланцюгу судинно-нервовим сплетінням і досягають ретикулярної формації та підкіркових центрів, де під їх впливом виникає збудження. Звідси внутрішньо центральними еферентними шляхами до кори півкуль великого мозку, де також виникає вогнище збудження. Останній спрямовує до збудженої підкірки відповідні імпульси, інтегруючи та координуючи її функції. Підкірка еферентними шляхами посилає до всіх органів і особливо в зону ушкодження трофічні та інші імпульси, які керують захисно-пристосувальними та іншими реакціями цілісного організму. З вогнища збудження кори головного мозку імпульси надходять на еферентні шляхи проведення і по ним досягають зони ушкодження. Від зони кора отримує знову сигнали, але вже з тими змінами, які виникли в зоні ушкодження під впливом імпульсів, що йдуть з вогнища збудження кори та підкоркових центрів. Однак, чим сильніше ушкодження, тим більш вищі поверхи НС включаються в регуляцію захисно-пристосувальних реакцій.

Головний мозок, напевно, включається у тому випадку, якщо нижлежачі поверхи НС нездатні відновити порушену рівновагу. Здебільшого йде нормергічне запалення.

Сильні імпульси викликають спочатку подразнення і виснаження клітин ГМ. Вогнище збудження перетворюється у вогнище гальмування, яке при сильному подразненні розповсюджується корою і в ній виникає позамежне гальмування. Воно знижує інтегруючу та координуючу функції кори ГМ. При цьому в коркових центрах, вивільнених від впливу кори, виникає позитивна індукція. Вона проявляється збудженням та хаотичною діяльністю підкірки, що спочатку виявляється на функціональному стану таламогіпоталамічної ділянки, в якій виникає "застійне" вогнище збудження (тривале коливання збудження нервових клітин).

"Застійне" вогнище викликає в підкірковому центрі і на периферії нервово дистрофічні зміни.

Дата добавления: 2015-09-02