ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр.

Історія голодомору починається з ІІІ конференції КП(б)У, яка відбулася в Харкові 6-9 липня 1932 р. На відміну від інших пленумів ЦК і партконференцій, ця конференція мала в порядку денному тільки одне питання, яке звучало так: «Про підсумки весняної посівної кампанії, про хлібозаготівельну та збиральну кампанії і завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів». Відбувалася вона в ситуації кризи колгоспного ладу, яка особливо глибоко вразила Україну.

Хлібозаготівлі з нового урожаю в Україні почалися у червні 1932 р. Постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 20 червня республіці затверджувався на липень ще до визначення обсягу річних зобов’язань план у 19,5 млн. пуд. Фактично ж республіка дала державі в липні зерно нового врожаю в обсязі 2 млн. пудів.

Ситуація була зрозумілою до найменших деталей: держава вилучала у колгоспів в 1930 і 1931 рр. весь хліб, який опинявся в її полі зору; те ж саме вона мала намір робити у 1932 р.: щоб врятувати своє життя, селяни старалися хоч що-небудь з вирощеного ними врожаю 1932 р. врятувати для себе.

ЦВК і РНК СРСР прийняли 7 серпня 1932 р. постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності. Мірою судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна обиралася вища міра соціального захисту – розстріл з конфіскацією всього майна. За «пом’якшуючих обставин» розстріл замінювався позбавленням волі на строк не нижче 10 років.

У вересні 1932 р. Україна віддала державі 59 млн. пудів зерна. Після цього резерви хліба нового врожаю виявилися вичерпаними.

30 жовтня 1932 р. була прийнята постанова «Про заходи по посиленню хлібозаготівель Боржниками по хлібозаготівлях були 21 867 колгоспів. Навіть вивезення всіх насіннєвих, продовольчих і фуражних фондів не забезпечувало виконання вже двічі скороченого хлібозаготівельного плану.

Молотов, а інколи – Каганович, який мав власну ділянку роботи на Північному Кавказі, бували в Україні наїздами. Вся робота з викачування хліба провадилася через харківський компартійно-радянський апарат.

Ще одним винаходом (уперше запровадженим Л. Кагановичем на Північному Кавказі) була «чорна дошка». ВУЦВК і РНК УСРР 6 грудня занесли на «чорну дошку» села, які тривалий час не могли розрахуватися по хлібозаготівлях. У селах, занесених на «чорну дошку», селяни позбавлялися права на виїзд, бодай тимчасовий. Села блокувалися підрозділами внутрішніх військ, і люди в них поступово гинули від голоду.

Каганович опинившись в Одесі, визначив за списком 16 відстаючих по хлібозаготівлях районів і запропонував здійснити щодо них показові каральні акції: депортувати на північ 500 господарств, ув’язнити в концтаборах 500 чоловік, виключити з партії 50 низових керівників.

Сталін, так само як Ленін у 1920 р., був переконаний, що українські селяни приховують від держави велетенські запаси хліба. Ця переконаність передалася населенню міст, яке одержувало на свої картки щораз меншу кількість хліба. Це допомагало гнати на село десятки тисяч заготівельників з міст.

Молотовська комісія діяла в Україні з 1 листопада 1932 р. до 1 лютою 1933 р. Остаточний (тричі скорочений) хлібозаготівельний план з урожаю 1932 р. становив 267 млн. пудів. Всього було заготовлено на 1 лютого 1933 р. 223 млн. пудів.

Можна твердити, що це було все зерно, яке запишалося в українському селі. Легенду про підземні пшеничні міста українські селяни заперечили найбільш переконливим способом – своєю смертю від голоду.

Проте конфіскація зерна не викликала б жахливого голодомору, який розпочався в українському селі в грудні 1932 р. і за наростаючою поширювався з місяця в місяць, аж до літа 1933 р. В усіх сільських районах республіки під час масових обшуків, що тривали зимою 1932-1933 рр., у «боржників», якщо не знаходили хліба, відбирали всі інші продовольчі запаси тривалого зберігання.

Демографічна статистика 1930-х рр. була закритою до 1989 р. Коли вона стала доступною, то виявилося: працівники ЗАГСів фіксували понаднормальну смертність. Питання лише в тому, чи були зареєстровані всі смертні випадки в українському селі. Вчені не сумніваються, що статистка голоду 1932-1933 рр. лише частково відбиває дійсність. Реєстратори теж гинули від голоду. За даними ЗАГсів, смертність у сільській місцевості України в 1932 р. була найвищою в червні – 55 293 чол. Після того вона пішла на спад, хоча і в грудні була ненормально високою – 34 801 (проти 30 408 народжень).

Результати аналізу (у тому числі матеріалів переписів населення 1926 і 1937 рр.) були опубліковані С. Кульчицьким у 1990 р. Вони свідчать, що понад нормальна смертність в Україні в 1933 р. становила 3 238 тис. чол., а з поправкою на неточність розрахунку природного і особливо механічного руху населення – від 3 до 3.5 млн. чоловік. Повні втрати від голоду, включаючи ненароджених, становлять для 1933 р. до 4,5 млн., а з урахуванням голоду 1932 р. – до 5 млн.чоловік.

Дата добавления: 2015-08-21