Історія та перспективи розвитку електрозв'язку.

Початок телефонного звя’зку було покладено винаходом телефонного апарату

американцем А.Беллом і створенням у 1878р. першої телефонної станції,

телефони в якій діяли з використанням місцевих батарей єлектроживлення. Це

стало подією епохального значення, оскільки телефонний аппарат є самим

оперативним і надійним засобом двостороннього звя’зку в повсякденному житті

людей, обміну інформацією під час вирішиння державних, оборонних,

виробничих та інших питань. Його можна заслужено поставити в ряд

найвидатніших винаходів, що найбільше вплинули на прогрес людства.

Перша в Україні приватна теле­фонна станція почала діяти в Одесі 1882 р. Тоді

ж російський винахідник П. М. Голубицький запропонував свою конструкцію

телефону - з ва­желем, що під вагою трубки авто­матично переключає контакти.

Цей принцип зберігся у більшості апа­ратів і досі

У 1896 році одеські винахідники М.Фрейденбург та С.Бердичівський – Апостолов

запатентували конструкцію АТС із попереднім автоматичним шукачем

Перша станція МБ на 60 номерів була введена в єксплуатацію 1 квітня 1886р.

Після цьго державні станції побудували в Харківі, Одесі. Для спорудження

телефонних мереж звичайно застосовувались повітряні лініїзі стальнимим

проводами діаметром 2,2-2,5 мм, а з часом - мідними та біметалевами. Великі

втрати, пов’язані зі встановленням телефону та користування ним визначали

склад абонентів. У початковий період експлуатації станцій квартирних

абонентів налічувалось не більше 20%.

Проте загальне зростання кількості міськових телефонів було досить

інтенсивним. Так на 1 січня 1916р найбільше телефонів було в Київській (5458)

і Харьківській (4522) телефонних мережах.

Лінійні споруди телефонної ме­режі почали будувати з використан­ням кабелів

за двопроводовою сис­темою і застосуванням розподіль­чих плінтових шаф. Тоді

ж кабелі прокладались і в Києві, Харкові, Одесі та інших містах України. При

прокладанні кабелів почали застосовувати чотирикутні керамічні труби, блок з

яких вміщувався в су­цільну бетонну оболонку. Викорис­тання кабелю дало змогу

відмови­тися від значної кількості наземних дротяних ліній на міських

мережах.

За часів громадянської війни 1918-1921 рр. засоби телефонного зв'язку були

фактично зруйновані і ємність телефонних мереж різко зменшилась. Вона була

відновлена лише в 1929 р. і тоді досягла 235 тис. номерів.

Перша релецна АТС було змонтовано у 1924р. на Московській телефонній мережі.

Це була дослідна АТС 1000 номерів декадно-крокової сиситеми “Сіменс і

Гальське”. Перехід до будівництва автоматичних станцій став переломним

моментом у розвиткуміського єлектроз’язку.

Міська телефонна мережа в роки перших п’ятирічок набула значногорозвитку,

особливо щодо приросту загальної монтованої єм­ності телефонних станцій,

причому більша частина діючих номерів при­падає на станції автоматичної

сис­теми. Крім того, збільшилась кіль­кість абонентів.

Після Великої Вітчизняної війни ємність телефонних станцій в Укра­їні

зростала високими темпами, особливо АТС, завдяки чому за цим показником

Україна посіла гідне міс­це серед п'яти найбільших респуб­лік

На початку 1990-х рр. після розпаду Радянського Союзу в Україні треба було

перетворити в стислі строки галузь телекомунікацій з придатка єдиної мережі

зв'язку колишнього СРСР в автономну на­ціональну систему зв'язку. Для цьо­го

необхідно було вирішити широ­кий спектр питань - від оператив­но-технічних до

взаємодії підпри­ємств зв'язку України з міжнарод­ними операторами зв'язку.

Стан галузі вимагав термінової модернізації технічно та морально застарілої

телекомунікаційної ме­режі, побудови цифрової первинної мережі тощо. Серед

мереж, які не­обхідно було реконструювати, окрім телефонних загального

користу­вання була також мережа докумен­тального зв'язку, в якій надавались

послуги: передача телеграм, або­нентське телеграфування, телекс, факсимільний

зв'язок. Водночас стрімкі темпи розвитку телекомуні­каційного обладнання в

Європі ви­магали переведення цієї мережі на принципово новий підхід для

впро­вадження нових послуг. Укртелеком на базі новоствореного підприємс­тва

СП Інфоком і розпочав надавати послуги за технологією Х.25

Перші кроки до побудови мереж передачі даних були зроблені з ви­користанням

аналогового облад­нання та технологій, розрахованих на аналогові лінії

передачі, що при­несло свої результати. Незабаром вказана мережа вичерпає

свої мож­ливості і одним з напрямів її подаль­шого розвитку стане

переключення її вузлів на цифрові лінії зв'язку.

На початковому етапі були відсутні тех­нічно й економічно ефективні засо­би

інтеграції процесів передачі сиг­налів і комутації для різних служб

електрозв'язку. Все це призводило до необхідності будівництва окре­мих мереж

для обміну різноманіт­ними видами інформації.

Зрештою саме так виникли теле­фонна мережа, заснована на ана­логових системах

передачі, елект­ромеханічні аналогові системи ко­мутації каналів; телеграфні

мережі, побудовані на принципах передачі дискретних повідомлень по

аналого­вих каналах зв'язку, комутації повідомлень (телеграфна мережа

за­гального користування) і каналів (ме­режа абонентського телеграфуван­ня);

Ця стадія інтеграції перші мережі передачі даних, що використовували переважно пря­мі канали між характер, для користува ча вона

позначилася в підвищенні якості традиційних послуг.

У той час єдині засоби передачі як аналогових сигналів (голос), так і

сигналів, що носять дискретний ха­рактер (дані), дали можливість зро­бити

значний крок уперед. Стало можливим, використовуючи спільні точки мережного

підключення, нада­ти користувачу послуги декількох різ­номанітних служб

електрозв'язку -почалося впровадження цифрових мереж з інтеграцією служб ISDN

(Integrated Services Digital Network).Цей же єтап характеризується бурхливим

розвитком мереж і служб документального електрозв’язку.

Перелік послуг багатофункціо­нальної мережі електрозв'язку мож­на навести вже

сьогодні. Це і тра­диційний телефонний зв'язок, вклю­чаючи послуги

інтелектуальних ме­реж, і відеотелефонія, і передача даних у різноманітних

видах, і до­ступ до інформаційних ресурсів, і теленавчання, і одержання

аудіо- і відеопрограм як в режимі мовлен­ня, так і за вимогою, і

телемедицина, і комерційні і банківські операції, здійснювані дистанційно з

термінала користувача.

Користувачу багатофункціональна мережа дає можливість одержати весь набір

послуг електрозв'язку за допомогою одного термінала, вклю­ченого до однієї

точки мережі, мати єдиний договір з оператором на весь комплекс послуг

електрозв'язку і, як наслідок, економію коштів порівняно з використанням

декількох різно­рідних служб електрозв'язку

Система проводового мовлення (ПМ) - одне з найбільш масових і доступних

джерел загальнодержав­ної інформації. Абонентами мережі ПМ є 56 % сімей

України. На даний час тільки вона дає можливість здійснювати локальне

мовлення. На її базі побудована й система опові­щення штабами цивільної

оборони.

Перші підсилювачі, що виготов­ляла промисловість, мали багато недоліків та

малу потужність і при­значались для роботи на мережах із кількістю

гучномовців не більше ніж 40. Збільшення кількості абонентів вимагало

виготовлення більш потуж­них підсилювачів. Тому в 1930-ті рр. і до початку

Великої Вітчизняної вій­ни використовувались типові підси­лювачі на 100, 500

та 1000 Вт.

У сільській місцевості, беручи до уваги її особливості (відсутність

га­рантованого електроживлення, не велика щільність населення), спо­чатку

використовувались малопо­тужні підсилювачі з живленням від акумуляторів,

зарядка яких здійс­нювалась від повітряних енергогенераторів. З 1951 р. на

радіовузлах колгоспів використовувалися під­силювачі потужністю до ЗО Вт із

живленням від районного центру по лініях районного телефонного зв'язку. На

сільських мережах ви­користовувалися також підсилюва­чі, поєднані з

кіноустановками типу СКРУ-100.

У подальшому в сільській місце­вості здійснено централізацію ме­режі ПМ.

Потужні радіовузли буду­вались у районних центрах, і від них по довгих

магістральних фідерних лініях радіомовні програми переда­вались до сільських

населених пунктів. Цей варіант має перевагу на випадок відключення

електроенергії, але збільшує витрати на будівництво і обслуговування довгих

фі­дерних ліній.

Підгалузь ПМ, зважаючи на його соціальну значимість, завжди отри­мувала

державну підтримку, оскіль­ки, з одного боку, надходження від оплати за

послуги ПМ не покривали витрати на його експлуатацію й роз­виток, а з іншого

- для цього самого масового державного інформаційно-освітнього і культурно-

розважально­го засобу тарифи на послуги мають бути необтяжливими для всіх

верств населення.

На даний час, за умов ринкової економіки та існуючих розмірів або­нентної

плати, що протягом останніх десятиріч залишається низькою І становить 50 коп.

на місяць, ПМ стало нерентабельним, особливо в сільській місцевості. Триває

процес його руйнування, що суттєво звужує інформаційний простір держави,

зменшує можливість інформування населення в разі надзвичайних си­туацій і

викликає справедливі на­рікання й численні скарги.

Незважаючи на те, що ПМ - най­дешевший, найдоступніший і тра­диційно-звичний

засіб інформації для більшості населення, починаю­чи з 1991 р., коли в

Україні було майже 17 млн основних радіоточок, до 2000 р. кількість їх

зменшилась у 1,8 раза.

Основними при­чинами цього є: скорочення ліній радіофікації через їх

руйнування підприємствами Міненерго під час реконструкції ліній 0,4 кВ зі

спіль­ним з ПМ використанням опор і від­сутність у підприємств

електро­зв'язку коштів для їх відновлення; відсутність коштів в Укртелекомі

для ремонту й оновлення радіовузлів, мереж передачі й т. ін.

Як би там не було, але за більш ніж 70-річний період у системі ПМ ство­рена

досить потужна матеріальна база. На сьогодні в Україні налічуєть­ся більше

ніж 9,2 млн основних ра­діоточок, загальна потужність облад­нання радіовузлів

складає 19,2 МВт, загальна довжина ліній радіофікації -біля 500 тис. км. На

100 осіб припа­дає 19,1 радіоточки. ПМ охоплено 93 % населених пунктів

України, з яких 22 % мають можливість отри­мувати дві або три програми.

Міська мережа ПМ, на відміну від сільської, і за теперішніх складних

фінансових умов залишається рен­табельною. На сьогодні сільська мережа

значною мірою централізо­вана. З ЗО тис. сільських населених пунктів

радіовузли є тільки в 2736 (9,5 %). Вона характеризується ве­ликою часткою

потужності на одну радіоточку (близько 1,2 Вт замість 0,25 за нормою), що

призводить до великих витрат на внутрішньора-йонних розподільчих фідерних

лініях. і 3 метою підвищення рентабель­ності ПМ у сільській місцевості

не­обхідно було б провести децентра­лізацію радіовузлів зі встановлен­ням у

сільських населених пунктах автоматизованих напівпровіднико­вих малопотужних

радіовузлів. Це, по-перше, скоротить довжину фі­дерних ліній та

експлуатаційні ви­трати, по-друге, зменшить частку потужності на одну

радіоточку.

Необхідність у послугах ПМ в сільській місцевості не викликає за­перечень,

тим більше що нині по­криття території України радіостан­ціями

середньохвильового та ульт­ракороткохвильового (УКХ) мов­лення різко

зменшилось. Велика кількість населених пунктів розмі­щується в зоні

невпевненого при­йому радіостанцій. Для них сьогодні єдиним засобом доведення

інфор­мації є ПМ. Крім цього, робота сис­теми ПМ не залежить від наявності чи

відсутності електроживлення. На жаль, ні держава, ні сільські Ради не

виділяють коштів на послуги ПМ.

Після організації багатопрограм­ного ПМ (дві і три програми) його мережа й у

містах фактично вико­ристала свої можливості подальшо­го розвитку, особливо,

враховуючи, що вона не інтегрована з іншими видами зв'язку.

Подальший розвиток системи ПМ має здійснюватись по двох напрям­ках. Один

пов'язаний із максималь­ним збереженням існуючої бази та її використанням у

перехідний період, другий - із радикальною заміною іс­нуючої системи ПМ та

інтегруванням її з іншими видами зв'язку.

Основним напрямком підвищення рентабельності підгалузі ПМ є опти-мізація його

мережі, особливо шля­хом скорочення довгих магістраль­них фідерних ліній та

заміни енерго­ємних лампових потужних підсилю­вачів на радіовузлах

напівпровідни­ковими. Другий напрямок – надання населенню за допомогою мережі

ПМ додаткових послуг не радіомовного характеру як в прямому, так і в

зво­ротному напрямі (передача відеотек-су, доставка комп'ютерної інформа­ції,

використання для потреб охо­ронної сигналізації і т. ін.). Для здійс­нення

таких нововведень необхідне відповідне фінансове забезпечення. Водночас треба

враховувати, що впровадження сучасних найбільш ефективних і якісних систем

ефірно­го й ефірно-проводового мовлення потребує незрівнянно більших кош­тів,

ніж ті, які необхідні для утримання існуючої мережі ПМ у робочому стані.

Дата добавления: 2015-08-21