Порівняльна характеристика методів навчання в класно урочній та позакласній роботі.

Класно-урочна система навчання – це така організація навчання, при якій учні групуються для проведення занять в класи, що зберігають свій склад протягом тривалого періоду часу, а провідною формою навчання є урок.Використовуються словесні(бесіда, дискусія) методи,наочні(таблиці різного роду ілюстрації) та практичні(лабораторні роботи,практичні)

Вибір методу значною мірою залежить від навчальної дисципліни. Окремі методи успішно використовують у процесі вивчення всіх навчальних дисциплін (пояснення, бесіда, робота з книгою), інші - лише певної групи предметів (лабораторні заняття проводять переважно з фізики, хімії, біології). У кожному конкретному випадку вчитель вирішує, який метод найефективніший на уроці. Обираючи його, вчитель передусім повинен враховувати тему, мету уроку.

Вибір методу залежить і від вікових особливостей дітей. Наприклад, шкільну лекцію не можна читати в молодших і середніх класах, самостійну роботу з книгою практикують лише тоді, коли в учнів сформовано навички такої роботи. Значною мірою вибір методу навчання зумовлений навчально-матеріальною базою школи. Добре обладнані навчальні кабінети, наочні посібники дають змогу не лише використовувати методи ілюстрування, демонстрування, проведення лабораторних, практичних та дослідних робіт, а й поєднувати ці наочні й практичні методи зі словесними.

З позакласної роботи використовуються в більшій мірі активні методи(в формі гри, бесіди, дискусії) а в класно урочній роботі більш пасивні методи, які спрямовані на мотивацію, запам’ятовування.

79. Мутаційна мінливість. Типи мутацій. Причини мутацій.

Мутаційна мінливість — це стрибкоподібна і стійка зміна генетичного матеріалу, яка передається по спадковості. Термін "мутація" запропонував голландський учений Г. Де Фріз у 1901 р. Мутаційна мінливість принципово відрізняється від комбінативної. Мутації — це знову виниклі зміни генетичного матеріалу, тоді як комбінативна мінливість — це нові сполучення батьківських генів у зиготі.

Мутації мають такі властивості:

· виникають раптово, стрибкоподібно;

· передаються з покоління в покоління (успадковуються);

· ненаправлені (не адаптивні), тобто під дією одного фактора може мутувати будь-яка ділянка хромосоми;

· ті самі мутації можуть виникати повторно.

Фактори, які здатні викликати мутації, називаються мутагенними, їх поділяють на ф і з и ч н і (різні види іонізуючого випромінювання, ультрафіолетові промені, температура), хімічні (формалін, аналоги азотистих основ, іприт, деякі ліки й ін.) і б і о л о г і ч н і (віруси, бактерії).

Мутації класифікують за причинами, які їх викликають, за мутованими клітинами, за результатами для організму і за змінами генетичного матеріалу.

За причинами, що їх викликають, мутації поділяють на спонтанні й індуковані. Спонтанні мутації виникають у природних умовах під дією мутагенних факторів середовища без втручання людини. Вони відбуваються відносно рідко. Індуковані мутації виникають при спрямованому впливу на організм мутагенних факторів. Вперше індуковані мутації були отримані Г.А. Надсоном і Г.С. Філіповим (1925 р.) при опроміненні грибів радієм і Г. Меллером (1927 р.) при опроміненні мух дрозофіл рентгенівськими променями. Спонтанні мутації служать вихідним матеріалом для природного добору, а індуковані — для штучного добору.

За мутованими клітинами мутації поділяють на соматичні і генеративні. Соматичні мутації відбуваються в соматичних клітинах і проявляються в самої особини. Вони передаються по спадковості при вегетативному розмноженні і не успадковуються при статевому. Приклади соматичних мутацій: на кущі чорної смородини може з'явитися гілка з білими ягодами; в однієї людини можуть бути очі різного кольору. Генеративні мутації відбуваються в статевих клітинах. Вони передаються по спадковості при статевому розмноженні і виявляються фенотипово у нащадків, наприклад альбінізм, гемофілія. Генеративні мутації є матеріалом для природного добору.

За результатами для о р г а н і з м у всі мутації поділяють на негативні — летальні (несумісні з життям, наприклад відсутність у каріотипі людини перших великих хромосом), напівлетальні (які знижують життєздатність організму, наприклад синдром Дауна); нейтральні (наприклад, наявність ластовиння) і позитивні (підвищуючі пристосованість і життєздатність організму, наприклад, поява в хордових дво- три- і чотирикамерного серця). Останні зустрічаються відносно Рідко, однак саме вони є елементарним матеріалом, що лежить в основі Прогресивної еволюції.

За зміною генетичного матеріалу мутаціїподіляклі на геномні, хромосомні і генні. Геном у вузькому значенні слова — ц_е вміст спадкового матеріалу в гаплоїдному наборі хромосом, у широ­кому — синонім генотипу. Геномні мутації зумовлені змінами кількості^ хромосом у каріотипі особини. Це може бути поліплоїдія — кратне гаплоїдному збільшення кількості хромосом (Зп, 4п, 5п...). Такі мутації пов'язані з нерозходженням хромосом під час мітозу або мейозу. Поліплоїдія поширена головним чином у рослин. Поліплоїдні форми рослин мають більші листки, квітки, плоди і насіння. Багато культурнихj рослин є поліплоїдами (пшениця, жито, цукровий буряк та ін.). Для ] більшості тварин і людини поліплоїдія є летальною мутацією. Гетероплоїдія — вид геномної мутації, при якій відбувається некратне гаплоїдному збільшення або зменшення кількості хромосом (загальну формула гетероплоїдії: 2п±1, 2п±2...). При гетерошоїдії відбуваються порушення ходу нормального розвитку організмів. Найчастіше зустрічаються: трисомії, наприклад у людини трисомія у 21-й хромосомі призводить до розвитку хвороби Дауна; моносомії— відсутність другої статевої хромосоми, викликає синдром Шерешевського-Тернера (напівлетальні мутації), нулісомії — відсутність пари гомологічних! хромосом (летальні мутації).

Хромосомні мутації пов'язані зі зміною структури хромосом. Це може бути втрата ділянки (делеція\ наприклад синдром "котячого лементу" у людини) або подвоєння фрагмента хромосоми (дуплікація; наприклад смужкоподібні очі в мухи дрозофіли), поворот частини хромосоми на 180° (інверсія), перенесення частини однієї хромосоми на іншу, негомологічну (транслокація). Багато хромосомних мутацій знижують життєздатність організму (напівлетальні).

Генні мутації пов'язані зі зміною структури молекули ДНК внаслідок порушення порядку нуклеотидів, додавання, випадання або їх перестановки. Генні мутації призводять до зміни кодованого геном білка, що може виявлятися фенотипово (наприклад, серповидно- і клітинна анемія, гемофілія).

Тип молюски.Загальні ознаки організації молюсків.Морфофункціональні особливості типу молюски.Систематика типу.Порівняльна характеристика черевоногих, двостулкових,і головних молюсків.Значення молюсків в природі і житті людини

Молюски належать до групи трохофорных целомічних тварин (Trochozoa). У зв'язку з цим вони володіють такими загальними ознаками, як первинна білатеральна симетрія, вторинна порожнина тіла — целому і його похідні, спіральний тип дроблення, трохофороподібні личинки. Мають несегментоване тіло (аметамерне). Своєрідність типу молюсків полягає в таких особливостях:

1. Тіло молюсків складається з трьох функціонально різних відділів: голови, тулуба та ноги. На голові розташовані рот та органи почуттів. В тулубі зосереджені внутрішні органи. Нога — орган руху, являє собою м'язове похідне черевної стінки тіла. У прикріплених форм нога, як правило, редукується.

2. Тіло молюсків покрите мантією. Це шкірна складка, що звисають зі спини. Зовні виділяє мантія раковину. Між мантією і тілом утворюється мантійна порожнина, в якій розміщується мантійний комплекс органів: зябра, органи хімічного почуття (осфрадии) та отвори задньої кишки, видільної і статевої систем органів.

3. Для більшості молюсків характерна вапняна раковина, яка виділяється мантією. Черепашка захищає тіло молюска від ворогів і механічних пошкоджень і виконує роль скелета, до якого прикріплюються м'язи і деякі інші органи. Раковина представлена кількома рухомими щитками або має форму ковпачка, спіралі, або складається із двох стулок. У деяких випадках раковина редукується.

4. Травна система молюсків складається з трьох відділів, як і в кільчастих червів. У молюсків з'являються слинні залози, пов'язані з глоткою. У глотці у них є специфічний орган для перетирання їжі — терка, або радула, і нерідко розвинені хітинові щелепи. До середнього відділу кишки відносяться шлунок і пов'язана з ним травна залоза — «печінка».

5. Органи дихання представлені пір'ястими зябрами — ктенідіямі, або шкірними адаптивними зябрами. Дихальна поверхня ктенидиев у молюсків часто у багато разів перевищує поверхню тіла. Посилена функція дихання компенсує дефіцит кисню при малорухливому способі життя багатьох з них. Шкірне дихання має велике значення для більшості видів молюсків і для деяких з них є єдиним. У сухопутних форм, замість ктенидиев розвинений особливий орган повітряного дихання — «легке».

6.Целом молюсків неметамерний і звичайно представлений навколосерцевої сумкою (перикардієм) і порожниною гонад. Проміжки між органами частково заповнені паренхімою. Целомодукти, що відкриваються у перикардий, виконують функцію нирок. Целомодукти, що відкриваються в порожнину гонад, служать статевими протоками, або гонодуктами.

7. Кровоносна система молюска незамкнута. Це означає, що кров тече не тільки по судинах, але і за лакунам і синусам в проміжках між органами. Для кровоносної системи молюсків характерно наявність серця, що складається з кількох камер. У більшості молюсків серце складається з одного шлуночка і двох передсердь.

8. Органи виділення — нирки. Це перикардиодукти (целомодукты) мезодермального походження. Воронки нирок звернені в цілому (перикардий), а видільні отвори відкриваються в мантійну порожнину.

9. Нервова система у примітивних молюсків сходового типу і нагадує таку як деяких кільчастих червів. Вона складається з окологлоточного кільця і двох пар стовбурів, пов'язаних комиссурами. Але у більшості молюсків нервова система разбросанно-вузлового типу, складається з декількох пар гангліїв, зв'язаних між собою комиссурами і коннективами. У деяких молюсків відбувається концентрація нервових гангліїв з утворенням складного головного мозку. У молюсків є органи зору, статоцисти, органи хімічного почуття — осфрадії. Органи дотику представлені сенсорними клітинами, які зосереджені головним чином на голові, нозі, краї мантії.

10. Більшість молюсків роздільностатеві, але серед них є і гермафродити. Від гонад відходять протоки — гонодукти (целомодукты).

Запліднення зовнішнє або внутрішнє. Розвиток протікає зазвичай з метаморфозом. У нижчих молюсків з яйця розвивається трохофорна личинка, а у більшості стадія трохофорной личинки проходить в яйці, потім з яйця виходить личинка — велигер, або вітрильник, типова для молюсків. Крім пучка вій на верхньому півкулі, у велигера є орган руху — вітрило з лопатями, несучими вії. У деяких морських, у більшості прісноводних молюсків і у всіх сухопутних видів розвиток прямий.

Тип Молюски (Mollusca) деякі автори поділяють на 2 систематичні групи, яким іноді надають ранг підтипу: Боконервові (Aculifera), щоб'єднує панцирних табезпанцирних молюсків, та Черепашкові (Conchifera), яка включає усі інші сучасні класи

Серед науковців-малакологів існують різні думки щодо кількості класів молюсків. Існує 8 класів м'якунів:

· Ямкохвості (Caudofoveata)

· Борозенчасточеревні (Solenogastres)

· Панцирні (Polyplacophora)

· Моноплакофори (Monoplacophora)

· Двостулкові (Bivalvia)

· Лопатоногі (Scaphopoda)

· Черевоногі (Gastropoda)

· Головоногі (Cephalopoda Доголовоногихналежать наутилуси, кальмари, каракатиці та восьминоги.

Дата добавления: 2015-08-21