Метод проблемного викладу матеріалу, його характеристика, критерії вибору в шкб.

Проблемне навчання — це один із типів розвивального навчання, характерна особливість якого полягає в зближенні психології мислен­ня учнів із психологією навчання. Воно передбачає дослідницьку діяль­ність учня, яка зумовлена проблемною ситуацією й спонукає його фор­мулювати гіпотези й перевіряти їх у ході розумових і практичних опе­рацій.

Проблемна ситуація — це ситуація, для оволодіння якою учень має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій.

Проблемне завдання — це своєрідний опис проблемної ситуації, що відображує суперечності, сутність яких треба з'ясувати.

Для уроків біології характерні три найважливіших типи проб­лемних ситуацій, які зумовлені специфікою навчального пред­мета:

1) суперечності в самих наукових фактах, наприклад:

· птахи пристосовані до польоту, та не всі з них літають;

· підтримання сталості внутрішнього середовища організму (гомеостаз)
за неперервної мінливості умов зовнішнього середовища;

2) суперечності між обивательськими уявленнями про певний факт
та його науковим поясненням, наприклад:

· учням зрозуміло, що тяжко хворим дають кисневу маску для підтри­
мання дихання, але незрозуміло, чому необхідною її складовою є оксид
карбону;

· слово «запалення» в учнів зазвичай асоціюється з хворобою, а вчитель
пояснює, що це захисна реакція організму;

3) суперечності між набутими знаннями й новими фактами, які учні не можуть пояснити, наприклад:

· якщо в легенях немає м'язових волокон, то за рахунок чого вони мо­
жуть розширюватись і стискатись? Як це відбувається?

· мутації здебільшого є шкідливим для окремих організмів. Яким чином
вони відіграють важливу роль в еволюції видів?

Виокремлюють такі етапи проблемного навчання:

· постановка проблемного завдання;

· виникнення проблемної ситуації;

· висунення гіпотез;

· перевірка та доведення припущень;

· висновки.

Надзвичайно важливі точні й правильні постановка завдання, фор­мулювання запитання. Від цього залежить успішність їх виконання. Проблемні запитання мають характерний стиль:

Чому..., хоча..? Наприклад: «Чому вдихання чистого кисню шкідливе, хоча кисень життєво необхідний для організму?»; «Чому зуби бобра не сточуються, не зменшуються в розмірі, хоча він усе життя гризе дере­ вину?»

· Чому..., незважаючи на..? Наприклад: «Чому кров в артеріях не повер­ тається назад, незважаючи на відсутність перешкод?»

Однак важлива не лише форма проблемних запитань, а й правильна їх постановка.

• Наприклад: «Якщо качконіс належить до ссавців, то чому він несе яй­ця?» Зазвичай діти відповідають, що йому так хочеться або через свою бу­дову. Запитання слід сформулювати так: «Якщо качконіс несе яйця, то чо­му він належить до класу ссавців?» Тепер діти шукатимуть ті ознаки, за якими качконоса віднесено до класу ссавців, а не до класу птахів.

Методи проблемного навчання грунтуються на самостійній пізнава­льній активності учнів. У процесі проблемного навчання використову­ються методи різних рівнів складності. Це дає змогу диференційовано підходити до вивчення матеріалу.

Виокремлюють чотири рівні проблемного навчання за­лежно від застосовуваних методів і ступеня пошукової самостійності:

1. проблемний виклад навчального матеріалу;

2. вчитель створює проблемну ситуацію, а учні долучаються й ра­
зом розв'язують її;

3. вчитель створює проблемну ситуацію, а учні самостійно розв'я­
зують її;

4. вчитель лише підводить учнів до проблеми, а вони самостійно
формулюють проблемне завдання й розв'язують його.

За проблемного викладу матеріалу вчителем ступінь пізнавальної активності учнів найнижчий. Виокремлюють два види проб­лемного викладу — монологічний та показовий, які різняться не лише прийомами, а й рівнем проблемності та пізнавальної самостійно­сті учнів.

За монологічного проблемного викладу активізація розумової діяль­ності учнів досягається за рахунок:

. створення проблемної ситуації через постановку проблемного запи­тання;

· використання додаткового матеріалу з елементами новизни;

· емоційності викладу та збудження інтересу учнів до навчального
матеріалу за допомогою наочності.

Учитель сам пояснює суть нового матеріалу, дає учням готові нау­кові висновки, але робить це в умовах проблемної ситуації, підвищено­го інтересу учнів до вивчення. Монологічний виклад — найдоступ­ніший для вчителя метод, хоча менш ефективний для активізації пізна­вальної діяльності учнів. Його застосовують у разі:

· великої складності матеріалу;

· браку часу на уроці;

· відсутності в учнів навичок проблемного учіння.

Такий виклад спонукає учнів стежити за логікою вчителя, контро­лювати правильність кожного судження: якщо вчитель недостатньо коректно й непослідовно розв'язує проблему, то учні ставлять запитан­ня, висловлюють сумніви, заперечують.

Метод показового проблемного викладу рекомендується викорис­товувати в двох варіантах. Розглянемо їх.

Перший варіант викладу вчитель обирає тоді, коли на матеріалі з іс­торії даної науки учням показується логіка розкриття вченим суті явища, факту. Створивши проблемну ситуацію, вчитель аналізує факти, робить висновки й узагальнення. В такий спосіб він демонструє шлях наукового пізнання, пропонує учням стежити за логікою мислення вче­ного, робить їх ніби співучасниками наукового пошуку.

Для активізації розумової діяльності учнів учитель:

· створює проблемну ситуацію;

· показує логіку мислення вченого на шляху до істини (помилки, не­вдачі, успіхи й способи вирішення наукової проблеми);

· емоційно викладає для збудження інтересу учнів до життя вченого,
до історії наукових відкриттів.

Якщо матеріал не дає змоги відтворити історію відкриття, то вчи­тель може застосувати другий варіант: логічним аналізом відомих фраг­ментів реконструювати шлях відкриття. Для цього вчитель:

• створює проблемну ситуацію, ставлячи запитання чи проблемну за­
дачу;

. аналізує ситуацію й формулює проблему;

• висуває припущення, гіпотези;
. доводить гіпотези.

■ Наведемо приклад використання методу монологічного проблемного викладу на уроці з теми «Рух крові судинами. Нейрогуморальна регуляція кровообігу».

Вчитель ставить запитання: «Чому рух крові судинами відбувається безперервно, хоча серце виштовхує її в артерії періодично?» Це поясню­ється тим, що кров, яка виштовхується в артерії під час скорочення шлуноч­ків серця (систола), розтягує їхні стінки, які завдяки своїй еластичності під час діастоли скорочуються, що й забезпечує безперервну течію крові.

«Що ще примушує кров рухатися судинами?» Різниця тисків на початку та наприкінці великого та малого кіл кровообігу. «Якщо тиск неоднаковий у різних частинах кровоносної системи, то де він більший, а де менший?» Поміркуймо: кров рухається від серця в артерії й далі судинами організму; за законом фізики рідина рухається від ділянки з вищим тиском до ділянки з нижчим тиском, тож найвищий тиск буде в аорті (120—130 мм рт. ст.), а найнижчий — наприкінці великого кола кровообігу в порожнистих венах (З—8 мм рт. ст.).

Поступово учнів слід залучати до розв'язання проблемних завдань. Цьому сприяє частково пошуковий метод, який передбачає здійснен­ня учнями під керівництвом учителя певних розумових операцій або практичних дій для розв'язання навчальних завдань. При цьому задію-ється не лише пам'ять, а й мислення учнів. За цього методу учні можуть брати активну участь у висуванні гіпотез, пошуку шляхів їх пе­ревірки й формулюванні окремих і загальних висновків. Учитель заз­вичай створює проблемну ситуацію, чітко визначає проблему й фор­мулює висновки, а решту етапів учні здійснюють самостійно або за допомогою вчителя.

Отже, проблемне навчання в шкільній практиці реалізується за до­помогою багатьох методів, вибір яких зумовлюється можливістю залу­чення учнів до пізнавальної діяльності певного рівня складності й са­мостійності.

На різних етапах уроку доцільно застосовувати різноманітні методи проблемного навчання з певною метою: на етапі мотивації навчаль­ної діяльності — для створення позитивних мотивів учіння; на етапі сприймання інформації — для прояву пізнавальної самостійності уч­нів; на етапі оперування поняттями — для перевірки вмінь учнів засто­совувати свої знання на практиці, на реконструктивному й творчому рівнях.

До педагогічних ум о в підвищення ефективності про­блемного навчання належать:

· правильність формулювання проблемного запитання, що полягає в чіткому відображенні суперечності;

· нестандартність, новизна, оригінальність методичних прийомів створення проблемних ситуацій;

· систематичне застосування різноманітних методів проблемного на­вчання відповідно до рівня пізнавальної самостійності учнів;

· готовність учителя керувати розумовими процесами школярів під час теоретичного або експериментального розв'язання проблеми.

Дата добавления: 2015-08-21