Глава 4. Теорія панспермії.

Пастера справедливо вважають батьком науки про найпростіші організмах - мікробіології. Завдяки його роботам був дано поштовх до великих досліджень невидимого простим оком світу найдрібніших істот, що населяють землю, воду і повітря. Ці дослідження вже не були спрямовані, як раніше, на одне тільки опис форм мікроорганізмів; бактерії, дріжджі, інфузорії, амеби і т.д. вивчалися і з точки зору умов їх життя, їх харчування, дихання, розмноження, з точки зору тих змін, які вони виробляють у навколишньому їхньому середовищі, і, нарешті, з точки зору їх внутрішньої структури, їх найтоншого будови. Чим далі йшли ці дослідження, тим все більше і більше виявлялося, що найпростіші організми влаштовані зовсім не так просто, як це думали раніше.

Тіло всякого організму - рослини, равлики, хробака, риби, птиці, звіра, людини, - складається з найдрібніших бульбашок, видимих ​​тільки в мікроскоп. Воно складене з цих бульбашок-клітин, як будинок складний з цеглин. Різні органи різних тварин і рослин містять клітини, що відрізняються один від одного за своїм виглядом. Пристосовуючись до тій роботі, яка покладена на даний орган, клітини, його складові, так чи інакше, змінюються, але в принципі всі клітини всіх організмів подібні між собою. Мікроорганізми відрізняються тільки тим, що всі їх тіло складається всього-навсього з однієї-єдиної клітини. Це принципове подібність всіх організмів підтверджує загальноприйняту тепер в науці думка, що все, що живе на Землі пов'язано, так би мовити, кровною спорідненістю. Більш складні організми походять з простіших, поступово змінюючись і вдосконалюючись. Таким чином, варто тільки роз'яснити собі утворення якогось найпростішого організму - й походження всіх тварин і рослин стає зрозумілим.

Але, як вже було сказано, і найпростіші, що складаються всього з однієї клітини, уявляють собі вельми складні освіти. Їх головна складова частина, так звана протоплазма, - це полужидкое, тягуче драглисте речовина, просочене водою, але у воді нерозчинний. До складу протоплазми входить цілий ряд винятково складних хімічних сполук (головним чином білків та їх похідних), які ніде в іншому місці не зустрічаються, тільки в організмах. Ці речовини не просто змішані, а перебувають в особливому, мало ще до сього часу дослідженому стані, завдяки якому протоплазма володіє найтоншої, погано помітної навіть у мікроскоп, але надзвичайно складною структурою. Припущення про те, що таке складне утворення з цілком певною тонкою організацією могло мимовільно зародитися протягом кількох годин у безструктурні розчинах, якими є бульйони і настої, так само дико, як і припущення про освіту жаб з травневої роси або мишей із зерна.

Виняткова складність будови навіть найбільш простих організмів так вразила розуми деяких учених, що вони прийшли до переконання про існування непрохідною прірви між живим і неживим. Перехід неживого в живе, організоване здавався їм абсолютно неможливим ні в сьогоденні, ні в минулому. "Неможливість самозародження в яке б то не був час, - говорить відомий англійський фізик В. Томсон, - потрібно вважати так ж міцно встановленої, як закон усесвітнього тяжіння ".

Але як же тоді сталося життя на Землі? Адже був час, коли Земля, за загальноприйнятим тепер в науці погляду, являла собою розпечений до білого кулю. За цей говорять і астрономія, та геологія, і мінералогія, і інші точні науки - це безсумнівно. Значить, на Землі існували такі умови, при яких життя було неможливе, немислима. Тільки після того, як земну кулю втратив значну частину свого тепла, вижену його в холодне міжпланетний простір, тільки після того, як охолоджені водяні пари утворили перші теплові моря, стало можливо існування організмів, подібних тим, які ми зараз спостерігаємо. Для роз'яснення цієї суперечності було створено теорія, що носить досить складне назва - теорії панспермії.

Засновником цієї теорії є Г. Е. Ріхтер. Виходячи з уявлення, що у світовому просторі скрізь носяться маленькі частинки твердої речовини (Космозоо), що відокремилися від небесних тіл, зазначений автор допускав, що одночасно з цими частками, може бути приліпившись до них, носяться життєздатні зародки мікроорганізмів. Таким, чином ці зародки можуть переноситися з одного, заселеного організмами небесного тіла на інше, де життя ще немає. Якщо на цьому останньому вже створилися сприятливі життєві умови, в сенсі підходящої температури і вологості, те зародки починають проростати, розвиватися і є згодом родоначальниками всього органічного світу даної планети.

Ця теорія набула в науковому світі багато прихильників, між якими були...

навіть такі видатні уми, як Гельмгольц і В.Томсон. Її захисники прагнули головним чином науково обгрунтувати можливість такого перенесення зародків з одного небесного тіла на інше, при якому зберігалася б життєздатність цих зародків. Адже на Насправді, зрештою головне питання полягає саме в тому, чи може спору вчинити таке тривале і повне небезпек подорож, як переліт з одного світу в інший, не загинувши, зберігши здатність прорости і розвинутися в новий організм. Розберемо докладно, які небезпеки зустрічаються на шляху зародка. p> Насамперед це холод міжпланетного простору (220 В° нижче нуля). Відокремившись від рідної планети, зародок приречений довгі роки, століття і навіть тисячоліття носитися при такій страхітливої вЂ‹вЂ‹температурі, перш ніж щасливий випадок дасть йому можливість опуститися на нову землю. Мимоволі є сумнів, чи здатний зародок витримати таке випробування. Для вирішення цього питання зверталися до дослідження стійкості по відношенню до холоду сучасних нам суперечка. Досліди, вироблені в цьому напрямку, показали, що холод зародки мікроорганізмів виносять чудово. Вони зберігають свою життєздатність навіть після шестимісячного перебування при 200 В° нижче нуля. Звичайно, 6 місяців не 1000 років, але все ж досвід дає нам право припускати, що принаймні деякі із зародків можуть перенести страшний холод міжпланетного простору.

Набагато більшу небезпеку для зародків представляє їх повна незахищеність від світлових променів. Їхній шлях між планетами пронизаний променями сонць, згубними для більшості мікробів. Деякі бактерії гинуть від дії прямих сонячних променів вже протягом декількох годин, інші більш стійкі, але на всіх без винятку мікробів дуже сильне освітлення діє несприятливо. Однак це несприятливу дію в значній мірі послаблюється за відсутності кисню повітря, а ми знаємо, що в міжпланетному просторі повітря ні, і тому можемо небезпідставно припускати, що зародки життя витримають і це випробування.

Але ось щасливий випадок дає можливість зародку потрапити в сферу притягання-якої планети з сприятливими для розвитку життя умовами температури і вологості. Блукачеві залишилося, тільки, підкоряючись силі тяжіння, впасти на його нову Землю. Але як раз тут, майже вже у мирній гавані, і чекає його грізна небезпека. Раніше зародок носився в безповітряному просторі, але тепер, перш ніж впасти на поверхню планети, він повинен пролетіти через досить товстий шар повітря, огортає з усіх боків цю планету.

Всім, звичайно, добре відомо явище "падаючих зірок" - метеорів. Сучасна наука пояснює це явище наступним чином. У міжпланетному просторі літають тверді тіла і частинки різних розмірів, можливо, осколки планет або комет, що залетіли в нашу сонячну систему з найвіддаленіших місць Всесвіту. Пролітаючи поблизу від земної кулі, вони притягуються цим останнім, але, перш

ніж впасти на його поверхню, вони повинні пролетіти через повітряну атмосферу. Внаслідок тертя про повітря швидко падаючий метеорит нагрівається до сказу і стає видимим на темному небосхилі. Тільки небагато з метеоритів досягають землі, більшість згоряє від сильного спека ще далеко від її поверхні.

Подібної ж долі повинні піддатися і зародки. Однак різні міркування показують, що подібного роду загибель не є обов'язковою. Є підстави припускати, що за Принаймні деякі з зародків, що потрапили в атмосферу тієї чи іншої планети, доберуться до її поверхні життєздатними.

Разом з тим не потрібно забувати про тих колосальних астрономічних проміжках часу, протягом яких Земля могла засівати зародками з інших світів. Ці проміжки обчислюються мільйонами років! Якщо за цей час з багатьох мільярдів зародків хоча б один добрався благополучно до поверхні Землі і знайшов тут відповідні для свого розвитку умови, то цього було б уже достатньо для освіти всього органічного світу. Тим часом ця можливість при сучасному стані науки представляється хоча і малоймовірною, але допустимої; в усякому випадку, у нас немає фактів, які їй прямо суперечили б.

Проте теорія панспермії є відповіддю тільки на питання походження земного життя, а аж ніяк не на питання про походження життя взагалі.

"Якщо це припущення, - говорить Карус Штерне, - лише відсуває початок життя до першого за часом свого появи світу небесного простору, то з філософської точки зору воно абсолютно даремний працю; бо що могло трапитися в першому світі, то можливо в другому і в третьому, чи буде то акт творіння чи самовільного зародження ".

"Одне з двох, - каже Гельмгольц. - Органічне життя або коли-небудь почалася (зародилася), або існує вічно ". Якщо визнати перше, то теорія панспермії втрачає всякий логічний зміст, тому що якщо життя могло зародитися де-небудь у всесвіті, то, виходячи з одноманітності світу, ми не маємо ніяких підстав стверджувати, що вона не могла зародитися і на Землі. Тому прихильники розглядуваної теорії приймають положення про вічність життя. Вони визнають, що "життя тільки з...

мінює свою форму, але ніколи не створюється з мертвої матерії ". p> Таким чином, вони відразу і остаточно ставлять хрест над подальшим дослідженням питання про походження життя. Вони прагнуть вирити непрохідний рів між живим і неживим і поставити межа прагненням людського розуму до тих безмежним узагальнень, до яких веде його точна наука.

В В В В В В В В В В В В В

Дата добавления: 2015-08-21