Посилання

• Л.Л. Товажнянський, Є.І. Сокол, Б.В. Клименко. Болонський процес: цикли, ступені, кредити. - Х.:ХПІ, 2004.

· 29 жовтня 2003 р. у м. Києві у приміщенні Національного університету харчових технологій відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція “Вища школа України: стан, проблеми та перспективи розвитку”.

· Організаторами її стали Академія наук вищої школи України та Міністерство освіти і науки України.

· В ній взяли участь представники вищих навчальних закладів Києва (КНУ ім. Т.Шевченка, НУХТ, НТУ КПІ, Інституту літератури НАН України), Дніпропетровська (Дніпропетровський аграрний університет, Дніпропетровський національний університет), Полтави (Полтавський університет споживчих кооперацій), Одеси (Одеський національний морський університет), Харкова (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харківський національний аграрний університет), Львова, Маріуполя, Луцька, Запоріжжя.

· Основні питання, що прозвучали і були обговорені на конференції, стосувались проблем освіти та науки у вищій школі.

· Найкращі доповіді учасників увійшли до збірника наукових праць “Наука та освіта”, який вийшов друком напередодні проведення конференції. А втім про наукову конференцію інформуємо читача докладніше.

· ІНФОРМУЄМО

· Сучасне й майбутнє вищої школи України

· Академія наук вищої школи України, підтримана Міністерством освіти і науки України та численними вищими навчальними закладами, нещодавно провела всеукраїнську науково-практичну конференцію, присвячену гостроактуальній проблемі сьогодення – стану освіти і науки в національній вищій школі, сучасному рівню підготовки вітчизняних професійних кадрів.

· Провідні педагоги і науковці вищих навчальних закладів України, презентовані на конференції, у доповідях, дискусіях за круглими столами, незважаючи на політематичність виступів, були одностайними у найважливішому: попри численні законодавчі документи з вузівської науки і освіти, а також практичні заходи Міносвіти і науки України з цієї проблеми, вища школа країни на сьогодні ще далека від досягнення належного цільового освітянського рівня, який би повністю відповідав державному і соціальному замовленню на професійні кадри.

· На жаль, сучасні законодавчі стратегічні і відомчі організаційно-методичні акції далеко не повністю відповідають сучасним потребам вищої школи. Неналежна увага до збереження і підготовки науково-освітянської еліти у вищих навчальних закладах, принизливий для цивілізованої держави рівень фінансування освітянської галузі – лише окремі віхи серед багатовекторних чинників, які заважають розвитку освіти і науки у вищих навчальних закладах країни і які, зрештою, спричинили стагнацію, а, точніше, регрес національної вищої школи. Ці та інші чинники, насамперед державного та відомчого міносвітного ґатунку, сформували стереотип недооцінки провідної ролі просвітницької вузівської інтелігенції у прогресі української держави, утвердженню її повноправної позиції у структурі європейської і світової культурно-освітянської еліти. Про це йшлося у виступах більшості учасників конференції.

· Провідні фахівці національної вищої школи – академіки АН ВШ України та інших галузевих академій, професори Іван Олексеюк, Станіслав Рудик, Юрій Кузнецов, Орест Влох, Анатолій Циганенко, Петро Масляк та ін. у своїх виступах зазначили, що сучасна ідеологія і парадигма розвитку національної вищої школи, концепція якої опрацьовувалася, як не прикро, поза участю понад троьхсотнього представництва академіків АН ВШУ, провідних науковців і педагогів вищої школи України, далеко не відповідає цільовим стратегічним завданням вищої школи на найближче і далекосяжне майбутнє, в численних номінаціях не повністю відтворює сучасне державне і соціальне замовлення з підготовки висококваліфікованих професійних кадрів.

· В доповідях академіків вищої школи і викладачів-практиків вищих навчальних закладів Юрія Прадіда, Івана Надольного, Василя Баранівського, Валентини Астахової, Ореста Тушницького, Віталія Грибана засвідчені численні недоліки в національно-патріотичному і духовно-естетичному вихованні студентів, впровадженні державної мови у педагогічний процес і наукову діяльність ВНЗ, у відродженні і формуванні науково-педагогічних традицій і шкіл. Наголошено на нагальній необхідності впровадження у навчальний процес новітніх дидактичних технологій з використанням сучасних інформаційних засобів навчання і контролю, активізації індивідуальної творчої активності студентів.

· Загостреною тезою озвучилася в окремих виступах проблема нестримного відпливу із національних ВНЗ їх основних кадрів – педагогів і науковців найвищої кваліфікації – докторів і кандидатів наук. Невдоволені своїм соціальним, насамперед, фінансовим положенням, вони були вимушені полишати національні навчальні заклади і шукати щастя й належного добробуту за межами країни. А державна влада разом з Міносвіти і до сьогодні ставиться до цього щонайменше споглядально і безініціативно. Якщо цю тенденцію не зупинити – вищій школі України загрожує втрата створеного попередніми десятиліттями науково-освітянського потенціалу, що, зрештою, спричинюватиме зниження якості підготовки професійних кадрів і зменшення ролі вузівської науки в економічному та соціальному прогресі країни.

· Специфічні профільні проблеми вищої освіти і науки були висвітлені на секціях і круглих столах відділень природничих, технічних, медичних наук.

· Але основним лейтмотивом виступів на цих засіданнях звучала тема невдоволеності сучасним станом вищої освіти в країні, недосконалості законодавчих документів, які визначають нинішню стратегію і тактику розвитку освіти і науки у вищій школі. Серед інших вад у сфері освіти і науки зазначалися недостатній рівень державного фінансування вищої і середньої школи, численні невиправдані і науково не апробовані експерименти в освітянській сфері на кшталт впровадження у середньоосвітню школу “футбольних” уроків і 12-бальної системи оцінки знань школярів, створення у вищій школі, зокрема у навчальних закладах 3-4 рівнів акредитації, соціально необґрунтованої системи підготовки бакалаврів і магістрів, надання провідної ролі в системі контролю знань і навичок студента комп'ютерним системам замість особистого спілкування студента з викладачем.

· Однак у виступах численних учасників звучали не лише песимістичні і драматичні нотки. Атмосфера конференції загалом, попри критичні виступи, була сповнена оптимізму і віри у відродження вітчизняних вузівських традицій, означена конкретними пропозиціями щодо виходу вищої освіти і науки із сучасного кризового стану.

· За переконанням виступаючих, вони мають реалізуватися насамперед, радикальною зміною державної політики щодо вищої школи, яка б визначилася не лише деклараціями, а й реальними кроками і діями, спрямованими на піднесення престижу вищих навчальних закладів, підняттю на гідний рівень професійного і соціального іміджу педагога та науковця національної вищої школи. Вони – і в державному визнанні Академії наук вищої школи України, і у визнанні елітності та високого професійного престижу її членів – фахівців вищої школи, думку яких слід враховувати при опрацюванні державних законодавчих і відомчих документів з проблем вищої школи.

· Учасниками конференції була одностайно прийнята ухвала, якою визначено сучасний стан та перспективи розвитку вищої школи України.

· Ігор Щуліпенко, акад.

· Ухвала
Всеукраїнської науково-практичної конференції
“Вища школа України: стан, проблеми та перспективи розвитку”

· 29 листопада 2003 р.

· Заслухавши і обговоривши доповіді академіків АН ВШ України, докторів наук, професорів і викладачів навчальних закладів вищої освіти країни на пленарному та секційному засіданнях, конференція констатувала:

· 1. Вища школа України на сучасному етапі перебуває у стані затяжної кризи, спричиненої неналежною увагою до освіти і науки з боку законодавчої і виконавчої влади. Істотну роль у такому стані освіти і науки вищої школи, окрім інших, відіграє її жалюгідне фінансування державою.

· 2. Негативні тенденції у вищій школі відображуються у прогресуючому зниженні рівня професійно-фахової, інтелектуальної, духовно-моральної та національно-патріотичної підготовки кадрів; нестримним відпливом із національних вищих навчальних закладів найвищого науково-освітянського потенціалу нації – досвідчених вчених і викладачів.

· Щорічно знижуються вимоги щодо загальноосвітнього, інтелектуального і духовного рівня абітурієнтів при вступі до вищих навчальних закладів, збільшується частка “пільговиків” та “контрактників”, що суперечить і соціальним потребам, і державному замовленню на підготовку висококваліфікованих для народного господарства.

· Істотно стримує подальший розвиток вищої, а також і середньої освітньої та професійно-технічної шкіл науково необґрунтована реорганізація, а іноді і руйнація традиційних і соціально апробованих форм та методів підготовки фахівців.

· Всупереч соціальним і державним інтересам і потребам, можновладні освітянські структури, орієнтуючись переважно на вузькі політико-корпоративні цілі, продовжують реалізовувати в Україні освітянські реформи, які не відповідають освітянським традиціям національної вищої і середньої школи, як і потребам українського народу.

· 3. Безперспективна і недолуга державна і відомча політика у сфері вищої і середньої освіти та в підготовці професійних кадрів не лише спричинює зниження традиційно високого рейтингу вітчизняної освіти у підготовці фахівців, а й принижує престиж України в офіційному європейському і всесвітньому визнанні. До такого стану в галузі освіти призвели необдумані і науково необґрунтовані реформації і запозичені із Заходу освітянські “новації”, зокрема впровадження у вищих навчальних закладах 3-4 рівнів акредитації, інституту підготовки бакалаврів і магістрів, розмиття чіткої межі між професійною середньою і вищою освітою, що, зрештою, призвело до зниження або різкого зменшення кількості закладів середньої професійної освіти і штучного збільшення університетів, переважно з назвами “державний” або “національний”. Останнє спричинило зниження у національному сприйманні рейтингу вищої школи та її спеціалістів-випускників.

· 4. Негативну роль у стані національної освіти відіграло впровадження у середній загальноосвітній школі таких науково необґрунтованих і експериментально не апробованих новацій, як 12-бальна система контролю знань і умінь, введення до навчальних програм так званих “футбольних” уроків за рахунок скорочення навчальних годин з інших предметів, фізіологічно необґрунтоване зниження вікового рівня початківця шкільного навчання, перевантаження навчальних програм інформацією побіжного освітнього значення.

· 5. В професійній діяльності, зокрема, в навчальній літературі і в лексиці в численних вищих навчальних закладах, насамперед, південних, південно-східних та східних регіонів України, надто інертно, а часом із супротивом, здійснюється впровадження державної мови, вилучення недержавних визначень і термінів з офіційної номенклатурної лексики, наукової, педагогічної, видавничої та господарсько-фінансової атрибутики. Часто педагогічний процес, спілкування в університетському середовищі, в тому числі читання лекцій і проведення практичних занять, всупереч Конституції України, проводиться недержавною мовою.

· 6. При опрацюванні стратегії і конкретних напрямів розвитку вищої школи України, в розробці офіційних документів з проблем вищої національної освіти АН ВШ України недостатньо активно співпрацює з Міністерством освіти і науки, комітетом з науки і освіти ВР України та з Академією педагогічних наук України.

· Конференція ухвалила:

· • Організаційному комітету конференції “Вища школа України: стан, проблеми та перспективи розвитку” на основі доповідей учасників конференції і публікацій у збірнику матеріалів конференції опрацювати текст з аналогічною інформацією щодо оцінки сьогоденного стану вищої освіти в Україні та заходів її поліпшення. Анотований текст такої інформації до 15 січня 2004 року надіслати Голові Комітету Верховної ради України з питань науки і освіти та Міністру освіти і науки України.

· • Звернутися до комітету Верховної Ради України і Міністерства освіти і науки України з пропозицією: при обговоренні і опрацюванні документів щодо стратегічних і тактичних проблем вищої школи України залучати академіків вищої школи України.

· • Опрацювати концептуальні заходи щодо поліпшення педагогічного процесу у вищій школі з посиленням гуманітарного і національно-патріотичного спрямування підготовки випускників-фахівців і ухвалений Президією АН ВШ України текст надіслати до МОН України.

· • Опублікувати у ЗМІ матеріали конференції та текст її ухвали.

· • Схвалити ініціативу Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна щодо необхідності відкриття в технічному ВНЗ кафедр літології.

· • Рекомендувати АН ВШ України і Міносвіти України у разі спільного планування програм видання і кваліфікаційної оцінки підручників, навчальних посібників для вищої школи врахувати сучасні досягнення світової і національної наук вищої школи.

· • Організувати в 1-му кварталі 2004 року спільно з МОН України Всеукраїнську студентську конференцію з проблем наукової і освітянської діяльності студентських наукових товариств у вищих навчальних закладах.

· • Організувати при АН ВШ України постійно діючий семінар для студентів з проблеми методології освіти і науки.

· Інформаційний вісник АН ВШ України, 38, № 5, 34 - 42 (2003)

· Державний стандарт вищої освіти

· Включає:

· Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах.

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, містить перелік назв напрямів, що відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, що відображають неповторювані узагальнені об'єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності.

Вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови.

Вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.

Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, вимоги до освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, погодженим із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики.

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Дата добавления: 2015-08-21