Основні напрямки, особливості профорієнтаційної роботи психолога із різними верствами населення 1 страница

Професійна орієнтація – це комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці. Вона спрямована на досягнення збалансованості між професійними інтересами і можливостями

людини та потребами суспільства в конкретних видах професійної діяльності. Профорієнтаційна робота сприяє цілеспрямованому розвиткові здібностей і талантів людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереженню здоров’я і виступає одним із найважливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту та зайнятості населення. Така діяльність забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, сприяє підвищенню її соціальної та професійної мобільності, відіграє значну роль у профілактиці вимушеного безробіття. Профорієнтаційні заходи стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності.

Основним об’єктом профорієнтаційної діяльності є зайняте та незайняте населення, в тому числі молодь, що навчається, вивільнювані працівники та особи з обмеженою працездатністю.

Головною метою профорієнтаційної роботи є сприяння специфічними методами посиленню конкурентоспроможності працівника на ринку праці та досягнення ефективної зайнятості населення. Крім того, важливими завданнями профорієнтації є виховання у молодих людей любові до різних видів праці, створення умов для продуктивної праці та перевірки на практиці своїх здібностей, вивчення, формування та розвиток інтересів, нахилів та здібностей молодих людей, ознайомлення їх з найбільш поширеними професіями та професіями, які найбільше відповідають інтересам молоді тощо.

Важливою умовою ефективності системи профорієнтаційної роботи є наступність окремих її етапів, на кожному з яких профорієнтація має свої завдання, свої методи:

1) профорієнтаційна робота у школі. Основне завдання профорієнтації на цьому етапі – професійна просвіта та визначення здібностей і професійних намірів учнів;

2) профорієнтаційна робота у позашкільних навчальних закладах. Для цього етапу характерна систематизація досвіду, знань, умінь, навичок, набутих на першому етапі;

3) профорієнтаційна робота у професійному середовищі. ЇЇ особливістю є, насамперед, професійна адаптація.

В основу профорієнтаційної діяльності покладені наступні принципи:

• комплексний характер профорієнтаційних послуг: організація профорієнтаційної діяльності повинна здійснюватись в соціально-економічному, психолого-педагогічному, медико-фізіологічному та професійному напрямах для забезпечення різнобічної готовності молодої людини до вибору професії;

• узгодження інтересів особи та суспільства через ринок праці;

• діяльнісний підхід до визначення професійної придатності;

• рівні можливості отримання профорієнтаційних послуг громадянами України та громадянами іноземних громадян, з якими Україна має відповідні угоди, незалежно від місця роботи чи навчання, віку, статі, національності, релігійних переконань;

• доступність професійної та іншої інформації стосовно можливостей вибору чи зміни професії, форм навчання та працевлаштування;

• добровільність і безкоштовність отримання профорієнтаційних послуг усіма групами населення на гарантованому державному рівні;

• конфіденційний і рекомендований характер висновків профконсультацій і профдобору, додержання працівниками профорієнтаційних норм професійної етики;

• взаємозв’язок школи, сім’ї, виробництва і громадськості в здійсненні профорієнтаційних заходів;

• систематичність і наступність у профорієнтації: необхідність проведення профорієнтаційної роботи з І по випускний клас школи, за умови обов’язкової спадкоємності цієї роботи з класу в клас.

Основні підходи до проведення профорієнтаційної діяльності:

– соціально-економічний підхід передбачає аналіз потреб суспільства в різних професіях, з’ясування їх перспектив у трудових ресурсах. Робота за покликанням забезпечує максимальну віддачу працівника і, відповідно, дає кращий економічний ефект.

– психофізіологічний підхід передбачає забезпечення вибору такої професії, яка максимально відповідає психофізіологічним характеристикам людини.

– психолого-педагогічний підхід включає виховання в учнів любові до праці, формування інтересу до майбутньої професії.

Методами профорієнтаційної діяльності називають способи сумісної діяльності наставника та учнів, які забезпечують підготовку молодих людей до усвідомленого професійного самовизначення. Від методів, що використовуються, в значній мірі

залежить ефективність професійної орієнтації. Форми профорієнтаційної роботи залежать від кількості людей, охоплених ними. Розрізняють колективні та індивідуальні форми роботи, у свою чергу, колективні підрозділяються на групові та ланкові. За структурними компонентами форми та методи профорієнтації можна поділити на три групи:

1) методи вивчення особистості молодої людини з метою профорієнтації.

Ці методи значною мірою залежать від того, які поставлені завдання із профорієнтаційної роботи:

– виявити інформаційну готовність молодої людини до свідомого вибору професії;

– визначити якості особистості, її здібності та професійні нахили;

– виховати в молоді якості, необхідні для всіх професій (працелюбність, організованість та ін.);

– вивчити відповідність обраної професії психофізіологічним особливостям молодої людини та потребам суспільства.

2) форми та методи ознайомлюючої профорієнтаційної роботи;

3) форми та методи професійної орієнтації, що активізують діяльність молоді з підготовки до вибору професії.

Основними методами ознайомлюючої профорієнтаційної роботи є:

• урок у навчальних майстернях (на виробничих комбінатах) із повідомленням певних відомостей профорієнтаційного характеру, а також із демонстрацією в ході уроку чи лабораторно-практичного заняття;

• профорієнтаційний урок має виключне значення, оскільки урок є основною формою навчально-виховного процесу в школі. На профорієнтаційних уроках розглядають теоретичні та практичні питання підготовки до вибору майбутньої професії. На уроках використовують різні методи: бесіду, розповідь, пояснення, диспут, самостійне складання професіограм, звітів про профорієнтаційні заходи;

• розповідь. Її використовують для повідомлення даних про зміст праці представників різних професій; про вимоги, що ставить професія до психофізіологічних якостей особистості та ін.;

• пояснення використовують для повідомлення особливостей різного роду трудової діяльності; правил вибору професії і т. д.

При цьому вводяться нові поняття та терміни (професія, професіограма тощо), демонструються навчальні таблиці, схеми, діаграми.

Розповідь і пояснення повинні бути достовірними, чіткими і доказовими, а викладення матеріалу – коротким, але емоційним, логічно побудованим.

• профорієнтаційна бесіда – найбільш поширений метод. Вона повинна бути логічно пов’язана з навчальним матеріалом і підготована заздалегідь. До процесу підготовки профорієнтаційної бесіди доцільно залучати самих учнів, наприклад, доручити їм зібрати інформацію з даного питання. Емоційного забарвлення бесіді додають цитування відомих вчених, винахідників, письменників, що відповідають темі бесіди, застосування наочних методів профорієнтаційної роботи. Тематика профорієнтаційних бесід повинна відповідати віковим особливостям школярів і охоплювати коло питаньь, що цікавлять учнів;

• наочні методи профорієнтації. Демонстрація об’єктів, процесів, які вивчаються, може служити не лише підтвердженням викладеного матеріалу, але й джерелом знань (наприклад, спостереження за працею робітників під час екскурсії). Тут можливі кілька видів демонстрації:

– натуральні об’єкти (вироби, виконані учнями та спеціалістами-професіоналами, інструменти, механізми), технологічні процеси;

– зображення об’єктів (картини, плакати, діапозитиви, кінофільми тощо);

– прийоми роботи під час лабораторно-практичних занять.

• перегляд і обговорення художніх фільмів, телепередач профорієнтаційного змісту. Насамперед викладач повинен сам переглянути фільм (передачу), оцінити їх зміст, пізнавальне та виховне значення для молоді, визначити, яка підготовча робота з учнями має бути проведена. Такі колективні перегляди та обговорення передач і фільмів вчать молодь правильно розуміти їх зміст, сприяють розвитку професійного інтересу тощо. Перед переглядом треба поговорити з дітьми, поставити пред ними питання, на які вони повинні знайти відповіді, познайомити з деякими героями.

• професіографічні екскурсії на підприємства та у професійні навчальні заклади

Професіографічна екскурсія як форма профорієнтаційної роботи дає можливість молоді безпосередньо

ознайомитись із професією в реальних умовах, отримати інформацію із першоджерел, поспілкуватись із професіоналами. Ефективність екскурсії залежить, зокрема, від доцільного вибору місця, часу, форми її проведення у відповідності із поставленими виховними завданнями. Якщо не дотримуватись цих вимог, то в учнів може порушуватись процес формування позитивних мотивів вибору професії, можуть накопичуватись помилкові уявлення про певні види діяльності і, відповідно, складатись негативне уявлення про них.

Доцільно проводити екскурсії за визначеним планом:

– визначення цілі та завдань екскурсії;

– підготовка до екскурсії: вибір об’єкту, визначення професій, на які слід звернути увагу, підбір екскурсовода, розробка змісту бесіди про зміст діяльності підприємства, підготовка учнів до екскурсії;

– хід екскурсії: бесіда про історію підприємства, розповідь про професії тощо;

– підведення підсумків екскурсії: складання письмових звітів, обговорення екскурсії та ін.

• виставки. Їх проведення доцільне під час масових заходів (профорієнтаційних конференцій, зборів, зустрічей зі спеціалістами та ін.);

• професіографічні зустрічі зі спеціалістами різних галузей спрямовані на формування позитивних установок на сприйняття професіографічного матеріалу з метою його аналізу та узагальнення. Успіх у проведенні зустрічей із спеціалістами різних галузей залежить від попередньої підготовки, в процесі якої треба поговорити зі спеціалістом, уточнити план бесіди, а також від самого спеціаліста, що проводить зустріч. Він повинен добре знати свою професію, мати навички спілкування з великою аудиторією. Більш ефективні не окремі зустрічі, а їх регулярні цикли, розраховані на поетапне та послідовне ознайомлення учнів з певними групами професій і спеціальностей;

• участь у днях відкритих дверей у професійних навчальних закладах;

• тематичні, літературно-художні вечори, усні журнали мають пізнавальне і виховне значення, розвивають професійні інтереси учнів і відіграють активізуючу роль.

;

Упродовж останніх років накопичено великий та різноманітний соціально-педагогічний досвід щодо сприяння професійному самовизначенню молоді. Діяльність у цьому напрямку характеризується цілеспрямованістю, великою кількістю форм та методів роботи, бажанням залучити до неї зацікавлені організації та установи, охопити різні групи молоді та підлітків. В Україні більшість соціальних служб для молоді розробили та здійснюють спеціальні соціальні програми, реалізація яких сприяє не лише професійному самовизначенню, але й працевлаштуванню та зайнятості молоді. У цьому напрямку соціальні працівники (як представники усіх соціальних професій) активно співпрацюють із різними установами та організаціями, насамперед, із центрами зайнятості населення. Це важливо відзначити тому, що соціальні працівники не підміняють і не дублюють діяльність інших спеціалістів, установ, а шукають і впроваджують специфічні форми та методи роботи з молоддю та підлітками. Проводиться постійна робота з профе

сійного визначення учнівської молоді, а також здійснюються профілактично-корекційні заходи щодо молоді, яка втратила, або не може знайти роботу. Соціальні працівники співпрацюють не лише з центрами зайнятості населення, а й з іншими установами: підприємствами, приватними структурами, учбовими закладами, громадськими організаціями тощо. Соціальними працівниками проводиться значна робота щодо професійної орієнтації молоді та її інформування про становище на ринку праці. Досвід, набутий внаслідок багаторічної діяльності багатьох центрів, дозволяє стверджувати, що сьогодні в рамках цього напряму діяльності найбільш ефективними виявились наступні форми роботи:

• надання групової профконсультаційної допомоги у формі лекцій, зустрічей із представниками різних професій, “круглих столів” із проблем профорієнтації та працевлаштування, семінарів, конференцій;

• проведення індивідуальної профконсультаційної роботи у спеціально створених консультативних пунктах – тестування, анкетування, реалізація тренінгових програм для безробітної молоді;

• проведення профдіагностичної роботи, яка значно полегшується в умовах комп’ютеризації, спрямованої на надання допомоги молодим людям при професійному самовизначенні;

• залучення підлітків і молоді до профінформаційних масових заходів – проведення днів соціального захисту молоді, днів відкритих дверей, ярмарків вакансій;

• створення та поповнення банку даних про навчальні заклади, фірми із працевлаштування, вакантні робочі місця тощо;

• організація клубних об’єднань, що сприяють формуванню у молодих людей вміння самовизначитися у виборі професії, підвищенню готовності до конкурентоспроможності молодої людини на ринку праці, оволодінню знаннями з основ психології. Клуби можна поділити на два види: клуби з професійних інтересів (“Молодий підприємець”, “Школа молодого юриста”) та загальноосвітні клуби з проблем професійного визначення молоді (“Пізнай і створи себе”, Молодіжний бізнес-клуб);

• телефонне інформування, яке надає клієнтам об’єктивну інформацію стосовно наявності вакансій на ринку праці, тактики поведінки при пошуку роботи та бесіди з роботодавцями;

• надання клієнтам інформації про можливість перекваліфікації чи підвищення кваліфікації.

Таким чином, ефективність форм і методів професійної орієнтації залежить від їх застосування. Більш ефективними є ті форми та методи, які створюють умови для активного сприйняття, практичного засвоєння та емоційного переживання різного роду інформації (клубні об’єднання, відеолекторії, масові заходи тощо). Недоліком таких методів профорієнтаційної роботи можна вважати їх довготривалість.

Крім того, активно впроваджуються інноваційні форми роботи:

– виїзні консультування сільської молоді з питань професійного самовизначення та працевлаштування. Роботі з цією категорією молоді досі не приділялось належної уваги. Така робота проводиться спільно з медиками, юристами, працівниками центрів зайнятості населення.

Особливу увагу на цьому акцентують, наприклад, працівники райміських центрів ССМ, організовуючи широке інформування сільської молоді про наявність робочих місць у різних регіонах України.

– місячник із профорієнтації “Вибери свою професію”. Ця комплексна форма грунтується на досвіді попередніх років організації різноманітних заходів щодо профорієнтації молоді: “Ярмарок професій”, профорієнтаційні та економічні ігри, лекції з питань економіки та підприємництва, інформування молоді з цих питань. Профорієнтаційна форма роботи дає можливість різним соціальним установам скоординувати свої дії. Вона є досить ефективною в межах однієї області.

– патронаж окремих категорій молоді, зокрема, неповнолітніх та молодих людей, які повернулись із місць позбавлення волі. Питома вага всіх можливих форм роботи соціальних педагогів з такою молоддю припадає саме на надання їй допомоги у плані соціальної адаптації, профорієнтації та працевлаштування.

– форми працевлаштування та профорієнтаційної роботи для молоді з особливими потребами. В цьому плані можуть бути доречними трьохмісячні курси здобуття професії для інвалідів, що конкретно допомагає найбільш соціально незахищеній категорії молоді. Варте уваги бронювання робочих місць для неповнолітніх із числа дітей-сиріт та молоді пільгового контингенту.

– збори-семінари керівників регіональних підприємств, господарств і фірм із питань працевлаштування учнів та проходження практики студентів у літній період. Це дозволяє постійно тримати під контролем реальні вакантні місця для молоді на ринку праці і виділити ще один дуже важливий аспект діяльності соціальних педагогів – створення іміджу перспективно, зацікавленої, ініціативної служби, що зацікавлена у вирішенні проблем молоді в соціально-трудовій сфері.

В останні роки проблеми профорієнтації, працевлаштування та вторинної зайнятості молоді дещо загострились. Тенденція зростання рівня безробіття змушує збільшувати та вдосконалювати форми і методи соціального впливу на молодь, сприяти підвищенню рівня її професійної підготовки, налагоджувати співробітництво із зацікавленими установами та підприємствами, залучати

якомога більше кваліфікованих спеціалістів до надання допомоги молодій людині (соціальних педагогів, психологів, профконсультантів, соціологів), посилювати соціальний захист неконкурентоспроможних категорій молоді.

1. Особливості соціалізації та адаптації особистості в сучасному суспільстві
1.1 Поняття і сутність психолого-соціально-педагогічної адаптації дітей
Найважливішою частиною соціальної допомоги дітям є педагогічна складова, пов'язана з вихованням і освітою дитини, сприянням у його розвитку та успішній соціалізації. Тобто діяльність, спрямована на надання соціальної допомоги дітям, - це завжди соціально-педагогічна діяльність, яка представляє собою різновид педагогічної діяльності.
Виявленню сутності педагогічної діяльності присвячено багато досліджень. Ю.К. Бабанський, Т.І. Ільїна, В.А. Сластенін та інші дослідники розуміють під педагогічною діяльністю вид соціальної діяльності з передачі від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і досвіду / 6 /.
Ю.Н. Кулюткін бачить своєрідність педагогічної діяльності в тому, що вона є «метадеятельностью», тобто діяльністю з організації іншої діяльності. Діяльність педагога надбудовується над діяльністю учня: цілі, які ставить перед собою вчитель, формуються як потенційні ефекти просування учня;процес просування цих цілей також реалізується через організацію діяльності учня; оцінка успішності дій педагога виробляється на основі того, наскільки успішним виявляється заплановане просування учня / 6 /.
Наступна особливість педагогічної діяльності полягає у властивій педагогу позиції, істотне протиріччя якої полягає в тому, що людина народжується явним об'єктом виховання (у широкому сенсі цього поняття), а йому належить стати об'єктом повноцінного, морального громадянської поведінки. З цього можна зробити висновок. Що сутність педагогічної діяльності полягає в об'єктно-суб'єктному перетворенні особистості.
Розкриваючи специфіку педагогічної діяльності, деякі дослідники підкреслюють її когнітивний характер. Так, С.Г. Вершловскій і Л.М. Лесохіна включає в неї, перш за все елементи розумової діяльності. У запропонованій ними структурі виділяються: по-перше, педагогічне передбачення,прогнозування, що пов'язана з педагогічною інтерпретацією соціальних явищ, своєрідним перекладом суспільних цілей і завдань на педагогічниймова, по-друге, методичне осмислення, інструментування навчально-виховних впливів. Як третю особливість педагогічної діяльності ці дослідники називають те, що, вона пов'язана з організацією впливів, використанням в якості навчально-воспітаельних засобів і можливостей навчальної, позакласної та позашкільної діяльності, різних інформаційних впливів. Четверта особливість обумовлена ​​необхідністю аналізу досягнутого результату, співвіднесення його з висунутими цілями і завданнями / 6 /.
Однак більш важливим для даної дипломної роботи видається розгляд педагогічної діяльності в соціокультурному аспекті. Згідно підходу Л.А. Бєляєвої, генезис педагогічної діяльності обумовлений однією з фундаментальних потреб суспільства у відтворенні людини, а тому її необхідно розглядати, з одного боку, як спосіб соціокультурного відтворення людини, а з іншого - як спосіб буття особливої ​​соціально-педагогічної сфери суспільства, в рамках якої, і здійснюється цілеспрямоване соцілокультурное сприйняття людини. Іншими словами, педагогічна діяльність - це вид духовно-практичної діяльності, здійснення якої обумовлено потребами суспільства і відтворенням людини як суб'єкта суспільних відносин / 11 /.
Відтворення людини здійснюється за допомогою процесу соціального наслідування, без якого, як справедливо вказує цей автор, суспільство не може існувати і який має як би два вектори: одні з них означає практичне і духовно-практичне освоєння індивідом соціокультурного змісту, а інший - теоретичне прилучення до нього в згорнутому, скороченому і узагальненому вигляді за допомогою формування уявних уявлень про нього.
У цілому такий підхід підкреслює, що будь-яка педагогічна діяльність - це не просто діяльність фахівця певного профілю, педагога, але, перш за все зв'язка між суспільством і дитиною, яка забезпечує успішне включення кожної окремої людини в суспільство.
Соціально-педагогічна діяльність як різновид педагогічної діяльності має як загальні риси, так і відмінні риси.
Основною відмінною особливістю соціально-педагогічної діяльності є те, що потреба в ній виникає тоді, коли в індивіда, особистості, групи складається проблемна ситуація у взаєминах із середовищем. Це головна відмінність визначає і всі інші.
Так, на думку М.А. Галагузова, якщо педагогічна діяльність носить нормативно-програми характер, то соціально-педагогічна «завжди є«адресної», спрямованої на конкретну дитину і рішення його індивідуальних проблем за допомогою вивчення особистості дитини та навколишнього йогосоціуму, пошуку адекватних ситуації способів спілкування з дитиною, виявлення засобів, що допомагають дитині самостійно вирішити свою проблему. Якщо педагогічна діяльність має безперервний характер, то соціально-педагогічна швидше локальна, обмежена тим тимчасовим проміжком, протягом якого вирішується проблема»/ 15 /.
Таким чином, головною відмінністю соціально-педагогічної діяльності від педагогічної є те, що предметом останньої є кожна дитина, тоді як потреба в соціально-педагогічної діяльності виникає тоді, коли індивід або група опиняються у складній, проблемної ситуації у взаєминах із середовищем і потребують спеціальної, професійної допомоги в процесі соціалізації.
Л.А. Бєляєва і М.А. Бєляєва, виділяючи ті ж основні відмінності, розглядають соціально-педагогічну діяльність як «спосіб гармонізації відносин людини, групи, середовища на основі задоволення потреби в соціокультурної адаптації та самореалізації, здійснюваної на основі розвитку особистості, з одного боку, і педагогічного середовища - з іншого». Ключовим у цьому випадку є поняття «адаптація», оскільки, як справедливо відзначають дослідники далі, «в сучасних умовах людині протягом життя неодноразово доводиться стикатися із змінами соціального середовища. Це призводить до того, що минулий досвід суб'єкта стає недостатнім і непридатним для життя в нових умовах, і людина виявляється в ситуації, що виражає необхідність змінювати себе, або середу, або те й інше разом», тобто людина опиняється перед необхідністю адаптуватися до нових умов / 11, с.193-194 /.
Такого роду проблемні ситуації постійно виникають в житті кожної людини навіть в умовах соціальної та економічної стабільності. Є люди, які здатні самостійно пристосуватися до нових умов, дозволивши будь-яку проблемну ситуацію. Такий процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища називається соціальною адаптацією. Якщо ж людина не може пристосуватися до нових умов і при цьому втрачає якісь соціально значущі якості, необхідні для його успішної адаптації, відбувається соціальна дезадаптація індивіда. Такий індивід потребує соціальної реабілітації, яка передбачає здійснення системних заходів, спрямованих на відновлення соціального статусу особистості, зруйнованих або втрачених суспільних зв'язків та відносин і, в кінцевому рахунку, на забезпечення його соціальної адаптації в суспільстві.
Адаптація - це динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку і продовження роду. Процес адаптації реалізується кожного разу, коли в системі "організм-середовище" виникають значні зміни, і забезпечує формування нового гомеостатичного стану, що дозволяє досягати максимальної ефективності фізіологічнихфункцій і поведінкових реакцій. Оскільки організм і середовище перебувають не в статичному, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення міняються постійно, а, отже, також постійно повинен здійснюється процес адаптації.
Вищенаведене виклад відноситься в рівній мірі і до тварин, і до людини. Однак істотною відмінністю людини є те, що вирішальну роль у процесі підтримки адекватних відносин у системі "індивідуум-середовище", в ході якого можуть змінюватися всі параметри системи, відіграє психічна адаптація.
Психічну адаптацію розглядають як результат діяльності цілісної самокерованої системи, підкреслюючи при цьому її системну організацію. Однак, на думку В.Т. Кондрашенко при такому розгляді картина залишається неповною. Як вважає автор, необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу. Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності, який (процес) дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальної діяльності людини, його поведінки, вимогам середовища / 19 /.
Психічна адаптація є суцільним процесом, який включає в себе ще два аспекти:
· Оптимізацію постійного впливу індивідуума з оточенням;
· Встановлення адекватної відповідності між психічними і фізіологічними характеристиками / 14 /.
Діти, як особлива вікова категорія людей (згідно з Конвенцією ООН про права дитини - від народження до досягнення 18-річного віку) з точки зору соціальних відносин відрізняються тим, що саме на період дитинства припадає основний, визначальний етап процесу соціалізації людини.Соціалізація - процес залучення до соціального життя, який полягає в засвоєнні людиною системи знань, цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству, соціальної спільності, групі. Саме в процесі соціалізації індивід стає особистістю / 19, с. 33 /.
Однак у зв'язку з динамічним характером процесу соціалізації можливі різні результати. Частина дітей, на яких впливає в процесі соціалізації несприятливі умови, набуває асоціальні форми поведінки і звички. Дану категорію дітей сучасні дослідники відносять до категорії неблагополучних.
Так як соціально-педагогічна діяльність спрямована на вирішення проблемної ситуації дитини, однією з підстав кваліфікації її різновиди можуть виступати категорії дітей з певними проблемами.
Відповідно до цього можна виділити наступні основні категорії дітей, які є об'єктом соціально-педагогічної діяльності:

· Діти-інваліди;
· Діти-сироти;
· Діти-правопорушники;
· Діти групи ризику.
На думку Олиференко Л.Я. поняття «діти групи ризику» може вважатися сьогодні загальновизнаним, однак існують різні його трактування, тому воно потребує уточнення та розвитку. Слово «ризик» означає можливість, велику ймовірність чого-небудь, як правило, негативного, небажаного, що може відбутися або не відбутися. Тому, коли говорять про дітей групи ризику, мається на увазі, що ці діти знаходяться під впливом деяких небажаних факторів / 27, с. 40-42 /.
Різні вчені виділяють різні групи факторів ризику, що дозволяють віднести дітей та підлітків до даної категорії: психофізичні, соціальні та педагогічні(як особливий вид соціальних).
Під поняттям «діти групи ризику» у цій роботі будуть матися на увазі такі категорії дітей:
1) діти з проблемами у розвитку, не мають різко вираженою клініко-патологічної характеристики;
2) діти, які залишилися без піклування батьків;
3) діти з неблагополучних сімей, асоціальних сімей;
4) діти з сімей, які потребують соціально-економічної та соціально-психологічної допомоги та підтримки;
5) діти з проявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації.
Для вирішення питань надання психологічної та соціально-педагогічної допомоги дітям і підліткам необхідно представляти не тільки контингент таких дітей і їх психологічну характеристику.
Достатня тривалий вплив несприятливих умов життя дітей в сім'ях викликає негативні психічні, фізичні та інші зміни в організмі дитини, що призводять до важких наслідків.
У дітей виникають значні відхилення, як у поведінці, так і в особистісному розвитку. Їх характерна риса-порушення соціалізації в широкому сенсі слова: відсутність навичок гігієни, невміння вести себе за столом, не здатність адаптуватися до незнайомому середовищі, до нових обставин, гіперсексуальність, порушення статевої орієнтації, злодійство, брехливість, втрата цінності людського життя, жорстокість, агресивність, втрата інтересу до праці, лінь, відсутність ціннісних орієнтацією, відсутність норм моралі і моральності, прийнятих у суспільстві, бездуховність, втрата інтересу до знань, погані звички (вживання алкоголю, наркотиків, куріння, токсикоманія, нецензурна лайка і т.д.) / 48 /.
Причини потрапляння дітей в установи у соціально-педагогічної адаптації різні, але слід зазначити, що вирішення проблем цих дітей мало залежить від сформованої традиційної системи освіти, яка передбачає нормальні умови життя дітей в сім'ї. При сімейному неблагополуччя вирішити проблеми дітей, не маючи установ соціально-педагогічної адаптації, вельми проблематично.
Таким чином, важливою частиною допомоги дітей у соціокультурному аспекті є педагогічна, психологічна і соціальна складова, пов'язана з вихованням і освітою дитини, сприяння його розвитку та успішної соціалізації.

Дата добавления: 2015-08-21