Томас Бруссіг. Сонячна алея

У літературній творчості кожного автора завжди є така книга, котра є його особистим спогадом про дитинство чи то пак молодість. Дивлячись, який саме період найбільше вплинув на подальше життя. Й навіть якщо дебют письменника – щось зовсім відмінне від його особистого досвіду, то наступний твір з великою часткою вірогідності може виявитися в певній мірі автобіографічним.

Саме так трапилося з німецьким письменником Томасом Бруссігом, чий перший роман «Герої як ми» приніс йому всесвітнє визнання, а повість «Сонячна алея» його остаточно затвердила. Народжений в НДР, Бруссіг і в першому, і другому творі повертається до теми Берлінської стіни та життя в комуністичній країні. Скидається на те, що через обидва тексти автор намагається звільнитися від минулого, що з погляду сьогодення в своїй нереальності межує з абсурдністю. Та все ж таки «Сонячна алея» з її героями-підлітками багато більше нагадує «звільнення письменницької підсвідомості» від дивних непересічних спогадів.

В українській сучасній літературі подібні літературні доробки буквально дихають негативом і подекуди являють собою відверту «чорнуху». На відміну від «Сонячної алеї», сама назва якої уже приносить позитивне налаштування. Ця розповідь Бруссіга – світла і добра оповідь про юність хлопців і дівчат у прикордонній смузі між Східним та Західним Берліном. Позбавлена ностальгічних рефлексій, оповідь щедро приправлена першокласним гумором, що часто набуває гротескних форм. Куди дітися, говорячи про твір, так і проситься епітет – сонячний…

Сама тематика повісті сприймалася б надто моторошною, якби завдяки Бруссіговій стилістиці не стала такою смішною. Ключові персонажі твору – Міха та його родина і друзі – абсолютно не переймаються життям у безпосередній близькості від «зони смерті». Вони не ставлять перед собою філософських питань свободи чи любові до своєї країни. Адже те, де ти народився і що тебе оточує від самісінького народження є чи не найприроднішим явищем. Аналіз і роздуми над усім цим приходять потому, як людина дорослішає і розуміє, що по той бік стіни існує інший заборонений світ. Саме цей процес дорослішання показує пан Томас на сторінках своєї прози. І, як уже зазначалося, надає їй комічної форми.

Цей надзвичайно вдалий вибір форми, структури й тональності тексту, швидше за все, й спричинив таку популярність «Сонячної алеї». Повість поділена не невеличкі розділи з таким зворушливими назвами, які бувають тільки у пригодницьких книжках для підлітків («Розповідь про те, як Міха подорослішав», «Je t’aime, або розповідь про найгучнішу вечірку на Сонячній алеї» тощо). Ці невеличкі розділи, написані простою мовою, у розрізі життя кількох людей показують неймовірно абсурдний світ за залізною завісою.

Переважна більшість ситуацій має анекдотичний характер, деякі з них переходять у гротеск. Чого вартий лише дядько Гайнц із Західного Берліну, який щотижня перевозив контрабандою у власних шкарпетках кекси та каву для своєї східної родини, а потім його самого у вигляді праху так само нелегально перевезли через кордон. Мати Міхи, яка попри все намагалася постаріти, бо у знайденому нею паспорті жінка із Заходу була значно старшою. А ще розповідь про овочеву крамницю, де продавчиня спекулювала валютою і т.д. А на цьому так би мовити суспільно-політичному фоні – лінія кохання Міхи та Міріам. Так Бруссіг заручився прихильністю такої розмаїтої цільової авдиторії: тут і підлітки, і молоді люди, що лиш трохи зачепили «совкове» життя, і старше покоління, що завжди радіє спогадам про ковбасу за два двадцять.

Додає інтриги прийом автора, коли він презентує читачу якусь «замануху», про щось згадує, але пояснює це вже в іншій частині твору. Так, на самому початку згадується застряглий на «смузі смерті» любовний лист, але розповідь про нього приблизно всередині. Дільничий говорить про загублений паспорт, Фрау Куппіш чимдуж намагається постарішати, - всього цього автор побіжно торкається, чіпляючи читача таким чином на гачок. Напругу ж знімає тоді, коли цього найменше очікуєш і вже перестаєш думати, що б то усе означало.

Варто відзначити іще одну особливість твору – такий собі «прийом лупи». Йдеться про те, що статечне розповідне розкриття сюжету раптом зупиняється на певному моменті чи ситуації і акцентується на ньому. Так, ніби наближається лупа і збільшує епізод, демонструючи необхідні для загального сприйняття деталі. Такий метод характерний передусім для кінематографу, а не для художньої літератури. І тільки детальніше знайомство з біографією автора дає відповідь, адже пан Томас, крім власне письменства, пише сценарії. Тому спочатку «Сонячна алея» була фільмом, сценарій до якого Бруссіг написав разом з Детлевом Буком та режисером Леандером Хаузманном. А вже на основі кіносценарію Бруссіг створив повість «Сонячна алея», яка отримала престижну премію імені Ганса Фаллади.

Цікавими виглядають персонажі твору в тому плані, що автор практично не дає їм жодної психологічної характеристики. Лиш трохи зачіпає їх зовнішній світ, проте кожного наділяє певною пристрастю, задоволення якої нереальне. Друг Міхи Патлатий помішаний на західній «забороненій» музиці, переважно «Роллінґ Стоунз». Маріо та його дівчина читають «ворожих» екзистенціалістів Сартра та Сімону де Бувуар. Молодший брат Міріам збирає модельки західних автівок. Все, про що мріяла радянська людина, Бруссіг розподілив між кількома своїми персонажами. Кожен з них ототожнюється з чимось, чого в комунізмі не було.

Так само автор не оминає мистецтва, яке в країнах соцтабору було виключно соцреалістичним, а усім західним сліпо захоплювались. Бруссіг придумує другорядного персонажа, який привселюдно пісяє на торт, а потім його з’їдає. «Тебе аж вивертає, коли хтось робить щось таке, чого ніхто б не зробив. Це як удар струмом! Це електрошокове мистецтво», - коментує вчинок Патлатий. Певно, що вводячи цей епізод у найбільш непідходящі для нього часи, письменник прагне таким чином поглузувати з нинішнього дискурсу про contemporary art.

Попри всю незаангажованість твору, не можна не провести паралель «Сонячної алеї» з Україною. Як та німецька вулиця, вона теж поділена на прозахідний Захід та просхідний Схід. Як уособлення народу, Фрау Куппіш, вона виписує комуністичну газету, щоб сусіди зазначили родинні симпатії режиму. Вона готує сина до «червоного монастиря», а згодом – на навчання до Радянського Союзу. Але в глибині душі вона мріє про зовсім інший бік стіни, усвідомлюючи водночас марність своїх ілюзій.

І навіть тримаючи в руках омріяний західний паспорт, вона не в змозі дійти кілька кроків до прикордонного пункту. Розуміючи свою внутрішню несхожість з розкутими і вільними громадянами ГДР, жінка повертає назад. Навряд чи пан Бруссіг мав на меті порівнювати почесну мати німецького сімейства з далекою і неважливою для нього країною, та від такої асоціації втриматися неможливо.

Завершує повість пан Томас черговою фантасмагорією. У фіналі з’являється росіянин із великою родимкою на чолі. Він керує природними явищами та приймає пологи у подружки Маріо. За словами самого Бруссіга, Михаїл Горбачов (а хто б це іще міг бути?) в ті часи мав дуже великий вплив, так, що здавалося, що ця людина може все змінити. Після його появи в творі у свідомості його героїв дійсно щось змінюється. «У міру того, як віддалявся ескорт, приходило усвідомлення того, що з ними трапилося щось неймовірне, і що їм ніхто не повірить, що таке буває», - пише автор про своїх героїв. Вони ще не знають, яких змін скоро зазнає їхнє життя, але уже відчувають переломний момент.

Для читача «Сонячна алея» – не тільки приємна й легка історія, не тільки захоплююча гумореска, яку можна покласти у карман куртки і прочитати в транспорті по дорозі з роботи. Це – ще одна спроба пережити, переосмислити, інтерпретувати минуле. І не одним лиш самим автором, а всім, хто так чи інакше був причетний до широкомасштабного і всеохоплюючого абсурду під назвою комунізм.

Рецензія на книгу

Дуже рідко, коли у літературній творчості письменника не знаходиться твору, який є інтерпретацією його спогадів про дитинство чи то пак молодість. Це вже дивлячись на те, який саме період найбільше вплинув на подальше життя. Інколи ж
з-під пера мистця виходить ціла низка доробків, що висвітлюють цю ж таки тему.
Напевно, так і відбувається «звільнення письменницької підсвідомості» від неоднозначного, подекуди складного і абсурдного, минулого. Творчість Томаса Бруссіґа є підтвердженням цієї тези.
Його перший роман «Герої як ми» приніс йому всесвітнє визнання, а повість «Сонячна алея» остаточно затвердила успіх. Народжений в НДР, Бруссіґ і в першому, і в
другому творі повертається до теми Берлінської стіни та життя в комуністичній країні.
У сучасній українській літературі такі особистісні твори часто акумулюють у собі весь авторський негатив, інколи перетворюючись на відверту «чорнуху». На відміну від «Сонячної алеї», сама назва якої налаштовує на позитив. Ця повість Бруссіґа – світла і добра оповідь про юність хлопців і дівчат у прикордонній смузі між Східним та Західним Берліном. Позбавлена ностальгічних рефлексій, розповідь щедро приправлена першокласним гумором, що часто набуває гротескних форм. Куди дітися, говорячи про твір, проситься епітет – сонячний…
Сама тематика повісті сприймалася б надто моторошно, якби Бруссіґ завдяки своїй стилістиці не зробив її такою смішною. Ключові персонажі твору – Міха та його родина і друзі – абсолютно не переймаються життям у безпосередній близькості
від «зони смерті». Вони не ставлять перед собою філософських питань свободи чи любові до своєї країни. Адже те, де ти народився і що тебе оточує від самісінького народження є чи не найприроднішим явищем. Аналіз і роздуми над усім цим приходять потому, як людина дорослішає. Поволі приходить розуміння, що по той бік стіни існує інший заборонений світ. Саме цей процес дорослішання показує пан Томас на сторінках своєї прози. І, як уже зазначалося, надає їй комічних рис.
Цей надзвичайно вдалий вибір форми, структури й тональності тексту, швидше за все, й спричинив таку популярність «Сонячної алеї». Повість поділена на невеличкі розділи з такими зворушливими назвами, які бувають тільки у пригодницьких книжках для підлітків («Розповідь про те, як Міха подорослішав», «Je t’aime, або розповідь про найгучнішу вечірку на Сонячній алеї» тощо). Ці малі розділи, написані простою мовою, у розрізі життя кількох людей показують неймовірно абсурдний світ за залізною завісою.
Переважна більшість ситуацій має анекдотичний характер, деякі з них переходять у гротеск.
Чого вартий лише дядько Гайнц із Західного Берліну, який щотижня перевозив контрабандою у власних шкарпетках кекси та каву для своєї східної родини, а потім його самого у вигляді праху так само нелегально перевезли через кордон. Мати Міхи, яка попри все намагалася постаріти, бо у знайденому нею паспорті жінка із Заходу була значно старшою. А на цьому так би мовити суспільно-політичному фоні – лінія кохання Міхи та Міріам. Так Бруссіґ заручився прихильністю досить розмаїтої цільової авдиторії: тут і сучасні підлітки, і молоді люди, що трохи зачепили «совкове» життя, і старше покоління,
що завжди радіє спогадам про ковбасу за два двадцять.
Додає інтриги авторський хід, коли він говорить про якусь річ, але пояснює її вже в іншій частині твору. Така собі «замануха» для читача. Так, на самому початку згадується застряглий на «смузі смерті» любовний лист, але розповідь про нього – приблизно всередині. Дільничний говорить про загублений паспорт, Фрау Куппіш чимдуж намагається постарішати, - всього цього автор побіжно торкається,
чіпляючи читача таким чином на гачок. Напругу ж знімає тоді, коли цього найменше очікуєш і вже перестаєш думати, що б то усе означало.
Варто відзначити іще одну особливість твору – такий собі «прийом лупи». Йдеться про те, що статечне розповідне розкриття сюжету раптом зупиняється на певному моменті чи ситуації і акцентується на ньому. Так, ніби наближається лупа і збільшує епізод, демонструючи необхідні для загального сприйняття деталі. Такий метод характерний передусім для кінематографу, а не для художньої літератури.
Але така манера для Бруссіґа невипадкова, адже пан Томас, крім власне художньої літератури, пише сценарії. І сама «Сонячна алея» спочатку була фільмом, сценарій до якого Бруссіґ написав разом з режисером Леандером Хаузманном. А вже на основі кіносценарію Бруссіґ створив повість «Сонячна алея», яка отримала престижну премію імені Ганса Фаллади.
Цікавими виглядають персонажі твору в тому плані, що автор практично не дає їм жодної психологічної характеристики. Лиш трохи зачіпає їх зовнішній світ, проте кожного наділяє певною «злочинною» пристрастю. Друг Міхи Патлатий схиблений на західній забороненій музиці, переважно «Роллінґ Стоунз». Маріо та його дівчина читають «ворожих» екзистенціалістів Сартра та Сімону де Бувуар. Молодший брат Міріам збирає модельки західних автівок. Все, про що мріяла радянська людина, Бруссіґ розподілив між кількома своїми персонажами. Кожен з них ототожнюється з чимось, чого в комунізмі не було.
Так само автор не оминає мистецтва, яке в країнах соцтабору могло бути виключно соцреалістичним. Натомість всі мистецькі пошуки із Заходу сліпо підносилось до небес. Бруссіґ придумує другорядного персонажа, який привселюдно пісяє на торт, а потім його з’їдає. «Тебе аж вивертає, коли хтось робить щось таке, чого ніхто б не зробив. Це як удар струмом! Це електрошокове мистецтво», - коментує вчинок
Патлатий. Певно, що вводячи цей епізод у найбільш непідходящі для нього часи, письменник не відмовляє собі у втісі поглузувати з нинішнього дискурсу про contemporary art.
Попри всю незаангажованість твору, не можна не провести паралель «Сонячної алеї» з Україною. Немов та німецька вулиця, вона теж поділена на прозахідний Захід та просхідний Схід. Вона неймовірно нагадує Фрау Куппіш, яка виписує комуністичну газету, щоб сусіди зазначили родинні симпатії режиму. Вона готує сина до «червоного монастиря», а згодом – на навчання в Радянському Союзі. Але в глибині душі вона мріє про зовсім інший бік стіни і усвідомлює водночас
марність своїх ілюзій. Навіть тримаючи в руках омріяний західний паспорт, вона не в змозі дійти кілька кроків до прикордонного пункту. Розуміючи свою внутрішню несхожість з розкутими і вільними громадянами ГДР, жінка повертає назад. Навряд чи пан Бруссіґ мав на меті порівнювати почесну мати німецького сімейства з далекою і неважливою для нього країною, та від такої асоціації втриматися неможливо.
Завершує повість пан Томас черговою фантасмагорією. У фіналі з’являється росіянин із великою родимкою на чолі. Він керує природними явищами та приймає пологи у подружки Маріо. За словами самого Бруссіґа, Михайло Горбачов (а хто б це іще
міг бути?) в ті часи мав дуже великий вплив, так, що здавалося, ця людина все може змінити. Після його появи в творі у свідомості героїв дійсно щось змінюється. «У міру того, як віддалявся ескорт (з Горбачовим), приходило усвідомлення того, що з ними трапилося щось неймовірне, і що їм ніхто не повірить, що таке буває», - пише автор про
своїх персонажів. Вони ще не знають, яких змін скоро
зазнає їхнє життя, але уже відчувають переломний момент.
Для читача «Сонячна алея» – не тільки приємна й легка історія, не тільки захоплююча гумореска, яку можна покласти у карман куртки і прочитати в транспорті по дорозі з роботи. Це – ще одна спроба пережити і переосмислити історію: і
авторську, і власну, і загальнодержавну. І автор, як тонкий психолог, пропонує цей надзвичайно складний процес провести у простій і невимушеній формі.

Преса

Автор: Олександр Павлов
Видання: «Інтернет-видання «Dw-world.de»

«Я – письменник східнонімецького походження»

http://www2.dw-world.de/ukrainian/kultur/1.184465.1.html

На початку цього року у львівському видавництві «Кальварія» українською мовою вийшла книга «Сонячна алея», яку написав, мабуть, найвідоміший і найбільш суперечливий сучасний німецький письменник з теренів колишньої НДР Томас Бруссіґ. Українське видання «Сонячної алеї», що вийшло за підтримки міжнародного фонду «Відродження» та Інституту імені Гете, стала двадцятим перекладом цього твору.

Постать Томаса Бруссіґа - суперечлива й неоднозначна в сучасній Німеччині. І не тільки тому, що він змінив низку професій, відслужив в армії і написав ностальгійний чи то гімн, чи то реквієм Німецькій Демократичній Республіці - роман «Сонячна алея». У середовищі німецьких літераторів Бруссіґ виступає таким собі Дон Кіхотом, який воює з невидимими млинами, що вентилюють свідомість жителів країни й розмолочують їх на «східних» та «західних» німців. Нематеріальну стіну, що пролягає в головах громадян об'єднаної Німеччини, на відміну від бетонної Берлінської, зруйнувати куди важче. Приміром, німецькі ЗМІ весь час намагаються з'ясувати, „скільки НДР”, так би мовити, міститься в тій чи іншій суспільно-значущій особі, яка походить зі сходу. Канцлер Меркель – не виняток. На думку Бруссіґа, подібна форма оцінки свідчить про те, що в Німеччині існує така собі «шкала», згідно з якою громадяни Німеччини поділяються на «німців» та «східних німців»:

«Фактично, виходить, що буття східного німця виключає буття німецьке. На мій погляд, це абсолютно неприпустимо, адже жителі Сходу країни - такі ж німці, як і жителі її Заходу. Ви не повірите, але німецьким письменником мене вважають лише за кордоном. У Німеччині я – східнонімецький письменник. Хоча сам себе я назвав би радше німецьким письменником східнонімецького походження. Розділ на «східних» і «західних» я можу порівняти з негативними відгуками білих про чорних і навпаки. Ці безглузді узагальнення нагадують расизм».

Свою «Сонячну алею» Томас Бруссіґ називає «казкою про НДР», а на питання, скільки вигадки міститься в ній, загадково посміхається, мовляв, наскільки реальною може бути казка? Від сили, відсотків на 20. І все ж у його романі чітко простежуються зовсім не казкові відмінності світосприйняття німців у Східному й Західному Берліні - на прикладі родини Куппіш та їхнього «західноберлінського вуйка» Гайнца, що призводить до низки переплетених у сюжеті непорозумінь:

«Я гадаю, що ці непорозуміння ґрунтуються на тому, що і західні, і східні німці вірять ЗМІ або продовжують перебувати в полоні взаємних забобонів. Особисто для мене так звана різниця в ментальності поступово стає малоцікавою».

У «Сонячній алеї» безліч моментів зрозуміла жителям колишньої НДР - та й колишнього СРСР - без зайвих слів. Наприклад, як і чому «пропісочують» ідеологічно несвідомих товаришів? Або ж що таке дефіцит? Чому працівник торгівлі одягається більш вишукано, ніж водій трамвая? Звідки виникають черги? Чого платівки Rolling Stones продаються на „чорному” ринку за шалені гроші? Бруссіґ детально пояснює механізм кожного явища «соцреалізму»:

«У своєму романі я прагнув зобразити НДР як екзотичний зоопарк. Коли «Сонячна алея» побачила світ, НДР вже не існувала років десять. Тому не тільки західні німці нічого не знали про тамтешнє життя, але й у «нових федеральних землях» уже встигло вирости покоління, для якого життя в НДР було екзотикою. Тому моя книга адресована не лише жителям колишньої НДР. У ній також відображено феномен, який полягає в тому, що прекрасні спогади можуть залишитися не лише від найкращих часів».

Україну, а точніше Київ Томас Бруссіґ відвідав лише один раз - під час „помаранчевої” революції. За його висловом, він вирушив туди для занурення в атмосферу, дуже схожу на ту, яка панувала в Берліні під час падіння „стіни”. Бруссіґа приваблювало те, що українці вірять у власну здатність щось змінити. На його думку, революція чітко продемонструвала те, що Україна не потребує імпорту демократії, а сама є її джерелом. Проте письменника гнівить те, що демократичні досягнення українців не були гідно винагороджені Європою:

«Покарання бандитів і корупціонерів було можливе лише за умов підтримки ззовні. Я вважаю, що певною мірою досягнення «помаранчевої» команди звелися нанівець через те, що Європа відвернулася від них, сказавши: «Ви нам не потрібні». Орієнтир було втрачено, і політика зазнала поразки. За відсутності підтримки боротьба з противником, який ще донедавна був дуже могутнім, значно ускладнюється, якщо взагалі не стає неможливою».

З українських колег Томас Бруссіґ дуже цінує Юрія Андруховича, Андрія Куркова та Оксану Забужко, з якими знайомий особисто. А восени цього року він збирається відвідати Львів, де у видавництві «Кальварія» готується до друку його друге українське видання - роман «Перш, ніж хлопчики стають чоловіками»

Дата добавления: 2015-08-21