Соціально-психологічна профілактика девіацій

Існують різноманітні форми соціальної превенції девіантної поведінки.

Перша форма – організація соціального середовища, вплив на суспільство загалом, наприклад, через створення негативної суспільної думки щодо девіантної поведінки.

У рамках даної моделі профілактика включає, передусім, соціальну рекламу щодо формування установок на здоровий соціально орієнтований спосіб життя.

До такої роботи залучаються усі засоби масової інформації, зокрема, преса і телебачення. На фоні всеохоплюючої телеманії нагально необхідною стала служба соціально-психологічної цензури, яка б займалась вивченням впливу телепродукції, реклами на психіку підростаючого покоління і вилученням з ефіру тих передач, що виявились шкідливими для незрілої особистості дітей та підлітків, а також забезпеченням умов, за яких корисна інформація позитивно сприйматиметься і засвоюватиметься юними глядачами. За відсутності такої цензури альтернативою є не заборона споживання продукції ЗМІ сумнівної якості, а організація обговорення та аналізу її змісту зі школярами, виховання смаку, забезпечення умов для цікавого активного дозвілля, яке б сприяло задоволенню особистісних потреб учнів. У школах можуть функціонувати свої газета, радіо, телебачення, до роботи в яких залучаються самі діти

Друга форма профілактичної роботи – це інформування (лекції, бесіди, поширення спеціальної літератури, відеопродукції) про шкідливі наслідки різних форм девіантної поведінки. Сутність підходу полягає у спробі впливу на когнітивні процеси особистості з метою підвищення її здатності до прийняття конструктивних рішень. Метод дійсно збільшує знання але погано впливає на зміну поведінки. Само по собі інформування не знижує рівня девіації. У деяких випадках, навпаки, раннє знайомство з девіаціями стимулює посилення інтересу до них. Залякування також може викликати когнітивно-емоційний дисонанс, який мотивує даний вид поведінки.

У ряді випадків інформація подається невчасно: занадто пізно або занадто рано. Наприклад, досвід роботи з підлітками підказує, що бесіди з попередження наркозалежної поведінки повинні проводитись не пізніше 12-ти років. Вони не повинні містити детальний опис наркотиків та ефектів, які вони викликають.

Мало результативними виявляються й бесіди про покарання за різні злочини, які проводяться з підлітками працівниками правоохоронних органів з установкою, що знання кримінального кодексу, страх перед покаранням повинні утримати від порушення закону.

Третя форма профілактичної роботи – активне соціальне навчання соціально важливим навичкам. Зараз поширені наступні форми:

1. Тренінг резистентності (стійкості) до негативного соціального впливу. У процесі тренінгу змінюються установки на девіантну поведінку, формуються навички розпізнавання рекламних стратегій, розвивається здатність говорити “ні” у випадку тиску однолітків, дається інформація про можливість негативного впливу батьків та інших дорослих, які вживають алкоголь і т.п.

2. Тренінг асертивності або афективно-ціннісного навчання. Ґрунтується на уявленні, що девіантна поведінка безпосередньо пов’язана з емоційними порушеннями. Для попередження даної проблеми підлітків навчають розпізнавати емоції, виражати їх прийнятним чином і продуктивно справлятись зі стресом. В процесі групової психологічної роботи також формуються навички прийняття рішення, підвищується самооцінка, стимулюються процеси самовизначення і розвиток позитивних цінностей.

3. Тренінг формування життєвих навичок – найважливіших соціальних умінь особистості, а саме: уміння спілкуватися, підтримувати дружні зв’язки і конструктивно розв’язувати міжособистісні конфлікти; здатність приймати на себе відповідальність, ставити цілі, відстоювати свою позицію та інтереси; навички самоконтролю, впевненої поведінки, зміни себе та оточення.

Названі тренінги в освітніх закладах після відповідної підготовки можуть проводити психологи, соціальні педагоги, вчителі і навіть учні-активісти.

Четверта форма – організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці. Альтернативними формами активності визнані: пізнання (мандрівки), випробування себе (спорт), значуще спілкування, любов, творчість, суспільна діяльність (у тому числі професійна, релігійно-духовна, доброчинна).

У сімейному вихованні провідним профілактичним завданням виступає раннє виховання стійких інтересів, розвиток здатності любити і бути любимим, формування уміння працювати і розважати себе.

Сучасні психологічні дослідження формування особистості (О.К.Дусавицький, О.С.Безверхий та ін.) показують, що головною утворюючою цього процесу виступає розвиток інтересів індивіда. Якщо в учня актуалізованим є широке коло пізнавальних та соціальних потреб, прагнення самоактуалізації, якщо він будує стратегічні плани на майбутнє, то він зможе успішно протистояти негативним впливам, а у його житті не виявиться місця девіаціям. І, навпаки, бідність, утилітарність інтересів, несформованість життєвих перспектив виступає сприятливим ґрунтом для девіантної поведінки.

Важливою формою профілактики виступає створення широкої мережі шкільних та позашкільних закладів (гуртків, студій, секцій, клубів і т.п.), в яких діти й підлітки могли б знайти собі заняття до душі. Функціонування таких закладів не повинно сприйматись як щось другорядне у порівнянні з навчанням. Серйозно слід поставитись до відбору спеціалістів: вимоги повинні пред’являтись не лише рівню професійності, а й психолого-педагогічним здібностям, умінню зацікавлювати, впливати, встановлювати з підлітками довірливі взаємини. Зауважимо, що серед дорослих, які організовують гуртки та секції, на жаль, є такі, що зловживають своїм авторитетом у школярів, використовуючи їх у власних цілях, залучаючи до асоціальної діяльності. Тому першочергове значення в оцінці професійності працівників позашкільних закладів мають моральні установки.

Добре відомі випадки, коли відвідування гуртка чи спортивної секції надавали сенс життю, задовольняли зафрустровану у сім’ї та школі потребу підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні та позитивних емоціях, цим самим запобігаючи появі схильності до девіантної поведінки. Підліток, який, наприклад, завітав на станцію юннатів, щоб поцупити хвилястих папуг, там і залишався, зацікавлений діяльністю гуртка юних зоологів. Учень, який відчуває, що тренер його цінує й поважає, готовий задля нього, а пізніше задля власних досягнень у спорті позбутися негативних звичок, відповідальніше ставитись до навчання, дотримуватись соціальних норм. Школярі, які з різних причин в класі мають низький соціальний статус, є відторгнутими або ізольованими, в гуртках часто знаходять можливість компенсувати недостатність у спілкуванні з однолітками, що утримує їх від залучення до угруповань асоціальної спрямованості.

На території колишнього Радянського Союзу у 20-х роках минулого століття, після громадянської війни, одним з важких наслідків якої була масова дитяча безпритульність, в освітніх закладах особливо популярним був учнівський театр, в якому діти могли задовольнити свої потреби в активності, творчості, самореалізації, розвитку різноманітних здібностей. Сучасна психологія розглядає театральну діяльність загалом і драматизацію, зокрема, як потужний засіб психологічної корекції, спрямований на відреагування негативних емоцій, вироблення нових поведінкових стратегій, зміну життєвих установок. Шкільний театр є однією з ефективних форм профілактики девіацій.

П’ята форма – організація здорового способу життя, яка ґрунтується на уявленнях про особисту відповідальність за здоров’я, гармонію з оточуючим світом та своїм організмом. Труднощі впровадження цього підходу в нашому суспільстві зумовлені, особливостями пострадянського менталітету, в якому відмічаються досить міцні установки нехтуванням власним і чужим здоров’ям та фізичним станом.

Шоста форма – активізація особистісних ресурсів, яка стає можливою після проведення потужної психоконсультативної роботи. В результаті індивід виразно усвідомлює власний внутрішній світ з його суперечностями та конфліктами, прагне змінитися і вірить у свої сили.

Сьома форма – мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки. Ця форма роботи використовується випадках вже сформованої девіації. Вона спрямована на профілактику рецидивів або їх негативних наслідків.

Як відомо, девіантний підліток, пройшовши курс реабілітації, повертається у середовище, в якому, по-перше, зберігаються чинники, що зумовили асоціальну спрямованість його розвитку, по-друге, незмінною залишається установка щодо його поведінки. Йдеться про те, що найближче соціальне оточення колишнього девіанта свідомо чи мимоволі демонструє негативну упередженість, підозріливість, небажання відновлювати взаємини тощо. Труднощі адаптації та самоствердження в такому середовищі можуть зумовити рецидиви. Тому виникає необхідність третинної профілактики, яка полягає в контролі, наданні допомоги у вирішенні проблем та в психологічній підтримці.

Психопрофілактика здійснюється у вигляді тренінгів, освітніх програм, психологічного консультування, кризової допомоги (телефон довіри), психотерапії межових станів та нервово-психічних розладів.

Дата добавления: 2015-09-03