Космос, ноосфера і проблема виживання людства

ІІ.1.5. Космічне право в системі нового міжнародного правопорядку

Космос, ноосфера і проблема виживання людства

Космос завжди приваблював людину, інтерес до нього сформувався ще в глибинах міфологічної свідомості і зберігався на всіх етапах історичного розвитку людства. Космологічні ідеї завжди залишаться в центрі світоглядних побудов, а розгортання і подальший розвиток космічних досліджень є важливим прискорювачем соціального прогресу. Така оцінка освоєння космосу відбиває фундаментальність космічної діяльності з точки зору реалізації людської сутності.

У наш час спостерігається тенденція до поновлення цілісного космічного світорозуміння, втраченого відчуття причетності людини до космосу. Сучасна людина намагається відчути себе не випадковою у космосі, про що свідчать розповсюдження та актуалізація ідей антропокосмізма.

Своєрідне відродження концепції єдності людства і Всесвіту знайшло своє відображення в роботах В.І. Вернадського, К.Е. Ціолковського, Ю.В. Кондратюка, О.Л. Чижевського, М.Г. Холодного та ін. У роботах цих вчених прагнення до оволодіння «небесним простором» розкрито не стільки як проблему технологічну, скільки як моральну.

Людська цивілізація, вийшовши в космічний простір, не тільки претендує на статус «перетворювача і володаря» природи, але й реалізує його. Діяльність людства набула планетарних масштабів і глобального характеру. Але досягнення науково-технічного прогресу спровокували небезпечні надії людини на безмежну владу її над природою. Втративши інтуїтивне відчуття своєї єдності з природою та вважаючи, що вона живе за своїми власними надприродними або поза природними законами, людина починає інтерпретувати природу як передумову для розвитку складної інфраструктури соціуму або необмежену сукупність ресурсів, які, в кращому випадку, слід використати раціонально.

Під впливом досягнень науково-технічного прогресу відбуваються якісні зміни в сфері взаємодії суспільства і природи, людини і космосу.

Планета Земля сформувалася в результаті масштабних космічних, геотектонічних і геохімічних процесів, на які згодом наклався процес виникнення і розвитку біосфери. Поява і становлення людини як однієї з компонент біосфери на перших порах не викликали особливих збурень в її (людини) природному оточенні. У боротьбі за існування homo sapiens, опанувавши вогонь і найпростіші знаряддя праці, займаючись полюванням, скотарством, землеробством з випалюванням лісів під посіви, а пізніше їх вирубуванням з метою будівництва тощо, безперечно вже вносив визначені збурення в природу. Але поки можливості його були обмежені, ці впливи були не дуже великі.

Поступовий технічний прогрес, що вилився у промислову революцію, кардинально змінив ситуацію. Пізнаючи закони природи і створюючи все більш могутню техніку, стрімко зростаюче людство за масштабами свого втручання у природу наблизилося до природних сил.

Успіхи в освоєнні космічного простору, в опануванні ядерної енергії, в досягненнях генної інженерії додали людству у другій половині ХХ століття оптимізму та впевненості в успішному подоланні окремих проблем, що залишалися на порядку денному індустріального суспільства споживання: все більш зростаюча прірва між рівнем життя розвинених країн і таких, що розвиваються; вичерпаність низки природних ресурсів; скінченність запасів «класичних» енергоносіїв; епідемії хвороб, які до цього часу або особливо не докучали, або взагалі були невідомі людству (наприклад, онкологічні та сердечно-судинні захворювання, ВІЛ/СНІД, пташиний та свинячий грип тощо).

В кінці минулого століття стало очевидним, що численні оптимістичні прогнози розвитку людської цивілізації не виправдалися або виправдалися тільки частково. Прискорений технічний і соціальний прогрес, який обіцяв вирішення планетарних проблем забезпечення людства теплом і енергією, продовольством і житлом, медичним обслуговуванням, культурним розвитком і освітою, збереженням довкілля та підтримкою особистої та колективної безпеки, виявився в протиріччі з еволюційними процесами в суспільстві та природі.

Відійшовши від шоку військової ядерної загрози, людство виявило, що локальні екологічні катастрофи стали стрімко переростати у глобальні проблеми: кислотні дощі, розвиток «парникового ефекту», виснаження озонового шару, масштабні забруднення токсичними хімічними речовинами та радіонуклідами, стрімке скорочення біологічного різноманіття, таке інше. Все це свідчило про те, що для людства згубною може виявитися аж ніяк не тільки загроза ядерної війни.

Багато з того, що створювалося генієм людського розуму в ім’я і для блага людини (атомна енергія, швидкісний транспорт, трансплантація органів, генна інженерія, глобальна комунікаційна система, масова культура і нові релігії) в більшості випадків поверталися своєю протилежністю, додаючи проблем цивілізації та наносячи непоправної шкоди довкіллю.

І не дивно, що представники світової наукової думки, висвітлюючи широкій громадськості корені причин, які заганяють цивілізацію в режим самовинищення, все настирливіше вимагали більш активної скоординованої роботи міжнародних організацій, державних діячів, інших представників світової еліти над зміною пріоритетів суспільного прогресу. Щоб вижити і продовжити розвиток цивілізації – необхідно змінити себе, писав ще в 50-х роках ХХ століття один із засновників кібернетики Н. Вінер[1].

Зрозуміло, такі зміни відбудуться не стихійно, а цілеспрямовано, усвідомлено, і головним механізмом управління переходом на модель сталого розвитку має стати моральний, гуманний розум усього об’єднаного людства. Саме глобальне поєднання людства на розумній, максимально гуманізованій і екологізованій основі і є ідеєю становлення сфери розуму (ноосфери), запропонована видатним вітчизняним вченим В. Вернадським, як якісно нового стану цивілізації[2].

зусилля відомих вчених, представників політичних і ділових кіл з різних країн світу (і в першу чергу, діяльність Римського клубу) підготували грунт для обговорення проблем глобального розвитку на міждержавній основі в рамках ООН. У 1972 році на Стокгольмській конференції ООН, висловивши серйозні занепокоєння станом навколишнього середовища та перспективами розвитку цивілізації в умовах невпинного зростання населення планети, і з метою подальшого опрацювання порушених проблем світовий форум утворив спеціальну структуру в системі ООН – Програму ООН з довкілля (ЮНЕП). За час, що минув, ЮНЕП, інші структури ООН і Міжнародна спілка наукових союзів (МСНС) здійснили величезний обсяг роботи.

Але з плином часу ставало все більш очевидним, що в рамках існуючої моделі індустріального розвитку захист довкілля носить характер боротьби з наслідками, а не з причинами, що їх породжують. Все виразніше світова спільнота усвідомлювала необхідність кардинального перегляду самої моделі розвитку людського суспільства.

До нового міжнародного правового порядку

Нові тенденції світового суспільного розвитку, що позначилися наприкінці XX – початку XXI століття, поставили перед наукою міжнародного права низку важливих теоретичних і практичних задач, від ефективного рішення яких багато в чому залежатиме вибір стратегічного напряму розвитку, а, можливо, й існування людської цивілізації.

Найголовніша з цих задач, на наш погляд, полягає сьогодні у визначенні змістовних характеристик майбутнього світового правопорядку, заснованого на верховенстві права, а також у створенні необхідних механізмів і процедур його побудови та функціонування в умовах ноосферних засад подальшого розвитку цивілізації.

Актуальність постановки зазначеної проблеми зумовлюється фундаментальними змінами, що відбулися в світі на рубежі 1980 – 90-х років, які привели до розпаду системи міжнародних відносин, яка склалася в середині ХХ століття, заснованої на протистоянні блоків соціалістичних і капіталістичних держав. На зміну біполярному світу часів «холодної війни» прийшла нова складна світова система, що динамічно розвивається.

Проте, всупереч очікуванням багатьох політичних і наукових діячів, вказані процеси не привели до істотного зближення Сходу і Заходу, Півдня і Півночі та, як наслідок, побудови єдиної світової спільноти, заснованої на універсальних цінностях, принципах взаємодопомоги і співпраці всіх держав світу. Навпаки, на фоні зростання глобальної взаємозалежності достатньо прозоро стали виявлятися тенденції розростання регіональних етнічних конфліктів, посилення сепаратистських тенденцій і стрімкого зростання міжнародного тероризму.

У становленні сучасного міжнародного правопорядку можна виокремити: соціально-економічні передумови (потреби в упорядкуванні міжнародного життя, поведінки держав, народів, міжнародних організацій тощо; припинення «холодної війни» і розпад блокових систем; міжнародні економічні, політичні та інші по­треби й інтереси; міжнародна законність тощо) і спеціальні юридичні передумови (необхідність правової впорядкованості міждержавних відносин; наявність міжнародного права як сукупності норм і правил поведінки, які утворюють струнку систему; наявність суб'єктів міжнародного права як можливих учасників правового по­рядку та їхній певний юридичний статус; наявність міжнародно-правових відносин, які поєднуються в цілісну, впорядковану систему; міжнародно-правові методи встановлення та підтримки міжнародно-правового порядку тощо).

Характер міждержавних відносин, що склався наприкінці минулого століття та цілий «букет» негативних явищ планетарного масштабу об'єктивно зумовив необхідність встановлення нового світового правопорядку, пошуку якісно нових методів і засобів здійснення зовнішньополітичної діяльності держав для забезпечення сталого розвитку.

Порядок денний на ХХІ століття (Концепція сталого розвитку), прийнятий на конференції ООН з довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році (Ріо-92), Стратегія із забезпечення більш безпечного світу, схвалена Всесвітньою конференцією зі зменшення небезпеки стихійних лих в Йокогамі у 1994 році, та низка інших документів світових форумів кінця минулого – початку поточного десятиліття не тільки сформулювали ті глобальні проблеми, що стоять перед сучасною цивілізацією, але й позначили основні орієнтири становлення безпечного світу та суспільства сталого розвитку, а також здійснили спробу спрогнозувати можливі шляхи реалізації на практиці стратегії ноосферогенезу.

Перехід до сталого розвитку вимагатиме кардинальної переорієнтації мислення і появи «наднового» – ноосферно-випереджаючого мислення людини, за допомогою якого тільки й можливо буде реалізувати ноосферний вибір цивілізації...

Поява загальнопланетарних розумних дій, тобто, початок переходу до ноосфери в глобальних масштабах може йти, не дивлячись на протиріччя та існування держав на планеті, – через формування національних концепцій і стратегій переходу до сталого розвитку. Такий підхід орієнтований на збереження і навіть укріплення державного управління та його коадаптації з наднаціональними і глобальними структурами управління розвитком, що формуються і не завжди переслідують мету сталого розвитку[3].

Отже можна говорити, що сучасна цивілізація не може не піклуватися про нагальну необхідність встановлення нового світового правового порядку, заснованого на «наднових ноосферно-випереджаючих» засадах.

Важливе місце в правових механізмах, що забезпечують розвиток такого наднового світового правопорядку відведене механізмам космічного права, яке регламентує космічні відносини членів світової спільноти[4].

Дата добавления: 2015-08-13