Методичне забезпечення

Методичне забезпечення навчальної дисципліни «Корпоративне право» включає:

- програму з навчальної дисципліни «Корпоративне право»;

- навчальні посібники з корпоративного права у бібліотеці НАВС;

- інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних занять, які містяться у навчально-методичному комплексі з дисципліни «Корпоративне право»;

- завдання для самостійної роботи студентів, які містяться у навчально-методичному комплексі з дисципліни «Корпоративне право»;

- тестові завдання до семінарських, практичних занять, які містяться у навчально-методичному комплексі з дисципліни «Корпоративне право»;

- модульні контрольні роботи для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу;

- методичні матеріали для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання рефератів, наукових робіт, які містяться у навчально-методичному комплексі з дисципліни «Корпоративне право»;

- навчально-методичний комплекс з дисципліни «Корпоративне право».

13. Рекомендована література

Основні законодавчі та нормативно-правові акти:

1. Господарський кодекс України.

2. Господарський процесуальний кодекс України.

3. Цивільний Кодекс України.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

5. Кримінальний Кодекс України.

6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р.

7. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р.

8. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1994р.

9. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05. 2003 р.

10. Закон України “Про цінні папери та фондовой ринок” від 23.02.2006р.

11. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р.

12. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2006 р.

13. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р.

14. Закон України «Про Кабінет міністрів України» від 16.05.2008 р.

15. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.11.1996 р.

16. Закон України «Про Фонд державного майна» від 09.12.2011 р.

17. Закон України «Про кооперацію» від 10.07.2003 р.

18. Указ Президента України «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку» від 23.11.2011 р. № 1063/2011.

19. Методика оцінки державних корпоративних прав. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1999 р.

20. Основні концептуальні підходи до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2004 р.

21. Положення про реєстр державних корпоративних прав. Затверджено Наказом Національного агентства України з управління державними корпоративними правами 14.05.99р.

22. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 р. “Про управління корпоративними правами держави”.

23. Рішення ДКЦПРФ від 11.12.2003 «Про затвердження Принципів корпоративного управління».

24. Рішення ДКЦПРФ від 26.01.2005 «Про схвалення Методичних рекомендацій щодо доступу акціонерів та інших заінтересованих осіб до інформації про акціонерне товариство».

25. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.11. 2008 р. N 1040 «Загальне Положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації».

Допоміжна література:

26. Андрущенко І. Форми та методи державного контролю на ринку цінних паперів.// Право України. -2002- №2.- С.47-49.

27. Вінник О., Щербина В.С. Акціонерне право: навчальний посібник / За ред. проф. В.С. Щербини. – К., 2000. –544с.

28. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення – К., 2003.- 352с.

29. Лукач І. В. Правове становище холдингових компаній: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 240с.

30. Господарське право: Практикум/ В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О.М. Вінник та інші; За заг. ред. В.С. Щербини. –К.: Юрінком Інтер, 2001. 0320с.

55. Договори у підприємницькій діяльності. / Уклад. О.Руденок, В.Кузнєцов. – Х.: Фактор, 2003.- 192 с.

56. Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: Навчальний посібник. – К.: Знання - Прес, 2002. – 317с.

57. Зеркалов Д. В. Рейдеры. Пособие. – К.: КНТ, 2007. – 188 с.

58. Івченко О.М. Перевірки органами контролю суб’єктів підприємництва. Досвід захисту. – К.: Юстиніан, 2003. – 184с.

59. Кашанина Т.В. Корпоративное право. – М.: Высшая школа, 2006 г. – 814 с.

60. Кашанина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества. – М.: Инфра – М, Кодекс, 1999. – 345с.

61. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины: Практическое пособие. – К., 2000.

62. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. – К.: Юстиниан, 2003. – 368с.

63. Контроль і перевірки підприємницької діяльності. – Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - №8. – 400с.

64. Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток: Зб. наук. пр.:За матеріалами міжрегіон. наук.-практ. конф., м. Івано-Франківськ, 26-27 вересня 2003 р. / Академія правових наук України; НДІ приватного права і підприємництва; Юридичний ін-т Прикарпатського ун-ту ім. В.Стефаника / О.Д. Крупчан (голова ред.кол.) — К., 2004. — 428с.

65. Корпоративне право України: підручник / В.В. Луць, В.А. Васильєва, О.Р. Кібенко, І.В. Спасибо-Фатєєва [та ін.]; за заг. ред. В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 384 с.

66. Коссак В., Бачун О. Практика вирішення спорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав (за матеріалами узагальнення практики Господарського суду м. Києва). //Право України. -2003- №12.- С.54-57.

67. Кройтор В.А. Гражданский процесс. - Харьков: Эспада, 2002. – 288с.

68. Кравчук В. М. Корпоративне право: Науково-практ. коментар законодавства та судової практики — К.: Істина, 2005. — 720с.

69. Кройтор В.А. Защита прав и интересов в суде. Научно – практическое пособие. – Харьков: Эспада, 2002. – 528с.

70. Мельник О. О.Корпоративне право: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана" — К.: КНЕУ, 2008. — 232c.

71. Небава М.І. Теорія корпоративного управління: вузлові питання. - Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.- 295 с.

72. Петруся Ю.Є. Акціонерні товариства в Україні: проблеми емітентів та інвесторів. – Дніпропетровськ, 2000. –100с.

73. Підприємницьке право: Практикум/ Л.В. Ніколаєва, О.В. Старцев, П.М. Пальчик, О.О. Бакалінська.- К.: Істина, 2002. – 200с.

74. Полешко А. Становлення в Україні корпоративного права (з науково-практичної конференції).// Право України. -2003- №11.- С.162-171.

75. Саніахметова Н. Поняття суб’єктів підприємницької діяльності.// Право України. -2001- №9.- С.29-33.

76. Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна, Кібенко Олена Рувімівна, Борисова Валентина Іванівна.Корпоративне управління: монографія / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / Інна Валентинівна Спасибо-Фатєєва (ред.). — Х.: Право, 2007. — 498с.

77. Щербина В.С. Господарське право України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480с.

78. Яценко Ігор Станіславович.Корпоративне право Республіки Польща (основні положення): наук.-практ. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 232c.

14. Інформаційні ресурси

1. www.zakon1.gov.ua - Офіційний сайт Верховної Ради України

Плани-конспекти лекційних занять

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ внутрішніх справ

Кафедра господарсько-правових дисциплін

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

Т.в.о завідувача кафедри господарсько-правових

дисциплін

__________________ Нескороджена Л.Л.

__.________ 2013 р.

План-КОНСПЕКТ проведення

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

з дисципліни «Корпоративне право»

ТЕМА № 1. Загальнотеоретичні поняття корпоративного права.

(2 год.)

З навчальної дисципліни: “Корпоративне право”.

Категорія слухачів: студенти (курсанти, слухачі) навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр».

Навчальна мета: домогтися обізнаності студентів у теоретичних питаннях, що передбачаються програмою навчальної дисципліни, слугувати подальшому міцному засвоєнню знань, формуванню практичних умінь і навичок з конкретно­го навчального матеріалу.

Виховна мета: сприя­ти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.

Розвивальна мета: розвивати інтелектуальні здібності, мов­лення, пам'ять, увагу, уяву, мислення, спостережли­вість, активність, творчість, самостійність студентів, прищеплювати їм раціональні способи пізнавальної діяльності та ін.

Навчальний час: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний проектор, комп’ютер.

Наочні засоби: використання навчально-методичного комплексу з курсу «Корпоративне право» елементів мультимедійного супроводження.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: Господарське право, Адміністративне право, Цивільне право, Господарський процес, Трудове право, Фінансове право.

Забезпечувані дисципліни: Акціонерне право, Корпоративне управління.

План лекції (навчальні питання):

1. Історичний розвиток корпорації як об’єднання осіб. Поняття корпоративного права. Корпоративне право в суб’єктивному та об’єктивному значенні.

2. Ознаки корпоративного права. Співвідношення корпоративного і акціонерного права, господарського права, цивільного права. Тенденції розвитку корпоративного права за кордоном і в Україні.

3. Корпоративні правовідносини, як предмет корпоративного права.

4. Поняття та класифікація корпоративних норм. Джерела корпоративного права.

5. Методи корпоративного права.

6. Місце науки та навчального курсу в системі загальних і спеціальних юридичних дисциплін, їх зв’язок з іншими правовими дисциплінами, теоретичне і практичне значення для підготовки спеціалістів.

Література до теми:

1. Господарський кодекс України.

2. Господарський процесуальний кодекс України.

3. Цивільний Кодекс України.

4. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р.

5. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р.

6. Андрущенко І. Форми та методи державного контролю на ринку цінних паперів.// Право України. -2002- №2.- С.47-49.

7. Вінник О., Щербина В.С. Акціонерне право: навчальний посібник / За ред. проф. В.С. Щербини. – К., 2000. –544с.

8. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення – К., 2003.- 352с.

9. Лукач І. В. Правове становище холдингових компаній: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 240с.

10. Господарське право: Практикум/ В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О.М. Вінник та інші; За заг. ред. В.С. Щербини. –К.: Юрінком Інтер, 2001. 0320с.

11. Договори у підприємницькій діяльності. / Уклад. О.Руденок, В.Кузнєцов. – Х.: Фактор, 2003.- 192 с.

12. Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: Навчальний посібник. – К.: Знання - Прес, 2002. – 317с.

13. Зеркалов Д. В. Рейдеры. Пособие. – К.: КНТ, 2007. – 188 с.

14. Івченко О.М. Перевірки органами контролю суб’єктів підприємництва. Досвід захисту. – К.: Юстиніан, 2003. – 184с.

15. Кашанина Т.В. Корпоративное право. – М.: Высшая школа, 2006 г. – 814 с.

16. Кашанина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества. – М.: Инфра – М, Кодекс, 1999. – 345с.

17. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины: Практическое пособие. – К., 2000.

18. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. – К.: Юстиниан, 2003. – 368с.

19. Контроль і перевірки підприємницької діяльності. – Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - №8. – 400с.

20. Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток: Зб. наук. пр.:За матеріалами міжрегіон. наук.-практ. конф., м. Івано-Франківськ, 26-27 вересня 2003 р. / Академія правових наук України; НДІ приватного права і підприємництва; Юридичний ін-т Прикарпатського ун-ту ім. В.Стефаника / О.Д. Крупчан (голова ред.кол.) — К., 2004. — 428с.

21. Корпоративне право України: підручник / В.В. Луць, В.А. Васильєва, О.Р. Кібенко, І.В. Спасибо-Фатєєва [та ін.]; за заг. ред. В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 384 с.

22. Коссак В., Бачун О. Практика вирішення спорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав (за матеріалами узагальнення практики Господарського суду м. Києва). //Право України. -2003- №12.- С.54-57.

23. Кройтор В.А. Гражданский процесс. - Харьков: Эспада, 2002. – 288с.

24. Кравчук В. М. Корпоративне право: Науково-практ. коментар законодавства та судової практики — К.: Істина, 2005. — 720с.

25. Кройтор В.А. Защита прав и интересов в суде. Научно – практическое пособие. – Харьков: Эспада, 2002. – 528с.

26. Мельник О. О.Корпоративне право: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана" — К.: КНЕУ, 2008. — 232c.

27. Небава М.І. Теорія корпоративного управління: вузлові питання. - Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.- 295 с.

28. Петруся Ю.Є. Акціонерні товариства в Україні: проблеми емітентів та інвесторів. – Дніпропетровськ, 2000. –100с.

29. Підприємницьке право: Практикум/ Л.В. Ніколаєва, О.В. Старцев, П.М. Пальчик, О.О. Бакалінська.- К.: Істина, 2002. – 200с.

30. Полешко А. Становлення в Україні корпоративного права (з науково-практичної конференції).// Право України. -2003- №11.- С.162-171.

31. Саніахметова Н. Поняття суб’єктів підприємницької діяльності.// Право України. -2001- №9.- С.29-33.

32. Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна, Кібенко Олена Рувімівна, Борисова Валентина Іванівна.Корпоративне управління: монографія / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / Інна Валентинівна Спасибо-Фатєєва (ред.). — Х.: Право, 2007. — 498с.

33. Щербина В.С. Господарське право України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480с.

34. Яценко Ігор Станіславович.Корпоративне право Республіки Польща (основні положення): наук.-практ. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 232c.

1. В українській правовій науці галузь «Корпоративне право» відносно нова. Проте, всесвітня історія підтверджує, що основоположне поняття галузі «корпорація» має глибоке історичне коріння. Для більш глибокого розуміння сутності корпоративного права як явища вважаю за потрібне провести невелики історичний екскурс.

Так, процес історичного розвитку корпорацій і корпоративного права можна підрозділити на декілька етапів.

1 етап: поява перших колективних форм господарської діяльності, формування перших корпоративних норм. Ще в Древньому Римі існували різні види об'єднань - муніципії (міські громади), релігійні об'єднання, союзи осіб однієї професії. Римські юристи звертають увагу на появу нового суб'єкта права - корпорації, тобто спільності або об'єднання фізичних осіб. Ними відзначається, що корпорації можуть мати в власності певне майно, зміна складу корпорації не впливає на її існування.

У середні століття з'являються нові форми спільного здійснення господарської діяльності – торговельні гільдії, морські, гірські товариства й ін.

Більш наближені до корпорацій сучасного типу морські товариства. Прибуток розподілялася між пайовиками. Керування справами здійснювалося за допомогою загальних зборів пайовиків. Питання вирішувалися більшістю. Обман і спекуляція при продажу паїв уперше викликали необхідність державного нагляду за діяльністю корпорацій - у гірські товариства направлялися державні представники.

Перші норми корпоративного права встановлювалися не державою, а самими учасниками корпоративних відносин. Вони, як правило, ніде не фіксувалися й мали характер звичаю.

2 етап. Зародження корпорацій і корпоративного права (XVст. - перша половина XIX ст.). Бурхливий розвиток торгівлі спричинив поява двох різновидів корпорацій – повного товариства й акціонерного товариства.

В той же час зароджується й ще одна форма корпорації - командитне товариство. Відрізнялося воно від повного тим, що деякі товариші брали участь в об'єднанні тільки шляхом внесення частини капіталу, при цьому їхня особистість залишалася, при бажанні, невідомої для сторонніх.

Виникнення акціонерних товариств було викликане необхідністю створення дуже значного за розмірами капіталу для здійснення великих торговельних, а потім і промислових підприємств. Перші акціонерні компанії з'являються в країнах, найбільше активно здійснюючих морську торгівлю з далекими й екзотичними країнами - Індією, Африкою, Бразилією й ін.

Наступним етапом був поділ капіталу компанії (і відповідно кожної частки участі) на рівні частини, які одержали назву акцій. Акції стали предметом біржового обороту, їх можна було відчужувати шляхом оцінки в книгах компанії, яка провадилася в присутності контрагентів і директора компанії й ними підписувалася.

Однак час показав, що неодмінним супутником таких компаній є спекуляція - акціями, виникнення й зникнення підприємств, що супроводжується збитками для їхніх учасників, обманом акціонерів. Тому й у Голландії й в Англії держава робить перші спроби врегулювати діяльність акціонерних компаній.

Особливістю зародження акціонерних компаній в Франції й Німеччині було те, що дані корпорації виникали з ініціативи уряду, мали не тільки економічну, але й політичну спрямованість, а також діяли під твердим державним контролем.

3 етап. Масова поява корпорацій. Формування корпоративного права як галузі права і законодавства (друга половина XIX - початок XX століття).

Масова поява корпорацій пов'язана з розвитком капіталістичних відносин.

У більшості країн формується спеціальне законодавство про компанії.

Таким чином, до початку XX століття зформувалися основні сучасні організаційно-правові форми корпорацій: акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю, повне й командитне товариства.

4 етап. Корпорація - переважна форма здійснення підприємницької діяльності. Удосконалювання (повна ревізія) корпоративного права, виділення його підгалузі - акціонерного права.

Статистика показує, що провідну роль в сучасній економіці відіграють корпорації, оскільки вони впливають не тільки на розвиток економіки (як це було в XIX - початку XX століття), але й на законодавчий процес, політику, науку, культуру й інші області людської діяльності.

Росію не обійшли стороною типові хвороби акціонерної форми: очікування нереально високих доходів, ажіотаж навколо акцій і спекуляція ними; обдурювання (передплата на акції зовсім неспроможних компаній), шахрайство засновників, масове банкрутство компаній і руйнування їхніх учасників.

В СРСР у перші роки створення були предприйняти спроби запровадження акціонерної форми підприємств, проте вони є такими лише за формою, а по суті зберігають риси державних підприємств. З 1985 р. починається відродження підприємницьких корпорацій.

У 1990 р. були затверджені Положення про акціонерні товариства і товариства з обмеженої відповідальністю й Положення про цінні папери, що заклали правову основу для розвитку підприємницьких корпорацій.

Законодавче регулювання процесів створення й діяльності господарчих товариств стало формуватися в Україні з початку 90-х років, після знаходження країною політичної й економічної незалежності. Перші нормативні акти поклали щодо приватизації приватизації державної власності заклали підстави для створення великих відкритих акціонерних товариств на базі майна колишніх державних підприємств.

Якщо поява в Україні перших корпорацій і перших законодавчих актів про них ми зв'язуємо з початком 90-х років, то наука корпоративного права почала розвиватися ще пізніше. Тільки в другій половині 90-х років вітчизняні вчені стали виділяти в особливу групу правовідносин, пов'язані зі створенням, діяльністю й ліквідацією підприємницьких корпорацій, і присвячувати їм окремі наукові дослідження. Причому сам термін «корпоративне право» зазначається й уживається далеко не всіма вченими, що працюють у даній області, про що вже згадувалося вище

Вчення про господарчі товариства (торговельних товариствах) було ґрунтовно розвинене ще в роботах відомих дореволюційних учених, серед яких особливе місце займають праці Г. Шершеневича, А. Каминки, І. Тарасова, Л. Петражицкого, О. Квачевского.

Положеннями Закону «Про акціонерні товариства» передбачені правила поведінки осіб, що мають зацікавленість у висновку угоди. Інформація про наявність зацікавленості обов'язково повинна розкриватися даними особами, вони можуть відсторонятися від обговорення питань, пов'язаних з даною угодою й голосування по них. Проект передбачає, що порушення зацікавленими особами вимог про розкриття своєї зацікавленості є підставою для пред'явленні до них позовів про відшкодування суспільству збитків, заподіяних такий угодою. Якщо друга сторона по угоді знала або повинна була знати про наявність у посадової особи або акціонера відповідної зацікавленості (тобто діяла несумлінно), те така угода може бути визнана недійсної.

Виникає питання: яке місце займає корпоративне право в системі права України, чи є воно самостійною галуззю права, подотраслью або правовим інститутом?

Відповістити на дане запитання досить складно. В законодавстві й доктрині багатьох закордонних країн корпоративне право давно вже існує як самостійна галузь або підгалузь права. Більшу роль у становленні корпоративного права зіграли його джерела - корпоративні закони закордонних держав, які мають значний обсяг і містять норми багатьох галузей: цивільного, торговельного, адміністративного, фінансового, карного та ін. Наявність таких законів-кодексів і дозволяє говорити про корпоративне право як про самостійну комплексну галузь.

В Україні корпоративне право перебуває в стані становлення й говорити про існування окремої галузі або хоча б підгалузі ще рано. На думку багатьох вчених, корпоративне право сьогодні не визнається в якості самостійної галузі права або законодавства. Таким чином, у цей час корпоративне право є правовим інститутом, причому комплексним, оскільки включає норми різних галузей права.

Утримування даного правового інституту (і особлива наявність спеціальних корпоративних норм, що регулюють внутріфірмові відносини) не дозволяє його повністю включити у яку-небудь із відомих галузей права, тобто корпоративне право як правовий інститут носить міжгалузевий характер.

Корпоративне право - комплексний міжгалузевий правовий інститут, норми якого регулюють приватно-правові та публічно-правові відносини, що складаються у зв'язку з утворенням, діяльністю й ліквідацією корпорацій (юридичних осіб), включаючи відносини внутрішньофірмового характеру.

Термін «Корпоративне право» маємо розглядати як в о’бєктивному так і в суб’єктивному значенні. П раво як повноваження суб’єкту на здійснення певних дій, і поняття права як сукупності норм які регулюють певний вид суспільних відносин.

У суб'єктивному змісті корпоративне право може розглядатися як:

право осіб вступати в об'єднання, створюючи тим самим новий суб'єкт права;

права особи, що випливає з його членства (участі) у тієї або іншій корпорації (це може бути право майнового або немайнового характеру);

як правило учасники корпорацій, і особливо підприємницьких, мають цілу сукупність майнових і немайнових прав, які й називаються корпоративними).

Саме в останньому значенні термін «корпоративне право» уживається в нормах вітчизняного законодавства. Уперше про дане поняття без якої-небудь його розшифровки згадувалося в п.5 Декрету КМУ від 31.12.1992 г. №24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створениз за участі державних підприємств». У потім офіційнім роз'ясненні даного Декрету було зазначено, що під корпоративним правом розуміється право громадян на керування суб'єктами підприємницької діяльності й одержання дивідендів у відповідності зі своєю часткою майна.

Сьогодні визначення корпоративних прав дається й в інших правових нормах: Податковий кодекс України, ст.2 Закону «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р., Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 N 514-VІ:

право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

В об'єктивному змісті корпоративне право можна визначити як систему норм, що регулюють відносини, що складаються у зв'язку з утворенням, діяльністю й ліквідацією корпорації. Таким чином, залежно від того, яке значення ми надаємо терміну «корпорація» (юридична особа, господарче товариство або акціонерне товариство) буде варіюватися й утримування поняття «корпоративне право».

У самому широкому змісті корпоративне право – це по суті право юридичних осіб, що визначає порядок їхнього виникнення, функціонування й ліквідації. Частіше корпоративне право трактують як сукупність норм, що регулюють діяльність господарчих товариств.

Поряд із цією назвою галузі зустрічаються інші: "кооперативне право", "акціонерне право", "право господарських товариств". Усі вони мають один спільний недолік: походять від якоїсь однієї організа­ційно-правової форми (виду) юридичної особи. Натомість корпоративне право регулює відносини у юридичній особі незалежно від її організаційно-правової форми.

Корпоративне право існує в тісному взаємозв'язку з іншими галузями права. Найбільш близькими є цивільне та адміністра­тивне право.

Цивільне право є джерелом, з якого виникло корпоративне право. Це, так би мовити базова галузь. Кор­поративне право — це наслідок розвитку цивільно-правового інституту юридичної особи. Цивільне право визначає поняття юридичної особи, її систему та правовий статус, умови виникнення (створення) та припинення. Усі ці відносини є цивільно-правовими. Однак ми їх включаємо до корпоратив­ного права з огляду на предметну пов'язаність з юридичною особою, яка, безперечно, є центральною категорією корпора­тивного права.

Адміністративне право регулює публічно-правові аспекти "життя" юридичних осіб: їх державну реєстрацію, економічну концентрацію, реєстрацію емісії цінних паперів та діяльність на ринку цінних паперів, відповідальність посадових осіб тощо.

Трудове право частково регулює працю учасників товариств, контрактну форму роботи керівників виконавчих органів, участь трудових колективів у процесі прийняття корпоративних рішень.

Фінансове право регулює особливості формування статут­ного капіталу юридичної особи, бухгалтерський облік його майна та господарських операцій, оподаткування операцій з корпора­тивними правами тощо.

Кримінальне право встановлює відповідальність за злочини, так чи інакше пов'язані із використанням юридичної особи, наприклад за фіктивне підприємництво, фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, незаконні дії у разі банкрутства, порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів, виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів, незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару.

3. Корпоративні відносини – це врегульовані нормами права та внутрішніми нормами корпорації відносини з приводу реалізації учасниками своїх корпоративних прав в процесі створення, функціонування та припинення корпорації.

Предмет корпоративних відносин складають наступні відносини:

1) відносини щодо створення юридичних осіб;

2) відносини між засновниками (учасниками) з приводу юридичної особи;

3) відносини між засновниками (учасниками) та самою юридичною особою;

4) відносини між органами товариства;

5) відносини між членами органів управління і товариством;

6) відносини щодо управління юридичною особою;

7) відносини щодо припинення юридичних осіб.

Окремі з названих відносин входять до предмета регулювання інших галузей права. Так, створення та припинення юридич­них осіб регулюється цивільним та адміністративним правом, відносини між учасниками — цивільним правом, відносини щодо управління — адміністративним правом. Однак існують й такі відносини, які не регулюються жодною галуззю права, наприклад, відносини між засновниками та самою юридичною особою.

Однією з ознак відносин, що регулюються цивільним правом, є юридична рівність сторін (ст. 1 ЦК). Кожна з них є авто­номною, самостійною і незалежною. Природа відносин між юридичною особою і засновником інша. Особливо це простежу­ється в унітарних юридичних особах. Волевиявлення юридичної особи повністю залежить від волі засновника.

Ці відносини є особливими за своєю правовою природою, а тому потребують і спеціального право­вого регулювання. Ще один вид відносин, котрі, як видається, виходять за межі цивільного права — це відносини між органами товариства. Органи юридичної особи не мають цивільної правосуб'єктності, а тому учасниками цивільних правовідносин бути не можуть. Попри те, за законом та установчими документами ці органи наділені певною компетенцією, а отже мають і права, і обов'язки щодо учасників, інших органів та третіх осіб.

Наявність цих специфічних відносин, які не належать до предмета регулювання інших галузей права, вже дозволяє зробити висновок про самостійність корпоративного права. Інші відносини включені до корпоративного права тому, що стосу­ються центральної категорії цієї галузі — юридичної особи. Однак вони регулюються іншими галузями права. Тому в цій частині корпоративне право — це комплекс норм інших галузей права, об'єднаних спільним предметом.

Слід виділити кілька причин по яких ми не можемо віднести їх до цивільно - правових:

1) учасники корпоративних відносин у більшості випадків не автономні й не рівноправні (учасники керують господарчим товариством або контролюють його діяльність; органи суспільства становлять ієрархію вищий орган - контрольний орган – виконавчий орган, рішення можуть прийматися не одноголосно, а більшістю; окремий учасник зобов'язан виконувати рішення загальних зборів учасників, навіть якщо він голосував проти їхнього прийняття); дані відносини можна визначити як відносини залежності або контролю, підпорядкування меншості більшості;

2) такі учасники корпоративних відносин як органи господарчого товариства, визначені законом колективи осіб не мають статусу юридичних осіб, а значить не можуть визнаватися учасниками цивільних відносин; із причин зазначених вище мова не може іти про представництво юридичної особи;

3) порушення норм корпоративного права часто тягне за собою не тільки спеціальну цивільно- правову, але й адміністративну й кримінально - правовувідповідальність; у вітчизняному праві особливий механізм корпоративної відповідальності (її суб'єкти, склади правопорушень, санкції) тільки почав формуватися, але за кордоном корпоративні правопорушення давно виділені в окрему категорію - причому їхні склади та міри відповідальності часто закріплюються саме в актах корпоративного законодавства (законах про господарські товариства, компаніяї та ін.).

4. Метод Корпоративного права обумовлений специфікою методів тих галузей, норми яких входять до складу цієї галузі. Якщо предмет відповідає на питання, які суспільні відносини регулює корпоративне право, то метод корпоративного права – як суспільні відносини ним регулюються. Різноманітність регулюємих відносин призводить до застосування різних методів правового регулювання приватно-правових, публічно-правових.

5. Корпоративні норми — це вид соціальних норм, які вста­новлюються органами юридичної особи і поширюються на суб'єктів корпоративних відносин.

Ознаки корпоративних норм:

Загальні:

1) за змістом не можуть суперечити законодавству України та корпоративним нормам вищого рівня;

2) регулюють корпоративні відносини;

3) різновид локальної норми;

Особливі:

3) встановлюються, змінюються і припиняються органами
управління юридичної особи;

4) обов'язкові для виконання суб'єктами корпоративних від­носин;

5) закріплюються в корпоративних актах.

Структурно корпоративна норма, так само як і правова норма, складається з диспозиції, гіпотези і санкції.

Корпоративні норми можуть бути класифіковані за різними критеріями:

1) за строком дії:

—постійні — встановлюються безстроково і діють до їх скасування;

—тимчасові — встановлюються на певний строк;

2) за органом:

—норми, встановлені вищим органом юридичної особи;

—норми, встановлені виконавчим органом;

—норми, встановлені наглядовим (контрольним) органом;

3) за колом осіб:

—норми, які поширюються на всіх суб'єктів корпоративних відносин;

—норми, які поширюються на певну групу суб'єктів: учас­ників, правління, працівників;

—норми, які поширюються лише на одного суб'єкта (на­приклад, лише на голову правління);

4) за юридичною силою:

—норми, які мають вищу юридичну силу;

—норми, які мають нижчу юридичну силу;

5) за джерелом закріплення:

—норми, що закріплені в установчих документах;

—норми, що закріплені в рішеннях органів управління;

6) за формою закріплення:

—письмові;

—усні.

Дія корпоративних норм, так само як і правових, відбува­ється у просторі, у часі та за колом осіб. Корпоративні норми поширюються на усіх суб'єктів корпоративних правовідносин незалежно від їх місцезнаходження, національності і грома­дянства.

Дія корпоративної норми в часі розпочинається, як правило, з моменту її встановлення. Однак слід враховувати, що корпо­ративні норми, які закріплені в установчих документах, діють щодо третіх осіб з моменту державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію. Щодо учасників вони набирають чинності з моменту прийняття. Крім того, юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність держав­ної реєстрації змін до установчих документів у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Корпоративна норма діє незалежно від того, чи погоджу­ється з нею суб'єкт. Оскарження рішення органів управління юридичної особи теж не зупиняє її дії.

Дія корпоративної норми припиняється внаслідок її ска­сування, прийняття нової норми, що регулює тотожні відносини, прийняття корпоративного акта вищої юридичної сили, що регулює тотожні відносини, прийняття закону, який регулює тотожні відносини.

За колом осіб корпоративні норми поширюються на суб'єк­тів корпоративних відносин (засновників, учасників-акціонерів, юридичні особи, органи управління юридичної особи). Окремі корпоративні норми поширюються також і на третіх осіб, наприклад положення про комерційну таємницю.

Корпоративні норми закріплюють у формі корпоративних актів. Корпоративний нормативний акт — це виражена назовні форма рішення засновників або органу управління юридичної особи, що містить певне правило поведінки суб'єктів корпора­тивних відносин.

Основними видами корпоративних нормативних актів є ус­тановчі документи, протокол загальних зборів учасників, накази, постанови та розпорядження виконавчих органів.

Створення корпоративних норм має відбуватися за загально прийнятими правовими принципами, а саме законності, тобто відповідність корпоративних норм законам та підзаконним нормативно-правовим актам,

гуманізму, тобто норми мають бути спрямовані на захист інтересів учасників корпоративних відносин,

науковості, тобто учасники корпоративних правовідносин зобов’язані враховувати наукові здобутки, використовувати наукові методи у процесі нормотворчості з метою найефективнішого врегулювання відносин.

Як мі вже зазначили першоджерелом Корпоративного права є централізовані норми, тобто нормами прийнятими державними органами як єдині для всіх учасників корпоративних відносин. Тому Корпоративні норми мають чітко відповідати вимогам централізованих норм як підзаконні акти відповідають законам. Приклад Статут товариства має включати обов’язковий перелік глав, в той же час сторони мають право його доповнити.

Крім того, учасники корпоративних правовідносин на практиці діють і за договірними нормами, тобто нормами встановленими певним договором. Відмінність договірних та корпоративних норм полягає у суб’єктах, на яких розповсюджується їх дія. Так корпоративні норми, як ми зазначали діють внутрі юридичної особи, зокрема серед її учасників, акціонерів. Договірні норми обов’язкові до виконання саме юридичною особою, від імені якої і укладався той чи інший договір.

Система джерел корпоративного права складається з нормативно-правових актів, корпоративних норм, корпоративних прецедентів та корпоративних звичаїв.

Розглянемо кожне з наведених джерел.

Нормативно-правові акти. Основними джерелами є Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про господарскі товариства», Закон України «Про акціонерні товариства», ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Однією з найскладніших проблем регулювання корпоративних правовідносин є неузгодженість нормативно-правових актів, а подекуди прогалини законодавства.

Так, суперечливість двох кодексів — ЦК і ГК щодо класифікації юридичних осіб.

ГК не містить класифікації юридичних осіб як таких. У цьому акті сам термін "юридична особа" застосовується лише для того, щоб позначити статус того чи іншого суб'єкта госпо­дарювання. Усі ті суб'єкти, які створені компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами, називаються підприємством (ст. 62 ГК). Це поняття є родовим, оскільки підприємство — це узагальнена назва всіх суб'єктів господарювання — юридичних осіб.

Термін "підприємство" в законодавстві застосовується не­послідовно. Є два його значення:

1) господарюючий суб'єкт, один з видів юридичних осіб (у такому значенні цей термін вживається у ст. 62 ГК);

2) єдиний майновий комплекс, що перебуває у власності певної особи (таке значення цього терміна містить ст. 191 ЦК).

Реєстрація змін до установчих докмуентів – довгий час залишався неврегулюваним пиання документу, який підтверджує перехід права власності на частку у статутному капіталі. Такі розбіжності породжували непорозуміння у реєстратора.

Оскільки господарські товариства є юридичними особами, то в своїй діяльності вони також керуються нормативними актами, які регулюють підприємницькі відносини: Закон України «Про ліцензування певних видів», ЗУ «Про захист економічної конкуренції», ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції», ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також багатьма підзаконними нормативними актами: Укази Президента, Постанови КМУ, акти НБУ, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету України та ін.

Істотними особливостями відрізняється правовий статус господарських товариств, які створюються в сфері спільного інвестування професійної діяльності на ринку цінних паперів і деяких інших сферах підприємницької діяльності. Правовий статус цих господарських товариств визначається спеціальним інвестиційним, банківським, страховим, біржовим законодавством, законодавством, що визначає правовий статус професійних учасників фондового ринку.

Акціонерні товариства, в силу своєї правової природи, завжди мають статус емітента цінних паперів, і тому на нього поширюється дія не тільки законодавства в області підприємницької діяльності, але й значне за обсягом законодавство про цінні папери й фондовий ринок: Закон «Про цінні папери й фондовий ринок», Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від і інші нормативні акти.

Значна частина акціонерних товариств (близько 1/3), що діють сьогодні в Україні, були створені в процесах приватизації й корпоратизації державних підприємств. Багато хто з них зберегли певний пакет акцій у державній власності. Створення й функціонування цих товариств має істотні особливості, передбачені приватизаційним законодавством України. Нормативна база діяльності даних акціонерних товариств розкидана по різних джерелах, часто підзаконного характеру.

Особливість джерел в області корпоративного права полягає в тому, що провідну роль грають локальні (корпоративні) нормативні акти - нормативні акти, прийняті керівними органами господарського товариства й регулюючі його діяльність. Особливо виділяються установчі документи господарського товариства (установчий договір і статут), в яких визначаються практично всі найбільш важливі сторони діяльності господарського товариства: вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників і учасників, найменування й місцезнаходження, розмір і порядок створення статутного фонду, порядку розподілу прибутків і збитків, відомості про склад і компетенцію органів суспільства й порядку прийняття ними рішень та ін. (ч.2 ст.4 Закону про господарські товариства).

Статут товариства є також договором між сторонами-учасниками того чи іншого товариства, тому йому притаманні певні риси такого джерела права я нормативно-правовий договір.

Договір як джерело права також має тривалу історію і певне використання і поширення у сучасному правовому житті. Значна правотворча роль належить договору ще з часів родового ладу і процесу становлення держави. Саме тоді взаємовідносини між окремими групами людей, які складали певні роди чи племена, базувалися або творилися на договірних засадах, коли шляхом договірних відносин погоджувалися і встановлювалися певні правила мирного співжиття. Ще римські юристи вважали, що виникнення закону та звичаю обумовлене саме договором-погодженням громадян, який у випадку закону проявлявся у голосуванні, а у випадку правового звичаю — у мовчазній згоді. І в давні часи, і на сучасному етапі правотворча роль договорів найяскравіше проявляється в галузі міжнародного права, тобто права, яке регулює взаємовідносини між незалежними одна від одної державами. Володіючи суверенітетом, держави не мають над собою якоїсь вищої влади, вони не мають ані спільного державного апарату, ані єдиного законодавчого органу, який би мав право видавати обов'язкові для держав правові норми, ані суду, який би з власного права та без попередньої їхньої згоди розв'язував спори і конфлікти між ними. Проте, все це не виключає впорядкованості міжнародних, або, власне, міждержавних відносин й існування міжнародного ладу, який є доволі стабільним. Отже, виходить, що відсутність в міжнародному житті законодавчої влади не виключає можливості творення та фактичного панування правових норм у відносинах міжнародного характеру. Джерелами міжнародного права вважаються міжнародний правовий звичай та спільне рішення, тобто міжнародний договір. Для виникнення і чинності цього права найважливіше значення має той факт, що держави самі визнають його необхідність та вважають своїм обов'язком підпорядковуватися і виконувати норми міжнародного права. Міжнародні договори, особливо двосторонні, за винятком суто політичних та договорів, які регулюють державні кордони, мають нормативний характер, тобто встановлюють правила поведінки. Тобто, у сучасних міжнародних відносинах договори мають значення законів. Ними встановлюються точні об'єктивні норми права, які кожен з учасників договору зобов'язується виконувати, здебільшого на своїй території, стосовно другої сторони — держави — та, у відповідних випадках, стосовно громадян цієї держави. При цьому, також слід зазначити, що міжнародне право регулює найрізноманітніші проблеми, що стосуються різних галузей права — цивільного, кримінального, торгового тощо. На нинішньому етапі можна стверджувати чітку тенденцію розвитку міжнародного права, визначальним джерелом якого є договір; роль міжнародного правового звичаю, як такого, якому бракує точності змісту та юридичної оформленості, постійно зменшується. Але договір на сучасному етапі розвитку суспільства має значення не тільки в міжнародному житті. Важливу роль в регулюванні трудових відносин відіграє договір між власником підприємства або уповноваженим ним органом та трудовим колективом, тобто всіма робітниками та службовцями даного підприємства, тобто колективний договір. В цілому, договори базуються на диспозитивних нормах права, тобто на нормах, які надають можливість учасникам правовідносин самим домовитися про взаємні права і обов'язки. У правовому житті є два види договорів: договори-угоди та нормативні договори, останні є джерелом права. Відмінність між цими договорами полягає у тому, що в першому кожна зі сторін бажає свого результату, наприклад договір купівлі-продажу — одна сторона бажає продати, друга купити певну річ; в нормативному ж договорі обидві сторони бажають одного — встановити спільну норму; по-друге, у першому випадку мотиви в обидвох сторін різні, в другому — один і той самий мотив — свідомість потреби певної правової норми; і третя відмінність — договір-угода творить тільки правовідношення, нормативний договір створює об'єктивну правову норму. І, незважаючи на те, що конкретний нормативний договір спрямований на створення правової норми, покликаної регулювати відносини обмеженого кола осіб, але зважаючи на значну кількість таких договорів, вони є важливим джерелом права не тільки в міжнародному, але і у внутрішньому державному житті.

Для акціонерних товариств розповсюдженої є практика прийняття додаткових внутрішніх нормативних актів (регламентів, положень і пр.), що регулюють окремі аспекти цих товариств, зокрема, порядок формування й компетенцію керівних органів, правовий статус посадових осіб, порядок розподілу прибутку суспільства, здійснення операцій з акціями й іншими цінними паперами суспільства, порядок розгляду звернень акціонерів та ін. Кількість подібних внутрішніх нормативних актів, що діють у рамках окремого акціонерного товариства, становить у середньому від 10 до 25.

Правовий звичай — це одне з джерел права, звичаєве право — це окремий вид позитивного права, що складається з правових звичаїв. Звичаєве право є первісна форма позитивного права. Тривалий час воно було єдиним видом права, аж до появи писемності і появи нового виду права — закону, або писаного права. Проте, тривалий час звичай не визнавався самостійним джерелом права. Тільки теоретики так званої “історичної школи права”, яка існувала в XIX столітті, переконливо довели важливість і значення правового звичаю як джерела права. Вони ж підкреслили головну відмінність звичаєвого права і закону. Творцем першого є не держава, а саме суспільство, його основою є правова свідомість широких народних мас. Отже, характерними ознаками звичаєвого права є, по-перше, те, що правові норми звичаєвого права, або правові звичаї творяться без прямого наказу з боку держави чи її органів; по-друге, звичаєве право є право неписане. Щодо останньої ознаки, то зрозуміло, що і норми звичаєвого права можуть бути записані і дійсно записуються, але факт запису, матеріальної фіксації, не буде для цього права істотним, бо воно діє не тому, що записане, а тому, що воно визнається правом у масовій свідомості і масово виконується. Проблема звичаєвого права є однією з найскладніших і слабо розроблених проблем у правознавстві. Звичаєве право не приведене до стрункої системи; не встановлено меж фактичної чинності правових звичаїв; не проведено більш-менш чіткого розмежування поміж правовим звичаєм та звичаєм побутовим, немає також одностайності і щодо самого походження та характерних рис звичаєвого права. В цілому ж, можна дата таке визначення правового звичаю — це норма позитивного права, що виникла самостійно, без державно-владної волі чи санкції з боку держави, з правосвідомості всього народу або певних суспільних груп та набула юридичної сили в результаті тривалого застосування її, як обов'язкової. На нинішній день правовий звичай має доволі обмежене коло застосування. Це пояснюється двома причинами. По-перше, цілий ряд правових звичаїв знаходять своє закріплення у чинному законодавстві і перестають відігравати роль власне правового звичаю, перетворюючись в норми права, закріплені в нормативно-правових актах. По-друге, при розвинутій законодавчій системі потреба правового регулювання реально існуючих правових відносин оперативно знаходить відповідну реакцію з боку законодавчаї влади, не даючи можливості сформуватися правовому звичаю. На сьогоднішній день правовий звичай в Україні, до певної міри, застосовується у цивільно-правових відносинах, в морському праві тощо. Звичай має більше значення в релігійно-общинній правовій системі, яка має місце в деяких країнах Азії та Африки.

Корпоративний звичай — це історично вкорінене правило поведінки, застосування якого вважається звичайним, що розуміють у певній групі відносин через багаторазове повторення аналогічних дій. Правовий звичай повинен бути санкціонований державою. Для цивільного права взагалі й для корпоративного права зокрема властива наявність правових звичаїв.

Як показує практика корпоративної правотворчості, звичаї мають певне поширення в діяльності невеликих корпорацій (товариств із обмеженою відповідальністю), у той час як великий корпорації (відкриті акціонерні товариства) свою діяльність регулюють у більшій мері корпоративними нормативними актами. «Звичайне» регулювання внутрішньої діяльності корпорацій не є новим для юридичної науки. Такі партикулярні звичаї становлять своєрідний вид звичаєвого права й джерело приватного правового порядку. Від звичаю в технічному змісті вони, на думку більшості вчених, відрізняються тим, що діють в обмеженій області, стосуючись лише внутрішньому життя певної організованої соціальної групи. Дійсно, тільки сфера регулювання дозволяє відрізнити корпоративний звичай від побутового звичаю (як соціальної норми). Але от як відмежувати корпоративний звичай — специфічне джерело корпоративного регулювання від звичаю ділового обороту — джерела загальправового? Відповідь криється у визначенні корпоративного звичаю як «звичаю, застосування якого забезпечується заходами впливу з боку корпорації». Істотна відмінність міститься в тому, що звичаї ділового обороту є загальним джерелом права й забезпечуються примусовою силою держави, а корпоративний звичай — примусовою силою (заходами заохочення або санкціями) корпорації. Таким чином, оскільки поняття звичаю, передбачене цивільним законодавством, є достатнім для того, щоб охопити все коло відповідних суспільних відносин, може скластися враження, що виділення специфічного корпоративного звичаю — це зайве ускладнення правової термінології й звуження поняття звичаю. Останній підлягає застосуванню незалежно від визнання його таким з боку корпорацій. До того ж якщо корпоративні акти видаються корпораціями в силу прямої вказівки закону, то право санкціонувати звичаї корпораціями прямо законодавчо не передбачене.

Приклад: процедура злиття та поглинання дью ділідженс.

Корпоративні прецеденти. Певне місце в регулюванні внутрішньої діяльності корпорацій займає корпоративний прецедент — рішення, прийняте в корпорації й, що стало зразком для вирішення аналогічних справ у майбутньому. Як джерело права прецедент розвивався в системі загального права Англії, США, Австралії, але на сьогоднішній день прийнятий правовими системами й інших держав.

Правовий прецедент — це рішення будь-якого конкретного органу, прийняте в справі у встановленому законом порядку, що є зразком при винесенні наступних рішень по аналогічних справах. Україна, хоча є країною із традиційно континентальним правом, все-таки до деякої міри визнає значення судового прецеденту. Прикладом судових прецедентів — джерел корпоративного права України можуть послужити численні рішення Конституційного Суду, Вищого Господарського Суду, Верховного Суду України.

Прецедентом є таке рішення керівних органів корпорації, яке мало місце хоча б один раз, але стало прикладом для наступного поведінки в подібній ситуації. Він з'являється тоді, коли справа вимагає вирішення, однак необхідної норми немає ні в законодавстві, ні в корпоративних актах. У цьому випадку керівний орган корпорації й приймає вищезгадане рішення.
Як приклад корпоративного прецеденту можна привести й рішення керівника корпорації виділити ювілярові певну суму грошей. Згодом це стає правилом, яке дотримується відносно ювілярів. Або умови договору купівлі-продажу корпоративного права.

При прийнятті прецеденту керуються засадами права, світоглядом, правосвідомістю, що панують у суспільстві моральними й іншими засадами, загальнолюдськими цінностями, життєвим досвідом керівника організації.

Разом з тим корпоративний прецедент не має обов'язкового характеру й того авторитету, який притаманний корпоративному нормативному акту. Прецедентная практика неміцна, вона може бути забута, або відкинута в будь-який момент. Юристи відзначають, що роль судової практики в країнах континентальної правової родини складається не в протиставленні судового прецеденту закону, а у вториннім підтвердженні, поглибленні й доповненні закону. «Законодавцеві слід вивчати й узагальнювати судову практику, зводячи потім у закон, що вже перевірене практикою, і відкидаючи те, що виявилося невірним на справді». Наведені слова повною мірою відносяться й до корпоративного прецеденту, який може бути важливий лише на певному етапі, але згодом в остаточному підсумку повинен або відмерти, або перетворитися в іншу, більш стабільну, форму права.

Корпоративні (або так звані локальні) нормативні акти як джерело підприємницького права являють собою акти нормативного характеру, прийняті підприємствами, організаціями, їхніми органами керування й регулюючі питання комерційної й внутрішньої управлінської діяльності цих підприємств. Це стандарти підприємств; положення про органи керування й контролю на підприємстві; інструкції про порядок взаємодії структурних частин організації в процесі господарської діяльності; положення про комерційну таємницю підприємства та ін.

6. Значимість корпоративного права в сучасному світі висока. Воно так чи інакше торкається багатьох громадян: підприємців, зкціонерів, працівників. Якісне корпоративне законодавство дозволяє мінімізувати ризики соціальних потрясінь, виклика­них банкрутствами, зловживаннями в процесі залучення коштів населення, мінімізувати наслідки "корпоративних війн", які вже стали звичним явищем в Україні.

В законодавстві й доктрині багатьох закордонних країн корпоративне право давно вже існує як самостійна галузь або підгалузь права. Найбільшу роль у становленні корпоративного права відіграють його джерела - корпоративні закони іноземних держав, які мають значний обсяг і містять норми багатьох галузей: цивільного, торговельного, адміністративного, фінансового, кримінального та ін. Наявність таких законів - кодексів і дозволяє говорити про корпоративне право як про самостійну комплексну галузь.

Вивчаючи дисципліну «Корпоративне право» студент має опанувати сутність цієї галузі, здобути теоретичні та практичні знання застосування відповідних нормативно-правових актів у своїй професійній діяльності.

Навчальний курс «Корпоративне право» підрозділяється на дві частини: Загальну й Особливу. Курс включає наступні теми:

1 Корпоративне право України як правовий інститут, наука й навчальний курс. Джерела корпоративного права. Корпоративні норми та корпоративні відносини.

3. Суб’єкти корпоративного права.

4. Управління корпоративною організацією

5. Статутний капітал юридичної особи.

5. Права суб’єктів корпоративного права.

6. Припинення корпоративних відносин.

Укладач:

Дата добавления: 2015-08-13