|
Читайте также: |
Різновиди класифікації джерел
| Типологія | Типи джерел |
| За способом кодування та відтворення інформації | Речові |
| Словесні (усні та писемні) | |
| Зображальні | |
| Звукові (фонічні) | |
| Поведінкові | |
| Конвенціональні та ін. |
| За змістом | Соціально-економічні (господарські) | |
| Політичні | ||
| Правничі | ||
| Культурологічні | ||
| Релігійні та ін. | ||
| За походженням | Особові | |
| Колективні | ||
| За фондоутворювачем і т. ін. | ||
| Типологія | Типи джерел | |
| За хронологічно географічною ознакою | Історичні епохи, періоди | |
| Регіони, країни і т. ін. | ||
| За формою | Будівлі | |
| Літописи | ||
| Картини | ||
| Кінофільми і т. ін. | ||
підхід до аналізу будь-яких об'єктів, явищ і процесів з позицій їх мінливості в часі, що включає періоди поступової еволюції і різких структурних перебудов (катастроф). У поєднанні з системним підходом полягає в аналізі будь-якого об'єкта як системи, що складається з елементів, пов'язаних внутрішньою структурою і закономірностями функціонування. Потребує вивчення змін самого процесу розвитку системи і можливостей переходу з одного стану в інший внаслідок кількісних і якісних перетворень і неустойчивостей. Застосуємо до будь географічних об'єктів і процесів незалежно від їх якісних характеристик і розмірів. Необхідний у приватних географічних дисциплінах і лежить в основі історичної географії.
Позитивізм.
парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання; програмно-сцієнтистський пафос П. полягає у відмові від філософії ("метафізики") як пізнавальної діяльності, що володіє в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання синтезуючим і прогностичним потенціалом;
Позитивізм в історичній науці
У другій половині ХІХ ст. в історичній науці історичну школу почав витісняти соціологічний позитивізм. Цей напрям думки, біля витоків якого стояли О. Конт, Дж. Остін, К. Бергбом, проголосив, що джерелом знань є лише досвід, предметом дослідження - лише факти, методами пізнання дійсності - аналіз та синтез. На думку О. Конта, суспільний розвиток у різних країнах має спільні закономірності, а тому його можна розглядати як частину всесвітньої суспільної еволюції, яку має вивчати соціологія. Було відкинуто метафізику “національного духу” історичної школи, історія стала розглядатися насамперед не як елемент культури, а як чинник розвитку суспільства. Метою порівняльного правознавства мало стати формулювання принципів та законів загального суспільного розвитку. Індивідуальні риси у розвитку кожного суспільства тепер пояснювалися раціональними чинниками. Історія стала розглядатися насамперед як нормативна система, встановлена чи санкціонована владою, об’єктом дослідження замість звичаїв. О. Конт наполягав на єдності розвитку людства, на зв’язках між окремими народами, а тому наголос став робитися також на взаємовпливі історичних систем.
Можна помітити, що соціологічно-позитивістські ідеї, хоча й у дуже суперечливих виразах, зустрічаються вже у дослідженнях М.Ф. Владимирського-Буданова, М.П. Загоскіна та інших вчених. Складний шлях, який торував позитивістський напрям у порівняльно-правових дослідженнях, демонструє, наприклад, дискусія 1860 р. між О.В. Лохвицьким, К.Д. Кавеліним та С.М. Орнатським. Зокрема, О.В. Лохвицький виступив проти простого порівнянняправових норм без врахування дійсного значення норми у конкретному суспільстві, а також історичних типів суспільного та правового розвитку, зазначивши, що “подібність і навіть тотожність проявів часто нічого не доводить".
Соціологічно-позитивістські порівняльно-правові дослідження в Україні та Росії розвивалися під значним впливом праць англійського вченого Е. Фрімена, зокрема його “Порівняльної політики” 1873 р. Він, зокрема, створив типологію подібностей явищ політичного характеру за їх причинами:
1) прямі запозичення;
2) подібність умов розвитку;
3) генетична спільність.
Е. Фрімен запропонував також класифікацію запозичень між правовими системами:
1) несвідомі - перенесення установ певної країни в її колонії, а також до інших країн разом з міграцією населення;
2) свідомі - наслідування у формі рецепції зарубіжного права. На думку дослідника, порівняльне дослідження може бути науковим лише тоді, коли воно спирається на вивчення стадій еволюційного розвитку суспільства. Вчений вважав, що застосування порівняльної методології у політологічних дослідженнях може дати науці нові факти.
Одними з перших вчених у Російській імперії, які здійснювали порівняльно-правові дослідження на соціологічно-позитивістській основі, а також критично переосмислили ідеї Е. Фрімена, були В.І. Сергеєвич і М.А. Дьяконов. Зокрема, вони заперечили наукове значення третього з вказаних англійським дослідником типів подібностей - походження народів від спільного кореня. На їхню думку, відповідні подібності складаються з першого та другого типів.
Можливо, найбільш видатним українським представником соціологічного позитивізму в порівняльному правознавстві був М.М. Ковалевський. Вчений позиціонує себе як позитивіст, піддає критиці представників історичної школи права, у тому числі прихильників школи “слов’янського права" за те, що вони намагалися націоналізувати явища, властиві абсолютно різним народам, на основі ідеї про “народний дух”.
У своїй праці “Історико-порівняльний метод в юриспруденції та прийоми дослідження історії права" (1880 р) він критично розглядає типологію подібностей Е. Фрімена. Зокрема, він вважає, що третя причина подібностей (спільне походження певних народів) не може бути достатньою мірою науково перевірена і є сумнівною: “жоден народ не розвинув власної громадянськості сам по собі без етнографічного змішання з іншими, - змішання, викликаного нашестями та завоюваннями”. Натомість, найважливішим він вважає другий з типів Е. Фрімена (подібність умов розвитку).М. М. Ковалевський визнає можливість самостійного розвитку права у деяких народів, проте акцентує увагу на взаємовпливі народів у правовій сфері, що виявляється у постійних рецепціях - настільки значних за розмахом, що стає складним вирізнити національне у праві: “безпосередній вплив одного народу на інший, що усуває думку про самостійну юридичну творчість кожного /народу - О.К. /".
На думку М.М. Ковалевського, порівняння не має обмежуватися народами певної раси, мови чи релігії. Порівняльно-правові дослідження мають зосередитися насамперед на вивченні правових явищ у країнах, що перебувають на однакових стадіях суспільного розвитку; розвиток права слід розглядати лише у контексті розвитку суспільства: “безрезультатне просте порівняння двох народів, які перебувають на різних щаблях суспільного розвитку".
Метою порівняльних історико-правових досліджень є підготовка матеріалу для “конструювання історії прогресивного розвитку форм співжиття та їхнього зовнішнього відображення у праві", “визначення причин поступової заміни одних форм людського співжиття та одних норм права іншими". На основі порівняльних історико-правових досліджень вчений вважає за можливе створити нову науку - “історію природного зростання людських суспільств".
Методологія (від метод і грец. — вчення) - сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці
Магістерська робота - це самостійна випускна науково-дослідницька робота, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора - продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання.
Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію, обране дослідником для вивчення.
Предмет дослідження – це певний аспект або особливості об’єкта. Тобто предмет міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Як правило, предмет чітко й повно відбивається в темі роботи.
Об'єктом у методології досліджень прийнято вважати будь-яку частину або форму існування реальної дійсності (річ, тіло, середовище, процес, явище, структуру, зв'язки, відношення, властивості і т.п., а також будь-які їхні комбінації, поєднання або комплекси), для вивчення яких людина (суб'єкт) змушена вдаватися до цілеспрямованих науково-пізнавальних дій Процедура визначення об'єкта наукових досліджень здійснюється за такими правилами. Відомо, що будь-яке планове дослідження виконується фахівцем чи науковцем-початківцем у межах проблем, перелік та структура яких затверджується на засіданнях керівних органів наукових установ та закладів різних рівнів у вигляді відповідних чітко скоординованих тематичних планів.
За своєю суттю ці плани є структурованим стислим описом об'єктів, дослідженням яких займається дана галузь наукового знання, та проблем (завдань), що виникають у зв'язку з неможливістю поліпшення чи підвищення ефективності функціонування цих об'єктів на основі відомих практиці засобів. Таким чином, держава через зазначені плани спрямовує зусилля дослідників на вирішення актуальних питань, що неминуче виникають у кожній галузі наукового та практичного знання.
Предмет дослідження є більш вузьким поняттям, ніж його об'єкт, оскільки він є лише частиною, елементом або певною стороною об'єкта
За своєю функціонально-методологічною суттю процедура обґрунтування предмета або предметів дослідження спрямована на доказ достатності вивчення тих сторін чи явищ, які відбивають предмети, для розв'язання проблеми, поставленої у науковій праці.
Таким чином, для опису будь-якого об'єкта необхідно встановити структуру елементів, тобто предметів, що в нього входять, і види або форми існуючих між ними зв’язків, сукупність яких забезпечує наявність певних властивостей і характеристик об'єкта, що пізнається як ціле.
Противоречивость научного знания по проблемам порядка и хаоса привела к необходимости глобального методологического синтеза в этой исследовательской области — синтеза, способного примирить логические противоречия в рамках единой, целостной объяснительной модели.
Міждисциплінарний синтез, аналіз всіх існуючих теорій
Огляд літератури (ступінь дослідженості теми)
В магістерських роботах огляд літератури (історіографію та джерельну базу дослідження) подають в окремому першому розділі, однак у курсових та бакалаврських роботах його доцільніше подавати у вступі. В огляді літератури подається стисла характеристика ступеня розробленості теми роботи в історичній літературі. Підкреслюються окремі аспекти теми, розроблені в працях вітчизняних та закордонних науковців. Називаються питання, котрі залишилися невирішеними. Бажано закінчити розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Якщо огляд літератури подається в основній частині в межах розділу, то його загальний обсяг не повинен перевищувати 20 % обсягу основної частини роботи.
При використанні в дослідженні архівних документальних матеріалів треба вказати назву документа, номер фонду, опису й архівної справи, а також назву архіву, в якому зберігаються використані матеріали.
Діале́ктика (грец. διαλεκτική — «мистецтво сперечатись», «міркувати») — метод філософії, що досліджуєкатегорії розвитку.
Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діалектичного методу пізнання реальної дійсності, в основу якого було покладено зв'язок теорії і практики, принципи пізнанності реального світу, детермінованості явищ, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об’єктивного і суб’єктивного.
Діалектична логіка пізнання стала універсальним інструментом для всіх наук, при вивченні будь-яких проблем пізнання і практики.
Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мислення, розглянута в єдності з логікою і теорією пізнання, є фундаментальним науковим принципом дослідження багатопланової і суперечної дійсності в усіх її проявах.
Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об’єктивність в оцінюванні дійсності.
Досвід і факти є джерелом, основою пізнання дійсності, а практика - критерієм істинності теорії.
Діалектика як фундаментальний принцип і метод пізнання має величезну пояснювальну силу. Однак вона не підмінює конкретнонаукові методи, пов'язані зі специфікою досліджуваної сфери.
Діалектика виявляється в них і реалізується через них відповідно до вимог спадкоємності і не протиріччя в методології.
Виділимо також діалектичний підхід, що охоплює загальні особливості розвитку будь-яких історичних явищ. Застосовуючи його, ми мали змогу об’єктивно вивчити динаміку демократичних процесів, зокрема законодавчого забезпечення становлення демократії у країнах регіону у перехідний період.
Вважаємо ці підходи одними з найважливіших у сучасній науці, оскільки системний приводить до вивчення історичних процесів у їх взаємозв’язку, а діалектичний - дає змогу розглядати їхній розвиток.
Хронологічні межі дослідження – це визначення конкретного часового простору, коли відбувалися події, досліджені в науковій роботі.
обумовлені його тематичною спрямованістю
Хронологічні межі передбачають чітке уявлення про те, джерела яких років видання необхідні (це хронологічна глибина пошуку).
Школа «Анналов» (или «Новая историческая наука»)- влиятельная группа французских социальных историков, связанная с журналом «Анналы экономической и социальной истории» (основан Люсьеном Февром и Марком Блоком в 1929 г.). Сейчас журнал называется «Анналы. История, социальные науки».
Школа внесла крупный вклад в эмпирическое изучение европейской цивилизации в целом, а также в теоретическую и методологическую разработку проблем исторического анализа. Представители школы, в частности, выступали против общепринятого подхода к истории как к хронологии политических событий, придавая большое значение социальной истории, социальной структуре и долговременным историческим тенденциям[1]. Идеи школы «Анналов» послужили причиной создания новой отрасли социального знания – исторической антропологии. Главные представители школы «Анналов» - Л. Февр, М. Блок, Ф. Бродель, Ле Гофф – традиционно акцентировали лишь наличие общего «духа Анналов» и сопряженное с ним отсутствие жестко задаваемого универсального методологического канона.
Главное содержание переворота в исторической науке в связи с появлением школы «Анналов» заключается в особом взгляде на историю, который характеризуется следующими признаками:
$ рассмотрение «всеобщей» истории совокупностью социальных дисциплин;
$ субъективное понимание истории;
$ внимание к повседневной жизни людей из разных слоев общества;
$ отказ от «событийной» истории, рассмотрение истории ментальностей;
$ особый терминологический аппарат.
Итак, мы рассмотрели идеи школы «Анналов», задавшие нетрадиционный подход в гуманитарном знании ХХ века. Этот подход характеризуется рядом признаков:
$ рассмотрение «всеобщей» истории совокупностью социальных дисциплин, таких как демография, социальная антропология, география. психология и др.
$ субъективное понимание истории, согласно которому исторический памятник только тогда приобретает некоторую значимость, когда интерпретируется исследователем;
$ внимание к повседневной жизни людей из разных слоев общества, включая простые (непривилегированные) сословия;
$ отказ от «событийной» истории, рассмотрение истории ментальностей. Исследователи обращаются к анализу долговременных социально-исторических явлений, не ограничиваясь описанием отдельных событий;
$ особый терминологический аппарат, к которому относятся понятия «структуры», «конъюнктуры» и «менталитета».
Географічні межі дослідження – просторові межі, конкретна територія, на якій відбувалися події, що досліджуються в роботі.
Микроистория — направление в исторической науке, занимающееся рассмотрением малых территорий и популяций (городок, деревня, отдельная семья) прошлого с целью изучения повседневной жизни и ментальности «маленького человека», традиционно теряющегося в истории. Микроисторический анализ предполагает изучение частных явлений, происходивших в жизни отдельных людей прошлого, с целью выявления господствующих представлений и тенденций в обществе в целом.
Микроистория возникла в 1970-е годы в Италии благодаря усилиям Джованни Леви и Карло Гинзбурга как реакция на увлечение западноевропейскими исследователями социальной историей в духе Школы анналов. Становление микроистории как отдельной сферы научных исследований связывается с современной ситуацией постмодерна в гуманитарных науках[1].
"Microstoria ne veut pas dire regarder des petites choses, mais regarder petit". "Микроистория означает не разглядывание мелочей, а рассмотре- ние в подробностях".
Именно это имел в виду Джованни Леви в 1990 г., совершенно серьезно говоря о том, что для микроистории речь в первую очередь идет не о разглядывании мелочей, а об изучении объекта с помощью микроскопа.
Микроистория - это «не разглядывание мелочей, а рассмотрение в подробностях» (Д. Леви. Базель, 1990 г.).
У 70-х роках ХІХ ст. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали: Г. Шмоллер (1838—1917), Л. Брентано (1844—1931) і К. Бюхер (1877—1930). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої, яку стали називати старою, полягала в тім, що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі — етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення націоналістичних, мілітаристських тенденцій у політиці об’єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві — і намагалися розробити конструктивні програми «класового миру» і соціального партнерства. Саме її представники заклали основи буржуазно-реформістських концепцій соціальної політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну та ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робітничому русі Німеччини.
Засновником нової історичної школи вважають професора Берлінського університету Густава Шмоллера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір — «Основи загального вчення про народне господарство» — хоча багато в чому і базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера і Б. Гільдебранда, проте в методологічному плані був суттєво іншим.
Основними теоретичними засадами, що визначали світогляд
нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід
до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстракт-
но-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історичних фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.
З позицій мінової концепції К. Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:
— замкнуте домашнє господарство (виробництво для власного споживання, господарство без обміну);
— міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача, для безпосереднього обміну);
— народне господарство (коли товари проходять цілий ряд господарств, перш ніж дійти до споживача)1.
Головним критерієм, за допомогою якого здійснюється історична періодизація суспільства, є, на його думку, зміни у сфері обігу. Безперечно, характер обміну відіграє важливу роль у визначенні якісних особливостей того чи іншого способу виробництва, але він не може бути вирішальним фактором соціально-економічної класифікації суспільства, оскільки сам є похідним від виробництва й економічного зростання.
Ще одним внеском К. Бюхера в економічну теорію є його власна класифікація форм і стадій розвитку промисловості:
— перша стадія зв’язується з домашнім, замкнутим вироб-
ництвом;
— друга — з працею ремісника на замовлення;
— третя — з працею ремісника на вільний ринок;
— четверта — з домашнім виробництвом для скупника;
— п’ята — з великим фабричним виробництвом.
«Соціальний напрям» активно захищав права приватної власності, обстоюючи, що її існування відповідає не тільки інтересам індивіда, а й суспільства. Дієздатне суспільство потребує організаторів-капіталістів. Тому капіталісти повинні отримувати достатню винагороду і мати приватну власність, щоб виконати свої функції.
Головній моральній меті підпорядковано й дію закону вартості. Штольцман розділяв вартість на два елементи: заробітну плату і прибуток. Обидві ці частини мають конкретне функціональне призначення. На думку Штольцмана, суть закону вартості полягає в тім, щоб забезпечити нормальне існування всіх членів суспільства, регулювати їхні доходи.
Теоретична спадщина нової історичної школи, незважаючи на її суперечливий характер, справила значний позитивний вплив на дальший розвиток як консервативного, так і реформістського напрямів політичної економії. Заслуга її представників полягає в тім, що вони започаткували основи економічної соціології, обгрунтувавши єдність правових, соціальних і економічних відносин, доводили необхідність розвитку системи економічних знань та економічної освіти, показували значення статистичних фактів, історії економічного життя, вплив існуючих правових відносин, економічних інституцій на суспільне життя.
До недавнього часу в усій радянські, а, отже, і вітчизняній літературі панував так званий формаційний підхід, який випливав з марксистського вчення про те, що класова сутність держави визначається економічним чинником, станом виробничих відносин, способом виробництва в цілому, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом.
Протягом останніх років на зміну формаційному прийшов цивілізаційний підхід. Його основою стало поняття «цивілізація».
Одними з найбільших територіальних утворень, до яких входять держави, країни як частини цілого, є цивілізації. Просторово цивілізації охоплюють великі культурні суперсистеми. Для країнознавчого дослідження надзвичайно важливо те, що багато суспільно-історичних процесів й особливостей країн можна побачити лише в контексті їхньої приналежності до цивілізаційного поля, частиною якого вони є. Універсальним підходом, що допомагає виділяти крупніші таксономічні одиниці – цивілізації, є врахування культурних особливостей розвитку.
Цивілізація (від лат. civilis – громадський, державний) – це спосіб життя великої спільноти людей, що посідає певну територію, сповідує свою релігію, розвиває власні культурні традиції й систему цінностей, удосконалює оригінальний комплекс суспільно-економічних відносин. Історично сформована культурна спільність людей характеризується неповторним способом життя.
Цивілізація розвивається за власними законами і характеризується такими параметрами, як геополітичне становище, природні ресурси і господарська діяльність, етнодемографічна ситуація, державний лад і політична система, зовнішня політика, культурно-релігійні здобутки. Саме цивілізаційний підхід дає можливість дослідити конкретний фактичний матеріал, з’ясувати місце і роль окремих країн і народів у регіональній і світовій історії.
| Як бачимо, для формаційного підходу характерною є соціально-економічна причинність розвитку суспільства. Для цивілізаційного підходу характерним є більш широке бачення: акцентується увага на тих факторах (культура, свобода особистості, техніка тощо), що пов'язані з діяльністю суб'єкта історичного процесу, його свободи, інтелектуальної діяльності, ролі в суспільстві тощо. Слід підкреслити, що цивілізаційний підхід до розгляду історії не підміняє і не відміняє формаційний підхід. Цивілізаційний підхід включає в себе формаційний як складову соціальної причинності певних етапів історичного процесу. Зазначимо, що обидва підходи мають елемент ефективності в дослідженні та поясненні розвитку суспільства. Це два ракурси, що мають право на існування і які не заперечують один одного. Процес становлення цивілізації нового типу, яка отримала назву інформаційно-технологічної або постіндустріального суспільства, почався із середини 50-х років XX ст. Використання інформаційної технології суттєво змінює технічну основу матеріального і духовного виробництва, визначає нові організаційні форми суспільного життя. Відбуваються кардинальні зміни в соціальній структурі, де значна частина робочої сили перетворюється в середній клас. Виникає потреба в постійному підвищенні духовної культури особистості й суспільства. Інтелектуальний потенціал суспільства стає вирішальною умовою його успішного функціонування і розвитку. Основна увага суспільства зосереджується на науково-інформаційних ресурсах, рівневі соціально-політичної свідомості, її маніпулюванні, моральних критеріях, духовно-культурних орієнтаціях. Отже, увага переміщається із зовнішніх умов життєдіяльності людини на її саму, її духовне життя. Тому етап інформаційної цивілізації називають ще антропогенним. Висловлюють думку, що антропогенна (інформаційна) цивілізація є передумовою або навіть умовою побудови суспільства соціальної справедливості, орієнтованої на людину. Стверджують, що альтернативи цьому суспільству людство в майбутньому не має. Лише в умовах суспільства соціальної справедливості людство може вижити і досягти стійкого розвитку. Сьогодні суспільство перебуває в кризовому стані. Виникнення глобальних проблем (екологічні, демографічні, загроза ядерної війни і т. ін.), втрата духовних ідеалів значною кількістю громадян, перехід до прагматичного та утилітарного способу існування людей тощо – характерні риси нашого часу. Подолання кризового стану може бути реалізовано лише на шляху переходу до нового, більш ефективного і менш витратного способу існування суспільства. Про суспільство соціальної справедливості мріяло людство протягом всієї історії свого існування. Досить згадати думки Демокріта відносно "демократичного суспільства", уявлення Платона про "ідеальну державу", релігійні пошуки в Середньовіччі, утопічну країну мислителів Нового часу і, нарешті, соціалістичний та комуністичний ідеал марксизму. Розмаїття умов існування у кожному регіоні Землі пояснює необхідність теоретичного обґрунтування форм, методів застосування універсального принципу соціальної справедливості, який виключає "зрівнялівку" і вимагає забезпечення відповідності між внеском окремої людини чи соціальної групи в життя суспільства і визнанням та справедливою винагородою за цей внесок з боку суспільства. |
25. Методологія магістерської роботи. Вимоги до написання актуальності теми дослідження.
При обгрунтуванні актуальності дослідження в розділі Вступ дослідницької роботинеобхідно вирішити, чому саме цю проблему треба зараз вивчати.
Актуальність дослідження - це міра його важливості на даний момент і в цій ситуації для вирішення певної проблеми, завдання або питання.
Актуальність проблеми дослідження - це затребуваність вивчення і вирішення цієї проблеми в суспільстві.
Обгрунтування актуальності дослідження - це пояснення необхідності вивчення цієї теми і проведення дослідження в процесі загального пізнання.
Обгрунтування актуальності теми дослідження є основною вимогою до будь-якої дослідницької роботи.
Актуальність теми дослідження обумовлена наступними чинниками:
· заповнення яких-небудь пробілів в науці;
· подальший розвиток проблеми в сучасних умовах;
· власна точка зору в питанні, по якому немає єдиної думки;
· узагальнення накопиченого досвіду;
· підсумовування і просування знань з основного питання;
· постановка нових проблем з метою привертання уваги громадськості.
Актуальність дослідницької роботи може полягати в необхідності отримання нових даних, перевірки зовсім нових методів і тому подібне.
Часто в дослідницькому проекті разом із словом "актуальність" використовують слово "новизна" дослідження.
26. Завдання та структура історіографічного дослідження.
27. Методологія магістерської роботи. Основні етапи історичного дослідження.
Науковий пошук та його відмінні особливості: цілеспрямований процес пізнання, логіка наукового пошуку із притаманною їй послідовністю та обгpунтуванням висунутих положень, висновків та узагальнень.
Етапи наукового дослідження:
- емпіричний;
- теоретичний.
Емпіричний етап наукового дослідження: отримання та первісна обробка матеріалу, оцінка у взаємозв'язку, опис мовою науки, у межах якої ведеться дослідження, відбір з усіх фактів і типових, найбільш вживаних, що виражають основні тенденції розвитку, класифікація за різними критеріями та виявлення основної залежності між ними.
Теоретичний етап дослідження: глибокий аналіз наукового фактажу, перевіреного, усвідомленого та зафіксованого мовою науки із проникненням у суть явищ, формулюванням його в якісній та кількісній формі, обранням принципу дії та рекомендацій щодо практичного впливу на ці явища.
Постановка проблеми як визначення невідомого та того, що потребує доказу, формулювання питання, що відображає основний зміст проблеми та обгpунтування його правильності й важливості для науки, виокремлення конкретних завдань, послідовність їх розв'язання та методи, що при цьому застосовуються.
Наукове дослідження в кожному зі своїх циклів рухається від емпірики до теорії, від теорії до практики, що її перевіряє.
1.3. Етапи процесу виконання магістерської роботи Логічна схема наукового дослідження наочно відображає його послідовність [6, с.15]: ¾ мотивація; ¾ формулювання проблеми дослідження; ¾ пошук теоретичної основи розв'язання проблеми; ¾ формулювання гіпотез; ¾ перевірка гіпотез; ¾ розв'язання проблеми (створення теорії). Відповідно виконання магістерської роботи можна поділити на такі етапи: 1. Обрання та формулювання теми. 2. Складання індивідуального календарного плану роботи. 5 3. Пошук літератури за темою, її аналіз, складання бібліографії. 4. Підготовка першого варіанту теоретичної частини: а) обґрунтування актуальності обраної теми; б) постановка мети і конкретних завдань дослідження; в) визначення об'єкта й предмета дослідження; г) вибір методів (методик) проведення дослідження. 5. Проведення емпіричних досліджень. Опис процесу дослідження. 6. Статистичний аналіз одержаних даних. 7. Інтерпретація отриманих результатів дослідження. 8. Формулювання висновків та оцінювання одержаних результатів. 9. Підготовка тексту, технічне оформлення та подання роботи науковому керівникові. 10. Доопрацювання тексту з урахуванням зауважень керівника. 11. Подання остаточного варіанта роботи рецензентові. 12. Підготовка до захисту. 13. Захист. Складання індивідуального календарного плану роботи сприяє своєчасності і якості її виконання, дає змогу уникнути ситуації “браку останньої ночі” перед поданням роботи, а отже, і зайвих переживань. Доцільно скласти план роботи з урахуванням визначених термінів проміжного контролю виконання магістерської роботи (див. додаток Б 1). Студенти магістратури зобов`язані дотримуватися термінів проміжного контролю виконання магістерської роботи, своєчасно здаючи керівникові роботи та/або керівникові магістерського семінару виконані завдання. Пошук літератури за темою є досить копіткою справою, оскільки визначає ступінь інформованості в досліджуваній галузі. Зазвичай, обрання теми дослідження відбувається тоді, коли студент уже має певні знання у певній галузі дослідження. Пошук повинен охоплювати як літературу попередніх років, так і публікації періодичних видань останніх років. Пошук у мережі Інтернет дає змогу отримати найновішу інформацію про стан дослідженості та вивченості проблеми та про головні останні напрямки сучасних досліджень. Наукова психологічна інформація міститься в електронних базах даних, зокрема PsycLit, PsychInfo, Medline, Sociofile, Eric тощо. Під час пошуку й аналізу літературних джерел слід заздалегідь потурбуватися про підготовку бібліографії та про коректність посилань у процесі написання роботи. Тому, роблячи виписки, слід зазначати дані про літературні джерела: автора та його ініціали, назву статті чи книги, видання, рік, том, номер, сторінку. Доцільно із самого початку готувати список використаних джерел згідно з вимогами до його оформлення на окремих аркушах паперу: це полегшує процес написання й оформлення роботи і гарантує коректність посилань. Організація та проведення емпіричних досліджень ґрунтуються на наукових та етичних принципах наукового дослідження. Продуманість організаційних аспектів (підготовка необхідних матеріалів: тестів, опитувальників, бланків для відповідей) суттєво полегшує сам процес дослідження й опрацювання результатів. Аналіз і статистичне опрацювання отриманих даних, інтерпретація результатів досліджень і формулювання висновків підводять підсумок виконаної роботи.
28. Об’єкт і предмет історіографічного дослідження.
29. Методологія магістерської роботи. Технологія відбору архівного матеріалу.
30. Характеристика методу дослідження історії культури О. Шпенглера. Науковий твір «Сутінки Європи».
Захід Європи» («Der Untergang des Abendlandes», дослівно перекладається як «Занепад західного світу»), є вираженням власних поглядів Шпенглера на Європоцентризм і панлогізм. Він розвиває ідею відособленості культурних новоутворень, працюючи одночасно в рамках двох традицій - органіцизму та ірраціоналізму. Центральна ідея органіцизму полягає в інтерпретації будь-якого культурного явища, історичного процесу, події з життя окремо взятої людини як біологічного (органічного), з усіма властивими ознаками і закономірностями живому організму. Ірраціоналізм, дуже популярний у той час завдяки роботам Ніцше, виходив з посилання, що культурне явище чи подія з особистого життя лежать за межами раціонального пояснення, недоступні для розумового аналізу.
Шпенглер реалізує зазначені традиції в аналізі та поясненні явищ культури. З одного боку, він вибудовує концепцію морфологічного органіцизму, що представляє культуру як організм, який має свою будову (морфологію), з іншого боку, визначає підстави культури як до-раціональні, що виражаються в глибинних символах (як це робив, наприклад, Ф. Ніцше, розрізняючи «діонісійського», язичницьку, безособову і «аполонійну», загострено-особистісну [10; 99].
У цій книзі буде зроблена по-
катування визначити історичне майбутнє ". Дійсно, не-
мецкій теоретик створює свій метод дослідження історії, в
рамках якого розглядає ряд культурних формацій древ-
ності, і на основі проведених їм паралелей із сучасністю
намагається визначити долю Заходу. Не випадково у вступі до
своєму творінню Шпенглер говорить про важливість використання
аналогій, зауважуючи при цьому, що "Техніки порівняння ще не
існує ", і стверджує, що" тут-то і прихований корінь...
з якого тільки й може послідувати широке рішення проб-
леми історії ".
Але книга не вичерпується спробою переосмислення бавовняні-
лого. У "Захід Європи" сформульована оригінальна культу-
рофілософская концепція автора, про яку до сих пір ведуться
теоретичні суперечки. Базовими поняттями для цієї концепції
є культура і цивілізація, які німецький теоретик
розуміє нетрадиційно, вкладаючи в ці два слова особливий
сенс. Не можна зрозуміти висунуті Шпенглером положення, що не
розібравшись у використовуваних їм термінах. Варто прислухатися
до думки Г. М. Таврізян, яка вважає, що "Історико-культурна
концепція Шпенглера будується на порівняннях, співвіднесенні
і, здебільшого, антіномічном протиставленні <<культу-
ри>> та <<цивілізації>> "[2].
У той же час справедлива критика традиційних теорій,
дослідження сучасної соціокультурної ситуації, спроба
проаналізувати витоки культурної кризи роблять "Захід сонця
Європи "надзвичайно актуальним.
Зроблені О. Шпенглером висновки про неминучу загибель Запа-
та оскаржуються багатьма дослідниками його творчості, його
критикують за надмірний песимізм і брак фактичного
матеріалу, але разом з тим ніхто не сумнівається у цінності
нового погляду на світ і історію, даного німецьким мислите-
лем.
Щоб визначити, який сенс О. Шпенглер вкладає в
терміни "культура" і "цивілізація", побачити взаємозв'язок між-
ду цими поняттями, необхідно виявити їх місце в його кон-
цепції. Хоча автор "Занепаду Європи" не був першим, хто проти-
вопоставіл культуру цивілізації, його погляд на це питання
оригінальний і незвичайний. Цей реферат присвячений виявленню осо-
бенностей використання О. Шпенглером двох названих термінів
в рамках його культурофілософской теорії.
31. Методологія магістерської роботи. Вимоги до використання наукових праць в історичному дослідженні.
34.Методологія магістерської роботи. Визначення наукової новизни дослідження.
Наукова новизна, (коротка анотація нових положень або рішень, запропонованих автором особисто, з обов’язковою вказівкою на відмінність цих положень від вже відомих);
Наукова новизна(надтока)
-вперше висвітлена проблема
-переглянули і уточнили(інше бачення,інше тлумачення)
-Вперше нові джерела
-вперше узагальнили(студентський варіант)
35. Список використаних джерел розміщують в алфавітному порядку і складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (ГОСТ 7.1-84. Бібліографічні описи документу. Загальні вимоги і правила складання (див. Додаток Е)). У списку літератури повинні переважати новітні видання. Цей список повинен містити не менше 25% літератури іноземними мовами. Кількість використаних джерел для дипломної роботи спеціаліста становить не менше 70.
Список джерел фактичного (ілюстративного) матеріалурозміщують також в алфавітному порядку і складають відповідно до чинних стандартів.
36. Методологія магістерської роботи. Визначення теоретичного та практичного значення дослідження.
Визначаючи практичне значення дослідження, треба визначити, для якої саме галузі науки чи практики мають значення отримані результати і які нові знання вдосконалюють цю галузь; вказати на зміни, які могли б статися за умови впровадження досягнутих результатів у практику. До практичних результатів дослідження прийнято відносити нові методики, правила, алгоритми, програми, підручники, методичні рекомендації, демонстраційну апаратуру, навчальні й контролюючі пристрої, прилади і моделі.
Формулюючи практичне значення дослідження, його рекомендації і висновки, потрібно враховувати два можливі шляхи їхнього впровадження: а) безпосередній (отримані висновки й рекомендації прямо адресуються школам і педагогам для використання у відповідних умовах), б) опосередкований (результати дослідження в певному вигляді включаються в педагогічну теорію і як складова цієї теорії безпосередньо впливають на педагогічну практику).
Як правило, велике практичне значення мають ті дослідження, які органічно пов'язані з досягненнями філософії, педагогічної психології, фізіології та інших наук про людину. Такий зв'язок може бути справді органічним за умови, коли педагогічне дослідження пронизують ідеї суміжних наук.
37. Діалектичний підхід до наукового аналізу історичних явищ та процесів.
Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об’єктивність в оцінюванні дійсності. Досвід і факти є джерелом, основою пізнання дійсності, а практика - критерієм істинності теорії. Діалектика як фундаментальний принцип і метод пізнання має величезну пояснювальну силу. Однак вона не підмінює конкретнонаукові методи, пов'язані зі специфікою досліджуваної сфери. Діалектика виявляється в них і реалізується через них відповідно до вимог спадкоємності і непротиріччя в методології.
38. Методологія магістерської роботи. Оформлення посилань у науковому тексті.
Посилання робляться в квадратних дужках:
- з наведенням прізвища автора (в транскрипції оригіналу), року видання і сторінки. Наприклад: [Арутюнова 1999, с. 342; Austin 1994, c. 89]
- при наявності кількох робіт одного автора одного року видання, після дати додається маленька латинська літера. Наприклад: [Арутюнова 1999а, с. 342; Austin 1994а, c. 89]
- при посиланні на колективні видання наводити повну назву роботи. Наприклад [Дискурс іноземномовної комунікації 1996, c. 89]
- при посиланні на періодичні видання (після прикладів) давати повну або скорочену назву, але з її поясненням у списку використаних джерел. Наприклад: [FM № 245 1994, c. 89]
- при наявності 2-3 авторів наводити першого і відповідної позначки. Наприклад [Левицький и др.1989, c. 89; Austin et all 1994, c. 89]
40. Методологія магістерської роботи. Вимоги до заключних висновків у науковому дослідженні.
Загальні висновки мають містити стисле викладення теоретичних і практичних результатів, отриманих автором дипломної роботи особисто в ході дослідження, а також обгрунтування перспектив проведення подальших досліджень у даній галузі (Посилання на інших авторів, їх цитування, а також наведення загальновідомих істин не допускаються).
[1] «Анналов» школа // Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б. Социологический словарь. Перевод с англ. под ред. канд. социол. наук С. А. Ерофеева. Москва, «Экономика», 2000 г. С. 7.
Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 792 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Глава 3. Карцер | | | Функции случайных аргументов |