Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Класифікація біотичних факторів. Екологічне значення основних біотичних факторів.

Читайте также:
  1. A. Визначення свідомості.
  2. Абіотичний і біотичний кругообіг речовин у природі. Кругообіг основних біогенних елементів у біосфері.
  3. Актуальні проблеми запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення.
  4. Антропогенний вплив на кругообіг основних біогенних елементів. Тепличний ефект. Кислотні дощі. Евтрофікація. Поняття ноосфери.
  5. Біоценоз як природна система. Класифікація біоценозів. Властивості біоценозів.
  6. Визначення
  7. Визначення

Біотичні фактори середовища (фактори живої природи) - це сукупність взаємних впливів одних живих істот на інші та на середовище мешкання.

Виокремлюють такі підгрупи біотичних факторів:

· Фітогенні фактори - взаємний вплив рослин (як прямий, так і опосередкований).

· Зоогенні фактори - різноманітний вплив тварин (поїдання, витоптування, запилення, розповсюдження насіння тощо).

· Мікробогенні фактори - вплив мікроорганізмів і грибів. Вплив грибів іноді виділяють в окрему підгрупу мікогенних факторів.

Відомий радянський вчений-зоолог В. Н. Беклемішев класифікував всі біотичні фактори навколишнього середовища на чотири основні групи:

· топічні чинники – ті, які пов’язані із зміною самої навколишнього середовища;

· трофічні – це фактори, що характеризують умови харчування організмів;

· фабріческіе – фактори, що характеризують фабріческіе зв’язку, при яких організми одного виду використовують організми іншого виду (або їх частини або продукти життєдіяльності) в якості будівельного матеріалу;

· форіческіе – пов’язані з переміщенням організмів одного виду організмами іншого виду.

Біотичні фактори, впливаючи прямо чи опосередковано, позитивно чи негативно, на внутрішньовидовому чи міжвидовому рівнях, так чи інакше обумовлюють спільне існування величезної кількості видів на відносно невеликих територіях. Саме у цьому полягає дуже важлива роль біотичних факторів у природі.

Прямий фітогенний вплив передбачає механічні контакти між рослинами, симбіоз, паразитизм, фізіологічний і хімічний вплив. Наприклад, рослини-паразити, висмоктуючи воду, органічні та неорганічні речовини з тіла свого хазяїна, викликають у нього порушення обміну речовин, затримку росту і розвитку. Деякі гриби-паразити (трутовики, іржа, головня та ін.) не тільки відсмоктують поживні речовини у хазяїна, а й отруюють його продуктами своєї життєдіяльності, переносять різні віруси. Механічний вплив проявляється, наприклад, у дії в'юнких рослин (хмелю, ліан): коли вони обвивають стебло рослини-опори, то не лише перешкоджають її росту у товщину, а й сильно здавлюють цю опору, утруднюючи рух по ній поживних речовин, порушуючи розвиток рослини, на котру спираються.

За умов опосередкованого впливу відбувається вплив рослин на середовище мешкання (може виражатися у змінах таких факторів, як світло, вологість, ґрунтове живлення тощо). Рослин, котрі визначають специфічність умов місць мешкання рослинних угруповань, називають едифікаторами (від грец. aedificator - будівельник). Наприклад, береза, при оселенні на вирубках хвойних дерев на підзолистих ґрунтах внаслідок своєї едифікаторної діяльності дуже швидко змінює ці ґрунти. Спочатку береза повертає у ґрунт поглинуті мінеральні речовини у вигляді опаду, при цьому активно залучає до кругообігу азот і зольні елементи. У ґрунті посилюються процеси нітрифікації, поліпшується його структура, підвищується біологічна активність, пожвавлюється діяльність ґрунтової флори і фауни. У результаті підзолисті ґрунти хвойних вирубок поступово переходять у дерново-підзолисті, а за умов тривалого існування березняків - навіть у дернові.

Основні принципи дії екологічних факторів різної дози. Принцип оптимуму. Пристосування організмів до різних доз екологічних факторів. Закон мінімуму Лібіха. Принцип толерантності Шелфорда.

Закон оптимуму. Будь-який екологічний фактор може сприйматися організмом позитивно і негативно, залежно від дози. Найбільш сприятлива доза екологічного фактора, під дією якої вид (чи організм) проявляє максимум життєдіяльності, є оптимальною дозою. Екологи вже давно зазначили, що кожному організмові властива своя оптимальна доза того чи іншого фактора. У цьому полягає однин з аксіоматичних законів екології - закон оптимуму.

Вивчати оптимальні дози екологічних факторів для тих чи інших видів організмів можна різними методами: спостереженням та експериментально. Доказом наявності оптимальних умов існування організмів є їхній інтенсивний ріст та розмноження в максимальній кількості. Вимірюючи ті чи інші дози факторів і зіставляючи їх із проявом життєдіяльності організмів, можна емпірично встановити оптимум певних факторів.

Закон мінімуму Лібіха (Обмеженого фактора), встановлений Ю. Лібіхом (1840) — закон, згідно з яким відносна дія окремогоекологічного фактора тим сильніша, чим більше він наближається у порівнянні з іншими екологічними факторами до мінімуму. За цим законом, від речовини, концентрація якої є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю. З.м.Л. (закон щодо ролі екол. факторів в розповсюдженні і кількісному розвитку організмів) не стосується систем з нестійким станом, коли надходження в них різних речовин змінюється незакономірно і лімітуючими поперемінно або одночасно стають декілька факторів.

Закон толерантності Шелфорда — закон толерантності, один з основних принципів екології, згідно з яким присутність або процвітанняпопуляції будь-яких організмів у даному місцезнаходженні залежить від комплексу екологічних факторів, до кожного з яких в організмі існує певний діапазон толерантності (витривалості). Діапазон толерантності по кожному фактору обмежений його мінімальним і максимальним значеннями, в межах яких тільки і може існувати організм («екологічний стандарт» виду). Ступінь процвітання популяції (або виду) в залежності від інтенсивності впливаючого на неї фактора зображують у вигляді так званої кривої толерантності, яка звичайно має дзвоноподібну форму з максимумом, який відповідає оптимальному значенню даного чинника.


Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 495 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Трофічна структура біоценозу. Продуценти, консументи та редуценти. Трофічні ланцюги та мережі. Екологічні піраміди. | Динаміка біоценозів. Сукцесії: первинні та вторинні. Мікро-, макро- та мегасукцесії. Концепція клімаксу. | Біоценоз як природна система. Класифікація біоценозів. Властивості біоценозів. | Структура біоценозу. Фітоценологія як вчення про фітоценози. Біоценотична структура угруповань. | Генетична структура популяції. Закон Харді-Вайнберга. | К- та r-добір. Популяції, що формуються під його дією. К- та r-стратеги. | Типи розмноження організмів, які формують популяцію. Статева структура популяції. Система шлюбних взаємовідносин особин у популяції. | Ріст популяцій. Типи росту: експоненційний та логістичний. Випадкові та циклічні зміни чисельності популяції; причини, що викликають їх. Гіпотези популяційних циклів. | Основні екологічні закони і принципи. | Стено- й еврибіонти. Взаємодія екологічних факторів. Концепція екологічної ніші. Закон Гаузе. Потенціальна та реалізована екологічні ніші. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Організм як індикатор певних екологічних факторів. Біоіндикація.| Предмет і завдання екології як науки. Поняття про екосистему. Моноцен, демоцен, плеоцен.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)