Витоки шоу-бізнесу

Концертування, як окремий вид музичної діяльності, практично не вивчалось у вітчизняній музикознавчій літературі. Під час огляду робот, присвячених дослідженню музичної культури і мистецтва відповідних регіонів та країн, мистецьких стилів, а також творчості окремих композиторів і навіть виконавців, нами було встановлено, що в них практично не приділяється увага проблемам демократизації концертного життя, переходу його до відкритих форм - публічного концертування.

І саме сьогодні, в умовах розвитку незалежної української держави особливої уваги потребує виявлення спільних тенденцій розвитку та визначення джерельної бази національних мистецьких шкіл загальноєвропейської спільноти. Зважаючи на нерівномірності у суспільно-історичному розвитку європейських країн, етапною мистецької зоною в концертуванні виявилась середина XVIII століття, коли кращими умами заволоділи революційні ідеї Просвітництва.

Середина XVIII століття стала часом «пік» у переддень Просвітництва і принесла із собою нові громадські форми музикування. Так демократичні просвітницькі ідеї увійшли в саме серце музикування -- на арену виходить слухач і поступово стає рівноправною компонентою триєдності «автор - виконавець - слухач». Слухач починає відігравати все більшу роль - він учасник музикування і висуває нові вимоги до цього процесу. А саме, зміну місця музичної дії - не палац та церква, а публічна зала: приміщення університетів та навчальних закладів, театральна зала, міські парки і сади, військові казарми і плаци, просторі приміщення різного призначення, камерні салони таверни, трактири, кав’ярні, готелі та приватні квартири, а далі - спеціальні концертні приміщення.

Протягом першої половини XVIII століття відбувається активна зміна соціального статусу музиканта-професіонала. На прикладі творчої діяльності одного з визначних музичних діячів свого часу Й.С.Баха та його синів спостерігається тенденція перетворення залежної особи церковного та придворного музиканта у публічну особистість - керівника музичного життя міста.

Оглянувши та проаналізувавши концертне життя представників «віденської класичної школи» Й.Гайдна, В.А.Моцарта, Л.ван Бетховена та їх сучасників, ми також винайшли нову якість, а саме: публічність, приватність концертних заходів як з боку композитора й виконавця, так і з боку організаторів і слухачів. І хоча концертної публіки до кінця XVIII століття майже не було, «гонорари були мізерними, музиканти жили на посадах, як Гайдн, а не як вільні художники, і догоджали смакам роботодавців... Бетховен жив вже як вільний художник...»

Отже концертування у XVIII столітті, крім видів і форм, що склались ще у попередньому столітті, поповнилось новими напрямками і якостями, а саме: змінюється соціальний статус музиканта -- від придворного музиканта до публічного виконавця - професіонала; складається образ «вільного митця»: музикант - приватна особа - «вільний художник»; зберігаються зв’язки із традиційним станом музиканта кінця XVII століття - початку XVIII століття у системи придворних посад (придворні, церковні та міські); залишаться патронат світської верховної, дрібномаєткової, духовної та міської влади (на основі міського самоврядування); з’являються нові замовники концертування: громадські організації та приватні особи; відкриваються нові види відкритих концертів -- авторські концерти «академії», концерти «за підпискою»; закріплюються форми закритих концертів, що відбуваються на замовлення офіційних осіб та влади (двору, церкви, міста) - придворні закриті концерти, а також на замовлення приватних осіб - дворцеві, салонні, «кружкові» та квартирні концерти, «музичні змагання»; формуються артистичні салони музикантів-професіоналів; розширюється гастрольно-концертна діяльність: від залежної службової особи до вільного віртуоза-виконавця; відкриваються нові осередки концертування: від театральної зали до кав’ярні, від вуличного концертування до приватної оселі, від палацу до спеціалізованих концертної зали; стабілізується концертний «час»: від випадковості до періодичності; плануються концертні заходи: циклічні та абонементні концерти із заздалегідь оголошеним репертуаром, програмою і складом виконавців; актуалізується громадська діяльність з метою просвітництва -- керівництво об’єднанням музикантів професіоналів та любителів; виникають нові демократичні інституції: громадські об’єднання музикантів та любителів музики, професійні об’єднання музикантів та мистецьких діячів за прикладом «Collegium musicum», «Libhaberkonzerte», «Concert spirituels»; виявляються нові концертні форми - масові заходи: відбувається перехід від розважальних (бали та фейерверки) до масово-політичних; здійснюється поступовий розподіл творчої праці між композитором - виконавцем - організатором; поступово встановлюється система публічних платних концертів; формується правова база та економіка публічного конвертування; складаються нові форми підтримки творчої діяльності: меценацтво та благодійництво.

Формування протягом XVIII століття відповідної мистецької ситуації створює умови для поступового розвитку творчої триєдності «автор-виконавець-слухач», в якій один із них, по черзі, ще продовжує виконувати роль організатора концертування, однак виникає й додаткова якість, яка пізніше народжує з кола професіоналів нову фігуру посередника у концертуванні - імпресаріо та антрепренера.

Таким чином, традиційне, сучасне поняття концерту «як публічне платне виконання твору (творів) за попередньо оголошеною програмою одним чи кількома виконавцями у спеціально пристосованому приміщенні» в основних своїх елементах сформувалося у 80-х роках XVIII століття. Тільки через сто років у 1880 році в Берліні Г.Вольф заснував першу концертну агенцію - цим було покладено початок розвитку концертної справи як форми бізнесу у мистецтві.

Дата добавления: 2015-08-09