сьогоднішнiх номерiв та грядущОЇ

“печатки-накресленого тавра”

1. Про це важко говорити, але не можна і мовчати…

“Отже, вважайте, чиніть з обережністю, не як не мудрі, але як мудрі, цінуючи час, тому що дні лукаві. А тому не будьте нерозсудливі, але пізнавайте, що є воля Божа” (Ефес. 5,15-17).

Корячись Слову Святого Письма “всьому свій час, і час всякої речі під небом… час мовчати, і час говорити” (Екл. 3,1;7), ми, що по милості Божій покликані до монашого (чернечого) життя, вимушені сьогодні говорити, бо “ось нині час благо-приємний, ось нині день спасіння” (2-е Кор. 6,2).

“Не про себе тільки кожний хай піклується, але й про інших” (Филип. 2,4) – заповідає нам апостол Павло. І сьогодні нашу посилену турботу про ближніх ми проявляємо у викладенні перед усіма роздумування про декотрі важливі моменти духовного життя і спасіння, що зв’язані з так званою “кодифікацією” – присвоюванням, на все життя, особистих номерів всьому людству.

Ми повинні це зробити, як діти Матері-Церкви, щоб прийняти живу участь у вирішенні питань, що торкаються усього Тіла Церковного, тобто всіх віруючих, а не тільки богословів.

Ми також вимушені писати про це, тому що не задовольнив нас, як і багатьох інших, 7 пленум Синодальної Богословської комісії РПЦ (від 19-20 лютого 2001 року) своїм заключенням (висновком) по питанню присвоювання людям індивідуального номеру платника податків (ІНН).

І, по-скільки дискусія в церковному народі на цю тему продовжується, то смиренно просимо всіх православних архієреїв і ієреїв, монаших (ченців) та мирян з увагою, терпінням та благодушієм познайомитися із пропонованими нами “Роздумуваннями”.

Священноначаліє ж просимо продовжити і поглибити все-сторонній розгляд даного питання (бо воно ще не є достатньо розглянуте та вивчене, і не знайдене вирішення, що було б сприйнятне для всіх членів Церкви), і не робити офіційних заяв від лиця ніби Церковної Повноти в угоду поспішаючої світської влади, що намітила до визначеного строку провести кодифікацію населення. Це – питання особливо важливе для всієї Православної Церкви і кожного зокрема, і тому поспіх в прийнятті рішення по ньому – недопустимий. Адже від цих сьогоднішніх рішень буде залежати наша участь у вічності.

ЗРОБИМО ДЛЯ ПОЧАТКУ короткий огляд основ­них прогалин в розсудах по даній темі, які повинно з усією пильністю розглянути в самий найближчий час загально-церковним розумом.

1. САМИМ скорботним фактом є те, що при розгляді питання

ідентифікації особи (як захисники інни­зації, так і її противники) на протязі усього минулого періоду часу майже не звертали уваги на новозавітні заповіді Христові, у світлі яких хрис­тиянин повинен розглядати всіляку справу (а справа глобалізації з присвоюванням людині номе­ру на все життя – особлива).

Але хіба можуть бути висновки, основані на такому розгляді проблеми, боговгодними і спаси­тель­ними? Адже Христос сказав: “Якщо хочеш ввійти в життя вічне, збережи заповіді” (Матф. 19,17).

І в роздумуваннях Богословської комісії від 19-20 лютого 2001 року також дуже мало приділялося уваги словам Святого Письма. Проблема ІНН розглядалася з різних сторін, але рішення приймалися не на основі новозавітних заповідей Христових, а... на основі “державно-церковних відносин”.

І ось, як не скорботно зізнаватися, – виходить, що постановлення людей, що стоять при владі, тобто заповіді людські, ми стараємося виконувати, щоб уникнути гніву людського. А заповіді Христові чомусь залишаємо без уваги, забуваючи про гнів Божий…

В даній ситуації прикладом може слугувати апостол Павло, котрий сказав: “Чи в людей я нині шукаю благовоління, чи в Бога? Чи людям стараюся догоджати? Як би я і до сих пір догоджав людям, то не був би рабом Христовим” (Гал. 1,10). Пам’ятати ці слова необхідно всім, хто хоче бути християнином по житті, а не тільки по назві.

2. БАГАТО ХТО ДУМАЄ, що суть гріха в прийнятті “антихристової печатки-тавра” виявляється в словесному, усвідомленому відреченні від Христа. Але це – помилкове розуміння, бо відступлення від Христа набагато частіше звершується в діях, аніж в словах. Господь сказав: “Що ви кличете Мене: Господи, Господи! І не чините того, що Я вам кажу?” (Лук. 6,46). І у апостола сказано: “Вони говорять, що знають Бога, а ділами відрікаються” (Тит. 1,16). Тому позначене питання необхідно розглядати дуже уважно, щоб зробити правильні висновки і таким чином уникнути гріха і погибелі.

3. ПРОБЛЕМА КОДИФІКАЦІЇ залишається неви­рі­шеною ще й тому, що розглядається вона не з початку, а з кінця, тобто з подій, що мають відбуватися вже при антихристі, і мало звертається уваги на перед-антихристів період, так ніби його і бути не може. Але ж благо-розумніше передбачати ПОЧАТОК біди, а не тільки її кінець – вже при антихристі. Згадаємо, що сказав нам Христос: “Коли ж ПОЧНЕ це збуватися, тоді восклоніться і підійміть голови ваші” (Лук. 21,28). А це означає, по слову Христовому, ми повинні впізнати Початок і відповідно реагувати на нього, піднімаючи наші голови від земних турбот до небесного і вічного, і не обтяжувати себе купівлями життєвими, безпечно очікуючи поставлення на праву руку, або на чоло “печатки-тавра” антихриста.

* * *

ПЕРЕХОДЯЧИ до розгляду цих і інших питань, перш за все, ми звертаємося до опонентів і просимо їх постаратися хоча б трішки, без пристрастей, зрозуміти тривогу тих, хто бачить цю справу по-іншому. Ми не бажаємо кого би то не було осудити, чи принизити, але яку біль відчуваєш, коли читаєш відповіді, дані митрополитом Мінським та Слуцьким Філаретом корес­понденту “Країни. Ru” по закінченні засідання Богословської комісії: “Чи являється ІНН печаткою антихриста? Боже упаси!” Звичайно, і ми згідні, що не являється “печаткою” в завершеному вигляді, але ж ніяк не згідні з наступним висновком: “Ніякої подібності, ніякого зв’язку ми не знайшли в ІНН з печаткою антихриста…”

Що на це сказати?.. Невже нам казати неправду перед Богом і своїм сумлінням, погоджуючись: “Так-так, і ми також нічого не знайшли”?

Трудно говорити, але не можна і мовчати…

Ось тому і говоримо, щоб ще раз підштовхнути архіпастирів, пастирів і народ церковний до більш детального та уважного розгляду проблеми іннизації та іншої цифрової ідентифікації і всього, що за ними піде слідом.

Розуміємо, що сьогодні кожен розглянувши позначену проблему в свою міру і зі своєї точки зору зробив свій вибір. В багатьох людей це питання “набило оскомину” – та ще й так, що не хочеться навіть повертатися до нього. Ну що ж, може це і на краще. Тепер залишилося тільки перевірити свій вибір у світлі Христових заповідей: саме християнське життя потребує цієї перевірки.

II. Чи нова “релiгiя антихриста”?

“Що було, те й буде; і що чинилося, те й буде чинитися, і немає нічого нового під сонцем ” (Екл. 1,9).

“ХРЕСТ НАКРЕСЛИВШИ Мойсей… і всупереч написав непереможну зброю…”

Тоді, декілька тисячоліть назад, почався перехід синів Ізраїлевих з Єгипетського рабства в землю Обітовану. Чи ж не означає подібним чином і сьогоднішнє накреслення особистих номерів початок “переходу” Нового Ізраїлю, але вже – в рабство під “новий світовий порядок”?..

“Процес відпадіння від Бога… (взагалі) тайно звершується в глибині людських сердець”. Одначе при прийнятті накресленого тавра - числа, що дане на все життя, він виявляє себе і стає вже явним, переводячи православ’я З ХРЕСТОМ ХРИСТОВИМ в православ’я “З КОМФОРТОМ”, релігію “НЕ ВІД СВІТУ ЦЬОГО” в релігію “ЖИТТЄВУ”…

Маємо сказати, що передісторія цієї релігії почалася давно – ще тоді, коли Денниця захотів і побажав здійснити свою ідею само-обожнення: “Піднімусь на висоти понад хмари, буду подібний до Всевишнього” (Іс. 14,14). Облестивши та відвівши від Бога одну третину ангелів, падший (впалий) Денниця з тією ж богопротивною ціллю облестив в раю і наших прабатьків Адама і Єву, пообіцявши їм, що “не помрете”, але “будете яко бозі” (Бут. 3, 4-5).

З того часу у всіх віках, в багатьох різно-видних формах, чиниться князем цього світу одна і таж сама суть його релігії само-обожнення: “Ми наш (без Бога і Його законів), ми новий світ збудуємо…”. Почи­нається ця лжерелігія як би непримітним задово­ленням гріховних життєвих прагнень і закінчиться шануванням антихриста і сатани, як “доброго бога”, котрий чинить “рай” на Землі, не вимагаючи від людини боротьби зі своїми страстями. Це і є та сама тайна беззаконня, про котру попе­реджує нас Святе Письмо (2-е Сол. 2,7)*.

Сьогодні християни, коли згадують про “тайну без­законня”, то мають на увазі зовнішнє, – так би мо­ви­ти, політичне її виявлення, і зовсім забувають про сокритий (прихований), сердечний її розвиток. А вона одна і таж сама і звершується в глибинах людських сердець і в тайних радах

заправил світових кулуарів, і направлена на таке ж виховання

роду людського, щоб всі прий­няли ворога Божого – диявола – за “доброго бога”. Тому, якщо сьогодні не зрозуміти, що світ без виконання ЗАКОНІВ БОЖИХ з кожним днем все біль­ше і більше засвоює собі цю древню тайну БЕЗЗАКОННЯ, реалізуючи, таким чином, ідею обож­нення сатани (і його ставленика анти­христа), то не можливо буде зрозуміти, чому за прийняття “печатки-накресленого тавра” як нас­лідок буде вічна мука.

Отже, почнемо з Божою допомогою розглядати це питання по порядку.

* * *

ОДНИМ ІЗ САМИХ ВАЖЛИВИХ моментів, на котрий варто звернути увагу, є заміна апокаліптичного слова “накреслене тавро” на слово “печатка” (а також в різних перекладах Біблії на укр. мові “знамено”, “знак”, “клейно”, що також є не до кінця правильно. В одному перекладі, так званому “сучасному”, стоїть слово “тавро”, але на жаль не в словосполученні із словом “накреслене”, а без нього, всі ці слова також сприймаються як “печатка”, навіть слово “тавро”, через що губиться смисл і значення того, що буде ставити людям звір. І тільки в перекладі Нового Завіту виданому у Львові в 1992 році, однією із православних конфесій, слава Богу, стоїть словосполучення “накреслене тавро”, на кінець правильно перекладене – прим. перекладача). Не зауважуючи того, що Апокаліпсис (зокрема в грецькому оригіналі Нового Завіту – прим. перекладача) говорить нам тільки про накреслене тавро, це слово замінене на слово “печатка” і доповнене словом “антихрист”, це заміни­ло собою вислів Святого Письма “накреслене тавро, або ім’я звіра, або число імені його” (Об’яв. 13,17), і створило нове словосполучення – “печатка антихрис­та”. Ось воно якраз і принесло у свідомість людей інше розуміння і уявлення про накреслене тавро.

Як приклад цьому з’явився такий собі лже-Іполит. Ось що читаємо в його “Слові”: “Печатка ж його (нечистого) на чолі і на правій руці составляє число шістсот шістдесят шість. В принципі, думаю, що я не знаю в точності цього надпису: адже може бути знайдено багато імен, відповідних до вище згаданого числа; але все ж говоримо, що сама ця печатка, напевно, має надпис “відрікаюсь” ”(розділ 28).

Звернімо увагу: не знаючи, він з початку навмання оприділює цю “печатку”. А буквально через декілька рядків поширює своє розуміння і з дерзанням пише вже стверджуючи напевно: “… ця печатка…буде прого­лошувати: Відрікаюсь від Творця неба і землі…” (розд. 29).

А які ж будуть наслідки з цього всього?

БАГАТО ВЖЕ БУЛО (і ще може бути) богословських суперечок про особу лже-Іполита, але головне в усьому цьому те, що незаперечними залишаються факти його, явних підмін і грубих перекручувань. Ось тому богословам потрібно звернути серйозну увагу і повністю видалити із вжитку ці нововведення, а їх – не так мало:

1) про відречення (розд. 27-29);

2) про перед-існування душ “бувших від вічності” (розд.1);

3) про те, що сам сатана воплотиться і прийме плоть у вигляді привида (розд. 27);

І інші подібні неправдиві твердження, котрі рано, чи пізно можуть принести свої згубні плоди. Вище згадана фраза про відречення (котра чомусь широко цитується сьогодні кількома православними авторами під іменем святителя Іполита Римського) такий плід вже принесла.

Адже, основуючись на наведеному вище вислові лже-Іполита, що “…та печатка… буде проголошувати: Відрікаюсь…”, люди не тільки завбачають відречення в самій “печатці-накресленому таврі”, але вже і почали чекати попереджуючу “печатку” саму вимогу свідомого відречення в словесній формулі. Так вчорашній ложний домисел, прийнятий за істину, сьогодні вже став як би “ОПРИ­ДІЛИТЕЛЕМ” ГРІХА прийняття “антихристової печатки”.

А які ж наслідки?

ОЧІКУВАННЯ словесного відречення від Христа у якості “оприділителя” гріха “антихристової печатки” виглядає на перший погляд правдоподібно. Але, як би “накреслене тавро” випереджувалося б такою вимогою, то не було б потреби настільки ясно і докладно давати людям попередження в Апокаліпсисі про накреслене тавро числа людського і як наслідок цього, вічної муки, так як кожному християнину відомо, що відречення – смертний гріх, наслідок якого – вічна мука. Адже кожному зрозуміло, що як хтось вимага­тиме відречення від Христа, то правдивому христия­нину неможна погоджуватися приймати навіть царсь­ку корону, а не те що якесь там “накреслене тавро”.

В цьому і вся “сіль” цього попередження – Господь, як Всезнаючий, Він знав, що християни останніх часів при своїй прив’язаності до земного, починаючи від неуважності до Євангельських запо­відей, в силу мистецтва облещування сатаною і лукавою благовидністю його справ, не вгледять і не признають в прийнятті цифрового анти-імені гріхов­ного дійства. І тому Господь настільки докладно відкрив апостолу Іоанну Богослову суть про “накрес­лене тавро”. А без такого свідчення ми навряд чи вгледіли б згубу для своєї душі в пропонованих нам життєвих перебудовах, в основу яких закладена загальна нумерація людей.

ЯКЩО РОЗГЛЯДАТИ все, що відбувається в нашому житті “зовсім по-людськи”, то прийняття накресленого тавра якогось там числа для купівлі-продажу є справа соціально-економічна, а не релігійна. За що ж тоді буде вічна мука?..

Ось в цьому сьогодні і потрібно розібратися не тільки богословам, але і кожній людині, що хоче спастися.

А в тих, хто очікує тільки “попереднього відречення”, питаємо:

- Як Ви вважаєте, прийняти людині “печатку антихриста” – це смертний гріх, чи ні?

- Звичайно ж смертний!

- А вбивство і блуд вважаються смертними гріхами?

- Звичайно.

- А в того, хто наважується звершити вбивство, хіба хтось (сатана чи людина) потребує попереднього словесного відречення від Христа?..

Таке очікування – плід нерозуміння. І до всього решти, це – дуже зловредна думка, тому що їй радісно вірять всі ті, кому “ніколи” уважно і серйозно займатися справою власного спасіння: адже поки не заставляють відрікатися від Христа – все добре і прекрасно, можна спокійно жити в своє задоволення.

Але Святе Письмо і святі отці попереджують нас, що козней диявольських в “ці останні, варті сліз часи” уникнуть тільки ті, котрі будуть пильнувати у всякий час: “Пильнуйте у всякий час і моліться, та й не ввійдете в напасть” (Матф. 26,41), бо “прихід (анти­христа) по дії сатани, буде з усякою силою… і з усяким неправедним облещуванням” (2-е Сол. 2,9-10)*, щоб “облестити, якщо буде можливо, і вибраних” (Матф. 24,24).

Так що позначене питання також потрібно переосмислити.

* * *

НАСТУПНИЙ НЕ МЕНШ ВАЖЛИВИЙ МО­МЕНТ в роздумуванні по даній проблемі: думка, що той хто прийняв “печатку” не зможе вже відобразити правою рукою хресного знамена. Чи правильно буде розуміти це в буквальному смислі?

Думаємо, що це “неможливе”, скоріш за все, буде обумовлене не фізичною причиною (ніби як паралічом руки). Більш ймовірно, що такі люди не зможуть, а вірніше за все – НЕ ЗАХОЧУТЬ попечатувати себе хрестом скорбот заради заповідей Христових.

А ось професору богослов’я диякону Андрію Кураєву здається: немов, такого “факту”, що ті хто прийняв податкові картки ще можуть хреститися, вже достатньо, щоб довести свою правоту, показати заблудження противників кодифікації і звести нанівець міф про “антихристову печатку”.

*2-е Сол. (до Солунян) в рос. Синодальному виданні Біблії 2-е Фес. (к Фессалоникийцам).

Отець Андрій пише: “Ті, що отримали іденти­фікаційні картки можуть хреститися (хоча декотрі з них під впливом відповідних проповідей і приходять до духовників поплакати і покаятися в своєму гріху прийняття “печатки антихриста”). Невже цього факту недостатньо для того, щоб звести нанівець міф, що тлумачить податкові картки, як “антихристову печатку”?”

По-перше, не зрозуміло, чому чиняться такі незрозумілі узагальнення. Мало хто сприймає подат­кові картки як вже кінцеву “антихристову печатку”. Більшість людей вважає, що це – підготовка до “печатки”. Таким чином, диякон Андрій робить “переконливе” заперечення неіснуючого “міфу”.

А, по-друге, факту, що “ті, хто прийняв податкові картки ще можуть хреститися” не зовсім достатньо для переконання в безгрішності прийняття цих карток і утвердження правоти тих, що підтримують кодифі­кацію – що ми і постараємося показати в подальшому викладенні нашого “Роздумування”.

ГОВОРЯЧИ ПРО УПУЩЕННЯ при розгляді даної проблеми, повинно з особливою увагою відзначити, що не просто недоглядом, а роковою помилкою є невірна точка зору по відношенню до слів Святого Письма (13-го розділу Об’явлення, вірші 16-18). Майже всі чомусь в першу чергу звертають увагу на слова: “на праву руку, або на чоло”, а не на слова: “ані купувати, ані продавати ”. По цьому всьому видно, що якраз ось тут і робить своє діло підміна слова “накреслене тавро” на слово “печатка антихриста” (оскільки значення “печатки” асоціюється з тим, щоб щось “попечатувати” по закінченні будь-якої дії).

Ось і виходить так, що очікуємо “печатки”, як довершеного діла – підкорення царству антихриста (або, як “відмітини”, “знаку”, чи “символу” такої поко­ри), і не бачимо СУТІ. Не бачимо, що в теперішній час особистий номер вже виконує функцію “печатки-накресленого тавра”, тобто дає можли­вість купівлі-продажу.

Звичайно, виникає питання: чи мало в нашому житті було, є, і можливо буде різноманітних умов­ностей, що забезпечують купівлю-продаж? Одначе потрібно звернути увагу на те, що нам сьогодні пропонують. По-перше наказують отримати:

1) номер особистий, тобто “людський” (поза номером

документу, асигнації і т.п.);

2) номер на все життя (і навіть посмертний);

3) номер життєво-забезпечуючий, тобто виступаючий у ролі

“хлібної картки”;

4) номер, що лежить в основі управління глобальною сітевою

спільнотою –“новим світовим порядком”.

Без індивідуального номера людина в цьому “новому порядку” життя дорівнюється нулю – як та, що не існує взагалі. Так що це вже зовсім інша справа – мати такий номер… чого чомусь “не бачать” ті, що стоять на стороні прийняття цих номерів.

“І ВІН (ЗВІР) ВЧИНИТЬ ТЕ, що всім малим і великим, багатим і бідним, вільним і рабам покладено буде накреслене тавро на праву руку їхню або на чоло їхнє” (Об’яв. 13,16).

Яке ж значення цього накресленого тавра? Щоб тільки “відмітити” і осквернити людей завдяки числу 666? Звичайно ж ні. Із слів Святого Письма, святих отців, а також із самого життя є очевидним, що будуть створені такі соціально-економічні умови життя, при котрих без накресленого тавра особистого номеру – числа людського – “НІКОМУ НЕМОЖ­НА БУДЕ АНІ КУПУВАТИ, АНІ ПРОДАВАТИ” (Об’яв. 13,17).

Очевидно, що це – нова (видумана впалими анге­лами і людьми) стійка, життєво-забезпечувана форма товарообміну. І ця система для свого функціонування має за потребу цифровий ідентифікатор, тобто конкретне, особисте число людини, що ототожнюється з її особою, а не однакову для всіх “відмітину” якимсь одним іменем антихриста чи числом 666. Бо самі по собі ці три шістки не можуть дати людині можливості купівлі-продажу.

Давайте розглянемо більш практично. Допустимо, людина прийме якимось чином “три шістки” без особистого номеру. Коли вона прийде в магазин, або банк, то, чи дадуть вони їй можливість виконувати купівлю-продаж і платити податки? Ні. Тому що людина не має особистого номеру, відповідного його особовій справі в системі державного обліку. Вона як би не існує для цієї нової системи – “чужої” для неї. Але, якщо людина прийняла особистий ідентифікатор, то отримує допуск і можливість виконувати купівлю-продаж і платити податки вже як “своя”, що состоїть в цій (перед)-антихристовій системі обліку під своїм, визначеним на все життя, номером.

Таким чином, цифровий ідентифікатор, що присвоюється людині, стає в буквальному значенні цього слова, числом людським – невід’ємним від її імені, життя і діяльності. Без особистого номеру людина (навіть сьогодні, а тим більш завтра) не зможе виконати ніякого товарообміну, ніякої банківської операції. Вона стане просто неспосібною жити в “новому порядку” життя.

Ось чому потрібно дивитися на справу, а не на гарні слова і назви. Нам заповідано: “По плодам їхнім впізнаєте їх” (Матф. 7,16). Плід “накресленого тавра” числа людського, згідно із Святим Письмом, – можливість виконувати купівлю-продаж. І сьогод­нішній ІНН вже дає такий “плід” – таку можливість.

ВИНИКАЄ ПИТАННЯ: як визначити, що собою насправді представляє сьогодні ІНН, що нам пропонують приймати, і чи можна нам, християнам, його приймати? Все переплуталось, незрозуміло, від чого потрібно віддалятися: від штрих-коду, трьох шісток, особистого коду, чи ІНН?..

Щоб у всьому цьому розібратися, необхідно бути більш пильним у всьому, в тому числі – уважно спостерігати, що відбувається в житті духовному і в житті світу в теперішній час. В даному “Роздумуванні” ми керуємося словами святителя Андрія Кесарійського, який сказав: “Відоме введення числа ВІДКРИЄ ЧАС ціломудренним і пильнуючим”. І ось те, що ми сьогодні спостерігаємо, про те і повинні роздумувати, оцінюючи ті духовні процеси, що відбуваються (тобто в світлі слів Святого Письма і святих отців), а не просто “по-людськи”.

Ще з перших віків християнства людей цікавили питання: хто такий антихрист?.. які будуть ознаки його приходу?.. що заключає в собі “число звіра”?..

Багато хто намагалися визначити ім’я за допо­могою вираховувань. Адже, як відомо, в грецькій, єврейській, та й у слов’янській мовах, цифри позна­чуються буквами, тому будь яке слово можна предста­вити у вигляді ряду чисел, замінивши букви їхніми цифровими значеннями. Пошук був направлений на підбір таких слів, в яких сума цифр виявляла число 666. Подібним чином діяли й інші тлумачі. Підібрали слова “титан”, “латинянин”, “агнець неправедний”, “злий вождь”, “дійсно шкідливий” і багато інших імен, котрі фактично могли би бути в антихриста, так як кожне з них в своїй числовій сумі утворювало число 666.

Так в цей час розуміли, і так ця традиція підтримувалася. Але по-скільки, по слову свт. Андрія Кесарійського, “відоме введення числа” повинно відк­рити час, то, спостерігаючи сучасне життя, бачимо: число, яке дає можливість купувати і продавати – це не тільки (і не на стільки) число імені самого антихриста, скільки число “цифрового імені” людини, що видається їй (перед)антихристовою системою. Кощунственний ж символ 666 (який являється загаль­ним для всіх людей ключем входу в електронну базу даних) можна розглядати як свідоцтво, від кого (!) нам це “ім’я” присвоюється.

ОСЬ ТОМУ, для того, щоб відповісти на постав­лене вище питання (від чого нам слід віддалятися), необхідно сказати наступне. Якщо будемо зважувати на слова Святого Письма і керуватися ними в житті, то нам потрібно віддалятися від усякого особистого номеру, що присвоюється нам на все життя, з котрим нам прийдеться ототожнюватися на рівні із власним іменем при купівлях-продажах і інших контактах з державними структурами. Сьогодні такі номери нам пропонують під назвою “ІНН” і “особистого коду”, а завтра – якогось “універ­сального” чи “глобального” іденти­фікатора.

Чи буде цей номер поставлений будь-яким технічним способом в документі (як зараз), чи “попечатаний” у вигляді штрих-коду на тілі, або “схований” під шкірою в чипі, або “прикріплений” до людини ще якось по-іншому – це діло техніки і етапів поработіння людства. У всіх же цих душе-пагубних етапах для служителів князя світу цього головне – присвоїти кожній людині номер на все життя. Сьогодні, поки глобальна система тільки формується, його видають на папері, або на пластиковій картці. Але при сформованій системі особистий номер – універсальний ідентифікатор – буде ставитися людині безпосередньо на тіло (при чому – прямо в роддомі; так що цій антихристовій системі є можливість протистояти тільки зараз, як і у Євангелії Христос сказав нам: “Коли ж почне це збуватися… підніміть голови ваші” (Лук. 21,28)).

Потрібно зрозуміти, що всіляке індивідуальне людське число, яке буде давати можливість купівлі-продажу в новоствореній соціально-економічній систе­мі, є початком і основою погибельного накресленого тавра – так званої “печатки антихриста”.

Як би ці числа не називали, в якій би благовидній “обгортці” життєвої необхідності не пропонували їх нам прийняти – це по суті справи не змінює.

Якщо ми відмовимося приймати ці номери сьогодні, то залишимося вільними від усієї глобальної антихристової сіті: штрих-кодів, 666, карток (т. н. елект­ронних документів), чипів і інших утворень ком­п’ютеризації, через котрі, в кінцевому висновку, і утвориться так звана “печатка антихриста” “на праву руку або на чоло” (див.: Об’яв. 13,16). Але якщо приймемо ІНН, то неминуче попадемо в сітку цього “нового порядку життя”. (І дійсно, служителі “тайни беззаконня” сьогодні в прямому смислі ділять світ на “соти” і утворюють всесвітню “Сіть” («Мережу») – сітку (мережі) для улову людства в погибель в новому богоборницькому порядку).

Із такого розуміння того, що відбувається і потрібно виходити, тобто роздумувати і робити висновки.

* * *

ДЕКОТРИХ ВСЕ Ж ТАКИ турбує питання: чи вже не являється ІНН “печаткою антихриста”?

Те, що це не так, здавалося б, повинно було б бути зрозумілим кожному: вже по одному тому, що ставлять ІНН зараз ще не на “руку або чоло”(Об’яв. 13, 16-18).

Одначе сьогодні в нашій Церкві спостерігається таке скорботне явище: хтось готовий признати цифрові ідентифікатори (ІНН) за “саму справжню” “печатку антихриста”, а інші впадають в другу крайність і погоджуються приймати все, що пропонує світ, оскільки вважають, що не може бути печатки, так як ще немає антихриста.

Але царство антихриста і печатка його адже ж не раптово, чи в одну мить, “зваляться з місяця” на усіх земно-народжених. Очевидно, що серед нас будуть проводитися поетапно якісь необхідні підготовчі міроприємства. Ми забуваємо про попередження Слова Божого: “…злодійствують злодії злодійськи (тобто сокрито й таємно). Жах, яма і петля для тебе, жителю землі!” (Іс. 24,16-17).

Тому ми повинні звертати увагу на всі процеси, що відбуваються в світі – зокрема, на сьогоднішню кодифікацію, котра є фундаментальним підготовчим міроприємством до підкорення всіх людей владі грядущого антихриста (а сьогоднішній особистий номер, відповідно, грає свою роль як ядро майбутньої “печатки-накресленого тавра”).

В цьому ми нікого не стараємося переконати, а тільки пишемо для того, щоб ради Бога, по-братерськи, попередити: “Не ходіть там – бо ось же яма!” (по слову преподобного Іоанна Ліствичника). Так що нехай кожний задумається і вирішить сам для себе.

Але куди ж “ходити” (щоб не впасти в яму)? На це питання ясно відповідає нам Святе Письмо: “До всіх заповідей Твоїх направлявся, всякий шлях неправди возненавидів” (Пс. 118,128); “Світильник ногам моїм закон Твій, і світло стезям моїм” (Пс. 118,105); “В наказах (Господніх) – все Його благовоління і ніхто не може умалити спасенність їхню” (Сир. 39,24).

А ми, забувши про те, що повинні мати заповіді Христові світильником у всіх випадках свого життя (а у випадку з прийняттям номерів на все життя особливо), питаємо один одного: “Що робити?” І, помучившись нерозумінням, приймаємо здебільш для себе від антихристиянської системи цифрове анти-ім’я. Але в Євангелії Христос нам говорить: “Кожний, хто слухає ці Мої слова і не виконує їх, подібний до людини нерозсудливої, котра побудувала дім свій на піску; і пішов дощ, і розлилися ріки, і подули вітри, і наперли на цей дім; і він впав, і було великим падіння його” (Матф. 7,26-27).

ПОВИННО ВІДЗНАЧИТИ вірне розуміння предназначення ІНН, виражене в посланні Української Православної Церкви від 3-го червня 1998 року, де УПЦ більш глибоко і, головне духовно підійшла до розгляду даного питання. Потрібно звернути увагу на зроблені висновки: “…“печатка антихриста” лишень завершить процес відпадіння від Бога і Його благодаті, що нині таємно звершується в глибині людських сердець. Саме в цьому випадку індивідуальний іденти­фікаційний номер, який присвоюється кожній людині і буде нанесений на неї через якусь “незмиваючу” технологію, ДІЙСНО МОЖЕ СТАТИ “ПЕЧАТ­КОЮ АНТИХРИСТА” ”.

АЛЕ ПРОТИ ТАКОГО тверезого розумного погляду на цифрову ідентифікацію виступив диякон Андрій Кураєв і, використовуючи всі доступні йому способи та засоби, затуманив це правильне і спасенне відношення до процесів, що сьогодні відбуваються. Він пише статті та книги і відкриває цілу словесну війну, щоб викорінити таке вірне розуміння справи іннизації із розуму православних архіпастирів, пасти­рів та народу Божого.

І мусимо визнати, що декілька років посиленої діяльності увінчані були успіхом – Послання Священного Синоду РПЦ від 7-го березня 2000 року вже не виказало подібного розуміння по відношенню до ІНН, і багато хто сприйняв кураєвське розуміння іннизації, висловлене ним в статті “Чи справді дають в Україні “печатку антихриста”?”…

Також вельми скорботним фактом є те, що думка та розуміння диякона Андрія, утворені ним по людським міркуванням, “по стихіям світу, а не по Христові” (див. Кол. 2,8), тобто не на основі заповідей Христових, отримали схвалення та затвердження на 7-му пленумі Синодальної Богословської комісії (від 19-20 лютого 2001 року) і піднесені народу Божому, як голос Церкви і навіть як керівництво в пастирській і духовній діяльності.

А вище згаданий голос Української Православної Церкви був отцем дияконом відкинутий і засуджений за те, що в ньому “є декотра зайва (для декого) технологічна прямолінійність”, – мається на увазі роз­думування про те, що при визначених умовах “печат­кою антихриста” може стати саме індивідуальний ідентифікаційний номер. Але ж кожному зрозуміло, що коли відхиляються від шляху прямолінійності, то починається шлях криволінійності…

ЗРОЗУМІЛО, ЩО В ТЕПЕРІШНЬОМУ ПЕРІОДІ часу (до початку царювання антихриста) можливими є різноманітні варіанти в громадянському, технічному, політичному та релігійному відношеннях. Але “час відкриває”, по слову свт. Андрія Кесарійського, і показує, що в основі нової системи життя спільноти (яка вже сьогодні створюється на базі комп’юте­ризації), вкладається особистий цифровий ідентифі­катор людини, як би його не називали і в якій би благовидній “упаковці” не пропонували його нам приймати.

ІІІ. В чому ж суть гріха при прийнятті сьогоднішніх номерів і грядущої “печатки-накресленого тавра” в світлі заповідей Христових?

“Що ви називаєте мене: Господи! Господи! – а не чините того, що Я кажу?” (Лук. 6,46).

ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗРОЗУМІТИ, що відбувається в кінці світової історії, необхідно згадати, з чого все почалося.

Денниця, возгордившись, за ідею мав: “Взійду на висоти понад хмари, буду подібним до Всевишнього” (Іс. 14,14). З його богопротивним початком погодилася одна третина ангелів, і відбулася війна на Небесах – спроба “революції” і створення “нового порядку” з ціллю само-обожнення. Невдача, що настигла його, не знищила в сатані його ідеї, і він вирішив реалізувати її ще раз, але тепер на Землі, в середовищі людей.

Для цього диявол неправдивим шляхом підкорив собі Адама (Бут. 3,1-6), і, ставши “князем цього світу” (Іоан. 14,30), почав вести і направляти в ньому життя людей так, щоб збільшити число свого війська за рахунок синів людських та ще раз піти на боротьбу проти Бога.

Але вся трудність в тому, що людська душа по своїй природі відчуває, що диявол – злий і боїться йому довіритися. І тому його ціль – показатися людству добрим. А так як він безплотний, то чинити йому це прийдеться через людину-антихриста і інших слухняних йому служителів.

Нашим прародичам Адаму і Єві (та їхнім нащадкам) Бог дав, як епитимію - земні скорботи. Але, втративши любов до Бога, людина стала сластолюбна і горда. Граючи на цьому, диявол радить “Будь милостивий до себе…” (див. Матф. 16,22). І людина заради задоволення своїх пристрастей йде на різноманітні переступи заповідей Божих, маючи за ціль отримати максимум земних благ та насолод. Князь же світу цього, маючи на увазі свою богоборницьку мету “ми наш (без Бога і Його законів), ми новий світ збудуємо…”, різносторонньо цьому сприяє: науково-технічний прогрес, та все решта в світі (під його майстерно сокритим керівництвом) прямує до того, щоб людина прагнула до земного та тимчасового, а не до небесного і вічного. Щоб людство в цілому, і кожна людина зокрема жила не по закону сумління і закону Божому (тобто по Єван­гелію), а беззаконно – “так, як мені забажається”, – виконуючи “бажання плоті та помислів” і стаючи в результаті цього “дітьми (дитиною) гніву” (див. Ефес. 2,1-3).

І ось на завершенні цього етапу історії, коли диявол спроможе достатньо утвердити в людстві стремління отримувати від життя максимум насолод, так що навіть і християни перестануть виконувати заповіді Христові і нести даний їм хрест скорбот, він зробить спочатку через своїх слуг небувалий безпорядок – хаос (який сьогодні вже почався), а потім розв’яже світову війну.

І коли війною, хаосом та голодом люди будуть доведені до бажаної ним “кондиції”, він виявить світу свого ставленика – антихриста, котрий виступить у якості спасателя (рятівника) людства та миротворця: на фоні до краю бідного становища примирить всі держави і релігії та вчинить все, щоб не було ніяких причин для війни. Вчинить на землі “мир та безпеку”, і у всіх сферах громадянського, економічного та політичного життя наведе та встановить небувалий порядок – “рай” на Землі.

Таким чином, цей антитип явить себе людству добрим, і воно прийме його, як благодітеля (що чинить благо), спасателя і “доброго бога”. І “поклоняться йому всі, хто живе на землі, котрих імена не записані в Книзі Життя у Агнця” (Об’яв. 13,8). Поклоняться духом (а не земним поклоном, як дехто думає), тобто схваленням його благовидних конструктивних пропонувань та справ по спасінню “священного дару життя на Землі”. І всі організації (в тому числі і релігійні) повинні будуть дякувати йому за це спасіння і встановлення на Землі “порядку серед хаосу”.

Але як вродженим калікам для пересування потрібно костилі чи інші технічні приспосіблення, так впалому ангелу (сатані), і його ставленику (анти­христу), для того, щоб виступити в божій ролі і керу­вати людством, потрібна вся потуга науково-техніч­них засобів, в тому числі і комп’ютерної системи.

А по-скільки ця система не може “читати” і “сприймати” людину по імені (для неї потрібний визначений цифровий код), тому саме важливе на сьогоднішньому етапі для служителів князя віку цього – під будь-якою причиною присвоїти особисті номери всім мешканцям Землі.

Але це тільки зовнішня сторона “справи”. Внут­рішня ж її суть – це, почате вже віддавна, “виховання нової людини”, в тому числі і з християн, “що мають вигляд побожності, а сили її відреклися”, через вирощування в них не богоугодного, плотського спосо­бу мислення, щоб “приготувати людей досконалих” для грядущого антихриста.

* * *

БАГАТЬОМ ЛЮДЯМ гріх прийняття сьогодніш­ніх номерів здається не до вподоби незрозумілим. Такі кажуть: “Ми стараємося не брати участі в злих справах світу, а обліковий номер в комп’ютерній базі даних нічого не значить”.

Але так вважати можна при поверховому погляді на це нібито “абсолютно не релігійне” питання – і в основному тому, що ми звикли всіляку справу розглядати не в світлі заповідей Христових, а просто “по-людськи”.

Спробуємо ж з Божою допомогою розкрити суть даної проблеми більш глибоко – в світлі Єван­гельських заповідей, по котрим будемо судимі на Страшному Суді.

“ГРІХ Є БЕЗЗАКОННЯ” (1-е Іоан. 3,4). Ми ж не порахували за необхідність закон Христовий, забули його, і тому не бачимо своїх гріхів в багатьох випадках нашого життя, в тому числі – в прийнятті особистих номерів.

В загальному плані гріх зазвичай проявляється в тому, коли людина, визначаючи зміст і ціль свого життя (взагалі, і в кожному випадку зокрема), думає “не про те, що Боже, А ТЕ ЩО ЛЮДСЬКЕ” (див. Матф. 16,23). Тобто, розглядає життя земне суто “по-людськи”, а не так як визначає і показує нам слово Боже в Святому Письмі.

Саме у відповідності з таким плотським розумінням ми намагаємося вибрати для себе в житті тільки все комфортне, зручне і приємне. І не задумуємося над тим, що ця любов до різноманітного роду “приємностей” поступово доведе нас до стану, коли слово хресне стане слугувати для нас пред­метом АБО СПОКУСИ, АБО НАСМІШ­НИЦТВА.

А ми так легко приймаємо різні благовидні думки, свої і чужі, що обіцяють нам різноманітні “блага” в цьому житті!..

“Будь милостивий до себе, хай не буде цього (страждання) з тобою” (див. Матф. 16,22), – шепоче “лівий радник” кожній людині. І в цьому прихований самий великий, самий непримітний соблазн диявола для нас, бо він є приємним. І прийнявши цей соблазн, (спокусу), ми вже не шукаємо пізнання та виконання Волі Божої, але шукаємо виконання власної волі, направленої на щасливе перебування на Землі, а також волі “людей, що відвертаються від істини”, наперекір заповіді не рахуватися з їхнім постановленням (див. Тит. 1,14). Таким чином, проживаючи “по звичаю світу цього” (Ефес. 2,2), ми не бачимо гріха в прийнятті цифрових ідентифікаторів.

В чому ж заключається цей “не до вподоби незрозумілий” гріх?

* * *

ЯКЩО говорити коротко, то гріх – у відступництві. “Хай не облещує вас ніхто ніяким чином: бо день той не прийде доти, доки не прийде перш відступництво…” (2-е Сол. 2,3)*.

І почувши слово “відступництво”, не потрібно відразу “кивати” в сторону архієреїв і священиків, як у декотрих вже увійшло в згубну звичку. Кожній людині необхідно уважно роздивитися саму себе у світлі заповідей Христових і оприділити: чи не почало відступництво проявлятися особисто мною в моєму сьогоднішньому і повсякденному житті? Воно прояв­ляється в словах, діях, почуттях, думках і бажаннях, звершується поступово і непримітно. Це справа не одного року. Але на певних переломних етапах відступництво констатується, як звершений факт (як в приватному, так і в суспільно-церковному житті).

В цьому відношенні яскравими прикладами (за часів Христа) є срібролюбство Іуди, що довело його до зради Господа, безнравственне життя народних старійшин, віддавших через зраду, на розп’яття Сина Божого, та прив’язаність до іудейського краю настільки, що не побачили в смиренному Спасителеві, Царя Небесної Слави.

В Росії вільнодумство, ледве-теплість і падіння нравів номінальних християн початку ХХ століття дали можливість здійснитися революції.

Після революції це ж “розкріпачення” від “консерватизму” породило обновленство.

А ось ще один недавній, досить таки яскравий приклад того, до чого призводить шлях поступового відступництва: філаретівський розкол, який виник у Києві в останні часи радянської влади. Лідер цього угруповання, бувший митрополит Київський Філарет (Денисенко) відзначується тим, що: 1) незважаючи на обітницю чернецтва, мав дружину та декількох дітей; 2) провадив активну екуменічну діяльність; 3) догоджав світській владі. І коли його запрагнули відправити на “покій”, він пообіцяв, що піде сам. А потім, переступивши клятву, організував своє розкольницьке угрупування (за підтримкою світської влади, котрій він у свій час всіляко догоджав). І Церква віддала його анафемі.

До речі, бувший митрополит, будучи ще на кафедрі, для 3-го перед-соборного Все-православного скликання підготував доповідь: “Вклад Помісних Православних Церков в перевагу християнських ідей миру, свободи, братерства, і любові між народами та усунення расової дискримінації”. Таким чином, вик­лавши масонські лозунги “свободи” та “братерства” як християнські ідеї і попрацювавши на поприщі “бра­тання народів”, сам вчинив розкол в Церкві Христовій. Ось до чого привело відступництво від заповіді “НЕ СТОСУЙТЕСЯ ВІКУ ЦЬОГО” (Рим. 12,2).

ГРІХ ВІДСТУПНИЦТВА проявляється в тому, що ми по свідоцтву чистої совісті не можемо сказати з апостолом: “Наше життя – на небесах” (Филип. 3,20). А якщо хтось може так сказати, тоді – слава Богу! Але скільки таких?… Якщо ж наше життя приземлених, тоді ми – в небезпеці.

Святитель Андрій Кесарійський в тлумаченні на 8-й вірш 13-й розділу Апокаліпсису говорить: “Будь уважний, бо їхні імена отже не записані в книзі Життя Агнця (Книзі Життя Агнця-Христа) і ті, що живуть на землі, абсолютно (тобто взагалі) не роздумують про небесне, а тільки до справ земних мають прихильність, (такі) поклоняться антихристу. Тому що вони до земного належать, про небесне не турбуються…” Бо “помисли плотські – то ворожнеча на Бога (є), бо ж закону Божому не підкорюються, та й не можуть” (Рим. 8,7).

Ось в яку погибель ми впхнемо себе, якщо буде­м прихильні до земного, плотського і тимчасового!

Святитель Іоанн Златоуст говорить: “Якщо ми будемо прихильні до теперішнього, то чи повірять нам, що ми прямуємо до іншої Вітчизни?… Невже ти не знаєш, що заповідав Христос?” А Христос запові­дав: “Хто Мені служить, Мене хай наслідує” (Іоан. 12, 26). Адже, не виконуючи волі Божої, що відкривається нам в заповідях Його (і таким чином відступаючи від Христа), ми невблаганно, навіть не бажаючи того, стаємо спільниками в духові своєму відступнику-дияволу, і вже починаємо чинити його волю.

ВОЛЯ БОЖА – “хай будуть в Нас єдино”, як сказав про це Христос в Своїй первосвященницькій молитві до Бога-Отця: “Не тільки про них (апостолів) молю та прошу, але й про віруючих в Мене по слову їхньому, хай будуть всі єдино, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони хай будуть в Нас єдино” (Іоан. 17, 20-21). Заради придбання цього ЄДНАННЯ із Христом нам і дане земне життя.

А воля ворога Божого (князя цього світу) зовніш­ньо подібна: хай з’єднаються всі навколо нього по заповіді його: “Пролетарії всіх країн, об’єднуй­теся!”

По-скільки девіз князя цього світу декотрим здаватиметься застарілим (звичайно ж, він не постаріє, доки не буде здійснений насправді), тоді прочитайте новий девіз, в дусі якого виховуються сьогодні наші діти. Почуте це було від 12-ти літнього хлопчика; ось чого його навчив його ж телевізор (а точніше – біси):

Девіз команди “ЕР”:

Проблем бажаєте?!

Отримаєте вдвічі!

Щоб світ від зруйнування врятувати,

Щоб наше покоління все з’єднати,

А правду і любов назавжди вижити,

Щоб зіркових вершин нам досягнути –

Команда “ЕР” завжди на службі в зла!

Вибір твій – здавайся!

Або ж – борися! І це – факт!

Ось що приготували нам на завтра. Та зрештою, цей “факт” починає виявлятися вже сьогодні: самозваний світовий уряд примушує всіх “здаватися в полон” світу, що лежить у злі, через дію владного присвоювання всім людям концтабірних номерів на все життя. Так що, дійсно, ми вимушені або боротися, або ж здатися.

З приводу цієї антихристиянської пародії “єднан­ня” вагомо висловився митрополит Іоанн (Сничев): “Святі отці не раз говорили, що “диявол – це мавпа Бога”. Не будучи в силі створити щось самостійно, сатана лишень “передразнює” божественний поря­док речей, …намагаючись створити свій, паралельний світ, підкорений законам темряви та злоби.

В такому світі є і свій “аналог” соборності – диявольський сурогат, що прокладає шлях грядущому антихристу, що готує об’єднання зневіреного світу не під покровом Закону Божого, не в лоні спасительної Істини Христової, але – під ігом (ярмом) “чоловіка гріха, сина погибелі” (2-е Сол. 2,3)*, котрого “Господь Ісус вб’є духом уст Своїх і винищить явленням приходу Свого” (2-е Сол. 2,8)*.

В сфері релігійній цей злий початок прикривається лжевченням про необхідність об’єднання всіх віроспо­відань (не залежно від істинності чи помилковості будь-якого з них) – екуменізмом. В сфері державній – лжевченням про необхідність грядущого об’єднання людства в єдину наддержаву із спільним світовим урядом на чолі – мондіалізмом…”

І ЦЕЙ ФАКТ ЖИТТЯ – з ким ми внутрішньо об’єднуємося (одобрюючи (схвалюючи) те, чи інше дійство) – завжди виража-ється якось зовнішньо: в першу чергу, в присвоюванні нових назв та імен. Увіровавші в Христа називаються християнами; ті, що прийняли ангельський образ стають іноками – інакше живуть – і отримують нове особисте ім’я. Як наслідок, ті, хто погоджується прийняти на себе найменування “фізичної особи” і особисте номерне ім’я, в числі якої спільноти опиняться?..

Нам усім сьогодні необхідно усвідомити, що коли Ісус Христос прийшов на Землю, то ті, хто прийняв Його вчення про Царство Боже і про несіння хреста утворили Церкву і стали називатися по Його Імені – християнами (отримуючи в святому Хрещенні особисті імена). А коли прийде інший (тобто антихрист), представлений нам у Святому Письмі числом, тоді ті, хто прийме споруджуване ним царство (“новий світовий порядок”, земний “рай”), утворять відступницьку антицеркву, відповідно – з особистими цифровими анти-іменами.

В СВЯТОМУ ХРЕЩЕННІ ми відрікалися “від диявола і всіх діл його”. А головним “ділом” ворога Божого є побудова “раю” на Землі. Звичайно, це не рай на справді, а всього лишень облещення свободою задовольняти свої власні пристрасті з богохульною ціллю: ніби людство може існувати і щасливо проводити дні, не викорінюючи своїх пристрастей. (Але якраз ці пристрасті в свій час і погублять людей).

*2-е Сол. (до Солунян) в рос. Синодальному виданні Біблії 2-е Фес. (к Фессалоникийцам).

Наступною ціллю створення “раю” (концтабору) – знищити на землі спасительну віру в Христа, підмінити її релігією антихриста: вірою в те, що можна добре жити, не виконуючи приписів Божих.

Третя ціль – Церкву Христову, Царство не від світу цього, підмінити “житейським” варіантом і з’єднати в одно велике стадо разом з невірними і єретиками.

Четверта ціль – вчинити все можливе, щоб людство відступило від Бога; перетворити людей в демонів у тілі, явних (чи потенційних) богоборців, щоб поповнити ними лави падших (впалих) ангелів.

Так під благовидним пропонуванням “благоустрою світу” втілюється в життя сатаною його багатогранна богоборницька ідея. Ми ж, не розуміючи глибин сатанинських, схвалюємо цю ідею і беремо участь в її здійсненні у нашому житті.

МИ, ХРИСТИЯНИ, співгромадяни святим (Ефес. 2,19) і діти Божі (1-е Іоан. 3,10), не зважаючи на заборону Божу стосуватися світу цього (Рим. 12,2), вступаємо в об’єднання з невірними Богу (2-е Кор. 6,14-16) і приймаємо від них номер, який покладено в основу будівництва “нового світового порядку”. Ми не бачимо в ньому зла і схвалюємо його, знаходячи в ньому щось добре…

Але по-скільки “архітектором” цього порядку є сатана, тоді, виходить, ми віримо, що НМП може благополучно існувати на Землі. Таким чином, признаємо (поки що не на пряму), що і поза Богом і Волею Божою, в противнику Божому (сатані) може бути щось добре. А це вже – невірство, богохульство, і початки богоборництва.

Хто схвалює (одобрює) і приймає це сьогоднішнє “вдос­коналення” (цифрову ідентифікацію особи), той, в кінцевому результаті, може одобрити і прийняти й інші речі від князя світу цього. Ось тому нам сказано в Святому Письмі: “Не одобрюй того, що одобрюють нечестиві: пам’ятай, що вони до самого пекла не виправляться” (Сир. 9,15). Бо через таке одобрювання і благочестиві люди непомітно стають нечестивими.

Ось чому нам дана заповідь: “Покоріться Богу і проти-станьте дияволу” у всіх ідеях і справах його, бо всі вони – богоборчі, хоч на перший погляд здаються благотворними, бо “вдосконалюють” і “покращують” наше життя. Але, фактично, все це чиниться з метою створення, встановлення і прийняття людьми нової “житейської” релігії для обожнення князя світу цього - диявола (“дракона”) і його ставленика антихриста (“звіра”) (див. Об’яв. 13,3).

ПРИСВОЮЮЧИ НАМ НОМЕР, нас записують в одне стадо з рабами світу цього, а ми боїмося відділитися від них “заради світу”, забуваючи про те, що сказав Христос: “Чи ви думаєте, що Я прийшов дати мир землі? Ні! Кажу вам, але поділення…” (Лук. 12,51).

Поділення (роз’єднання) з невірними вимагалося Богом завжди, не тільки у Новому (Лук. 12,51-52; 2-е Кор. 6,14-18), але ще і у Старому Завіті. І якщо ми, християни, не послухаємо наказів Божих, то може статися те, про що ми читаємо в Біблії: “…і сказав Я: “не порушу завіту Мого з вами на віки, і ви не входьте в союз з жителями цієї землі…” Але ви не послухали голосу Мого. Що ви це зробили? І ось тому говорю Я… не вижену їх від вас і будуть вони вам ПЕТЛЕЮ, і боги їхні будуть для вас СІТКОЮ” (Суд. 2,1-3).

Якщо не побачимо цієї петлі та сітки сьогодні, то завтра навряд чи вже визволимося від них.

Ми ж боїмося засвідчити це розділення відмовою зарахування в одно з ними стадо, порушуючи тим самим заповідь: “Не приклоняйся під чуже ярмо з невірними” (2-е Кор. 6,14). А те, що з прийняттям особистого номеру приймається комп’ютерне ярмо – це явно (причому залежність – різностороння і на все життя).

“Бо яка спільність праведності з беззаконням? Що є спільним у світла з темрявою? Яке погодження поміж Христом та веліаром (християнським іменем і його (веліара) номером)? Або яка співучасть вірного з невірним (в створюваному сатаністами “новому світовому порядку”)? Яка сумісність храму Божого з ідолами? Бо ви – храм Бога Живого… тому вийдіть з поміж них, і відділіться, говорить Господь, і не торкайтеся до нечистого (в даному випадку - номеру), і Я прийму вас; і буду вам Отцем, і ви будете Моїми синами та дочками, говорить Господь Вседержитель” (2-е Кор. 6, 14-18).

Ось яку заповідь необхідно виконувати нам, щоб бути прийнятими Богом в синівство. І настільки важливо це відділення християн від людей світу цього, що апостол Петро ще першим трьом тисячам ново-увірувавших заповідав: “Спасайтеся від роду цього розпусного” (Дії 2,40). Фактично, це перша заповідь, дана юній Церкві Христовій. А як ми її сьогодні виконуємо? Ніяк! І вже давно нас, християн, призивають “об’єднатися з усіма людьми доброї волі”…

Цей екуменічний лозунг тільки на перший погляд виглядає гарно. Але що стоїть за ним насправді, видно із слів митрополита Іоанна (Сничева): “…в такому “воз’єднанні” буде загублена найбільша дорого­цінність – істина Закону Божого, похована під тягарем людського мудрування… “Світова релігія”, спільна для всього людства – а саме вона й є кінцевою метою всіх зусиль екуменістів – є не чим іншим, як фундаментом “нового світового порядку”. Саме ця єдина лжерелігія повинна “духовно” пояснити необхідність зруйнування суверенних національних держав і об’єднання всього людства в єдину наддер­жаву із світовим урядом на чолі. …З християнської точки зору спроби створення універсальної релігії оцінюються однозначно – як підготовка до воцаріння антихриста”.

Ось тому Господь останнім християнам, що знаходяться в перелюбному Вавилоні, знову наказує: “Вийди від неї, народе Мій, щоб не брати участі вам в гріхах її і не підпасти під язви її” (Об’яв. 18,4). А ми…?

АПОСТОЛ ЯКІВ говорить: “Чи не знаєте, що дружба із світом є ворожнеча проти Бога? Отже, хто бажає бути другом світу, той стає ворогом Богу” (Як. 4,4).

Яке ще свідоцтво потрібно віднайти, щоб було більш ясніше і оприділеніше? І чому не звертаємо уваги на ці грізні апостольські слова? Маючи вуха – не чуємо? Чи не є цей факт – самий найбільший обвинувач нашого відступництва від послуху Богові?

Христос сказав: “…хто не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я говорив, воно буде судити його в останній день” (Іоан.12,48). Яка ще буде нужда в словесному відреченні Христа, якщо ми відрікаємося Його своїми ділами, не вважаючи на слова заповідей Його у своїх вчинках?

…Горе, горе, горе!..

Декотрі, звичайно, можуть побачити в цьому нагадуванні “фарисейство” і “законництво”. Але все це говориться для того, щоб ми, побачивши свої прогрішення, визволилися від самозадоволення. Бо багато хто, вже сьогодні роздумують занадто само­впевнено. Вони думають, що не можуть втратити Христа за таку “дрібницю”, як, наприклад, прийняття особистого номеру. Вони ніби не вірять Слову Божому, яке говорить: “Не завжди духові Моєму бути зневаженому людьми цими…, бо вони плоть” (Бут. 6,3).

Апостол Павло говорить: “Коли один каже “я Павлів”, а інший” “я Аполосів”, то чи не плотські ви?” (1-е Кор. 3,4). А сьогоднішні християни погоджуються навіть називатися “фізичними особами” “нового світового порядку”. І стверджують при цьому, що такі дії “не є гріховними”, і визнають себе не плотськими, а духовними.

В Святому Письмі ясно сказано: “Ті, хто живуть по плоті, Богу догодити не можуть” (Рим. 8,8). Ми ж сьогодні на такі слова чомусь не звертаємо уваги. Ми бажаємо і по плоті жити, і Богові догодити. Фактично, це спроба винайти і утворити нове, “облегшене” християнство, а точніше – нову релігію. Але вона вже винайдена. І хто бажає жити по плоті – той вступає в лави її членів з визначеним на завжди особистим номером.

Ось тому і вимушені ми нагадувати заповіді Христові, Устав нашої Церкви та Соборні Правила, які ми всі порушуємо “із заплющеними очима” (тобто абсолютно не звертаючи уваги на ці порушення). Нагадати, щоб усі ми усвідомили себе грішниками, що не вважають на заповіді Божі, відступниками, і не надималися б самозадоволенням, але щоб смирилися і покаялися, бо без усвідомлення гріха не буває і покаяння в ньому. Тому говориться це не з осудом, а з роздумуванням – для покаяння і виправлення.

ГОСПОДЬ ЗАПОВІДАВ НАМ: “Входьте тісними ворітьми, тому, що широкі ті ворота і просторий шлях, що ведуть в погибель, і багато хто йде ними, тому що тісні ті ворота і вузька та стежина, що провадять в життя, і не багато хто знаходять їх” (Матф. 7,13-14). І “Не бійся маленька отаро” (Лук. 12,32).

А хто прийняв особистий номер на все життя в яке стадо вливається – мале чи велике?.. І по якому шляху йде – по вузькому чи по широкому?.. І куди йде?..

І чому багатьма високо-посадовцями думається і стверджується, що це не є гріховною дією?.. Так ніби ніколи і не чули вони наказу Христового “і порох з ніг обтрусити” від міста, що не приймає Євангельського благовіствування (див. Матф. 10,14), а не те що номер на все життя прийняти від сильних світу цього, що відкидають науку Христову та готують світ до прийняття антихриста.

Апостол Павло в посланні до Коринтян говорить: “Випробовуйте самі себе, чи ви в вірі… чи ви не знаєте самі себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки якщо ви не те, чим повинні бути” (2-е Кор. 13,5).

Багато хто із прихильників кодифікації сьогодні думають, що мають Христа і пробувають в чистій вірі. Але оприділюється це не нашим розумінням, а Словом Божим: “Віра бо чиста і не осквернена перед Богом і Отцем є ось ця… щоб не оскверненим зберігати себе від світу” (Як. 1,27). Але ж при прийнятті номеру на все життя відбудеться об’єднання із світом та усім його злом.

А “той хто в Христі, той створіння нове” (2-е Кор. 5,17). Чи усвідомлюємо ми своє духовне оновлення у Христі?

В молитві читаємо: “Визволи мя, Господи, від помислів суєтних, що осквернюють мя”. Якщо суєтний помисел оскверняє, тоді хіба прийнятий від світу номер на все життя не осквернить нас і нашої віри?

Як говорить апостол Іоанн Богослов, любов до Бога є те, “щоб ми зберігали заповіді Його, і заповіді Його не важкі, бо кожний народжений від Бога перемагає світ” (1-е Іоан. 5,3-4). А ті, хто приймає номер свідчить не про перемогу над світом, а про рабську залежність від нього на все життя! Бо “хто ким переможений, той тому й раб”, – сказав апостол Петро (2-е Петр. 2,19).

СВЯТІ ОТЦІ НАВЧАЮТЬ, що хто не підкорює своєї волі Богові (тобто заповідям Його), той по неволі підкориться дияволу – інакше бути не може.

Але, по-скільки сатана свою волю виявляє через синів противлення (Богу та Його Євангельським заповідям), даючи їм багатство, славу та владу – роблячи їх таким чином “сильними світу цього”, тому ми повинні бути вельми обережними, щоб не піти шляхом заповідей тих людей, що відвертаються від істини (Тит. 1,14).

Зразок такого духовного роздумування дає нам апо­стол Павло. “Чи в людей я шукаю нині благовоління чи в Бога? – говорить він у своєму посланні до Галатів, – Чи людям стараюся догоджати? ЯКЩО Б Я І ДО НИНІ ДОГОДЖАВ ЛЮДЯМ, ТОДІ Б НЕ БУВ БИ РАБОМ ХРИСТОВИМ” (Гал. 1,10).

Саме про цю неможливість єднати те і інше догоджання потрібно було б не тільки говорити, але голосити “на покрівлях”!

…Але ж ні, – вибачте! – сьогодні гріх догоджання череву зодягається у маску добродійств смирення та послуху…

ПРИЙНЯВШИ ВІД СВІТУ особистий номер на все життя, людина стає другом світові, а це, як наслідок (з часом), – і другом князя його. Бо “друг світу, – говорить святитель Ігнатій Брянчанінов, – робиться так чи інакше, непримітно, можливо навіть для самого себе, запеклим ворогом Бога… При служінні світу неможливе служіння Богу, та й немає його, хоч би воно і… ніби здавалося й існуючим. Його не має! А те, що ніби є, є не що інше, як лицемірство, прикидання, обман себе та інших”.

Саме на цьому базується гріх прийняття сьогоднішнього особистого номеру і завтрашньої “печатки-накресленого тавра”.

Звичайно, кожна людина, будучи вільною, нехай вибирає для себе, чого забажає: чи йти тісним шляхом виконання заповідей Божих, відмовляючись від зарахування себе в коло друзів світу цього, або ж “смиренно” пристосовується (заради збереження життєвих благ) до пропонованої системи життя.

“А суд (по слову Христовому) полягає у тому, що Світло (Христос) прийшов у світ; та люди більш полюбили темряву (суєту віку цього), аніж світло…” (Іоан. 3,19).

“Якщо любите Мене, зберігайте Мої заповіді” (Іоан. 14,15).

“Не любіть світу, ані того, що в світі: хто лю­бить світ, в тому не має любові Отцівської” (1-е Іоан. 2,15).

“Хто не любить Мене, той не зберігатиме слів Моїх” (Іоан. 14,24).

“Хто не любить Господа Ісуса Христа, анафема (тобто хай буде проклятий)” (1-е Кор. 16,22).

Навіщо від таких вимагати ще словесного відречення від Христа?

Але сторонники (прихильники) прийняття номерів на все життя, особливо їхній ідейний вождь – диякон Андрій Кураєв, зовсім забули, що в кожному окремому випадку життя, при всілякому не-усвідомленні, нам, християнам, необхідно керуватися заповідями Божи­ми, а не просто людськими – нехай навіть і “всесвітнього уряду”, (а не тільки урядів Росії, Білорусії, чи України).

Та сьогодні вже не приймають науки святих отців, що лінією (тобто границею) розділення між вірними та невірними слугує виконання заповідей Христо­вих, і придумали свою, ілюзійну границю. Диякон Андрій Кураєв в своїй книжці “Чи дають сьогодні “печатку антихриста”?” пише: “Це границя – питання відносно що до віри та Христа”. Але за цією помилковою думкою отець диякон зробив і пагубний висновок: “Якщо електронні документи будуть видаватися без всіляких релігійних умовностей – тоді і вони не будуть духовно шкідливими”. Ось так кураєвський світогляд вчить йти по широкому шляху і стосуватися віку цього, не бачачи в цьому гріха!

Потрібно мати на увазі, що впале людське єство взагалі зручно схиляється до самовиправдання, а при сьогоднішній загальній освіті – особливо; хрис­тиянське ж стояння за істину почасту простягається тільки до лінії з умовною назвою “комплекс теле­глядача”: “побачиш жах, але сам не постраждаєш”…

Ось і виходить все по слову старця Паїсія Святогорця: “Сьогодні більшість хоче, щоб змію з криївки витягували інші. Якщо вони не дістануть її самі, тоді хай по крайній мірі попередять інших: “Обережно! Чи немає там змії?” – щоб ті хоча б замислилися. Одначе вони (боязкі духовні наставники) не чинять навіть цього. Якби ми жили за часів мучеників, то з нашим раціоналізмом ми говорили би ось так: “Я відрікаюся від Бога зовнішньо, але не внутрішньо. Таким чином, я отримаю призначення на якусь посаду, і стану допомагати кому не будь з бідних”. Але за часів мучеників Церква не причащала тих, хто кидав ладан в ідоложертовний вогонь, такі люди належали до чину тих, хто плакали поза храмом. Ті, хто відрікався Христа, повинні були змити своє відступництво мучеництвом. А в часи іконоборства від християн вимагали спалити, або кидати об землю ікони, і вони вибираючи не кидати їх, ставали мучениками. А ми, якщо б нам сказали викинути ікону, сказали би: “Ну і викину її, вона написана в стилі Відродження. Пізніше замовлю собі іншу, візантійську” ”.

…І вже “благословляється” приймати все, якщо тільки не буде “питання про віру”. Але навряд чи воно буде. Скоріш за все, що сам отець диякон це добре розуміє, кажучи: ““Обманщик світу” не буде явно боротися проти Христа. Він не буде явно хулити Його. Він буде роздавати Іудині поцілунки в Його адресу: “Великий Вчитель”…” При такому діянні антихриста явно не буде стояти питання, про примушування до відречення від Христа. Настільки непримітною підміною можуть бути облещені (спокушені, зведені, зваблені) навіть вибрані, очікуючи вимоги тільки словесного відречення від віри.

* * *

ТАКИМ ЧИНОМ, якщо уважно розглянути пропоновані нам сьогодні цифрові ідентифікатори на все життя (на прикладі ІНН, який з часом преобразиться в універсальний ідентифікатор, вмістивши в собі всі попередні аналоги), то видно, що приймаючись особистий номер має наступне значення:

ОСОБИСТИЙ НОМЕР – це слідство та свідоцтво відступництва від заповідей Христових;

ОСОБИСТИЙ НОМЕР – перехід у велике стадо, що йде по широкому шляху;

ОСОБИСТИЙ НОМЕР – анти-ім’я християнина;

ОСОБИСТИЙ НОМЕР – переображувач людини – образу Божого – у “фізичну особу”;

ОСОБИСТИЙ НОМЕР – основа “печатки-накресленого тавра” грядущого антихриста;

ОСОБИСТИЙ НОМЕР – репетиція прийняття “печатки-накресленого тавра” на тіло (з аналогічним вибором рішення);

ОСОБИСТИЙ НОМЕР – загроза Церкві стати світською, а також зникнення державності та нації;

Без ОСОБИСТОГО НОМЕРУ не може звершуватися процес глобалізації слугами антихриста;

Без ОСОБИСТОГО НОМЕРУ не може воцаритися антихрист і керувати світом.

Тому прийняття ОСОБИСТОГО НОМЕРУ – це проявлення “смиренної” покори і початок услуговування грядущому антихристу (на сьогодні – в особі закулісного “нового світового порядку”).

ВЖЕ ЗАРАЗ СТАЄ ЯСНИМ прямий зв’язок справи загальної нумерації людей із процесом глобалізації. З питання духовної та державної загрози процесом глобалізації розповсюджуватися не будемо, бо про це написано досить багато. Скажемо лишень одне: глобалізація – найсерйозніша загроза і Церкві, і державі.

Ось для прикладу, що про це говорить оглядач Православного радіо Санкт-Петербургу: “Скоріш за все, що не всі з вас знають, про те що сьогодні відбувається також електронна кодифікація усіх ресурсів Росії, у тому ж числі і об’єктів оборонного призначення, і об’єктів стратегічних. Це вже не смішинки, бо створюються єдині бази даних на все населення та на все майно, та ще є всі можливості для здійснення трансграничної передачі даних. Це дозволяє здійснити необмежену владу, як у рамках однієї держави, так і загалом по всій земній кулі”.

І дійсно – це вже не смішинки. Справи звершуються досить таки серйозні, і наша реакція повинна бути відповідною.

Розглянувши процеси глобалізації, що призведуть до антихристиянського “нового світового порядку”, ми дійшли висновку, що необхідною умовою для збереження Церкви, держави та народу, є повна відмова від цифрової ідентифікації усіма громадянами країни.

Дата добавления: 2015-08-09