Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Львівського націо­нального університету імені Івана Франка

Читайте также:
  1. III. Прийняття та розгляд електронної заяви приймальною комісією Рівненського державного гуманітарного університету
  2. Аналіз валютного ринку України за останні роки
  3. Бази законодавства України
  4. БУДОВА ТА РОБОТА ФРИКЦІЙНИХ МУФТ ЗЧЕПЛЕННЯ
  5. В історії розвитку освіти сформувалися три основні типи на­вчання: догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний.
  6. Верховна Рада України; Закон вiд 06.04.2000 №1645-III (он же №1645-14)Про захист населення від інфекційних хвороб Стаття 12
  7. Виступ Президента на параді на честь 23-ї річниці Незалежності України

Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича

Інститут народознавства

Сухий Олексій Миколайович

УДК 94:32.019.51](477.831.86) “XVIII–XIX”

 

Російський чинник у громадськіЙ думці

Та суспільно-політичному житті галицьких українців

ХІХ – початку ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 – історія України

 

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

Доктора історичних наук

Львів – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Львівського націо­нального університету імені Івана Франка

Науковий Макарчук Степан Арсентійович,

консультант – доктор історичних наук, професор,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, професор кафедри етнології, Заслужений діяч науки і техніки України

Офіційні опоненти – Гелей Степан Дмитрович,

доктор історичних наук, професор,

Львівська комерційна академія, проректор,

завідувач кафедри історії України та політо­логії, Заслужений працівник культури України

Данилюк Дмитро Дмитрович,

доктор історичних наук, професор,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри історії України

Трофимович Володимир Васильович,

доктор історичних наук, професор,

Національний університет “Острозька академія”,

завідувач кафедри історії

Провідна установа – Інститут історії України НАН України, м. Київ

Захист відбудеться 26 жовтня 2004 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства ім. І.Крип’я­кевича НАН України та Інституту народознавства НАН України (79026, м.Львів, вул.Ко­зельницька, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту україно­знавства ім. І.Крип’якевича НАН України (79026, м.Львів, вул.Ко­зельницька, 4)

Автореферат розісланий 25 вересня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, І.Г.Патер

доктор історичних наук


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Національно-політичні процеси у середовищі галицьких українців ХІХ – початку ХХ ст. були обумовлені насамперед характером політики Австрійської імперії щодо українців Галичини, а також зовнішніми обставинами. Посилення ролі зовнішнього чинника в житті галицьких українців, випливало з особливостей національних відносин в імперії Габсбургів, де з кінця XVIII ст. ключові висоти в управлінні державою належали представникам німецької національності, а в ході децентралі­заторських реформ 1861/1867 рр. владу в Галичині вони поділили з польськими політичними колами. Українці були позбавлені можливостей брати участь в управлінні краєм, в якому вони становили більшість. В цих умовах багато з них звернули свої погляди на прикордонну і етнічно близьку Росію у складі якої перебував основний масив українських земель.

Національне відродження у першій половині ХІХ ст. підавстрійських слов’ян, а в їх числі й українці в Галичині, стало вагомим поштовхом у намаганні цих народів зрівнятися з державосформованими національностями і утвердитися на політичній карті.

Однак вже перший досвід політичної практики галицьких українців 1848–1851 рр. привів до розчарувань, показав їх непідготовленість до активної політики, а назагал був наслідком їх упослідженості в краї у порівнянні з поляками.

Все це змушувало галицьких українців звертати свої погляди на сусідню Росію. У спільній традиції історичної Русі, в етимологічному письмі, близькості руської і російської мов, подібності за походженням і фонетикою національних етнонімів “русин”, “руський, “русский”, “русняк”, “руснак” і т.д. вони бачили свою єдність з “малоруським” населенням у Росії, а оскільки межа цієї “малоруськості” на Сході була уявною і невизначеною, то й з усім російським народом. Орієнтація на “східний простір” утверджувала у свідомості галицьких українців власну етнічну значимість у протистоянні з поляками в Галичині. Однак вона породила й відхід від позицій русько-української національної ідентичності, задекларованої Головною Руською Радою, утвердивши згодом прив’язаність у певної частини галицької суспільності до ідей спорідненості з “общерусским” простором, з державною Росією. Російський чинник відіграв стрижневу роль в еволюції галицької суспільності від “русинства” чи “старорусинства”, до “русофільства” і, нарешті, “москвофільства”, яке таїло в собі умоглядний висновок про повну тотожність українського населення Галичини з росіянами сусідньої держави і протистояло українському національному рухові у краї на зламі ХІХ–ХХ ст.

Незважаючи на появу останнім часом ряду наукових розвідок про окремі аспекти етнополітичного руху галицьких українців ХІХ – початку ХХ ст. у контексті впливу на них російського офіційного і народного чинника та спроби концептуальних узагальнень, ця тема ще не вичерпана. У сучасній історіографії дискутуються ключові проблеми національної самоідентифікації галицьких українців, формування і розвитку галицького русофільсько-москвофільського напрямку. Серйозні розбіжності помітні вже навіть на рівні інтерпретації термі-
нів “русофільства”, “общерусів”, “старорусинства”, “москвофільства” та ін. До того ж увага дослідників головним чином зосереджується на другій половині ХІХ – початку ХХ ст., коли русофільська, а з 80-х рр. ХІХ ст. москвофільська течія були доволі чітко виокремлені і мали власні інституційні центри. Натомість початки галицького русофільства досі залишаються практично недослідженими, тоді як чимало важливих для цього руху проблем, як-от: витоки й зародження русофільських настроїв, суспільно-політичне тло і фактори їх поширення, причини міцності цих ідей і їх співдія з традицією “старої Русі” та ін. – хронологічно припадають саме на першу половину й середину ХІХ ст. Однак найсуттєвішою прогалиною попередніх досліджень ймовірно є те, що мало вивчався “прогалицький” рух у самій Росії, починаючи від перших слов’янофільських гуртків 30–40-х рр. ХІХ ст. і закінчуючи потужним лоббі підтримки “галицких русских” в російських урядах перед­воєнного зразка. Таким чином, потреба даного дослідження безпосеред­ньо випливає з актуальних завдань глибокого наукового осягнення причин і суті одного з потужних напрямів суспільно-політичного руху в Галичині у ХІХ – на початку ХХ ст.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є одним із результатів виконання планової теми кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка “Західна Україна в ХІХ–ХХ ст.: соціальний, політичний та культурний аспект”.

Об’єкт дослідження – російський чинник у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців ХІХ – початку ХХ ст., а предмет – утвердження “руської” ідеології у середовищі галицької суспільності, еволюція русофільського руху, вплив політики Австрійської та Російської держав на етнополітичні відносини у краї та ставлення до цього польських сил, формування проросійського політикуму в Галичині.

Хронологічні рамки роботи – період від початку ХІХ ст., коли відчутними стали наслідки переходу Галичини під владу Австрії та розпочалося складання нових політико-правових та ідеологічних відносин, на основі яких в ході пошуку національної ідентичності “руська” течія еволюціонувала в бік русофільства і москвофільства. Цей процес остаточно завершився до початку Першої світової війни.

Мета дослідження – висвітлення російського чинника у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців ХІХ – початку ХХ ст. та з’ясування його ролі в еволюції етнополітичних процесів у середовищі галицьких українців, у виокремленні та формуванні таких напрямів як “старорусинство”, “русофільство”, “москвофільство”.

Автор ставив перед собою завдання дослідити:

– наукову літературу та джерела, які стосуються дисертаційної теми;

– етносоціальні зміни в Галичині у першій половині ХІХ ст.; початки взаємин з російськими науковими колами та зародження русофільських настроїв у краї;

– мовно-політичні дискусії як чинник політичного життя Галичини у
ХІХ ст.;

– ідеологію та політичну практику русофільської течії у 60–80-х рр.
ХІХ ст. та становлення і розвиток її інституцій;

– місце Галичини у зовнішньополітичній діяльності російських урядових і громадських кіл у 60–80-х рр. ХІХ ст.;

– підтримку російськими офіційними і громадськими органами москво­фільського руху у Галичині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.;

– програмні засади та діяльність “Русской народной партии” в Галичині;

– утворення та політичну практику громадських об’єднань проросійської орієнтації у Галичині на початку ХХ ст.

Теоретико-методологічними засадами дисертації є принципи історизму та об’єктивності в підході до висвітлення явищ минулого на основі комплексного аналізу джерел. При розв’язанні поставлених завдань вико­ристано порівняльний, генетичний, проблемно-хронологічний, системно-структурний методи дослідження.

Наукова новизна праці: створено комплексне дослідження російського чинника у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців ХІХ – початку ХХ ст. З’ясовано зміст та виокремлено етапи етнополітичних змін в історичному розвитку галицьких українців, суть трансформацій галицького суспільства під впливом “східного чинника” від “старорусинства” до “русофільства” і “москвофільства”. Отже, дослідження презентує нову наукову проблему і доповнює наші знання з історії українських земель та окремих напрямів всесвітньої історії.

Практичне значення дослідження. Дисертаційна робота синтезує окремі аспекти з історії України, Росії, Австро-Угорщини, Польщі. Результати й теоретико-наукові узагальнення можуть бути використані у подальшому вивченню політичної історії України та сусідніх країн ХІХ – початку ХХ ст., а також у навчально-педагогічній праці.

Результати дисертації апробовані кафедрою новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка, основні положення дослідження викладені на ряді конгресів Міжнародної асоціації україністів, на міжнародній науковій конференції “Львів: місто – суспільство – культура”, на наукових конференціях та методичних семінарах викладачів історичного факультету Львівського університету.

Структура дослідження. Праця складається зі вступу, шести розділів, висновків та списку літератури. Матеріал представлено в проблемно-хроно­логічному аспекті.


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 66 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Евгений Батраков| ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)