Типи структур ринку продавця

Характер продукту	Кількість продавців
Один	Кілька	Багато
Однорідні продукти	монополія	олігополія	конкуренція
Диференційовані продукти	багатопродуктова олігополія	олігополія з диференціацією продукції	монополістична конкуренція

Однорідність на ринку існує тоді, коли продукти для покупців є хорошими замінниками. Усі типи структур ринку мають певний вплив на ринкову ціну і прибутковість галузі.

Попит на фактори виробництва, який формується виробниками, є похідним від попиту на товари і послуги. Існують такі чотири групи факторів виробництва: людські ресурси; природні ресурси; капітал; технологія. Вважається, що людський фактор виробництва та його якість є найважливішим, бо інші фактори — капітал, сировину, технологію — можна купити або позичити в розвинених країн. Виробництво є ефективним, якщо ресурси між виробниками однієї галузі або між галузями розподілені так, що неможливо через подальший їх перерозподіл поліпшити чиєсь становище на ринку, не погіршивши становища іншого. У галузях з достатньо високим ступенем концентрації існує ринкова влада і ефективність використання ресурсів у таких галузях не є оптимальною. І, навпаки, конкурентні ринки здійснюють ефективніший розподіл ресурсів та оптимальне їх використання. Тому на конкурентних ринках ведеться боротьба, передусім, за перерозподіл факторів виробництва — сировини, матеріалів, робочої сили, капіталу і т. ін. Ця боротьба може точитися у вигляді цінової та нецінової конкуренції (реклама, товарні знаки, додаткові послуги та ін.).

Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками в одній галузі виробництва за зниження витрат виробництва і, як наслідок, — зниження цін, поліпшення якості продукції, розширення ринків збуту тощо [4]. Внаслідок внутрішньогалузевої конкуренції різні індивідуальні вартості товарів багатьох товаровиробників перетворюються на єдину ринкову вартість і ринкову ціну. Ринкова вартість визначається витратами суспільно необхідної праці на підприємствах, що виробляють основну масу продукції в цій галузі, оскільки на них встановлюється середній галузевий рівень продуктивності та інтенсивності праці.

Підприємства, на яких індивідуальна вартість товарів нижча від ринкової, отримують додатковий прибуток, а ті, на яких вона вища, не можуть відшкодовувати всі витрати живої та уречевленої праці й поступово втрачають свої позиції на ринках збуту, банкрутують. Таким чином, внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню інновацій, підвищенню ефективності виробництва.

Антимонопольна політика передбачає розробку законодавчих заходів, які не дозволяють підприємствам використовувати свою ринкову владу для максимізації прибутку. Кінцева мета антимонопольної політики — залишити в економіці тільки зону природної монополії і виявити монополії, щодо яких держава повинна проводити жорстку антимонопольну політику.

В основу вивчення монополізації галузі покладено використання коефіцієнтів концентрації за показником ресурсів (факторів виробництва) або за результатом виробництва (продажу). Це може бути частка підприємства або групи підприємств у загальній величині фактору чи результату галузі, регіону. У більшості розвинених країн організовано статистичний моніторинг за зміною ринкових структур і процесами концентрації в промисловості (за галузями, підгалузями, основними групами і класами продукції), що дає змогу спостерігати за співвідношенням сил підприємств, які конкурують, на конкретних ринках товарів і послуг [21]. В Україні такий статистичний моніторинг Держкомстатом ще не впроваджено. Але для аналізу галузевого ринку використовуються у вітчизняній та зарубіжній практиці такі найбільш поширені коефіцієнти концентрації [18].

1. Коефіцієнт концентрації m підприємств (CR — Concentration Ratios) (за умови, що m < n, де n — кількість усіх підприємств у галузі) за формулою:

,

де — питома вага і -го підприємства в обсязі виробництва (продажу) продукції галузі у вартісному виразі.

Усі підприємства галузі ранжуються за показником обсягу виробництва чи продажу і, відповідно, часткою та поєднуються в подальшому аналізі у групи на основі взятої фіксованої кількості підприємств (як правило, від 1 до 10, частіше CR = 4 або CR = 8), тобто будується статистичний розподіл. Коефіцієнт CR підсумовує у відсотках найбільші частки підприємств у галузі, упорядковуючи підприємства так, щоб . Але коефіцієнт CR має певні недоліки: а) не враховує можливої зміни кількості підприємств у галузі під час вивчення концентрації в динаміці; б) розраховується за загальним обсягом виробництва (продажу) продукції підприємств, тоді як монополізм характеризується і виявляється виключно переважанням частки в обсязі виробництва чи продажу на ринку тільки конкретних товарів в натуральному виразі. Недоліки, притаманні коефіцієнту CR, можуть бути усунені використанням паралельно з ним коефіцієнта Херфіндаля—Хіршмана.

2. Коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана (K _ХХ) розраховується за формулою:

,

тобто коефіцієнт K_ХХ дорівнює сумі квадратів ринкових часток узятої фіксованої кількості підприємств у відсотках. Максимальне значення цього коефіцієнта може бути 10 000 % (100 % · 100 %).

Коефіцієнти концентрації широко застосовуються в антимонопольному законодавстві. Наприклад, за допомогою CR в Україні визначено поняття положення панівного підприємства на ринку. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» монопольним визначається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 % [5]. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менша за 35 %.

За станом на 01.01.99 до переліку підприємств, які посідають монопольне становище на державних ринках, включено 372 суб’єкти господарювання, які діють на 579 товарних ринках. У деяких країнах монопольним визначається положення групи підприємств, якщо на 2—3 підприємства припадає понад 50 % всього обсягу продажу або на 4—5 підприємств — понад 67 % [1]. Але останніми роками в закордонній практиці все ширше використовується коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана замість CR при антимонопольному регулюванні.

Монополія може визначатися як на ринку ресурсів, так і на ринку кінцевого продукту, а посилення монопольної влади може відбуватися в напрямі «вперед» вертикальною інтеграцією продавців кінцевого продукту та «назад» вертикальною інтеграцією продавців ресурсів. Такі злиття створюють прецеденти підвищення бар’єрів входу в галузь, тому в зарубіжній практиці було прийнято певні обмеження проти вертикального злиття підприємств. Зокрема, у США при застосуванні законодавства про злиття підприємств констатується, що Міністерство юстиції дозволяє будь-які злиття на ринках, для яких коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана становить менш як 1000. Що це означає? За такого рівня концентрації мінімально можлива кількість підприємств на ринку становить 10. У цьому разі обсяги виробництва (продажу) розподіляються рівномірно і частка кожного підприємства має дорівнювати 10 %, тоді 10 · 10 %·10 % = 1000. І, навпаки, при значеннях коефіцієнта K _ХХ, які перевищують 1800, імовірна заборона на будь-яке злиття підприємств. У випадку, коли 1000 < K _ХХ < 1800, потрібні додаткові дослідження ринку [19].

Коефіцієнт K _ХХ набуває мінімального значення, коли підприємства мають рівні частки, і максимального значення, коли одне підприємство захоплює увесь ринок. Як використовуються коефіцієнти концентрації? Одна з можливостей полягає в тому, що коефіцієнти концентрації пов’язані з прибутковістю галузі. Концентрація полегшує змову між підприємствами і збільшує прибутки для всієї галузі. Якщо статистичний розподіл підприємств характеризується рівними ринковими частками, тобто є симетричним, то ринкова ціна і галузеві прибутки не залежать від кількості підприємств у галузі, що характерно за умови конкуренції.

Якщо підприємства мають асиметричні ринкові частки, то галузеві прибутки залежать від коефіцієнта концентрації, що характерно за умови монополії або жорсткої олігополії. Слабка олігополія виникає в таких галузях, які виробляють холодильники, легкові автомобілі, трактори та ін.; жорстка олігополія характерна для небагатьох галузей, таких, які виробляють турбогенератори, дизельні двигуни, літаки, судна та ін. Якщо кількість підприємств у галузі залежить від витрат на вхід, то вищі витрати на вхід дають вищу концентрацію і можуть бути компенсовані внаслідок збільшення валового прибутку.

Асиметрія витрат породжує асиметрію випусків, збільшуючи коефіцієнт концентрації. Водночас асиметрія витрат дає змогу підприємствам із низькими витратами користуватися рентою, збільшуючи таким чином галузевий прибуток.

В економічній літературі статистичними методами доведено [18; 19], що відношення галузевого прибутку (П), який визначається різницею між обсягом реалізації (Р) та витратами (С), до обсягу реалізації галузі (Р) дорівнює коефіцієнту Херфіндаля—Хіршмана, поділеному на еластичність попиту від ціни (Е):

.

Це рівняння пов’язує середньогалузеву різницю «ціна — витрати» в цілому та міру концентрації ринку. Для максимізації прибутку за умови монополії або жорсткої олігополії монополіст встановлює різницю між ціною Р та витратами С на рівні, оберненому до цінової еластичності попиту Е:

За певних умов за допомогою коефіцієнта Херфіндаля—Хіршмана можна точно визначити міру зміни галузевої прибутковості. Так, прибуток галузі пов’язаний із цим коефіцієнтом так [18]:

.

Припустимо, що споживачі витрачають фіксований розмір доходу на товар, тобто еластичність їхнього попиту дорівнює 1: Q = k / р, де k — додатна константа. Тоді маємо:

звідки коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана і дає точну міру зміни галузевого прибутку.

Вивчення поведінки суб’єктів галузевого ринку. Щоб конкурувати на ринку, підприємства можуть використовувати багато інструментів, але найважливішими є ціна, інновації, інвестиції. Найвища швидкість у переорієнтації підприємств на ринку характерна для ціни. Тому конкуренція виявляється насаперед через зміну ринкової ціни, яка разом зі зміною витрат визначає зміну прибутку підприємства і галузі в цілому.

На практиці спостереження за рівнем і зміною ринкових цін мало що говорить про конкурентність відповідної галузі, якщо не проводиться одночасно спостереження за рівнем і зміною цін у галузях з подібними (схожими) структурами витрат (або, наприклад, за регіонами). Найбільш інформативні змінні — це ринкові частки та норма прибутку підприємств галузі.

Розвиток галузі, регіону можна розглядати як перехід економічної системи із одного стану рівноваги в інший, і джерелом такого переходу є, за висловлюванням Й. Шумпетера, «виникнення нових речей», або інновацій [20].

Інновації — це нові або удосконалені продукти, які впроваджені на ринок, нові або удосконалені технологічні процеси, які використовуються в практичній діяльності, або нові підходи до виробництва послуг. Економічна теорія розрізняє п’ять типів інновацій: введення нового продукту; введення нового методу виробництва; створення нового ринку; освоєння нового джерела сировини чи напівфабрикатів; реорганізація структури управління. Забезпечуючи надлишковий прибуток підприємцю, який упровадив інновації, інновації порушують економічну рівновагу, яка потім відновлюється на новому, більш високому рівні розвитку під впливом конкуренції.

Перехід на систему національних рахунків, адаптація національної статистики науки та інновацій до міжнародних стандартів визначили таку класифікацію секторів діяльності у статистичному спостереженні за інноваціями:

· державний сектор;

· підприємницький сектор;

· сектор вищої освіти;

· приватний безприбутковий (некомерційний) сектор.

Стандартизація даних дозволяє міжнародним організаціям регулярно проводити оцінювання сукупних наукових потенціалів країн і галузей, розробляти пропозиції з розвитку міжнародного співробітництва.

Чинні міжнародні норми збору статистичних даних про інновації розроблені стосовно тільки технологічних інновацій [6]. Інновація вважається здійсненою, якщо її впроваджено на ринок чи у виробничий процес. Відповідно розрізняються і два типи технологічних інновацій — продуктові та процесні.

Продуктові інновації охоплюють впровадження нових або вдосконалених продуктів. Процесна інновація — це освоєння нових або значно вдосконалених методів виробництва, зміни в обладнанні та устаткуванні чи організації виробництва або і те, і інше.

Інноваційна діяльність здійснюється і обліковується статистичною службою за такими напрямами [13]:

· виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР);

· придбання результатів НДДКР;

· придбання розробок технологій;

· придбання засобів виробництва;

· маркетинг та реклама;

· впровадження інновацій на промислових підприємствах;

· оновлення продукції машинобудування на промислових підприємствах;

· надходження заявок на видачу охоронних документів і використання об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій;

· продаж та придбання ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності;

· діяльність державного патентного відомства України.

Статистика веде спостереження за розвитком науки та інновацій для забезпечення інформаційних потреб суспільства та оцінювання впливу інноваційної діяльності на соціально-економічний розвиток галузей, регіонів і країни в цілому. Для цього використовується сукупність таких основних статистичних показників [7]:

1. Показники витрат на інновації:

1.1. Показники обсягу і структури затрат;

1.2. Показники динаміки затрат.

2. Показники технологічного обміну:

2.1. Показники придбання технологій;

2.2. Показники передачі технологій.

3. Показники результатів інноваційної діяльності:

3.1. Показники обсягу, структури виробництва і реалізації інноваційної продукції;

3.2. Показники впливу інновацій на результати діяльності підприємства, галузі;

3.3. Показники економії затрат виробничих ресурсів в результаті впровадження інновацій;

3.4. Показники прибутку від реалізації інноваційної продукції.

4. Показники інноваційної активності підприємств, галузі.

5. Статистичні показники, які характеризують вплив науки та інновацій на економічне зростання:

5.1. показники технологічної структури галузі;

5.2. оцінка впливу інновацій на підвищення продуктивності праці та зайнятість;

5.3. інтегрована оцінка вкладу науково-технічного прогресу в приріст валового внутрішнього продукту.

5.4. загальна наукомісткість ВВП або доданої вартості галузі, регіону (визначається відношенням національних, галузевих або регіональних видатків на НДДКР до ВВП чи доданої вартості галузі, регіону);

5.5. показники експорту та імпорту технологій (баланс платежів за технології).

Об’єктами світового ринку технологій є результати інтелектуальної праці в уречевленій (устаткування, агрегати, інструменти, технологічні лінії тощо) та неуречевленій формі (різного роду технічна документація, знання, досвід тощо).

Однак не всяка технологія є товаром, так само як не всякий товар є технологією. Технологія стає товаром лише за певних умов. З інноваційних товарів, в яких втілено нові ідеї, ринок вибраковує понад 95 %.

Взагалі, трансфер технологій відбувається в різних формах, різним способом і за різними каналами. Він може здійснюватись на некомерційних або комерційних засадах, бути внутрішньофірмовим, внутрішньодержавним або міжнародним.

Форми передачі (зокрема — транскордонної ) технологій на некомерційній основі можуть бути такими:

· великі інформаційні масиви спеціальної літератури, комп’ютерні банки даних, патенти, довідники тощо;

· конференції, виставки, симпозіуми, семінари, клуби, у тому числі постійно діючі;

· навчання, стажування, практика студентів, вчених та фахівців, які відбуваються на паритетних засадах університетами, фірмами, організаціями тощо;

· перехресне ліцензування на паритетних засадах;

· міграція науковців та фахівців (зокрема міжнародна, зовнішня — так званий «відплив умів» та внутрішня — з наукових шкіл у комерційні структури і навпаки), заснування нових невеликих високотехнологічних фірм венчурного типу фахівцями з наукових установ, університетів та корпорацій, створення зарубіжних маркетингових та дослідницьких підрозділів великими корпораціями тощо.

Варто зазначити, що основний потік передачі технологій в некомерційній формі припадає на некомерційну, непатентоспроможну інформацію — фундаментальні дослідження, ділові ігри, наукові відкриття та незапатентовані винаходи.

Крім офіційної в останні роки набула значного поширення нелегальна «передача» технологій у формі промислового шпигунства та технологічного піратства.

Форми передачі технологій на комерційній основі можуть бути такими:

· продаж технологій в матеріалізованому (уречевленому) вигляді — верстати, агрегати, автоматичне та електронне приладдя, технологічні лінії тощо;

· прямі інвестиції та супроводжуюче їх будівництво, реконструкція, модернізація підприємств, фірм, виробництв;

· портфельні інвестиції, у тому числі спільні підприємства, якщо вони супроводжуються потоком інвестиційних товарів, а також лізингом;

· продаж патентів;

· продаж ліцензій на всі види запатентованої промислової власності, крім товарних знаків, знаків обслуговування тощо;

· продаж ліцензій на незапатентовані види промислової власності — «ноу-хау», промислові і виробничі таємниці, технологічний досвід, документи, що супроводжують устаткування та техніку, що передаються, інструкції, креслення, схеми, специфікації, технологічні карти, а також навчання фахівців, консультативний супровід, експертизи тощо;

· спільне проведення досліджень і розробок, науково-виробнича кооперація;

· інжиніринг тощо.

У статистичну практику впроваджені принципово нові форми статистичної звітності для того, щоб зробити вітчизняну статистику зіставною для міжнародних порівнянь:

1-наука «Звіт про виконання науково-технічних робіт» (квартальна);

3-наука «Показники наукової діяльності» (річна);

5-наука «Звіт про виконання науково-технічних програм» (квартальна);

2/5-нт «Звіт про хід виконання найважливіших робіт з питань науки та технологій» (піврічна);

5-нт (оновлення) «Звіт про оновлення продукції машинобудування» (річна);

5-нт (ліцензії) «Звіт про освоєння закуплених за кордоном ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності» (річна);

5-нт (зразки) «Звіт про створені вперше в Україні зразки нових типів машин, устаткування, апаратів та приладів» (річна);

5-нт (матеріали) «Звіт про створені вперше в Україні нові види сировини, матеріалів, речовин» (річна);

6-нт (ліцензії) «Звіт про продаж ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності» (річна);

1-інновація «Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства» (річна);

12-нтз «Звіт про впровадження інновацій» (квартальна);

1-інформатика «Звіт про діяльність у сфері інформатизації» (річна);

Для впровадження інновацій вирішальне значення мають інвестиції.

Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти з метою отримання прибутку (доходу). Такі вкладення здійснюються придбанням економічних активів (фінансових та нефінансових), володіння чи використання яких приносить і буде приносити в майбутньому їх власникам економічну вигоду. Орієнтація на майбутні доходи при вкладанні капіталу — характерна риса, яка відрізняє інвестиції від поточних витрат на виробництво товарів і послуг.

У статистичній практиці проводиться окремий облік реальних та фінансових інвестицій. Реальні інвестиції або капітальні вкладення включають у себе інвестиції в матеріальні видимі активи (земля, будівлі, устаткування, підприємства та ін.). Фінансові інвестиції — це вкладення коштів з метою придбання фінансових прав — акцій, облігацій, часток у статутному фонді підприємств, банківських та інших установ. У розвинутих країнах більшу частину інвестицій складають фінансові, тому в господарчій практиці використовується більш вузьке поняття інвестицій, яке охоплює лише фінансові. Зокрема, саме такий підхід закладено в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку.

Фінансові інвестиції поділяються на короткострокові (поточні) та довгострокові. Згідно міжнародним стандартам бухгалтерського обліку короткостроковими є фінансові інвестиції, які за своєю природою вільно реалізуються і призначені для володіння терміном не більш ніж на один рік. Довгострокові інвестиції — це вкладення капіталу терміном більш ніж на один рік.

У бухгалтерському і статистичному обліку довгострокові фінансові, а також реальні інвестиції, відносяться до інвестиційної діяльності, а короткострокові фінансові інвестиції — до фінансової діяльності.

Управлінням статистики інвестицій та будівництва Головного управління статистики виробництва Держкомстату України на основі звітних даних забудовників (замовників) за формою 2-кб-річна надається інформація у статистичних бюлетенях про інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення), про введення в дію основних фондів та обсяги незавершеного будівництва, а також дані про будівництво об’єктів житлово-комунального призначення підприємствами та організаціями усіх форм власності в Україні. Інвестиції розкриваються за показниками:

· інвестиції в придбання обладнання, інструменту, інвентаря;

· інвестиції в інші капітальні роботи;

· інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування;

· інвестиції в основний капітал, які списані у встановленому порядку;

· інвестиції в основний капітал по об’єктах виробничого призначення за відтворюваною структурою:

— технічне переозброєння і реконструкція діючих підприємств;

— будівництво нових підприємств (включаючи розширення діючих);

— підтримання діючих потужностей;

— будівництво окремих об’єктів.

Інформація про прямі інвестиції готується періодичністю щоквартально і за рік Держкомстатом України на основі статистичних звітів підприємств і організацій про обсяги інвестицій наростаючим підсумком і про рух прямих інвестицій в економіку України та з економіки України, у тому числі по спільних підприємствах. Звітують підприємства незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, які функціонують в економіці країни не менш, ніж протягом одного року, мають довгострокові відносини із зарубіжними партнерами, частка іноземного капіталу яких у статутному фонді підприємства становить не менш ніж 10 %.

Прямі іноземні інвестиції характеризуються інформацією про інвестиції в галузі і регіони України і з галузей і регіонів, з країн світу в Україну і з України, за країнами за валютами; про чисельність працюючих на підприємствах з іноземними інвестиціями, про обсяги експорту (імпорту) послуг підприємств з іноземними інвестиціями по регіонах і країнах, про загальний обсяг експорту (імпорту) товарів і послуг підприємств з іноземними інвестиціями за регіонами і країнами.

Найбільша частка прямих іноземних інвестицій за регіонами припадає на Київ — 31,8 % загального обсягу інвестицій в Україну в 1999 році, а з України — найбільша питома вага прямих інвестицій із Севастополя — 46,9 % загального їх обсягу в економіці України в 1999 році.

Як аналітичні показники інвестиційної діяльності галузі, регіону використовуються:

Розраховуються також аналітичні показники ефективності інвестицій (реальних, фінансових та в цілому) [2].

Разом з оцінкою економічної ефективності інвестицій важливим питанням є оцінювання ризику. Ризики інвестиційної діяльності можна класифікувати за походженням на: ринкові (ціновий, валютний, кредитний, інфляційний, податковий), ризики менеджменту, специфічні ризики трансферу технологій [3].

Основними джерелами статистичної інформації про інвестиції є дані державного статистичного спостереження за даними бухгалтерської звітності підприємств, організацій, адміністративні дані (наприклад, дані про державну реєстрацію операцій з нерухомістю, дані державних податкових адміністрацій та ін.). Зокрема, до основних форм статистичної звітності належать:

· 2кб — «Звіт про введення в дію об’єктів, основних засобів та інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення)» — річна та піврічна;

· 18кб — «Звіт про інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) на охорону навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів та введення в дію природоохоронних об’єктів і потужностей» — річна;

· 1-ІЖБ — «звіт про будівництво індивідуальних житлових будинків» — річна та квартальна;

· 1-ЖБК — «Звіт про кооперативне житлове будівництво» — квартальна;

· 10-ЗЕЗ — «Звіт про іноземні інвестиції в Україну» — квартальна;

· 13-ЗЕЗ — «Звіт про інвестиції з України в економіку країн світу» — річна, квартальна.

Показники результату поведінки. Результат поведінки галузей, регіонів і економіки в цілому можна характеризувати системою таких абсолютних первинних статистичних показників, які одночасно можуть слугувати показниками ефекту:

¨ випуск товарів і послуг (обсяг виробництва);

¨ обсяг реалізації;

¨ валова додана вартість;

¨ витрати виробництва;

¨ валовий прибуток;

¨ мезоекономічний реалізований попит;

¨ мезоекономічна реалізована пропозиція [8].

Але головним з цих показників є валовий прибуток.

Стан розвитку галузі можна характеризувати, в першу чергу, індексами випуску (виробництва) та індексами реалізації (продажу). За динамікою цих показників можна поділити галузі, наприклад, так:

· галузі, які зникають;

· галузі, яким загрожують імпортні товари;

· галузі, які розвиваються;

· галузі зі стабільним розвитком.

Жодна галузь добровільно не зникає, жоден регіон не зазнає радощів від заміни одних галузей на інші, такі структурні зміни — наслідок конкуренції за рахунок зміни технологій, і, як наслідок, зміни ринкової ціни. Наприклад, з огляду на більш досконалі технології імпортованих товарів в Україні майже зникло виробництво окремих товарів культурно-побутового призначення (магнітофонів, електропрасок, фотоапаратів, телевізорів, пральних машин та ін.), окремих товарів легкої та хімічної промисловості та ін.

На підставі аналізу динаміки показників обгрунтовується рішення про основні аспекти інвестиційної політики для подальшого розвитку галузей. Для цього вивчаються:

1) ринкові перспективи (причини галузевого спаду, можливості підтримки попиту та ін.);

2) конкурентна інтенсивність (схильність конкурентів до виходу із бізнесу, наявність домінуючих конкурентів з унікальними активами, бар’єри виходу із бізнесу, ціновий тиск та ін.);

3) результативність галузі (динаміка показників прибутковості, можливості зниження виробничих витрат та ін.).

Мезоекономічний реалізований попит на рівні галузі, регіону характеризується такими ж статистичними показниками, як і на макрорівні (розділ 2): споживчі товари і послуги (С); зміна запасів (DЗ), експорт (Е); капітальні або інвестиційні товари І — валове нагромадження, тобто С + І + DЗ + Е.

Мезоекономічна реалізована пропозиція галузі, регіону включає в себе валову додану вартість (ВДВ) та імпорт (М). Тому модель галузевого (регіонального) ринку товарів і послуг можна записати як тотожність мезопопиту і мезопропозиції:

Галузеві пропорції мезоекономічного реалізованого попиту і мезоекономічної реалізованої пропозиції можна аналізувати за даними таблиці «Витрати –– Випуск» в цінах споживачів і в основних цінах, але перевага в цьому аналізі надається в основних цінах, оскільки за схемою цієї таблиці чітко визначено торговельно-транспортні націнки і податки.

За структурою мезопропозиції можна визначити і норму додаткової вартості (норму експлуатації) (Н_д.в.):

Для проведення порівняльного галузевого та регіонального аналізів потрібно використовувати систему похідних, відносних показників результативності (ефективності) фінансово-господарської діяльності, які одночасно слугують середньогалузевими показниками ефективності використання ресурсів. Найбільш поширеними і традиційними є такі показники.

Рівень витрат виробництва (проміжне споживання плюс оплата праці) на 1 грн випуску товарів і послуг.

Матеріаломісткість випуску — це відношення матеріальних витрат (проміжного споживання) до випуску товарів і послуг.

Рівень капіталовіддачі — це відношення обсягу виробництва (випуску) до середньорічної вартості основного капіталу. Використання основного капіталу характеризується також коефіцієнтом завантаженості виробничих потужностей, який розраховується за вибірковим колом підприємств і публікується щоквартально в Бюлетені обстеження ділової активності підприємств за галузями.

Рівень капіталоозброєності працівників характеризує середню вартість основного капіталу в розрахунку на одного працівника.

Продуктивність праці найманих працівників визначається як відношення обсягу виробництва у вартісному виразі до середньооблікової чисельності найманих працівників.

Як відомо, між продуктивністю праці Пр, капіталоозброєністю (Ко) та капіталовіддачею (k) існує прямий зв’язок:

Узагальнюючі взаємозв’язки індексів продуктивності праці, капіталовіддачі, капіталоозброєності на підприємствах різних форм власності наведені в табл. 7.2.

Таблиця 7.2

Дата добавления: 2015-08-18