Тератури з іншими, включаючи східні. Китайці ж, навпаки – відразу ставили за

Мету довести однакову художню цінність видатних творів китайської й західних

Літератур, не зважаючи на те, що китайська література розвивалась осібно. На

цьому етапі їх менше хвилювали проблеми взаємовпливу літератур. Переклада-

ючи іншомовні художні тексти, вони не ставили питання про форми рецепції чу-

Жого в контексті власної культури тощо. Китайська компаративістика на сьогоднішній день претендує на виокремлення в осібну школу, провідні ідеї якої спрямовані на всебічне вивчення взаємин китайської літератури із західними.

2) Національна специфіка літератури — органічна якість художньої літератури певного народу, відмінна від якостей інших літератур. Вона витворюється системою змістових і формально-стильових особливостей, притаманних творам письменників даної нації. Н.с.л. зумовлюється рядом чинників, насамперед ментальністю народу. Якщо народові, що став історично стійкою спільнотою, властива певна сукупність етнічно-психічних ознак, то вони обов'язково відіб'ються на духовному світі письменника, позначаться на його мисленні, результатах творчості. Тематично-проблемні тенденції, що, осмислюючись у творчості багатьох митців, витворюють тяглість традиції, національно-типові характери, виявлені в індивідуалізованих персонажах. Відтак українські степи і могили, явори й осокори, калина і мальви, болота і бескиддя, орли і горлиці, буй-тури і сарни не просто оточують українців у їх взаєминах поміж собою, а й у спілкуванні з сусідами. З'являються мотиви звитяги й оборони, полону і втечі, кохання і смерті, боротьби за віру і правду. Іван Вишенський та Іван Величковський, Григорій Сковорода та І. Котляревський, Т. Шевченко й Леся Українка, Є. Маланюк й У. Самчук, М. Стельмах й 0. Гончар по-своєму відображають різні грані української душі. їхні твори як органічний вияв глибинного зв'язку письменника зі своїм народом несуть на собі прикмети національної самобутності. Другий аспект Н.с.л. пов'язаний з особливостями історико-літературного процесу в кожній національній літературі. Зміна і взаємодія літературних напрямів і стильових течій, система і динаміка жанрів, співвідношення родів літератури, взаємини письменницьких генерацій, міжнаціональна літературна рецепція, взаємодія І взаємовпливи, роль критики і дискусій, взаємини літератури і церкви, митців і влади не можуть бути однаковими в кожній національній літературі. Структура історико-літературного процесу — своєрідна і відмінна, хоча порівняльно-історичні, типологічні студії виявляють багато спільного, аналогічного. Все це зумовлює необхідність літературознавчих праць, присвячених національній своєрідності літератур кожного народу, міжнаціональним літературним зв'язкам, діалектиці національного та інтернаціонального в кожній літературі, бо формуються вони і розвиваються не ізольовано, а запозичене завжди трансформується відповідно до ментальності народу, до національних потреб.

Етнопсихологія (грецьк. ethnos — плем'я народ, psyche — душа, idgos ~ вчення) — наука про психічні особливості, ментальність народу, властивості національного характеру. В Україні Е. започаткована працями М.Костомарова, В.Антоновича, І.Нечуя-Левицького, М.Драгоманова, М.Грушевського, розроблялася вченими націоцентричної орієнтації (Я.Ярема, І.Мірчук, О.Кульчицький, Б.Цимбалістий, М.Шлемкевич, Г.Ващенко, В.Янів, Б.Стебельський, Г.Васькович та ін.). Для літературознавця Е. цікава тим, що у своїх дослідженнях широко використовує фольклор і художню літературу письменників різних епох як матеріал, в якому відбито риси українського менталітету.

Дата добавления: 2015-08-13