Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК). Відмінність умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Тілесне ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів-фізичних, хімічних, біологічних, психічних. КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (статті 121, 122, 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Міністерством охорони здоров'я України 17 січня 1995 року.

В умовах сьогодення у законодавстві, теорії кримінального права, судовій медицині та правозастосовній практиці використовуються три критерії для визначення тяжкості тілесних ушкоджень: а) паталого-анатомічний (медичний), який є головним; б) економічний, який є додатковим; в) естетичний, який також є додатковим. Тілесні ушкодження слід відрізняти від удару, побоїв, інших насильницьких дій, мордування, які завдають фізичного болю, але не спричиняють тілесних ушкоджень (тобто прямо до них не відносяться).

Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи - стан людського організму, при якому нормально функціонують усі його органи та тканини.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією або бездіяльністю), 2) наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причиновим зв'язком між зазначеними діянням і наслідками.

Відповідно до ст. 121 КК тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило 2) втрату будь-якого органа або його функцій; 3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю (наприклад, закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; ушкодження живота, з проникненням у черевну порожнину, у т. ч. і без ушкодження внутрішніх органів; ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому тощо).

За ознакою втрати будь-якого органа або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом і наслідками. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору (повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 метрів і менше, тобто гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче); 2) слуху (повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 сантиметрів від вушної раковини); 3) язика (втрата можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточення, причому заїкання не береться до уваги); 4) руки або ноги (це відокремлення їх від тулуба, причому як всієї руки чи ноги, так і ампутація на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів, чи втрата ними функцій, наприклад, параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність); 5) репродуктивної здатності (втрата здатності до статевих зносин чи втрата здатності до запліднення, зачаття й дітородіння).

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання.

Під іншим розладом здоров 'я, поєднаним зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менш 33 %), слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності через ушкодження встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причиновий зв'язок.

Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправленим, не інакше, як за допомогою хірургічного втручання (косметичної операції).

Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння (формальний склад); у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121 КК (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (прямого або непрямого). Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) є необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 121 КК) є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення (має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого); 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб (має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання у вказаних осіб почуття страху перед винним чи іншими особами); 4) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості; 5) на замовлення; 6) спричинення ним смерті потерпілого (має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 КК діяння настає смерть потерпілого).

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

58. Види умисного вбивства за пом'якшуючих обставин (статті 116-118 КК)

До привілейованих видів умисного вбивства, тобто умисних вбивств, вчинених за пом'якшуючих обставин, належать: 1) умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); 2) умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); 3) умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Цим видам умисних вбивств властиві загальні ознаки умисного вбивства (див. ст. 115 КК), проте кожний з них має свою відповідну специфіку, яка розкривається в кримінально-правових нормах і постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи".

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК). Цей вид умисного вбивства характеризується проявом не лише умислу, а й особливого емоційного стану винного - його сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом), тобто короткочасною інтенсивною емоцією, яка значною мірою знижувала здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що виключає осудність суб'єкта.

Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 116 є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). Протизаконність насильства означає, що потерпілий не мав згідно із законом права за таких обставин застосовувати таке насильство.

Систематичне знущання - це особливо цинічне глузування, тривале кепкування над особою, образа дією, словом чи жестом, які мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер (приміром, постійні цькування чи глум над потерпілим, безжалісне або грубе поводження з ним, цілеспрямоване висміювання певних вад особи та ін.). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб (скажімо, публічні цинічні зневажливі вислови, нецензурна лайка, плювання в обличчя, зривання одягу з оголенням інтимних частин тіла тощо).

Склад злочину, передбаченого ст. 116 КК, має місце лише у випадку, якщо умисел на вбивство виник раптово у стані фізіологічного афекту, і був виконаний, коли винний ще перебував у такому стані. Якщо вбивство вчинене після того, коли стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного слід кваліфікувати за ст. 115 КК. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом'якшує покарання.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Таке умисне вбивство вчиняється тільки матір'ю щодо своєї власної новонародженої дитини, якщо це відбувається під час пологів або одразу ж після них. Протягом певного нетривалого проміжку часу особливий психічний і фізичний стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями. Вчинення цих дій через деякий час після пологів слід кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство малолітньої дитини, оскільки новонароджена дитина саме і є такою.

Співучасники у вбивстві матір'ю своєї новонародженої дитини несуть кримінальну відповідальність за статтями 27 і 115 КК. Обставини, що пом'якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

(ст. 118). Відповідальність за цей злочин настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася. Обов'язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

При перевищенні меж необхідної оборони винний діє з мотивів захисту від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав і інтересів. У разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, домінуючим є певне спрямування дій винного - він переслідує мету затримати особу, яка вчинила злочин, і доставити її відповідним органам влади.

59.

Поняття та умови правомірності дій по затриманню особи, що вчинила злочин. Перевищення заходів, що необхідні для затримання злочинця, умови кримінальної відповідальності в цих випадках.

Статті 12-15¹ Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону"

Затримання особи, що вчинила злочин, - це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК).

Правомірність дій із затримання злочинця визначається ознаками, які можна поділити на дві групи: а) ознаки, стосовні до підстав затримання; б) ознаки, стосовні до дій тих осіб, які затримують.

Перша група ознак визначає, що насильницькі дії із затримання можна скоювати тільки: 1) стосовно до особи, яка вчинила злочин; 2) з метою запобігання можливості вчинення нових злочинів; 3) з метою доставлення такої особи органам влади.

Друга група ознак визначає, що дії особи, яка затримує, складаються: 1) з необхідності застосування насильницьких дій, які вимушено спричинять шкоду особі, яка ухиляється від затримання, із застосуванням такого способу, без якого затримання неможливе; 2) у спричиненні такої шкоди злочинцеві, яка відповідає характеру і ступеню тяжкості скоєного ним діяння, його особі, обстановці затримання; 3) в недопущенні перевищення меж, достатніх для затримання; шкода, завдана злочинцеві під час затримання, не повинна явно перевищувати наслідків злочину.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, передбачених у статтях 118 та 124 КК.

Працівники правоохоронних органів не підлягають кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну під час виконання службових обов'язків із затримання правопорушників, якщо вони не допустили перевищення заходів, необхідних для правомірного затримання злочинця (п. 6 постанови).

Для працівників органів внутрішніх справ законом та відомчими актами передбачено певні обмеження в застосуванні вогнепальної зброї. їх використання допускається лише як надзвичайно винятковий захід. Згідно зі ст. 15 Закону України "Про міліцію" працівник міліції може застосовувати вогнепальну зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти; для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю та здоров'ю працівника міліції.

60.

Дата добавления: 2015-08-13