Крадіжка (ст. 185 КК). Відмінність крадіжки від грабежу 5 страница

За сукупності вчинених злочинів з'явлення із зізнанням має враховуватись як обставина, що пом'якшує покарання при призначенні останнього за злочин, у зв'язку з яким зроблено це зізнання; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою у стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину в передбачених КК випадках.

Згідно п. 5 постанови судам треба мати на увазі, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (ч. 3 ст. 66 КК). Наприклад, у разі кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 116 як умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, суд при призначенні покарання не може посилатися на наявність обставини, що пом'якшує покарання і передбачена в п.7 ч. 1 ст. 66 - вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого.

Обтяжуючі обставини - це встановлені судом відповідно до ч. 1 ст. 67 КК різного роду відомості, що свідчать про підвищену небезпеку особи винного і вчиненого ним злочину і дають підстави для застосування до нього більш суворого покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 67 КК до обставин, що обтяжують покарання, чинне кримінальне законодавство відносить: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; 7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворювання чи недоумство; 10) вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Згідно пр. 6 постанови наведений у ч. 1 ст. 67 КК перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею.

Водночас суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати за фактичної наявності деякі із зазначених у цьому переліку обставин такими, що обтяжують покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку (ч. 2 ст. 67 КК). До таких відносять обставини, викладені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 зазначеного переліку. За наявності у справі обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК, закон зобов'язує суд врахувати їх при призначенні покарання.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Обставини, які обтяжують покарання, свідчать про підвищену небезпечність вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду призначити йому покарання найбільш суворе з можливого. За наявності обтяжуючих обставин суд може: а) призначити більш суворе покарання в межах одного виду; б) за альтернативної санкції обрати більш суворий вид покарання; в) призначити додаткове покарання, передбачене санкцією як факультативне; г) обрати принцип, за яким призначене остаточне покарання буде найсуворішим (наприклад, не принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, а принцип часткового чи повного складання); ґ) не застосувати звільнення від відбування покарання в порядку ст. 75 КК.

25. Об‘єкт злочину – суспільні відносини, які забезпечують авторитет, порядок здійснення державної служби, цілі і завдання установ та організацій публічного та приватного сектора, встановлений (нормативно закріплений) порядок їх функціонування.

Предмет злочину – неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, перева-ги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Неправомірною вигодою у значному розмірі вважаються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, на суму, що перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у великому розмірі - на суму, що перевищує двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в особливо великому розмірі - на суму, що перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неправомірна вигода може мати разовий характер або бути в певній мірі накопиченою.

Об’єктивна сторона полягає у: 1) діянні – одержанні службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва (незаконне збагачення вчинення), що явно виходить за межі наданих повноважень. 2) наслідках – істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих груп громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави; 3) причинновому зв'язку між діями та наслідками.

При встановленні об’єктивної сторони необхідно чітко визначити ознаки незаконного збагачення згідно із ст. 368-2 КК України, ними є.

а) одержання неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» містить поняття «близькі особи» та «члени сім'ї». Ні в цьому Законі, ні в КК України поняття «близькі родичі» не розкривається. Тому слова «близькі родичі» слід замінити словами «близькі особи». Поки це не зроблено, слід керуватися тим роз'ясненням поняття «близькі родичі», яке міститься у II. 11 ст. 32 КПК України і згідно з яким до близьких родичів відносяться батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки - незалежно під того, чи проживають вони разом зі службовою особою, чи пов'язані з нею спільним побутом і чи мають взаємні права та обов'язки;

б) таке одержання здійснюється будь-якою службовою особою, визначення якої міститься у примітці до ст. 364 КК України;

в) неправомірною вигодою є грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які службова особа без законних на те підстав одержала безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову за відсутності ознак хабарництва (тобто за відсутності ситуації виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища).

На відміну від ст. 368² КК України у ст. 20 Конвенції 0011 проти корупції пропонується визнавати злочином незаконне збагачення, для якого властиві такі ознаки: а) збагачення виявляється у значному збільшенні активів;

б) воно стосується тільки державної посадової особи;

в) воно перевищує її законні доходи;

г) це перевищення державна посадова особа не може раціонально обгрунтувати.

Отже, не дотримавшись положень Конвенції, український законодавець зокрема поширив дію цієї норми не тільки на державних посадових осіб, а і на посадових осіб іноземних держав та міжнародних організацій і водночас прямо не поширив її на військових службових осіб.

З іншого боку, ст. 20 Конвенції ООН проти корупції fie вимагає, а рекомендує встановити в національному законодавстві відповідальність за незаконне збагачення - «за умови дотримання своєї конституції та основоположних принципів своєї правової системи». Проте, вимога до державної посадової особи «раціонально обґрунтувати перевищення законних доходів» суперечить положенню ст. 62 Конституції України, відповідно до якої «піхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину».

Таким чином, фактично ст. 368² КК України може бути застосована лише у випадках, коли у справах про одержання:

- службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь- якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (ст. 368);

- службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність із використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто передає чи надає таку витду, або в інтересах третіх осіб (частини 3 і 4 ст. 368³);

- аудитором, нотаріусом, експертом, оцінювачем, третейським суддею або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, а також незалежним посередником чи арбітром при розгляді колективних трудових спорів неправомірної вигоди за вчинення ДІЙ або бездіяльність із використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка їх падає чи передає (частини 3 і 4 ст. 368⁴);

- неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція здійснити вплив за надання такої вигоди, якщо це діяння вчинене службовою особою (частини 2 і 3 ст. 369²);

- не доведено, що вилучена в особи неправомірна вигода (хабар) була одержана саме за виконання чи невиконання певних дій.

При визначенні об‘єктивної сторони злочину також необхідно звернути увагу на те, що для її встановлення необхідна низка важливих ознак. По-перше, це має бути встановлена й офіційно закріплена наявність майна, яке значно перевищує офіційно проголошені (встановлені) доходи службової особи (це робиться з використанням декларування службовою особою своїх доходів, витрат, які така особа здійснює). По-друге, при встановленні цього така службова особа має аргументовано пояснити таке становище, якщо недостатньо аргументованих положень, створює можливість проводити спеціальне розслідування з цього приводу.

Зловживання повноваженнями, тобто використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей службовою особою, пов'язане з одержанням нею неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує ста нмдг, кваліфікується за частинами 1 чи 2 ст. 172² КУпАП залежно від розміру неправомірної вигоди. Діяння, передбачене ст. 368² КК України, слід відмежовувати від діяння, передбаченого ч. 2 ст. 172⁵ КУпАП («Порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунка (пожертви)». Як правило, одержання з одного джерела дарунку (пожертви) вартістю понад 50 відсотків мінімальної заробітної плати одноразово (або сукупною вартістю понад одну мінімальну заробітну плату протягом року), але менше ста нмдг кваліфікується за ч. 2 ст. 172⁵ КУпАП. Крім того, дарунком (пожертвою), незалежно від вартості, не можуть бути пільги, переваги і послуги.

Діяння, передбачене ст. 368² КК України, слід відмежовувати від діяння, передбаченого ч. 2 ст. 172⁵ КУпАП («Порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунка (пожертви)». Як правило, одержання з одного джерела дарунку (пожертви) вартістю понад 50 відсотків мінімальної заробітної плати одноразово (або сукупною вартістю понад одну мінімальну заробітну плату протягом року), але менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян кваліфікується за ч. 2 ст. 172⁵ КУпАП. Крім того, дарунком (пожертвою), незалежно від вартості, не можуть бути пільги, переваги і послуги.

Суб’єкт злочину – службова особа, що міститься у п. І примітки до ст. 364 КК України, поширюється на ст. 368² КК України

Суб’єктивна сторона злочину– прямий умисел та корисливий мотив.

Кваліфікуючі ознаки передбачені ч. 2 ст. 368² КК і полягають в незаконному збагаченні, якщо його предметом була неправомірна вигода у великих розмірах – на суму, що перевищує двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян..

Особливо кваліфікуючі ознаки передбачені ч. 3 ст. 368² КК і полягають у незаконному збагаченні, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великих розмірах на суму, що перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян..

26. Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників влади, правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину може бути здоров'я, воля, честь і гідність особи.

Потерпілі від злочину: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342); 2) працівник правоохоронного органу; 3) державний виконавець; 4) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 5) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342).

Представники влади - це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також виносити рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Працівники правоохоронних органів - це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (наприклад, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України, працівники Антимонопольного комітету України, уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України тощо). Державний виконавець - це представник влади, який здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону - це громадянин України, який відповідно до закону є членом зареєстрованого в установленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (таке громадське формування являє собою об'єднання, загін, дружину або іншу організацію людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, які мають статут і зареєстровані в установленому порядку в органах місцевого самоврядування). Військовослужбовці - це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової та надстрокової служби, військової служби за контрактом Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, внутрішніх військ України та інших військових формувань, що створюються відповідно до законодавства України.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - опором представникові влади під час виконання ним службових обов'язків (ч. 1 ст. 342 КК), опором працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку (ч. 2 ст. 342 КК); 2) часом вчинення злочину.

Опір - це активна фізична протидія здійсненню згаданими вище особами своїх обов'язків щодо охорони громадського порядку (наприклад, спроба вирватися під час затримання, перешкоджання законному застосуванню сили, знищення документів, що їх працівник правоохоронного органу намагається вилучити у винного тощо). Не є опором злісна непокора (ст. 185 КУпАП), тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції під час виконання ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

У разі невиконання законних вимог державного виконавця винні несуть відповідальність за ст. 188-13 КУпАП.

Час виконання представником влади (зокрема працівником правоохоронного органу) службових обов'язків - це час реалізації такою особою наданих їй прав і виконання обов'язків, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника влади або органу, в якому він працює.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів".

Злочин є закінченим з моменту вчинення опору, тобто активної протидії (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч. 1 або 2 ст. 342 КК, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342 КК). Насильство - це будь-яке фізичне насильство (заподіяння удару, побоїв, тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, зв'язування або інші насильницькі дії). Погроза - це залякування потерпілого будь-яким фізичним насильством.

27. Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину. У ч. 1 ст. 19 вказано, що "осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними".

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Стан осудності - це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Здебільшого, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Із станом осудності пов'язане й досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання "має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами". Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність скоєного злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Такий стан психіки особи визначає її право вибору, свободу волі. У разі скоєння декількох злочинів питання про осудність розглядається відносно періоду скоєння кожного суспільно небезпечного діяння. Висновок про осудність робиться судом на основі оцінки психічного стану особи під час вчинення нею діяння, тобто стан осудності (чи неосудності) має межі часу і визначені параметри. Встановлення осудності особи в період здійснення нею злочину не виключає можливості наявності у неї того чи іншого психічного розладу в минулому чи в момент скоєння нею злочину, але ступінь змін психіки в даному випадку не позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними під час вчинення діяння. Важливість установлення осудності особи обумовлена тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності й покарання.

Однак на практиці мають місце випадки, коли особа під час вчинення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Згідно з законом (ч. 3 ст. 19 КК) до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (ч. 4 ст. 95 КК).

28.. Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину є охоронювані законом блага людини, здоров'я і гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 365 КК) характеризується трьома обов'язковими ознаками: 1) діянням - перевищенням влади або службових повноважень через вчинення активних дій, які виходять за межі наданих суб'єкту прав чи повноважень; 2) наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причиновим зв'язком між діянням і наслідками.

Перевищення влади - це випадки, коли службова особа, яка є представником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих їй повноважень або діє при цьому незаконними методами. Перевищення службових повноважень - це дії службової особи, яка не є представником влади, коли при здійсненні наданих їй функцій вона виходить за межі своїх повноважень або застосовує при цьому незаконні методи.

Судова практика найбільш характерними випадками перевищення влади або службових повноважень визнає:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти (абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень").

Про поняття істотної шкоди, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, див. п. 3 примітки до ст. 364 КК. Істотна шкода, не пов'язана з матеріальними збитками, є оцінним поняттям (див. аналіз ст. 364 КК).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарань за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень".

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоро-нюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа - див. п. 1 примітки до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини. При цьому діяння може бути вчинене лише умисно, а щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 365 КК) є супроводження його: 1) насильством (фізичним насильством - незаконним позбавленням волі, заподіянням удару, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненням мордування; психічним насильством - створенням реальної загрози заподіяння фізичного насильства або інших насильницьких дій щодо потерпілого чи його близьких родичів тощо); 2) застосуванням зброї (передбачає не тільки заподіяння нею тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу зброєю); 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (дії, що завдають йому фізичного болю і моральних страждань).

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 365 КК) є спричинення ним тяжких наслідків. Про поняття тяжких наслідків, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, див. п. 4 примітки до ст. 364 КК. Тяжкі наслідки, не пов'язані з матеріальними збитками, є оцінним поняттям (див. аналіз ст. 364 КК).

29. Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосередній об'єкт злочину: а) виборчі права громадян (ч. 1-3 ст. 157 КК), при цьому додатковим безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених ч. 2 і 3 ст. 157 КК, є психічна та фізична недоторканність особи, право власності, нормальна діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремих організацій, установ, підприємств; б) нормальна діяльність виборчої комісії чи комісії з референдуму (ч. 4 ст. 157 КК). Потерпілими від цього злочину можуть бути: виборці; кандидати на виборні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; громадяни, які мають право брати участь у референдумі; довірені особи кандидатів, офіційні представники та уповноважені особи партій (блоків); члени виборчих комісій; члени ініціативних груп референдуму; члени комісій з референдуму; офіційні спостерігачі.

Об'єктивна сторона злочинів, передбачених цією статтею, виражається у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин (ч. 1-3 ст. 157 КК); 2) втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом (ч. 4 ст. 157 КК).

Перешкоджання полягає у будь-яких діях чи бездіяльності, спрямованих на створення перепон зазначеним суб'єктам у здійсненні їхніх прав або в іншій законній діяльності, пов'язаних з проведенням виборів до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування або референдумів. Закон передбачає шість конкретних способів вчинення цього злочину: 1) підкуп; 2) обман; 3) примушування; 4) застосування насильства; 5) знищення чи пошкодження майна; 6) погроза застосування насильства або знищення чи пошкодження майна (перші три з цих способів передбачені ч. 1 ст. 157 КК, інші три - ч. 2 ст. 157 КК. Втручання службової особи у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень характеризується тим, що воно: 1) здійснюється службовою особою з використанням її службового становища; 2) стосується здійснення повноважень виборчої комісії чи комісії з референдуму, установлених законом; 3) вчиняється шляхом незаконної вимоги чи вказівки.

Дата добавления: 2015-08-13