Англо – американська правова система, характеристика

Англо-саксонська правова система як система загального права є витоком англо-американської правової сім'ї. До сім'ї англійського права (англо-саксонського або загального права) входять, поряд з Англією, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Шотландія, а також інші колишні колонії Британської імперії (нині 36 держав є членами Співдружності). Це пояснюється тим, що Англія була найбільшою колоніальною державою, англійське право набуло поширення у багатьох країнах світу. На сьогодні близько третини населення світу живе згідно з нормами англійського права. Структуру англійського права, слід одразу зазначити, що воно, на противагу праву країн романо-німецької правової сім'ї, не знає внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне і юридичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне і адміністративне, кримінальне і торгове, проте класифікується на загальне право і право справедливості. Серед інших особливостей є і те, що в англійському праві не існує галузевих інститутів як сукупності однотипних норм права. А норма права являє собою відпрацьоване судовою практикою рішення з конкретної справи. У цих норм не має поділу на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів тощо. Така структура права зумовлює те, що воно не може бути кодифікованим. Наведені особливості права пояснюються його історією. Воно створювалося судовою й адміністративною практикою, тому менш логічне і послідовне, важкодоступне і нераціоналізоване. Загальне право - створювалось у середньовічній Англії королівськими cуддями,які поступово дійшли висновку про необхідність одноманіття підходів до вирішення аналогічних справ. З цією метою при розгляді справ намагалися дотримуватись раніше прийнятих рішень (прецедентів). Ця система норм права замінила форми правосуддя, що використовувались раніше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Вона мала обов'якову силу як для королівських, так і для нижчих судів. Оскільки в Англії раніше утворилася централізована монархія, то і загальне право з'явилося тут раніше. У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право активно рецепувалося (приблизно з 1400р.), загальне право в Англії сформувалося і укоренилося без випереджаючого впливу римського права - завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було оріентоване на засоби правового захисту, тому і випередило континентальне право, головним чином розробкою засобу захисту від зловживання закону: піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це свідчить наказ про habeas corpus, що означає: «ви повинні пред'явити (у суді) тіло(затриману особу)». Відповідно до habeas corpus доставлена в суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її затримання немає юридичного виправдання.

На думку Колодій А.М.: «загальне право Англії було сформовано(і значною мірою функціонує й зараз) як неписане право, яке грунтується на професійній традиції, а пізніше на міркуваннях суддів при вирішенні справ»[6;ст.32]. Одним із його фундаментальних засад було те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ(починаючи з 13ст.) розглядалися судом присяжних. Право справедливості - виникло з реалізації повноваження короля через діяльність лорда - канцлера втручатися у здійснення правосуддя шляхом пом'якшення жорстоких вироків.При цьому посилання робилися не на прецеденти, а на загальні принципи права,поняття добра і гуманізму тощо. Таким чином, право справодливості - це сукупність норм, які створювалися судом лорда-канцлера для того, щоб доповнювати, а деколи вирішувати питання про нерухомість, довірчу власність, торгівлю, спадкування тощо[15;243]. Канцлер ніколи не вступав у конфлікт з нормами загального права, навпаки, він зобов'язаний був виявляти шану до норм цього права і діяльності королівських суддів. Але останні були пов'язанні дуже вузькою компетенціею і суворою процедурою, а тому незавжди встигали за плином часу. Це й зумовило необхідність створення спеціальної юрисдикції, що грунтувалося на королівській прерогативі,спрямованій на пом'якшення і доповнення норм загального права та вирішення питань відповідно до вимог совісті й моралі. Так,норми англійського загального права визнавали лише фізичний примус і зовсім не звертали уваги на примус психічний. Проте, якщо опікун(піклувальник, законний представник) шляхом психічного впливу примусив підопічного до виконання якихось невигідних для нього дій, чи передачі опікуну якогось майна, то лорд-канцлер, виходячи з ідеї моральності,справедливості міг визнати таку угоду недійсною. Тобто дії лорда-канцлера грунтувалися на принципах загального права, але в деяких випадках у результаті його втручання створювалися нові норми, що називалися нормами права справедливості й удосконалювали з точки зору моралі чинну систему загального права. Взагалі до 1875р. право справедливості істотно відрізнялося від загального права. Воно, по-перше, мало інше історичне походження;по-друге, його міг застосувати тільки лорд-канцлер; по-трете, процедура права справедливості не знала інституту присяжних; по-четверте, канцлер приймав наказ, тобто не судове, а управлінське рішення. Незважаючи на це, право справедливості являло собою зібрання чинних юридичних норм і у 1873-79рр., на підставі Актів про судоустрій усі англійські суди отримали право використовувати норми,передбачені правом справедливості, застосовувати норми загального права. Але тоді постає питання: якщо загальне право і право справедливості істотно відрізнялися одне від одного за формою і процедурою, то як вони могли застосовуватись одним і тим самим органом, а саме судом? Якому з них слід було віддати перевагу? Справа у тому, що вони були збережені обоє. Так, у Верховному суді відповідно до Актів про судоустрій було створенно два відділення.Одне з них - відділення королівської лави - діяло за усною змагальною поцедурою загального права; друге - відділення лорда-канцлера - за письмовою процедурою права справедливості. Справами у цих палатах займалися різні юристи,а при вирішенні,кому з них віддавати справу, перевага надавалася більш доцільній і досконалій процедурі. У результаті загальне право і право справедливості дещо трансформувались, але, як і раніше, за правом справедливості справи розглядаються у письмовій процедурі, а за правилами загального права в усній формі. На сучасному етапі розвитку англійського права, для того, щоб визначити, до якого права належить справа, слід зрозуміти, до якої галузі законодавства вона належить. Загальне право включає питання кримінального, договірного, цивільно-делікатного права, а юристи права справедливості вирішують справи про нерухомість, відносини довірчої власності, спори про торгові товариства, про банкрутство, спадкування. Тобто сучасне англійське право фактично складається з двох систем права справедливості й системи загального права, кожна з яких має власний предмет і процедуру регулювання.

Історично так склалося, що в Англії головним для юриста було вміти порушити справу, знайти форму позову, тобто необхідну процедуру, що дозволяла звернутися до Королівського суду. Якщо процес починався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішення. Тому згодом процесуальне право стає домінуючим. Щоправда, нині англійська судова процедура дещо уніфікована, а матеріальне право досягло рівня матеріального права романо-німецьких правових сімей. Це сприяло їх зближенню, але англійський юрист і до сьогодні здебільшого виховується правом юридичної практики, вважаючи її головним правом. А тому головну увагу звертає не на норми і принципи, а на процедуру, що є засобом їх здійснення. Таким чином, можна говорити про те, що в англійському праві вбачається пріорітет процесуального права над правом матеріальним.

Зазначені особливості структури англійського права зумовили і специфічність норми цього права. Норми англійського права - це положення, які беруться з особливої частини рішень, що виносяться вищими судовими інстанціями[12;120]. Відтак, англійська норма права тісно пов'язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирішення справ, аналогічних тим, за якими рішення вже приймались. Тому норму не можна зробити загальною, тому що це перетворить англійське право на доктринальне,тобто романо-німецьке право, що суперечитиме англійській правовій традиції та стилю правового мислення.

Як вже зазначалося,суди не тільки застосовують,а й створюють норми права у процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значних розбіжностей обставин справи, яка розглядається від тієї, що розглядалася раніше; суд у цілому і судді,зокрема, мають значну свободу. Визначення прецеденту джерелом права означає, що суд здійснює не тільки юридичну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчість. За таких обставин загальне право досить часто називають «судовим правом». Взагалі, їх правильне розуміння і передбачає знання основних принципів англійського судоустрою. В Англії існує поділ на високе правосуддя(здійснюється вищими судами) і нижче(здійснюється великою кількістю нижчих судів) правосуддя. Особлива увага завжди приділялася діяльності вищіх судів, оскільки саме вони не тільки розглядали конкретну справу,а й створювали прецедент, якого належало наслідувати.

Ще однією особливістю в англійській правовій сім'ї є те, що немає чітко вираженого поділу на галузі права. Норми загального права спрямовані перш за все на вирішення проблем, а не на формування загального правила поведінки як орієнтира на майбутнє. Характерно також традиційне перебільшення ролі процесуального права порівняно з іншими галузями права.

Дата добавления: 2015-08-13