Данило Галицький (1201-1264)

Волинський і галицький князь. Син Романа Мстиславича. Об'єднав Во­линь, заволодів Галичем та Києвом. Брав участь у битві на р. Калці. За йо­го князювання були побудовані міста Львів та Холм. Єдиний князь, який хоч і був під владою Золотої Орди, фак­тично не підкорився монгольським ханам.

Після смерті Романа Мстиславича влада на галицько-волинських зем­лях переходила з рук у руки багато разів. Право володарювати тут вибо­рювали як руські князі, так і поляки та угорці. Романові сини — Данило та Василько, спираю­чись на широкі верстви населення Волині, дріб­них феодалів, міщан, смердів, теж намагалися об'єднати батьківські землі. 1230 року вони мак­симально наблизилися до своєї мети, але в на­пруженій боротьбі перемогло місцеве боярство. Друга спроба об'єднання припадає на 1238 рік, після розгрому князем Данилом німецьких ли­царів Тевтонського ордену під с. Дорогичином. Водночас із напруженою боротьбою за відро­дження Галицько-Волинської держави розпочав­ся новий цикл змагань за об'єднання руських земель у єдину державу.

У1240 році Данилові Галицькому вдалося укрі­питися в Києві, доручивши управління містом досвідченому воєводі Дмитрові. Того ж року Дмит­рові довелося керувати обороною столиці від монгольської навали. У грудні 1240 року після тривалої облоги та численних утрат Київ захо­пила Орда.

Завдяки мудрій державній політиці Данило все ж зумів зберегти свою державу від знищення монголо-татарами. Незважаючи на певну залеж­ність, він фактично не підкорився владі Золотої Орди. Восени 1245 року Данило Романович їздив в Орду й отримав від хана ярлик на князюван­ня, згідно з яким Данило повинен був пе­ріодично надавати свої дружини татарам для їхніх походів на Польщу, Литву, Угор­щину, сплачувати річну данину, віддавати певну шану ханові. Натомість Галицько-Волинське кня­зівство фактично зберігало незалежність у внутрішній і зовнішній політиці.

Основним напрямком діяльності Данила став пошук со­юзників серед західноєвропейських країн для боротьби з Ордою. Данило звернувся до папи римського Інокентія IV з пропозицією організувати хрестовий похід проти монго­ло-татар. Зі свого боку князь обіцяв дати згоду на унію — об'єднання православної та католицької церков. Таку пропозицію привітали в Римі: щоб заохотити галицько­го князя, папа надіслав йому королівську корону, і в 1253 році в Дороги-чині папський легат Опізон коронував Данила.

Проте після цього Рим не допоміг у боротьбі з Ордою, тому Данило розірвав контакти з папою й вирішив боротися з Ордою власними силами. У 1254 році він розпочав військовий похід проти монголо-татар і завдав поразки хану Курамсі. Та 1259 року хан Бурундай усе ж змусив Данила визнати владу Золотої Орди.

В останні роки свого життя Данило Га­лицький приділяв велику увагу власній державі: будував міста, фортеці, посилю­вав військо, утримував у покорі бунтівне боярство. Так, найголовнішими містами, які збудував Данило, були Львів і Холм. До того ж Холм став улюбленим містом

Данила: він навіть сюди переніс столицю свого князівства, а потім був тут похований після смерті в 1264 році.

5. Занепад Галицько-Волинської держави

По смерті Данила 1264 року з приходом до влади його наступників почав­ся поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. Деякі спроби від­новлення єдності та могутності держави здійснювалися за часів правління Данилового сина Лева (1264-1301 рр.) і Василькового сина Володимира (1271-1289 рр.), які намагалися підтримати політичний курс своїх батьків.

Так, Леву вдалося розширити кордони держави — до її складу були включені Закарпатська Русь та Люблінська земля. 1270 року він переніс столицю в місто, яке збудував його батько на честь Левового весілля з угорською королівною Констанцією — до Львова.

На відміну від Лева, Володимир зосередив свою увагу на будівництві міст, замків і церков, на розвитку мистецтва та культури.

Після смерті Лева одноосібним правителем Гали­чини й Волині став його син Юрій (1301-1308 рр.). Утративши під час війни з поляками Люблін (1302 рік), князь відмовився від завойовницької діяльності й використовував мирні шляхи для врегулювання конфліктів. Завдяки цьому його держава зберегла силу й вплив, а сам князь от­римав титул «король Русі». У 1303 році Юрій дістав згоду на заснування в Галичині власної митрополії.

Титул князя всієї Русі носили сини Юрія Андрій і Лев, які в 1308-1323 рр. спільно пра­вили після смерті батька. Князі й далі підтримували дружні стосунки з Тевтонським орденом, щоб запобігти посиленню Литви. Напруженими залишалися відносини з Ордою, і тому існує припущення, що обидва князі загинули в боротьбі з ординцями. Андрій і Лев були останніми нащадками Романового роду. Після їхньої смерті Галицько-Волинське князівство очолив Болеслав Мазовецький, син польського князя Тройдена, — чоловік Марії, сестри Андрія та Лева. Він прийняв православну віру та ім'я Юрій. Юрій II Тройденович (1325-1340 рр.) дотри­мувався мирної зовнішньої політики поперед­ників. Водночас він вороже ставився до Поль­щі, яка тоді об'єдналася в єдину державу і, мабуть, намагалася здобути Люблінщину. Це стало причиною укладення союзу Польщі й Угорщини проти Галицько-Волинського князівства.

У внутрішній політиці Юрій II намагався визволити з-під впливу бояр і посилити децентралізовану князівську владу. Крім того, князь підтримував іноземців, надавав допомогу католицькому кліру, що викликало невдо­волення боярства, міщанства й православного духовенства. 7 квітня 1340 року Юрія II отруєно у Володимирі-Волинському.

Зі смертю Юрія II закінчилася доба незалежності Галицько-Волинського князівства, і почалася боротьба сусідніх держав за Галичину й Волинь, що завершилася поневоленням цих земель сусідніми державами.

Галицько-Волинські землі стали об'єктом вторгнення Польщі, Литви, Угорщини та інших держав.

6. Українські землі під владою іноземних держав

у ХІУ-ХУІ ст.

За словами українського історика О. Субтельного, «Україна наче дозрі­лий плід, чекала наступного завойовника».

Україна на початку ХІV ст. опинилася в дуже скрутному становищі:

• монголо-татари спустошили Руську землю, виснажили народ, розігнали руських князів, установили жорстоке ярмо Золотої Орди;

• Литва, Польща, Угорщина, Молдова, Туреччина, а з часом і Московське князівство починають боротьбу за українські землі.

Подальша доля земель Галицько-Волинської держави після її занепаду склалася трагічно: Буковина, Закарпаття, Галичина та Волинь відразу стали об'єктом зазіхань різних держав Європи.

У 1359 році на території пониззя Дунаю до Середнього Подністров'я утворилося Молдовське князівство, у складі якого опинилася Буковина (Шипинська земля). З часом на Буковині змі­нився адміністративно-територіальний по­діл (Чернівецька та Хотинська волості), а всі посади стали займати молдовські бояри.

Угорське королівство, яке ще з XI ст. по­чало привласнювати землі Закарпаття, у 20-х рр. XIV ст. захопило край повністю.

Почався процес мадяризації — насаджування угорської мови, культури та католицької віри. Велика роль у збереженні національно-релігійних традицій українського народу належить подільському князеві Федору Коріатовичу, якого угорський король призначив управителем королів­ських земель на Мукачівщині та намісником Берегівського комітату (адміністративно-територіальна одиниця Угорського королівства).

Право володіти Галичиною та Волинню протягом багатьох десятиліть кров'ю виборювали Литва та Польща (за участю Угорщини).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. О.Субтельний “Історія України”

2. І.Крип’якевич “Історія України”

3. Н.Полонська-Василенко “Історія України”

4. М.Грушевський “Історія України-Руси”

5. М.Аркас “Історія України-Руси”

6. Д.Дорошенко “Нарис історії України”

7. Д.Дорошенко “Історія України”

8. Новий довідник.Історія України. Упорядники: С.Крупчан, Т.Крупчан, О.Скопненко, О.Іванюк. Київ, 2006р. „Казка”

9. Ю.М.Алексєєв “Історія України. Посібник для абітурієнтів”. – Київ “Каравела”, 2004р.

10. Гісем О.В. “Історія України. Посібник для абітурієнтів та студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації”. – Київ, 2005р.

Дата добавления: 2015-08-05