Перетворення грошей у капітал. Загальна формула капіталу та її протиріччя.

Гроші, будучи історичним і логічним продуктом розвитку товарного обміну, в той же час виступають першою формою прояву капіталу. Капітал завжди виникає у грошовій формі.

Порівняємо 2 формули: 1) Т - Г - Т формула простого товарного обігу. 2) Г - Т - Г′ загальна формула капіталу.

В обох формулах відображені акти купівлі-продажу, однакові речові елементи: товар і гроші. Але різна послідовність актів купівлі і продажу як наслідок різної мети руху. 1 формула: мета руху – власний товар виробник продає заради купівлі чужого товару, за допомогою якого він задовольняє свою потребу. 2 формула: мета руху – отримання більшої вартості, ніж авансована вартість, тобто отримання додаткової вартості (∆Г). Г < Г′. Приріст вартості над початковою вартістю Маркс назвав додатковою вартістю.

На основі всезагальної формули капіталу Маркс дав найбільш абстрактне визначення капіталу: «Капітал – самозростаюча вартість, тобто вартість, що приносить додаткову вартість, або гроші, що приносять додаткові гроші». Маркс виявив протиріччя, що притаманні всезагальній формулі капіталу.

1: формула суперечить закону вартості, згідно якому, товари обмінюються еквівалентно як рівні кількості втіленого в них абстракт. суспільно необхідного труда, що створює їх вартість.

2: капітал не може виникнути з обігу і також не може виникнути поза обігом, тобто він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу.

Оскільки обмінюються еквіваленти, остільки для самозростання вартості щось має відбутися між актами купівлі - продажу товарів, зміна може виникнути тільки із споживної вартості товару, що покупають в 1-му акті, із процесу споживання цього товару. Г – Т … Т′ – Г′ Здобути вартість із споживання товару власнику грошей вдасться лише у тому випадку, якщо на ринку він знайде специфічний товар, що має оригінальну властивість – бути джерелом вартості. Таким специфічним товаром є робоча сила.

16.Робоча сила як товар. Споживна вартість і вартість товару робоча сила. Робоча сила -це здатність людини до праці. К. Маркс: «Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм, людина, і які вона пускає в хід кожного разу, коли виробляє будь-які споживні вартості». Робоча сила стає товаром при наявності таких умов: 1. власник робочої сили – особисто, юридично вільна людина, вільно розпоряджається своєю робочою силою; 2. власник робочої сили повинен бути вільним від засобів виробництва і предметів споживання; 3. повинен бути клас, що володіє засобами виробництва, грошима і прагне збагачення. Вартість робочої сили -вартість життєвих засобів, що необхідні для утримання, відтворення робітника та його родини. Споживна вартість товару робоча сила полягає в її здатності в процесі її споживання (труд) створювати нову вартість, більшу ніж її власна вартість, тобто в здібності створювати додаткову вартість для капіталіста. На вартість робочої сили впливає низка чинників: -Рівень економічного розвитку країни. - Історичні умови, за якими робоча сила формувалася як товар. Якщо в країні кількість робочих рук перевищувала кількість робочих місць, вартість робочої сили була невисокою. - Кваліфікація робітника: чим вона вища, тим вища вартість робочої сили. - Згуртованість осіб найманої праці (наявність і впливовість профспілок). - Клімат: якщо робітник працює в умовах суворого клімату, йому потрібний теплий одяг, більш калорійна їжа тощо. Робітник прагне мати сім’ю, її потреби також повинні бути задоволені. Витрати на задоволення цих потреб є частиною вартості робочої сили.

17.Робочий день та його структура і границі. Необхідна та додатковапраця. Робочий день – час доби, протягом якого робочий працює на підприємстві капіталіста. Робочий день складається з необхідного і додаткового робочого часу. В умовах капіталістичного товарного виробництва робочий день приховано поділяється на дві частини – на необхідний і додатковий робочий час. Необхідні і додаткові час, труд, продукт – категорії, характерні для різних способів виробництва, починаючи з розкладання первіснообщинного устрою. Вони відбивають різницю між тим, що необхідно для відтворення безпосереднього виробника матеріальних благ, і тим, що вироблено понад цього. Специфіка суспільного устрою виражається в тому як розподіляється необхідний продукт, хто привласнює додатковий продукт. Протягом необхідного робочого часу робітник створює вартість, яка дорівнює вартості його робочої сили. Протягом додатково робочого часу він створює додаткову вартість. Є максимальні межі робочого дня: фізична і соціальна, пов’язані з необхідністю задовольняти фізичні і соціальні потреби найманих робітників. Співвідношення класових сил визначає тривалість робочого дня. У наші часи у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою законодавство встановило 8-годинний робочий день, тому збільшення абсолютної додаткової вартості відбувається за рахунок підвищення інтенсивності праці, наднормових робіт, приробітків після основної норми.

18.Процес створення і зростання вартості у процесі капіталістичного виробництва. Процес праці має при капіталізмі свої особливості: робітник працює під контролем капіталіста; продукт праці належить не робітнику, а капіталісту. Отже двоїстий характер праці найманого робітника проявляється в тому, що конкретна праця одночасно створює споживну вартість і зберігає вартість споживних засобів виробництва, а абстрактна праця створює нову вартість, в тому числі, додаткову вартість, звідси двоїстий характер капіталістичного виробництва – це одночасно процес праці і процес збільшення вартості.Для того щоб виробити будь-який товар, капіталіст повинен придбати засоби виробництва і робочу силу. Метою капіталіста є не створення товару, а отримання додаткової вартості. Робітники конкретною працею перенесли вартість засобів виробництва на вартість виготовлених ними товарів. За цей же час абстрактною працею вони створили нову вартість, яка дорівнює вартості їхньої робочої сили і приєднали її до вартості спожитих засобів виробництва. Отже, процес створення вартості є одночасно і процесом приєднання її до вартості спожитих засобів виробництва. В умовах капітал. товарного виробництва робочий день приховано поділяється на 2 частини – на необхідний і додатковий робочий час. Протягом необхідного робочого часу робітник створює вартість, яка дорівнює вартості його робочої сили. Протягом додатково робочого часу він створює додаткову вартість. Додаткова вартість – це вартість, яка створена найманим робітником понад вартості його робочої сили.Процес капітал. товарного виробництва - це сукупність створення вартості товару і зростання вартості, створення додаткової вартості.

19.Сутність капіталу. Постійний і змінний капітал. Капітал є само зростаюча вартість, вартість, яка приносить додаткову вартість. Існує і інша точка зору, згідно з якою капіталом є будь-які засоби виробництва. Засоби виробництва стають капіталом, якщо вони використовуються в процесі виробництва найманими робітниками, які створюють додаткову вартість. Отже капітал не річ, а певні виробничі відносини, які виникають і функціонують на певному історичному ступені розвитку суспільства. Капітал – це відносини між двома класами, один з яких є власником засобів виробництва, інший – позбавлений їх, тому змушений продавати свою робочу силу і піддаватися експлуатації.Найбільш глибоко сутність капіталу розкривається у вченні Маркса про постійний і змінний капітал. В процесі виробництва завжди приймають участь 2 фактори: засоби виробництва і робоча сила. Постійний капітал (С)-та частина капіталу, що перетворена в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює величини своєї вартості. Скільки вартості було представлено в засобах виробництва, стільки й збережено, завдяки конкретному труду найманого робітника. Змінний капітал( V)-та частина капіталу, яка перетворена в робочу силу і в процесі виробництва змінює свою вартість в тому сенсі, що відтворює еквівалент своєї власної вартості і понад цим створює додаткову вартість. T=C+(V+m). Критерії розрізнення C і V: різна роль двох частин капіталу в утворенні вартості товару, в створені додаткової вартості. Постійний капітал не створює додаткової вартості, це здійснює лише змінний капітал, точніше, абстрактний труд найманих робітників, що представляє змінний капітал в процесі виробництва.

20.Додаткова вартість. Норма і маса додаткової вартості. Додаткова вартість – це вартість, створена найманим робітником понад вартості його робочої сили.Оскільки додаткова вартість – плід не всього капіталу, а тільки змінного капіталу, остільки для вимірювання степеня експлуатації найманих робітників додаткову вартість слід зіставляти тільки зі змінним капіталом. Норма додаткової вартості - відносна величина додаткової вартості є, яка визначається як відсоткове співвідношення маси додаткової вартості зі змінним капіталом, вона виражає ступінь експлуатації найманих робітників: m′=v/m*100%. Еквівалент вартості робочої сили створюється протягом необхідного робочого часу, а додаткова вартість – протягом додаткового робочого часу. Маса додаткової вартості представляє собою абсолютну величину додаткової вартості, що надходить капіталісту від експлуатації всіх працюючих на нього найманих робітників.M=v/m*V=m′*V/100%. Капіталіст зацікавлений у зростанні і норми, і маси додаткової вартості.

21. Два способи виробництва додаткової вартості. Абсолютна та відносна, надлишкова додаткова вартість. Додаткова вартість - це вартість, що створена понад еквівалента вартості робочої сили. Робочий день – час доби, протягом якого робочий працює на підприємстві капіталіста. Робочий день складається з необхідного і додаткового робочого часу. Абсолютна д.в. -д.в., що виробляється шляхом абсолютного збільшення робочого дня за межі необхідного робочого часу. Нехай тривалість робочого дня дорівнювала 8 годинам, необхідний і додатковий час був однаковим – по 4 години, Припустимо, що капіталіст збільшив робочий день до 10 годин. Необхідний робочий час не змінився, але додатковий робочий час збільшився на 2 години і складає 6 годин. Норма додаткової вартості зросла, отже, зросла і маса додаткової вартості. Відносна д.в. -д.в., що створюється при незмінному робочому дні за рахунок скорочення необхідного робочого часу і відповідного збільшення додаткового робочого часу на основі зростання продуктивності праці в галузях, котрі виробляють життєві засоби для найманих робітників та їх родин, або в галузях, котрі виробляють засоби виробництва для цих галузей. Тривалість робочого дня не змінюється, але зменшується необхідний робочий час. Тоді збільшується додатковий робочий час і норма додаткової вартості зростає. Припустимо, що необхідний робочий час скоротився до 2 годин, тоді додатковий робочий час складатиме 6 годин. Надлишкова д.в. -д.в., що отримують окремі капіталісти в результаті зниження індивідуальної вартості їх товарів, у порівнянні з суспільною вартістю, на основі більш високої продуктивності праці на окремих підприємствах, у порівнянні з суспільно нормальним рівнем (новації у процесі виробництва – техніці, технології, організації виробництва, використання більш кваліфікованої робочої сили). Підприємець буде отримувати надлишкову додаткову вартість до того часу, доки ця досконала технологія не розповсюдиться на інші підприємства. Надлишкова додаткова вартість є різновидом відносної додаткової вартості. Прагнення отримувати надлишкову додаткову вартість є потужним стимулом розвитку продуктивних сил суспільства.

22. Методи виробництва відносної додаткової вартості: кооперація, мануфактура, машинне виробництво. Кооперацією Маркс назвав таку форму труда, при якій багато осіб планомірно і спільно приймають участь в одному і тому ж процесі труда або в різних, але пов’язаних між собою процесах труда. Кооперативна форма труда була і до капіталізму, але тільки в цьому суспільстві вона стає переважною формою виробництва, причому такою, що базується на найманій праці, і має мету здобуття додаткової вартості. Крупне виробництво, що основане на експлуатації спільного труда, надає ряд переваг, у порівнянні з трудом самостійних ремісників: 1) менш помітні індивідуальні відмінності в праці окремих робітників – відхилення в кращу і в гіршу сторони компенсують один одного і витрати труда відбудуться в межах суспільної норми; 2) досягається економія на засобах виробництва, що здешевлює товари певного підприємства (1 будинок для 100 робітників або 100 будинків для кожного); 3) виникає дух змагання; 4) можливе виконання роботи непосильної окремим робітникам, причому за короткій термін. Результати нової, додаткової продуктивності труда, що виникає завдяки спільної праці, даром достаються капіталісту, тому що він оплачує лише індивідуальну робочу силу. Подальший розвиток простої капіталістичної кооперації приводить до виникнення капіталістичної мануфактури. Мануфактура – це кооперація, що базується на розподілі труда. Робітники спеціалізуються на виконанні окремих операцій, стають віртуозними частковими робітниками. Товар – результат їх спільного труда, ніхто з робітників не може сказати, що він сам його виробив. Товар є результатом функціонування сукупного робітника. Сукупний робітник – складна система взаємозв’язаних робочих сил, які виконують особливі функції в кооперованому труді. Мануфактура сприяє значному підвищенню продуктивності труда у зв’язку зі спеціалізацією робітників, зростанням різноманіття засобів праці, що пристосовують до виконання певних операцій. В той же час робітник, який спеціалізується на виконанні однієї операції має однобокий розвиток. Однобоко розвинутому робітнику вже важко відірватися від капіталу й самому зайнятись виробництвом, тому зростає його залежність від капіталу. Реальне підпорядкування труда капіталу зв’язане з корінним перетворенням продуктивних сил і створенням нового технологічного способу виробництва - мова йде про виникнення крупного машинного виробництва, про перехід від ручного труда до труда за допомогою машин. Це приводить до всебічного розвитку і утвердження капіталістичних виробничих відносин. З розвитком машин робітник стає начебто живим придатком машини, яка визначає його функції, темп роботи. Проста капіталістична кооперація, капіталістична мануфактура, крупне машинне виробництво сприяли зростанню усуспільнення труда, усуспільнення виробництва.

23.Сутність заробітної плати. Теорія додаткової вартості Маркса базується на важливій передумові - продається робоча сила, здатність до труда, і вартість цього специфічного товару капіталіст повністю оплачує. Але багато економістів впевнені, що продають труд, а не робочу силу. Таким чином, важлива передумова теорії Маркса знаходиться у протиріччі з пануючою в капіталістичному суспільстві думкою, що продається труд. Аргументи Маркса при доказі неможливості продажу труда.1) Якщо б робітник продавав не здібність до труда, а сам труд, то труд був би товаром, який має вартість. Але ж вартість це й є уречевлений в товарі абстрактний суспільно необхідний труд. Вартість “товару” труд визначалась би трудом. У дійсності труд – джерело, основа, субстанція вартості, але сам він вартості не має. 2) Товар повинен бути у наявності на ринку. Але в робітника на ринку не може бути товару “труд” ні у вигляді живої діяльності, ні в уречевленому вигляді – у вигляді продукту, тому що і для того й для другого потрібні засоби виробництва, котрих у робітника нема, вони – власність капіталіста. Отже, на ринку можливо продати лише здібність до праці. 3) Припустимо, що купують живий труд. Якби це був еквівалентний обмін і власник грошей цілком оплачував живий труд, то не було б додаткової вартості. Якщо б це був нееквівалентний обмін і власник грошей купував би живий труд нижче його вартості, то це суперечило би закону вартості. Висновок. Таким чином, труд – не товар, тому що він не має вартості, він не існує на ринку до початку процесу виробництва на капіталістичному підприємстві, неможливо пояснити як він оплачується, не вступаючи у протиріччя із законом вартості чи із законом додаткової вартості. Зарплата- перетворена форма вартості і ціни робочої сили. Сутність перетворення полягає в тому, що вартість і ціна насправді існуючого товару – робочої сили – представляються відповідно як вартість і ціна неіснуючого товару – труда. Зарплата перекручує сутність реальних відносин між капіталістами і найманими робітниками, створюючи видимість оплати всієї праці, відсутності експлуатації.

24.Основні форми і системи заробітної плати. Зарплата - перетворена форма вартості і ціни робочої сили. Відомі 2 основні форми зарплати: почасова і поштучна.Робоча сила завжди продається на певний період часу. Почасова зарплата -перетворена форма, в якій безпосередньо виражається денна, тижнева, місячна вартість робочої сили. Почасова зарплата представляється як оплата певного часу труда, її розмір залежить від тривалості часу праці. Наприклад: денна вартість робочої сили складає 60$, якщо робітник працює 6 год., то ціна години праці- 10$. Поштучна зарплата є перетворенням почасової зарплати. Вона підраховується вже не за певний час, а за одиницю виробленого продукту або за виконання 1-єї операції. Наприклад, денна вартість робочої сили 60$ і робітник виробляє за робочу зміну 20 товарів, тоді за виготовлення 1 товару робітник отримує 3$. Почасова: викладач, вчитель, водій, отримують зарплату за кількість робочих годин, в не залежності від їх активності. Поштучна: сільський працівник, токар, отримують зарплату не за кількість роб. годин, а за кількість виготовленої продукції. Системи зарплати -різновиди, видозмінення почасової і відрядної зарплати, що відбивають кількісні залежності між платою і певними характеристиками труда та його результатів. Для відрядно-регресивних систем зарплати характерна відсутність прямо пропорційної залежності між перевиконанням норми виробки і додатковою оплатою. Штрафні системи базуються на використанні підвищених або знижених розцінках в залежності від виконання норми виробки. Відрядно-преміальні системи стимулюють забезпечення підвищеної якості продукції при економному використанні засобів вироб-ва, а також покращання інших показників роботи. Багатофакторні системи ставлять оплату труда в залежність від ряду факторів: майстерність, кваліфікація; напруженість праці; відповідальність; умови роботи.

25.Номінальна та реальна заробітна плата. Зарплата - перетворена форма вартості і ціни робочої сили. Сутність перетворення полягає в тому, що вартість і ціна насправді існуючого товару – робочої сили – представляються відповідно як вартість і ціна неіснуючого товару – труда. Зарплата перекручує сутність реальних відносин між капіталістами і найманими робітниками, створюючи видимість оплати всієї праці, відсутності експлуатації.Розміри зарплати характеризують номінальна і реальна з/п. Номінальна зарплата -ціна робочої сили, тобто певна грошова сума, яку отримує робітник за продану капіталісту робочу силу. Реальна зарплата виражає відношення між ціною товару робоча сила і ціною життєвих засобів робітника та його сім’ї, вона показує, яку кількість товарів та послуг робітник може придбати на свою номінальну зарплату.Рівень реальної з/п залежить від величини номінальної з/п, рівня цін на товари та послуги і від величини податків. Фактори, що сприяють зниженню реальної зарплати: 1) безробіття; 2) зростання інфляції; 3) збільшення податків; 4) зниження вартості робочої сили; 5) дискримінація в оплаті праці по ознакам статі, раси, національності. Фактори, що протидіють падінню реальної зарплати: 1) зростання потреб, що зумовлює підвищення вартості робочої сили; 2) зростання кваліфікації; 3) зростання інтенсивності праці,4) страйки; 5) колективні угоди між робітниками та адміністрацією підприємства, між профспілками та підприємцями, державою. Може бути законодавче встановлення мінімуму зарплати.Для визначення рівнів заробітної плати потрібно враховувати мінімальну заробітну плату. Ця проблема виникає у тому випадку, коли держава бере на себе функцію регулювання соціальних відносин. Вона стає гарантом того, що за будь – яких умов найму робочої сили кожен працівник отримує заробітну плату не нижчу мінімального рівня. Регулюванню піддається погодинна ставка. Основою розрахунку мінімальної заробітної плати є показник прожиткового мінімуму. Останній обчислюється виходячи з так званого «кошика споживача», який вбирає у себе певний перелік товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людей. Розрахований за мінімальним рівнем задоволення потреб та перемножений на рівень поточних цін, цей комплекс товарів та послуг дає змогу визначити рівень прожиткового мінімуму. Мінімальна заробітна плата не обов'язково співпадає з прожитковим мінімумом.

26.Зміст і типи відтворення. Просте та розширене відтворення індивідуального капіталу. На всіх етапах економічного розвитку об'єктивна необхідність відтворення зумовлена необхідністю виробництва матеріальних благ – економічної основи життя людського суспільства. Щоб жити, треба споживати матеріальні блага, а щоб споживати їх, треба виробляти суспільний продукт. Отже, якщо споживання є безперервним, то й виробництво в його постійному зв'язку повинно безперервно відновлюватися, тобто відтворюватися. Відтворення – це процес виробництва, що розглядається не як одиничний акт, а як процес, що постійно повторюється.В цьому процесі відтворюються як речові умови виробництва, так і робоча сила. При цьому вони відтворюються в певній соціально – економічній формі, а в умовах капіталістичного суспільства – у формі капіталу. Відтворення буває просте і розширене. При простому відтворенні масштаби виробництва з року в рік залишаються незмінними. А це означає, що створювана в виробництві додаткова вартість йде на особисте споживання підприємців. Просте відтворення індивідуального капіталу – це безупинне повторення творчої діяльності. При цьому масштаби виробництва, величина створюваного продукту і розмір діючого капіталу (виробничих фондів) залишається незмінним. При розширеному відтворенні справа йде інакше. Процес виробництва відновлюється і повторюється в усе зростаючому масштабі у зв'язку з тим, що частина додаткової вартості йде на зростання функціонуючого капіталу. Розширене відтворення – це відновлення процесу виробництва в збільшеному розмірі, коли частина додаткової вартості приєднується до діючого капіталу, тобто використовується капіталом на розширення виробництва, тобто накопичення. Додаткова вартість ділиться на капітал, капіталізовану додаткову вартість і дохід, що йде на особисте споживання. Цей тип притаманний ринковій економіці. Капіталізму притаманне розширене відтворення.

27.Нагромадження капіталу. Виробництво може бути простим і розширеним. Простим відтворенням називається таке відтворення, при якому процес виробництва відновлюється у незмінних масштабах. В цьому випадку д.в. цілком використовується для особистого споживання капіталіста (на предмети споживання). Розширене відтворення означає повторення процесу виробництва у зростаючих розмірах, при цьому відтворюються постійний і змінний капітал, а частина д.в. перетворюється у додатковий капітал, тобто система капіталістичних виробничих відносин відтворюється у розширеному вигляді. Нагромадження капіталу – це перетворення д.в. в капітал. Фактори, що визначають розміри накопичення капіталу: 1. Величина додаткової вартості (ступінь експлуатації найманих робітників, падіння зарплати нижче за вартість робочої сили, кількість робітників). 2. Співвідношення між частинами додаткової вартості, що особисто споживає капіталіст і що накопичується. 3. Рівень продуктивності суспільної праці. Зростання продуктивності суспільної праці дозволяє капіталісту на ту ж саму грошову суму купити більше здешевлених засобів виробництва і робочих сил. 4. Зростання амортизаційного фонду. 5. Величина авансованого капіталу. 6. Органічна будова капіталу. В ході розвитку капіталізму, нагромадження капіталу тривалий час спостерігалось зростання органічної будови капіталу, відбувалось зменшення долі змінного капіталу у складі усього капіталу, тому відносно скорочувався попит на робочу силу. В ході нагромадження капіталу створюється надлишкове робоче населення (безробіття) – надлишкове по відношенню до потреб капіталу у зростанні, у нагромадженні.

28.Технічна, вартісна та органічна будова капіталу. В процесі капіталістичного відтворення з капіталом відбуваються структурні зміни. Будову капіталу можна розглядати з двох сторін: 1) з матеріально-речової; 2) із вартісної. З матеріально-речової сторони будь-який капітал, що вкладений у виробництво, представляють засоби виробництва і робоча сила. Технічна будова капіталу - співвідношення між кількістю засобів виробництва, що використовуються, і чисельністю робочої сили (кількість станків, електроенергії, сировини, що приходяться на одного робітника). Вона характеризує рівень технічного розвитку виробництва, ступінь розвитку продуктивних сил, підвищення продуктивності праці. Із вартісної сторони капітал представляють постійний та змінний капітал. Відношення між постійним та змінним капіталом Маркс назвав вартісною будовою капіталу (С:V). Зв’язок, залежність між технічною і вартісною будовою капіталу Маркс виразив за допомогою категорії “органічна будова капіталу”. Органічна будова капіталу – це будова капіталу по вартості, оскільки вона визначається його технічною будовою і відображає зміни в технічному складі капіталу. Якщо вартісна будова капіталу підвищиться в результаті зростання цін на засоби виробництва або зниження ціни на робочу силу при незмінній технічній будові капіталу, то в цьому випадку не відбудеться підвищення органічної будови капіталу. Зростання вартісної будови капіталу в результаті підвищення технічної будови капіталу у зв’язку з використанням більшої кількості машин, обладнання, сировини означає і зростання органічної будови капіталу. Технічна будова капіталу – це відношення між уречевленим і усім живим трудом, вона характеризує продуктивні сили. Вартісна будова капіталу – відношення між уречевленим і лише частиною живої праці – оплаченим живим трудом найманих робітників, вона характеризує капіталістичні виробничі відносини. В органічній будові капіталу, в її змінах відображається не тільки рух труда як елемента виробництва, але й рух труда як найманої праці, підкореної інтересам капіталу, нагромадженню капіталу.

29.Нагромадження капіталу і утворення промислової армії зайнятих. Основні форми безробіття. Нагромадження капіталу – це перетворення додаткової вартості в капітал. Якщо частина додаткової вартості знову перетвориться на капітал, то це буде називається нагромадженням капіталу, під яким розуміється приєднання додаткової вартості до капіталу. Цей процес утворює основу розширеного відтворення, тобто зростання індивідуального капіталу в рамках окремих підприємств. В ході нагромадження відбуваються не тільки кількісні, а й структурні зміни в капіталі, що виражаються в зростанні його органічної будови. Безробіття - соціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення (може і хоче працювати, тобто працездатна і шукає роботу) не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Марксистська теорія трактує безробіття як закономірність розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед, законів конкурентної боротьби, що змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати технологічну базу виробництва. Це явище також пов'язане з циклічним розвитком економіки, з процесом нагромадження капіталу. Плинне -це тимчасове безробіття, обумовлене циклічним розвитком капіталістичного виробництва, а також нерівномірністю розвитку різних галузей економіки. У зв'язку з цим частина робітників то залучається у виробництво, то виштовхується з нього. Приховане (аграрне) виникає в результаті розорення дрібних товаровиробників і перетворення їх у людей, які потребують роботи. Приховане безробіття особливо характерне для сільської місцевості, тому його називають аграрним. Прихованим його називають тому, що значна частина людей не відразу знаходять собі застосування, не реєструються на біржі праці, а намагаються якимось чином утриматися в середовищі дрібних товаровиробників. Застійне виникає тоді, коли робітники не мають постійної роботи і підтримують своє існування випадковими заробітками. Воно відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). З початком ринкових перетворень безробіття стало серйозною проблемою і в нашій країні. Причому сьогодні воно проявляється в усіх названих вище формах. Держави намагаються впливати на ринок праці з метою зменшення безробіття. Розроблюються програми по стимулюванню зайнятості та створенню роб. місць, по підготовці та перепідготовці роб. сили, страхуванню від безроб.

30.Процес централізації та концентрації. Процес нагромадження капіталу здійснюється у 2 формах: концентрації та централізації. Концентрація капіталу - збільшення його розміру внаслідок капіталізації додаткової вартості. Це має місце тоді, коли частина додаткової вартості, створеної на підприємстві, використовується підприємцем для подальшого розширення й удосконалення виробництва, тобто нагромаджується. Однак процес нагромадження капіталу за допомогою його концентрації є процесом повільним. Суспільству довелось би довго чекати, поки розміри індивідуальних капіталів стануть достатніми для будівництва, наприклад залізниць, каналів та інших великих підприємств і споруд. Прискоренню зосередження суспільного капіталу в руках незначної кількості самостійно функціонуючих капіталістів служить централізація капіталу. Вона становить собою збільшення розмірів капіталу в результаті об'єднання кількох капіталів в один, більш великий. Централізація протидіє дробленню індивідуальних капіталів. Вона стає могутньою силою завдяки двом важелям: конкуренції і кредиту. Великий капітал побиває в конкурентній боротьбі своїх суперників і поглинає підприємства, що зазнав банкрутства. Централізація капіталу передбачає його збільшення через об'єднання кількох самостійних капіталів в один. Об'єднання може бути примусовим, коли внаслідок конкурентної боротьби неефективні, слабкі підприємства поглинаються сильнішими, і добровільним через створення акціонерних товариств. На відміну від концентрації капіталу централізація безпосередньо не приводить до збільшення всього суспільного капіталу, а сприяє його перерозподілу між окремими підприємствами Централізація капіталу значно збільшує можливості зростання розміру підприємств, оскільки вона, на відміну від концентрації, не передбачає попереднього нагромадження певної маси додаткової вартості. Процеси концентрації та централізації тісно пов'язані між собою. З одного боку, збільшення розмірів окремих капіталів внаслідок централізації є передумовою створення великих підприємств, для яких можливі більші масштаби нагромадження. З іншого — збільшення розмірів капіталів функціонуючих підприємств завдяки капіталізації додаткової вартості сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності та прискорює банкрутство неефективно працюючих підприємств.

31.Кругооборот капіталу і його 3 стадії. Кругооборот капіталу – це рух самозростаючої вартості, в ході якого капітал приймає та скидає 3 функціональні форми (грошову, продуктивну, товарну) і проходить 3 стадії (обігу, виробництва, обігу). Г – Т: Р.с. і З.в. … П… Т ' – Г '. І стадія обігу. На цій стадії капітал скидає грошову форму і приймає продуктивну форму. Функція грошового капіталу – підготовка умов для виробництва додаткової вартості. У зв’язку з тим, що в кожній формі капітал виконує певну функцію, ці форми називають функціональними формами. Функція продуктивного капіталу – виробництво товару, вартість якого включає в себе додаткову вартість. ІІ стадія виробництва. Капітал припиняє свій рух у сфері обігу і продовжує рух вже у сфері виробництва. На стадії виробництва капітал знаходиться у формі продуктивного капіталу. У процесі капіталістичного виробництва відбувається споживання елементів продуктивного капіталу і створюється капіталістичний товар, тобто товар, який є носієм додаткової вартості. Капітал скидає продуктивну форму і приймає товарну форму (Т' – це капітальна вартість, що зросла на величину додаткової вартості). Т і Т' розрізняються і як споживні вартості і як вартості. Процес виробництва переривається (…) і подальший рух капіталу відбувається у сфері обігу. ІІІ стадія обігу. Функція товарного капіталу – реалізація додаткової вартості та інших елементів капітальної вартості, що зросла. Це відбувається у наслідок скидання капіталом товарної форми і прийняття ним грошової форми (Г'), тобто тієї форми, в якій капітал може почати новий кругооборот. Г' = Г + ΔГ – авансований капітал і народжена ним додаткова вартість. Наявність 3-х форм капіталу, що виконують певні функції у капіталістичному виробництві, обумовлює існування трьох фігур кругообороту промислового капіталу. 1.Кругооборот грошового капіталу співпадає із загальною формулою кругообороту капіталу. Він відображає основну мету капіталістичного виробництва – зростання авансованої вартості, погоню за додатковою вартістю. У цій фігурі акцентується увага на стадії обігу. 2.Кругооборот продуктивного капіталу: Мета кругообороту – повторення процесу виробництва, тобто відтворення. Тут підкреслюється головна роль процесу виробництва, примат виробництва. Але складається враження, що це самоціль, тобто виробництво відбувається заради самого виробництва. 3.Кругооборот товарного капіталу:

Мета кругообороту – створення корисних речей, що здатні задовольняти суспільні потреби, забезпечувати продуктивне та особисте споживання. Підкреслюється безперервність обігу, складається враження примату обігу товарних мас, задоволення суспільної потреби. Кожна з розглянутих фігур кругообороту капіталу виявляє ту чи іншу його особливість, тому, якщо розглядати їх окремо, то вони можуть викривляти характер капіталістичних відносин. Тільки розглянуті в єдності вони розкривають сутність, рушійний мотив капіталістичного виробництва. Щоб рух капіталу як самозростаючої вартості відбувався безперервно капітал повинен одночасно знаходитись у всіх трьох формах.

32. Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація. Вартість елементів основного капіталу переноситься на товар по мірі зношення. Зношення буває фізичним і моральним. Фізичне зношення основного капіталу – матеріальне зношення засобів праці, поступова втрата ними своєї споживної вартості і вартості в процесі використання або без дії, в наслідку впливу сил природи. Фізичне зношування основного капіталу – матеріальна основа амортизації, по мірі фізичного зношування засобів праці їхня вартість переноситься на створений продукт. Моральне зношування основного капіталу відбувається у наслідку науково-технічного прогресу і зростання продуктивності праці. Це зношування буває 2 видів. Моральне зношування основного капіталу 1-го виду полягає в тому, що в нових умовах точно такі ж по своїм технічним якостям машини виробляються з меншими затратами труда, в результаті чого не тільки зменшується вартість нових машин, але й падає вартість вже функціонуючих машин. Моральне зношування основного капіталу 2-го виду полягає у витісненні старих верстатів новими, більш продуктивними, що здешевлюють товари. Коли з’являються нові верстати, тоді конкурентна боротьба вимушує капіталістів замінювати новими машинами старі машини, що ще дієздатні і вартість яких ще не перенесена на товари. Амортизація – процес перенесення вартості засобів праці по мірі зношування на продукт, що виробляється з їхньою допомогою, і використання цієї вартості для відтворення засобів праці.

33.Час обороту капіталу і складові частини. Час обороту капіталу -період, що продовжується з моменту авансування капіталу в грошовій формі і до моменту його повернення в тієї ж формі, але вже збільшеним на величину додаткової вартості. Час обороту капіталу складається з 2-х частин: 1)час виробництва – час, коли капітал знаходиться у сфері виробництва у формі продуктивного капіталу; 2)час обігу – період, коли капітал знаходиться в сфері обігу і виступає у формах грошового та товарного капіталів. Час виробництва складається з таких елементів:1)робочий період – час, протягом якого предмети праці безпосередньо переробляються живим трудом. Тільки в цей час відбувається самозростання вартості. 2)Час впливу сил природи: шумування, скисання. В цей час не створюється ніякої вартості. 3)Час, протягом якого частина засобів виробництва лежить на складах у вигляді запасів, що необхідні для того, щоб забезпечити безперервність процесу виробництва. Капіталіст намагається скоротити час виробництва – впроваджує новинки техніки, технології, організації виробництва, використання каталізаторів, нових сортів рослин та порід тварин. Час обороту складається із часу купівлі та часу продажу. Час купівлі звичайно складає невелику частину часу обігу. Найбільш складний період – час реалізації, тому що тільки ринок в умовах стихійного капіталістичного виробництва показує, в якій мірі обсяг і структура виробництва відповідають обсягу і структурі суспільних потреб. Час обігу тим менше, чим скоріше відбувається транспортування товарів від виробників до споживачів, чим менше товари зберігаються на складі і чим скоріше їх вдається продати. Скороченню часу обігу сприяють: відповідність якостей товару потребам споживачів та вдала його реклама, раціоналізація перевезень, удосконалення транспортних засобів та способів навантаження та розвантаження.Одиниця вимірювання часу обігу капіталу – 1 рік (природній базис – найважливіші продукти землеробства виробляються 1 раз на рік).Число оборотів даного капіталу визначається формулою:n = O/о. де n – число оборотів, О – рік, о – час 1 обороту капіталу. Показник характеризує швидкість обороту капіталу.

34.Вартість та витрати виробництва. Вартість товару – це витрати суспільства, вони показують, скільки коштує виробництво товару суспільству – це витрати праці. Вартість кожного товару, що був вироблений у капіталістичній системі, має такі складові елементи:Т = С + (V + m); С – вартість спожитих засобів виробництва (спожитий постійний капітал);V – еквівалент вартості робочої сили, частина знову створеної вартості, що дорівнює по величині змінному капіталу, який був авансований на купівлю робочої сили; m - додаткова вартість. Капіталістичні витрати виробництва -перетворена форма частини вартості товару. Сутність перетворення в даному випадку: частина вартості товару, що складається з витрат минулої праці (С) і витрат живої оплаченої праці (V) представляються як витрати капіталу. Оскільки капіталіст на виробництво товару свій труд не витрачає, а витрачає капітал, остільки для нього вартість товару вимірюється не витратами труда, а витратами капіталу (С + V). Саме вони складають для капіталіста витрати виробництва товару, тобто капіталістичні витрати виробництва. То, чого коштує товар суспільству і то, чого коштує товар капіталісту – це різні поняття і різні величини. Вплив: 1. Капіталіст витрачає на виробництво товару свій капітал, а не свій труд. У цьому їх значенні витрати виробництва – специфічна категорія капіталістичного способу виробництва. У простому товарному виробництві власник засобів виробництва сам же створює товари, його витрати визначаються витратами труда, тому нема відокремлення витрат виробництва від вартості. 2. Капіталістичні витрати виробництва визначають ту частину товарної вартості, яка знову має бути авансована для купівлі факторів виробництва, має прийняти форму продуктивного капіталу з метою відновлення виробництва. 3. Відокремлення капіталістичних витрат виробництва в особливу категорію, яка відмінна від вартості товару, означає, що капіталісти можуть реалізувати товари по цінам, які нижчі за вартість цих товарів, і отримати доход, важливо тільки щоб ціна була вище капіталістичних витрат виробництва

35.Сутність прибутку. Маса і норма прибутку. Фактори, які визначають норму прибутку. Прибуток – це перетворена форма додаткової вартості. Сутність перетворення полягає в тому, що у формі прибутку додаткова вартість виступає не як результат функціонування змінного капіталу, а як результат функціонування всього капіталу, причому не тільки у сфері виробництва, але й у сфері обігу.Хоча прибуток кількісно може дорівнювати додатковій вартості, але вона відрізняється від неї якісно, бо в ній замасковано, скрито походження додаткової вартості як результату відношення труда і капіталу. Норма прибутку – перетворена форма норми додаткової вартості і відрізняється від неї якісно і кількісно. p'=m/C+V*100%. Норма прибутку показує ступінь дохідності капіталістичного підприємства, ступінь зростання авансованого капіталу. Норма прибутку завжди менша за норму додаткової вартості. Фактори, що визначають норму прибутку: 1. Норма прибутку залежить від норми додаткової вартості, тобто від ступеню експлуатації найманих робітників: чим вища m', тим при незмінності інших умов буде більша p'. 2. Швидкість обороту капіталу. Чим швидше обертається капітал, тим при інших рівних умовах, буде більша величина діючого змінного капіталу та додаткової вартості. Прямо пропорційно змінюється і норма прибутку. 3. Органічна будова капіталу. При незмінності інших умов норма прибутку знаходиться у зворотному зв’язку з органічною будовою капіталу. 4. Економія у використанні постійного капіталу.Економія на постійному капіталі здійснюється або шляхом розвитку продуктивності праці в галузях, де виробляють засоби виробництва (здешевлення елементів постійного капіталу), або шляхом раціонального використання постійного капіталу.

36.Внутрішньогалузева конкуренція та утворення ринкової вартості. В основі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції лежить різна органічна будова капіталу, в першому випадку мова йде про різну органічну будову капіталу в межах однієї галузі, в другому випадку – між різними галузями. У цьому зв’язку існує різниця і в швидкості оборотів окремих капіталів. Внутрішньогалузева конкуренція приводить до формування ринкової вартості товару. Ринкова вартість товару створюється у виробництві, а проявляється, реалізується в обігу, її форма прояву – ринкова ціна. В галузі функціонують капітали з різною органічною будовою, що забезпечує різні рівні продуктивності труда найманих робітників. Капітали, що використовують більш досконалу техніку і технологію знижують індивідуальну вартість товарів по відношенню до ринкової вартості, що приносить їм надлишкову додаткову вартість у формі додаткового прибутку. Інші капіталісти теж прагнуть додаткового прибутку, для чого підвищують технічний рівень виробництва, що викликає зростання органічної будови капіталу як індивідуального так і капіталу в галузі в цілому. Ринкова вартість товару визначається кількістю суспільно необхідних затрат абстрактного труда на виробництво товару, тобто відповідних затратам труда на тих підприємствах, що виробляють найбільшу частку продукції певного виду при суспільно нормальних умовах (як правило, середніх). Для того, щоб товар можна було продати по його ринковій вартості, тобто у відповідності з СНЗТ, вся кількість суспільного труда, який був витрачений на виробництво всієї маси товарів цього виду, повинна відповідати величині суспільної потреби в них, тобто платоспроможній потребі (потребі, що забезпечена грошима). У протилежному випадку товари будуть продані або нижче їх ринкової вартості (якщо їх занадто багато), або вище (якщо їх мало).

37.Утворення ціни виробництва. Міжгалузева конкуренція – боротьба, яку ведуть капіталісти різних галузей за більш прибуткове використання своїх капіталів. На перший погляд здається, що не може бути конкуренції між виробниками різних товарів, тобто між капіталістами різних галузей. Проте в дійсності вона існує і ведеться шляхом переливу капіталу з одних галузей в інші, з менш прибуткових у більш прибуткові. Більш прибутковими є ті галузі, в яких нижча органічна будова капіталу і швидший оборот капіталу. Перелив капіталу приводить до зміни свіввідношення між попитом і пропозицією товарів певних галузей, а це в свою чергу викликає відхилення цін товарів від їх вартостей в той чи інший бік. В результаті міжгалузевої конкуренції, переливу капіталів між галузями виробництва відбувається вирівнювання норми прибутку, утворення середньої норми прибутку (22%). У зв’язку з міжгалузевою конкуренцією однакові по величині капітали, незалежно від їхньої органічної будови і швидкості обороту приносять однаковий, середній прибуток на основі середньої норми прибутку. Середній прибуток – рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал. Середня норма прибутку - це відношення сукупної додаткової вартості, створеної усім робочим класом, до сукупного громадського капіталу вкладеного в усі галузі виробництва. Перетворення додаткової вартості у середній прибуток приводить до перетворення вартості товару у ціну виробництва. Ціна виробництва -ціни, що визначаються витратами виробництва і середнім прибутком на авансований капітал. Ціна виробництва = c + v + p сер. Ціна виробництва – перетворена форма вартості товару, бо в ній затемнюється сутність вартості як втіленого в товарі абстрактного суспільно необхідного труда, і ще більше затемнена справжня природа і походження прибутку.

38.Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку. Міжгалузева конкуренція – боротьба, яку ведуть капіталісти різних галузей за більш прибуткове використання своїх капіталів. На перший погляд здається, що не може бути конкуренції між виробниками різних товарів, тобто між капіталістами різних галузей. Проте в дійсності вона існує і ведеться шляхом переливу капіталу з одних галузей в інші, з менш прибуткових у більш прибуткові. Більш прибутковими є ті галузі, в яких нижча органічна будова капіталу і швидший оборот капіталу. Перелив капіталу приводить до зміни свіввідношення між попитом і пропозицією товарів певних галузей, а це в свою чергу викликає відхилення цін товарів від їх вартостей в той чи інший бік. В результаті міжгалузевої конкуренції, переливу капіталів між галузями виробництва відбувається вирівнювання норми прибутку, утворення середньої норми прибутку (22%). У зв’язку з міжгалузевою конкуренцією однакові по величині капітали, незалежно від їхньої органічної будови і швидкості обороту приносять однаковий, середній прибуток на основі середньої норми прибутку. Середній прибуток – рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал. Середня норма прибутку - це відношення сукупної додаткової вартості, створеної усім робочим класом, до сукупного громадського капіталу вкладеного в усі галузі виробництва. Формула середньої норми прибутку: p '_сер = (m1+m2+…+mn) / (K1+K2 +…+Kn) *100% = ∑mn/∑Kn*100%.

39.Закон тенденції норми прибутку до зниження та протидіючі фактори. Погоня капіталістів за додатковим прибутком вимушує їх впроваджувати нову техніку, а це веде до зростання органічної будови суспільного капіталу і до зниження середньої норми прибутку. Зниження середньої норми прибутку не означає зменшенню абсолютної маси прибутку – маса прибутку зростає, бо збільшується капітал, розширюється виробництво. Зниження середньої норми прибутку в результаті процесу нагромадження капіталу і зростання його органічної будови – це об’єктивний закон - тенденція (тобто він може проявитися або не проявитися в залежності від певних факторів). Фактори, що знижують норму прибутку: 1)зростання органічної будови капіталу. Чим вище вартісна будова капіталу, тим, за інших рівних умов, нижче норма прибутку. 2)уповільнення швидкості обігу капіталу, що обумовлює падіння норми прибутку, зв'язане з тим, що з розвитком виробництва і прогресом техніки істотно підвищується питома вага основного капіталу. А, між тим, чим вище питома вага основного капіталу, тим повільніше відбувається обіг усього капіталу. Уповільнення ж обігу капіталу(за усіх інших однакових умов) веде до зниження норми прибутку). Фактори, що протидіють прояву цього закону: 1) підвищення ступеню експлуатації робочого класу; 2) зниження зарплати нижче за вартість робочої сили; 3) здешевлення елементів постійного капіталу; 4) зовнішня торгівля (особливо з слаборозвинутими країнами – купівля дешевої іноземної сировини і продаж своїх товарів по дуже високим цінам, тобто “ножиці цін”). Висновок: нагромадження капіталу, розширення виробництва, розвиток продуктивної сили суспільної праці, мають наслідок, якого ніхто не бажав – зниження середньої норми прибутку всього класу капіталістів, тобто методи досягнення мети знаходяться у протиріччі з самою метою. В цьому проявляється протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами в умовах капіталізму.

Дата добавления: 2015-08-05