Законотворчість доби Гетьманату П. Скоропадського

За період своєї діяльності гетьманом Скоропадським було видано такі закони:

· «Грамота до всього українського народу» де гетьман підкреслив нездатність Центральної Ради до державної праці, а також заявив, що для забезпечення порядку та спокою він бере необмежену владу над Україною, розпускає Центральну Раду та її місцеві органи й установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім формам власності, що існували до Центральної Ради. Гетьман також обіцяв проведення в майбутньому виборів до українського законодавчого сейму, наділення селян правом викупу землі у поміщиків та інших великих землевласників, відродження торгівлі та відбудову промисловості.Також в ній шлося про скликання Сейму.

· «Грамота до всіх українських громадян» він оголосив про федерацію з майбутньою, небільшовицькою Росією.

· 25 травня 1918 року приймається “Положення про Малу Раду Міністрів”. Вона формувалася із заступників міністрів. Її компетенцією було розглядати організаційні питання, законодавчі та виконавчі пропозиції окремих міністерств, які не потребують взаємної згоди.

· Головним нормативним актом гетьманської доби слід вважати “Закон про тимчасовий державний устрій України” від 29 квітня 1918 року. Цей нормативний акт має конституційне значення. Ним визначалася форма правління, система органів влади й управління Української держави.

· 8 липня 1918 року було затверджено Закон про заснування Державного Сенату, який перебирав на себе функції найвищої в судових і адміністративних справах державної інстанції.

· В цивільному законодавстві простежувалася тенденція захисту права приватної власності.

· “Закон про громадянство Української держави” від 2 липня 1918 року визначав поняття громадянства, права й обов’язки громадян Української держави, умови набуття громадянства тощо.

· Законодавство в галузі кримінального права мало карну спрямованість.

· Ухвалений 31 січня 1918 року закон Центральної Ради про встановлення норми землеволодіння в 25 десятин і конфіскацію великих землеволодінь було скасовано “Грамотою” гетьмана від 29 квітня.

77. Розвиток трудового законодавства в Радянській Україні з 1917 р. до кінця 30-х р.р. XX ст.

У трудовому законодавстві також відбувалися зміни. Так, поширювалася на Україну дія прийнятого 10 грудня 1918 року РСФРР Кодексу законів про працю. В цьому документі вміщувалися норми, що закріплювали загальний обов’язок працювати та право на працю, регулювалися питання оплати праці, дисципліни праці, право на відпочинок та матеріальне забезпечення. Для залучення до праці широко використовувалася трудова повинність, трудова мобілізація. У зв’язку з тим, що проводилася мілітаризація ряду галузей промисловості, на підприємствах відповідно встановлювалися режими, близькі до режимів військових установ. Характерно, що з’явилося поняття трудового дезертирства; до порушників дисципліни застосовувалися заходи примусу.

15 листопада 1922 року було введено в дію Кодекс законів про працю УСРР. Він складався з 17 розділів, які поділялися на 192 статті. Норми кодексу поширювалися на всіх осіб, що працювали за наймом. Наймання і надання робочої сили проводилося виключно на основі добровільної згоди працівника. Так, тривалість робочого дня становила вісім годин, а для тих осіб, що працювали під землею, а також для осіб розумової та конторської праці — шість годин. Безперервний щотижневий відпочинок мав становити не менше 42 годин. За кодексом колективний і трудовий договори були основними правовими формами залучення до праці. Встановлювалося, що при укладанні колективних трудових угод профспілки мали право виступати перед різними інстанціями від імені найманих працівників з питань праці і побуту. Розмір оплати за працю не міг бути меншим обов’язкового мінімуму оплати, що встановлювалася для даної категорії праці державою. Тривалість нормативного робочого дня за кодексом становила 8 годин. Пільги — 6 годин — встановлювалися для неповнолітніх, для осіб, що працювали під землею, а також для осіб розумової і конторської праці.

79. Юридичне закріплення приєднання Західної України до СРСР – УРСР.

1 листопада 1918 року Українська Національна Рада видала відозви “До населення міста Львова” та “Український народе”, в яких зазначалося, що на українських землях Австро-Угорської монархії утворилася українська держава. Найвищою владою проголошувалася Українська Національна Рада.
На засіданні Української Національної Ради 9 листопада 1918 року було визначено назву Української держави — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). До її складу входили: Східна Галичина, Північна Буковина (невдовзі була захоплена Румунією) та українські повіти Закарпаття (відійшло спочатку до Угорщини, а з квітня 1919 року — до Чехословаччини). Таким чином, ЗУНР фактично охоплювала тільки територію Східної Галичини.

Дата добавления: 2015-08-05