Зовнішня політика

Діяльність

Займав престол після вбивства свого батька Павла І в результаті палацового перевороту. В перші роки правління, побоюючись революційних виступів і частково під впливом своїх радників, серед яких були і українці (Віктор Кочубей, Михайло Сперанський, Василь Каразин), провів ряд ліберальних реформ (указ 1803 про вільних хліборобів, указ про дозвіл купцям, міщанам і державним селянам купувати незаселені землі, відкриття Харківського і Петербурзького університетів).

Іжевський арсенал

З 1810 року проводив внутрішню політику, яка отримала назву аракчеївщина. З другої половини 1824 року здійснив мандрівку по європейській частині країни. 3 жовтня прибув до В'ятської губернії, відвідав село Дебьоси. Побував на Іжевському заводі, де на пам'ять отримав 2 мисливських рушниці та пару пістолетів. Того ж дня відвідав Арсенал. Заводу та командуванню дав високу оцінку. Зворотній шлях лежав маршрутом Зура-Балезіно-Полом-Глазов-Слободський-В'ятка.

Зовнішня політика

В зовнішній політиці лавірував між Англією і Францією, програв Наполеону під Аустерліцем у 1805, уклав Тільзитський мир у 1807. У 1805-07 брав участь у 3-й і 4-й коаліціях проти наполеонівської Франції, зазнав поразки в битві під Аустерліцем (1805) і Фрідландом (1807). В роки його правління російський народ переміг у російсько-французькій війні 1812 року. У 1813–1814 Олександр І був учасником закордонних походів російської армії, одним з керівників Віденського конгресу 1814–1815 і організаторів Священного союзу 1815. Олександр І вів успішні війни з Туреччиною (1806–1812), Швецією (1808–1809). У роки правління Олександра І до складу Російської імперії увійшли Грузія (1801), Фінляндія (1809), Бессарабія (1812), Азербайджан (1813), колишнє герцогство Варшавське (1815). Уряд Олександра І проводив імперську політику щодо неросійських народів. Для зміцнення колоніальної адміністрації в Україні скасував виборність судових і адміністративних посад, посилив русифікацію шкільництва, придушував українську культуру.

19 квітня 1819 року іменним наказом імператора Олександра І був створений Азійський департамент — один із трьох департаментів міністерства закордонних справ Російської Імперії, який займався справами східних держав, а також Туреччини і Греції.

Правління Олександра I також знаменувалося початком тісних зв'язків між Російською імперією та Сполученими Штатами. Росія ввозила з Америки бавовну, каву, рис, тютюн, цукор; США імпортували залізо, пеньку, смоли. За Олександра I до США прибули перші російські дипломати — Пален, Дашков.

17 квітня 1824 року була підписана Російсько-Американська конвенція щодо дружніх зв'язків, торгівлі, мореплавства та рибного лову.^[3]

Помер імператор у Таганрозі.

Мико́ла I Рома́нов (Романов Микола Павлович (рос. Романов Николай Павлович); *25 червня (6 липня) 1796 — 18 лютого (2 березня) 1855) — російський імператор (1825–1855). Третій син Павла І. Період його правління позначився зміцненням самодержавства та російського шовінізму.

Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і жорстокого придушення повстання декабристів 1825 року. Микола І, прагнучи зміцнити імперію, встановив у країні режим військово-поліцейської диктатури. При ньому величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія царя і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830-1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848-1849.

Політика Миколи І щодо України була спрямована на повну нівеляцію національних особливостей, прав і традицій українського народу — скасування архаїчних Магдебурзького права (1835) та Литовського статуту, ліквідацію греко-католицької церкви на Правобережній Україні, боротьбу проти українського національно-визвольного руху (арешт членів Кирило-Мефодіївського Братства, переслідування і заслання Тараса Шевченка).

Микола Перший заснував перший в місті Києві університет під назвою Імператорський університет Св. Володимира, указ про це він підписав 8 листопада 1833 року.

Основним напрямком зовнішньополітичної діяльності уряду Миколи І стала підтримка реакційних режимів в усій Європі. За Миколи І Росія вела війни за завоювання Кавказу і Середньої Азії, а також російсько-іранську 1826-1828 і російсько-турецьку 1828-1829 війни. Поразка Росії у Кримській війні 1853-1856 стала причиною глибокої кризи всього режиму, встановленого Миколою І і прискорила його смерть.

Сперанський Михайло Михайлович (1 (12) січня 1772 — 11 (23) лютого 1839) - граф, російський громадський і державний діяч часів Олександра I і Миколи I, реформатор, законотворець, засновник російської юридичної науки і теоретичного правознавства. Дійсний член Імператорської Російської академії (1831), почесний член Імператорської Російської академії (1821-1831) і Імператорської Академії наук (1819). Вихователь спадкоємця-цесаревича Олександра Миколайовича.

Дата добавления: 2015-08-03