Джерела господарського права.

Комплексний характер господарського права обумовлює і комп­лексний характер його джерел.

Сукупність джерел господарського права формує їх систему із чіт­ко визначеною організаційною структурою, взаємозумовленістю і взає­мозалежністю нормативно-правових актів, упорядкованих за певною іє­рархією.

Під нормативно-правовим актом слід розуміти офіційний пись­мовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов'язкових прав і обов'язків для неозначеного кола суб'єктів та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права).

Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознака­ми. Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою в літературі джерела господарського права по­діляються на 4 рівні:

1) конституційне регулювання відносин у сфері господарювання;

Конституційне регулювання відносин у сфері господарювання здій­снюється на основі єдиного нормативно-правового акта - Конституції України - акта, що має найвищу юридичну силу.

Конституція України встановлює загальні принципи здійснення під­приємницької діяльності. Так, згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування об­межується законом.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Це означає, що конституційні права та свободи підприємців є такими, що діють безпосе­редньо. Саме вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Тому суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних ви­падках застосовувати Конституцію як акт прямої дії

2) міжнародно-правове регулювання;

Норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно-правове ре­гулювання господарської діяльності, містяться в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому під міжнародним договором України розуміється до­говір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменуван­ня (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Чинні міжнародні договори після надання Верховною Радою Укра­їни згоди в належній формі стають частиною національного законодав­ства України. Таке положення міститься в Законі України «Про міжнарод­ні договори України

3) регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нор­мативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;

Основним джерелом права у правовій державі виступають зако­ни. Саме вони, як вища форма прояву державної волі народу, є основою для усіх інших правових актів.

Законом вважається державний нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспіль­ні відносини шляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів цих відносин та юри­дичної відповідальності за їх порушення..

Базовим нормативним актом у сфері господарювання, що має силу закону, є Господарський кодекс України. Саме цей нормативний акт ви­значає основні засади господарювання в Україні, містить загальні поло­ження щодо господарських зобов'язань, відповідальності за порушен­ня у сфері господарювання, особливості правового регулювання в окре­мих галузях господарювання тощо, тобто регулює господарські відноси­ни, що виникають у процесі організації та здійснення господарської ді­яльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Кодекс містить і положення щодо суб'єктів господарювання - фі­зичних та юридичних осіб, організаційно-правові форми останніх, пра­вила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської (в тому числі підприємниць­кої) діяльності. Хоча ГК України нормативна база щодо організаційно-правових форм суб'єктів господарської діяльності не вичерпується. До неї належить один із основних законів у сфері господарювання - Закон України «Про господарські товариства», а також закони України «Про колективне сільськогосподарське під­приємство», «Про фермерське господар­ство»; «Про споживчу кооперацію», «Про кооперацію».

Специфічну групу складають закони, що регулюють порядок легалі­зації (легітимації) суб'єктів господарської діяльності. До них, насампе­ред, належить Закон України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» - спе­ціальний нормативний акт, що регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприєм­ців. Окрім цього документа, цим питанням присвячено окремі положен­ня законів України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодо­вого, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльнос­ті», «Про ліцензування певних видів гос­подарської діяльності» та інші.

Серед кодифікованих нормативних актів (кодексів) найважливіша, після ГК України, роль у сфері правового регулювання господарської ді­яльності належить Цивільному кодексу України. Регулюючи особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) відповідних учасни­ків, він встановлює загальні положення щодо фізичних осіб, в тому чис­лі тих, що мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, щодо юри­дичних осіб та їх організаційно-правових форм, щодо угод (правочинів) та інституту представництва, норми зобов'язального права та щодо недоговірних зобов'язань.

Інші кодекси також мають велике значення в урегулюванні відно­син між суб'єктами господарської діяльності або за їх участю. Так, на під­ставі Господарського процесуального кодексу України вирішуються гос­подарські спори між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (в тому числі іноземними) і громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Податковий кодекс, регулює питання оподаткування юридичних та фізичних осіб, в т. ч. підприємців, а також визначає повноваження органів Державної податкової служби України щодо прийняття звітності від суб'єктів підприємницької діяльності, про­ведення перевірок їх діяльності тощо. Митний кодекс України встанов­лює порядок переміщення через митний кордон України товарів та ін­ших предметів, що поставляються за підприємницькими договорами, сплати мита та митних зборів, а також процедуру митного контролю; Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства Укра­їни, Водний кодекс України визначають специфіку провадження госпо­дарської діяльності на відповідних видах транспорту тощо.

4) регулювання господарських відносин підзаконними норматив­ними актами;

Систему підзаконних нормативних актів очолюють укази Президента України - нормативні акти, що видаються на основі Конституції і законів України.

З метою ефективного використання можливостей підприємництва для розвитку національної економіки, прискорення економічних ре­форм, вирішення соціальних проблем та забезпечення реалізації кон­ституційного права громадян на підприємницьку діяльність Президен­том України приймаються укази, що безпосередньо встановлюють положення у сфері провадження господарської діяльності.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України (постанови та роз­порядження) займають наступну сходинку в ієрархії підзаконних нор­мативних актів. Це означає, що їх положення повинні відповідати по­ложенням Конституції, міжнародних договорів України, законів і актів Президента України. Зазвичай нормативні акти Кабінету Міністрів Укра­їни конкретизують, уточнюють положення вищенаведених актів, якщо про це є відповідне застереження в документах вищої юридичної сили.

Нормативні акти органів виконавчої влади - постанови, накази і розпорядження органів виконавчої влади, їх посадових осіб - прийма­ються на основі і на виконання Конституції України, законів України, указів Президента України та нормативних актів Кабінету Міністрів Украї­ни, а отже, повинні відповідати їм. Вони мають велике значення як га­лузеві нормативні акти.

За обсягом правовідносин, що регулюються нормативними акта­ми, а також за колом осіб, для яких такі акти призначені, джерела госпо­дарського права поділяються на:

1)загальні;

2)спеціальні.

Загальні нормативно-правові акти встановлюють основні положен­ня (принципи) правового регулювання тієї чи іншої сфери діяльності. На­приклад, глава 5 ЦК України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності - положен­ня щодо необхідності мати повну цивільну дієздатність, обов'язковості державної реєстрації, можливості застосування до підприємницької ді­яльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють під­приємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено за­коном, та інші положення. Водночас глава 13 спеціального нормативного акта - ГК України - встановлює положення щодо умов здійснення фізич­ною особою підприємницької діяльності.

У разі якщо загальний нормативний акт суперечить положенням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, повинні засто­совуватися положення спеціального нормативного акта. Так, наприклад, ст. 58 ГК України встановлює порядок державної реєстрації суб'єктів під­приємницької діяльності. Відповідні статті Закону України «Про держав­ну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» також встановлюють порядок проведення такої реєстрації. Зважаючи на су­перечності між положеннями нормативних актів рівної юридичної сили в частині порядку проведення державної реєстрації суб'єкта підприєм­ницької діяльності, застосовуються положення нормативного акта, спе­ціально присвяченого питанням державної реєстрації - Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підпри­ємців».

Отже, у разі якщо загальний нормативний акт суперечить положен­ням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, то пови­нні застосовуватися положення спеціального нормативного акта, якщо вони не відміняються загальним нормативним актом, який набрав чин­ності пізніше.

До джерел господарського права належать не тільки нормативно-правові акти. Господарські відносини регулюються і на індивідуальному (локальному) рівні за допомогою актів їх учасників. До таких документів належать статути суб'єктів підприємницької діяльності, засновницькі договори та інші види угод, правила внутрішнього трудового розпо­рядку та інші документи. При цьому локальні акти можуть включати як положення чинного законодавства (містити посилання на них), так і об­межуватися правотворчістю відповідних осіб.

Дата добавления: 2015-08-03